Курсовая работа: Громадянське суспільство, його місце у правовій системі держави

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Теорія держави та права»

«Громадянське суспільство, його місце у правовій системі держави»

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. Теоретико-методологічні проблеми взаємодії громадянського суспільства та правової держави

1.1 Поняття, принципи та структура громадянського суспільства

1.2 Громадянське суспільство як основа формування правової держави

1.3 Принципи правової держави та їх значення для формування громадянського суспільства

Розділ ІІ. Правові засоби зміцнення взаємодії громадянського суспільства і правової держави в контексті новітнього українського досвіду

2.1 Економічна основа громадянського суспільства та її правова регуляція в умовах правової держави

2.2 Теоретико-правові аспекти формування і діяльності політичних партій і громадських організацій як інститутів громадянського суспільства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Динамічний розвиток українського суспільства, яке протягом останніх десяти років на засадах гуманізму і справедливості розбудовує власну державу, інтеграція України у світове співтовариство актуалізує вивчення та наповнення реальним змістом багатьох правових понять та правових явищ. Серед них чільне місце обіймають теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави, становлення яких тісно пов’язане з відповідним етапом розвитку людства, держави і права.

Формуючись як система відносин і інститутів, незалежних від держави, громадянське суспільство може ефективно функціонувати лише за умов правової держави, яка керується правом і гарантує існування таких соціальних інститутів.

Взаємозв’язки правової держави і громадянського суспільства мають конкретно-історичний характер, залежать від умов розвитку кожної держави. В сучасній Україні пройшов тривалий період формування теоретичних і політико-правових ідей та концепцій; які згодом знайшли відображення у конституційному процесі у вигляді пропозицій до проекту Конституції. І лише нині така взаємодія з теорії перемістилась в площину об’єктивної реальності. Цьому сприяло закріплення в Конституції України цілої низки відповідних норм, реалізація яких створює надійний фундамент суспільного прогресу, забезпечення прав і свобод людини.

З іншого боку, вимагає вдосконалення і сам механізм формування громадянського суспільства, теоретичні засади якого лише починають розроблятись, в той час як основні інститути є об’єктом активного правового регулювання. А тому нині важливо окрім галузевих напрацювань, уявляти собі систему громадянського суспільства як комплексне і багатогранне явище суспільного життя у його взаємозв’язку з правовою державою. Їх сумісна розбудова вимагає від юридичної науки розробки теоретико-правової моделі взаємодії, яка нині лише формується.

У формуванні методологічної концепції взаємодії громадянського суспільства і правової держави слід орієнтуватись на необхідність створення механізму критично-конструктивного аналізу досягнень науки і практики та створення більш досконалої теоретико-методологічної основи, складовими якої мають стати: системність, об’єктивність, історизм; системно-структурний і фундаментальний підходи; органічна єдність теорії і практики; поєднання критичного і раціонального, конструктивного, порівняльно-ретроспективного, історичного та логічного підходів.

Системний підхід при дослідженні взаємодії громадянського суспільства і правової держави передбачає їх комплексний аналіз у взаємному розвитку і динаміці як систем, що існують відокремлено кожна в собі; у взаємному зв’язку з іншими системами.

Належні результати дає використання елементів політологічного аналізу. Це, в першу чергу, стосується інститутів громадянського суспільства, які правом регулюються обмежено (політичні партії, преса, лобіювання тощо) чи взагалі не регулюються (громадська думка тощо).

Системність вивчення теми неможлива без застосування синергетичного наукового напрямку, який розглядає суспільство і державу в сукупності їх елементів.

Історичний підхід передбачає вивчення явищ у їх розвитку, а також виявлення зв’язку минулого і сьогодення. Даний метод застосовувався при вивченні становлення ідей щодо громадянського суспільства у вітчизняній та зарубіжній політико-правовій думці.

Надзвичайно важливим є порівняльний (компаративний) метод, який дозволяє звільнитись від етноцентризму і ефективно використати все розмаїття правового досвіду.

