Дипломная работа: Суд присяжних як організаційна форма змагального кримінального судочинства

Суд присяжних як організаційна форма змагального кримінального судочинства

План

ВСТУП

Розділ І. Історичний розвиток, правова природа та соціальне значення суду присяжних як організаційної форми змагального кримінального судочинства

1.1 Історичний генезис виникнення та становлення суду присяжних

1.1.1 Виникнення суду присяжних (антична модель)

1.1.2 Походження суду присяжних в епоху середньовіччя (перехідна модель)

1.1.3 Становлення класичної моделі суду присяжних

1.1.4 Особливості становлення і розвитку інституту суду присяжних на українських землях у другій половині XIX ст. – першій чверті XX ст.

1.1.5 Суд присяжних у судовій системі України 1917-1920 рр.

1.1.6 Сучасна модель суду присяжних: стан та перспективи розвитку: порівняльно-правовий аналіз суду присяжних в континентальній, англосаксонській правових системах та в Росії

1.2 Сутнісна характеристика суду присяжних та принципів його діяльності

1.2.1 Соціально-правова природа суду присяжних як форми участі народу в судочинстві

1.2.2 Суд присяжних в механізмі забезпечення прав та обов’язків людини в кримінальному судочинстві

1.3 Значення суду присяжних як комплексного теоретико-правового інституту для системи змагального кримінального судочинства

Розділ ІІ. Умови ефективного функціонування суду присяжних

2.1 Соціально-політичні умови впровадження інституту суду присяжних в систему змагального кримінального судочинства

2.2 Економічні та соціально-культурні чинники ефективності суду присяжних

2.2.1 Проблеми формування колегії присяжних засідателів

2.2.2 Організаційне забезпечення діяльності суду

2.2.3 Здоровий глузд та совість присяжних засідателей як інтелектуальна та моральна засада ефективного функціонування суду присяжних

2.3 Взаємообумовленість етапів судового розгляду кримінальних справ та вплив їх розташування на ефективність діяльності суду присяжних

Розділ ІІІ. Перспективи імплементації міжнародного досвіду здійснення правосуддя судом присяжних в національне законодавство України: організаційно-правові аспекти

3.1 Місце і роль інституту суду присяжних у судовій реформі України

3.2 Організаційні та процесуальні проблеми впровадження та функціонування суду присяжних в Україні та міжнародний досвід їх вирішення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Актуальність теми роботи полягає в тому, що реалізація конституційної ідеї перетворення України в демократичну, соціальну, правову державу вимагає проведення судово-правової реформи для створення ефективного чинного законодавства, а також судової системи, що забезпечує реальний захист прав і свобод людини. Одним із важливих етапів судово-правової реформи є створення в Україні судів присяжних, що наблизять суд до суспільства й у певній мірі дозволять подолати негативний стереотип до правосуддя. Введення цього інституту в нашу державну і правову системи вимагає зваженого підходу, врахування як історичного досвіду, так і сучасної практики його діяльності в зарубіжних країнах.

Сьогодні в Україні відсутні цілісні теоретико-прикладні дослідження проблем організації та діяльності суду присяжних. Недостатня теоретична розробленість цієї проблематики негативно впливає на розвиток законодавчої бази в цій сфері, а отже, й на захист прав і основних свобод людини. Тому дослідження правової природи, процедур організації і діяльності судів за участю представників народу є дуже актуальними.

Закон України «Про судоустрій України» закріпив положення про те, що суди присяжних утворюються і діють у загальних апеляційних судах, крім Апеляційного суду України, встановив вимоги, яким повинні відповідати присяжні. У той же час цілий ряд організаційних і процедурних питань діяльності суду присяжних не закріплено в законодавстві України і є предметом наукових спорів. Зараз йде реформування кримінально-процесуального законодавства і формулюються норми, що регламентують процедуру розгляду справ судом присяжних, в яких повинно знайти відображення усе краще, із досвіду діяльності судів присяжних у зарубіжних країнах з урахуванням, звичайно, особливостей національної правової системи. Тому науково корисними є порівняльно-правові дослідження нормативного регулювання цих питань в інших державах і пропозиції по створенню й удосконаленню законодавства України в цій частині. Усі ці обставини, які в комплексі включено до предмета дослідження, й обумовлюють актуальність обраної теми роботи.

Метою роботи є створення концепції суду присяжних в Україні, пояснення його правової природи і соціального призначення у суспільстві, а також визначення та наукове обґрунтування комплексу пропозицій, що спрямовані на створення нового і вдосконалення чинного законодавства про суд присяжних та правозастосовної практики.

Поставлена мета обумовила виконання у процесі дослідження таких задач:

- проаналізувати еволюцію суду присяжних та розкрити правову природу його сучасних моделей;

- обґрунтувати місце суду присяжних у судовій системі України;

- охарактеризувати вимоги, що ставляться до присяжних;

- дослідити проблеми формування й организаційно-правові проблеми діяльності суду присяжних і виробити шляхи їх вирішення та усунення недоліків;

- проаналізувати положення законодавства про суд присяжних зарубіжних країн з точки зору можливості імплементації відповідних норм у вітчизняне законодавство.

Об’єктом дослідження є сучасний стан і подальший розвиток суду присяжних в Україні як інституту сучасної демократичної, правової держави, визначення місця суду присяжних у суспільстві та судовій системі, проблеми його формування й організаційно-правові проблеми його діяльності.

Предметом дослідження є механізм створення і функціонування суду присяжних, а також сукупність нормативних положень, які регламентують порядок організації та організаційні питання функціонування судів присяжних в зарубіжних країнах.

Методологічну основу роботи становлять універсальні діалектичні методи наукового пізнання реально існуючих явищ і їх зв’язок із практикою формування і функціонування суду присяжних. У роботі використовувалися і спеціальні наукові методи, такі як системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, статистичний, логіко-юридичний, соціологічний та інші методи. Використання методу системно-структурного аналізу дало можливість показати внутрішню побудову і проблеми організації суду присяжних, дозволило обґрунтувати взаємозумовленість і взаємодію цілей, задач, форм і методів діяльності суду присяжних при здійсненні правосуддя. Застосування історичного і порівняльно-правового методів дозволило типологізувати суди присяжних і визначити їх моделі, а також їх правову природу. Метод функціонального аналізу дозволив представити діяльність по формуванню колегії присяжних як поліфункціональну діяльність, пов’язану з різноманітними правовими проблемами, показати її значення і роль у здійсненні правосуддя.

У роботі всі методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, коректність, переконливість і достовірність наукових результатів.

Теоретична основа роботи базується на дослідженнях про суд присяжних англійських, американських, австрійських, німецьких, російських, українських, французьких та інших вчених. Зокрема, свій внесок у розробку концепції суду присяжних зробили О.М. Бобрищев-Пушкін, Л.Є. Владимиров, С.І. Вікторський, В.Ф. Дейтрих, М.О. Лозина-Лозинський, С.П. Мокринський, М.І. Муравйов, М.М. Розін, Л.Я. Таубєр, С.М. Тригубов, І.Я. Фойницький та ін. Чимало з їх наукових розробок є актуальними й донині. Однак сьогодні слід констатувати, що більшість теоретичних висновків потребують ґрунтовного переосмислення з огляду на нові реалії.

Плідні результати в теорію і практику організації і функціонування суду присяжних у сучасних умовах внесли дослідження Л.Б. Алексєєвої, Т.В. Апарової, С.В. Боботова, В.П. Божьєва, О.Д. Бойкова, В.Д. Бринцева, М.М. Видри, Ю.М. Грошевого, С.І. Добровольської, Л.М. Карнозової, В.П. Кашепова, В.М. Лебедєва, П.А. Лупинської, В.Т. Маляренка, І.Є. Марочкіна, В.В. Мельника, Сібільової, В.С. Стефанюка, М.С. Строговича, Г.А. Філімонова, Н.М. Чепурнової, В.І. Шишкіна, та ін., а також компаративістські дослідження закордонних авторів П. Арчера, У. Бернема, Е.Джінджера, Д. Карлена, Д. Кларка, Е. Кларка, Р. Коллинсона, Д. Мідорока, Р. Уолкера, Л. Уайнреба, Б. Футея. Вони сприяли формуванню законодавства про суд присяжних і ефективності його діяльності в захисті прав людини і основних свобод.

Аналіз наявних в Україні публікацій з цього приводу показує, що вони присвячені лише окремим питанням організації та діяльності суду присяжних, які висвітлені дуже фрагментарно. Комплексного цілеспрямованого дослідження правових особливостей суду присяжних в Україні, проблем його формування та організації роботи на сьогодні немає.

1.1 Історичний генезис виникнення та становлення суду присяжних

Важливим методологічним засобом дослідження історії інституту суду присяжних є періодизація як фактор її систематизації. Ця періодизація охоплює весь процес становлення інституту суду присяжних, досліджує динаміку його розвитку, фіксує ключові моменти і результати переходу від одного періоду до іншого. З огляду на це в роботі буде проаналізовано п’ять періодів розвитку суду присяжних. Три з них будуть стосуватися світової концепції суду присяжних: античний період (антична модель), період середньовіччя (перехідна модель); період ХІХ-ХХ ст. становлення класичної моделі суду присяжних. Два будуть стосуватися розвитку суду присяжних в Україні протягом: другої половини XIX ст. – першої чверті XX ст. та 1917-1920 років.

1.1.1 Виникнення суду присяжних (антична модель)

Народні збори (Екклеса), що складалося з повноправних афінян, що досягли 20-річного віку, спочатку збиралося 10 разів на рік, потім 40 разів на рік. Одне із зібрань місяця вважалося головним. На ньому вирішувалося питання про остракізму, на трьох інших зборах розглядали скарги громадян, релігійних, адміністративні справи і інші питання. Вносить проекти законів формально міг кожен громадянин. Практично це робили професійні оратори-демагоги, що супроводжували цю процедуру своїми виступами. Проекти законів попередньо вивішували, потім вони надходили до Ради п'ятисот (буле) на укладання і голосування підняттям рук. Для учасника народних зборів існувало право вимагатиме зняття законопроекту з розмови або ж такого голосування по ньому, яке могло спричинити загрозу судового розгляду для ініціатора, якщо виявиться незаконність проекту. Голова зборів міг знімати з голосування законопроект по цьому ж мотиву. Прийнятий законопроект ставав законом лише в тому випадку, якщо він не відкидався судом присяжних - геліеєй. Голови народних зборів обирали щодня на 24 години з врученням йому ключів від скарбниць храмів і міської друку.

Рада п'ятсот складався з осіб, які досягли 30-річного віку і вибраних жеребком за 1 рік, за 50 людина від кожної філи, для керівництва справами поліса в період між засіданнями народних зборів. На його засіданнях обговорювалися дипломатичні зносини з іншими державами, питання управління фінансами, контроль за посадовими особами. Тут ж попередньо розглядали питання, надходили а потім на обговорення народних зборів. Рада поділявся на 10 комісій, складалися з 50 представників однієї якої-небудь філи. Комісії по черзі виконували обов'язку всього Ради. Щодня по долі обирали нового голову зборів, що в період працює Екклеса був одночасно його головою (починаючи з IV в. Голови стали обирати перед кожним засіданням). Існувала також практика залучення до відповідальності тих посадових осіб, які завинили, однак це проводилося після закінчення терміну служби кожного такого особи. Плата за виконання посади здійснювалася по завершенні року, оскільки після заслуховування звітності могла з'явитися можливість бути притягнутим до суду.

До складу геліеі також входили громадяни віком 30 років, що складаються в колегії з 500 суддів (і, крім того, 100 запасних) і працювали за жеребкуванням. Слово «геліея» використовувалося в багатьох грецьких полісах для позначення народних зборів. Воно походить від слова «Геліос» (солнце), це пов'язане з тією обставиною, що всі народні збори проводили і закінчували до заходу сонця. Всі обрані посадовці перед вступом на посаду проходили особливу перевірку (докімасію) - перевірку права на зайняття посади, політичну благонадійність, необхідних особистих рис та ін Перевіряли, зокрема, вік особи, відповідність його майновому і станового цензу, наявність заборгованості скарбниці, ставлення до батьків і богам та ін.

Геліея приймала також вирішення стосовно долі законопроектів, та робила це у складі колегії номофетов із 1 тис. членів. Колегія номофетів здійснювала також докімасію і стверджувала звіти посадових осіб.

Не можна було двічі займати одну і ту ж посаду чи суміщати дві посади. Виконання службових обов'язків оплачувалося, за винятком стратегів посад. Воєначальники-стратеги вдягалися владою і повноваженнями проводити політику буле і народних зборів. Їх обирали щорічно в кількості десяти, по одному від кожного філи, та могли переобирати кілька разів. Стратеги відповідали перед народним зборами за свої дії і звітували про витрачені гроші. Гарячі практикувалися в Раді п'ятисот і геліее. Переважна кількість посад у період розквіту демократії - а їх було всього близько 700, включно з посади в філах і демах - колегіальними були. Серед стратегів на випадок надзвичайних обставин була передбачена посада автократор - командувача армією, володів всією повнотою влада.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19