Розділ І. Теоретико-методологічні проблеми взаємодії громадянського суспільства та правової держави

Поняття “громадянське суспільство” все частіше вживається як у юридичних дослідженнях, так і політологічних оглядах та повсякденному житті. На відміну від інших правничих термінів, що мають чітко окреслені рамки вживання, даний термін має різноманітну сферу вжитку — від суб’єкта правовідносин до суспільного ідеалу. Виходячи із зростаючого значення громадянського суспільства, в першу чергу в процесі розбудови правової держави в Україні доцільно звернути увагу на підходи до визначення його принципів та структури у взаємозв’язку з правовою державою. Саме це нині найбільш актуально.

Як свідчить аналіз літератури, теорія громадянського суспільства активно формується в Україні. Позитивно, що ейфорія від сприйняття ідеї швидкої розбудови громадянського суспільства залишилася в минулому, а це створює можливості серйозних наукових узагальнень. Але засмучує той факт, що теорія та ідеї громадянського суспільства залишаються невідомими широкому загалу, вони є тільки виголошеними, але потенційно не задіяними у нашому суспільному розвитку. Тому визначення насамперед поняття громадянського суспільства, виокремлення його принципів і є важливим завданням сьогодення.

Концептуальне опрацювання проблеми визначення громадянського суспільства має важливе значення з точки зору розкриття закладених у ньому потенцій. Вирішення цього завдання дає змогу вплинути на формування загальнопонятійного апарату, який адекватно відображав би зміст відповідного поняття, ліквідував би плутанину в його трактуванні, відповідав би сучасному рівню юридичної науки і новим підходам до її кардинальних проблем. громадянський суспільство правовий держава

Теорія держави і права предметно звернена до різних сукупностей абстрактних знань та суджень про державно-правові явища. Як необхідна ознака теорії держави і права виступає обґрунтування в її межах одних теоретичних положень іншими, пізнання одних абстракцій з метою виробництва інших більш загальних [1].

Відзначимо, що предметом загальної теорії держави і права є теоретичні положення або те, що має ідеальну, логічно очищену форму. Як зазначив свого часу В.С. Швирьов, теоретична наука виникає тоді, коли формуються первинні концептуальні побудови, що дозволяють працювати з ними як з ідеалізованими об’єктами і тим самим дають можливість розгортати власний теоретичний зміст [2].

Теорія — ієрархічна структура, в ній можна виділити ряд підструктур, які відображають об’єктивну реальність на різних рівнях загальності. Теоретичні висновки стають емпіричною базою подальшого пізнання, в результаті чого утворюються нові теоретичні знання. Теорія формує теорію. Але при випрацюванні теоретичної конструкції суб’єкт юридичного пізнання не повинен втрачати контактність з юридичною реальністю, яка завжди є критерієм істинності теорії.

Рівень розвитку теорії держави і права є найважливішим показником стану юридичної науки, її пізнавальних і соціально-конструктивних можливостей. Теорія є нескінченним процесом руху думки вглиб явищ, які пізнаються. Чим вищий рівень абстрактності теоретичного відображення, тим глибше думка проникає в те, що пізнається, тим глибше сутність явища, яке пізнається у теоретичних положеннях. Проблема теоретичного знання полягає в тому, що будь-яке теоретичне уявлення лише відносно стабільне, оскільки воно змістовно змінюється у міру включення до обігу науки нових, раніше не відомих відомостей про властивості явищ, які відображені в теоретичних уявленнях. У будь-якому серйозному теоретичному дослідженні зазвичай ставиться і вирішується питання про перехід від вже виявлених елементів, зв’язків та відносин в структурі “традиційного” предмета до нових елементів, зв’язків та відносин, тобто по суті “традиційний” предмет теорії держави і права у кожному дослідженні збагачується.

З урахуванням вищевикладеного і сприймаючи наведені основні думки як методологічний підхід, який задовольняє мету дисертації, в межах даного дослідження, для узагальнення та побудови нового горизонту теоретичних уявлень (теоретичної конструкції) про громадянське суспільство та його основні ознаки, емпіричним матеріалом обрані загальновизнані вітчизняні розробки провідних фахівців-теоретиків у даній галузі як певний щабель розвинутості науки, в якому вже знайшла відображення світова політико-правова думка.

Аналіз існуючих у сучасній юридичній науці поглядів на громадянське суспільно доречно провести у хронології їх оформлення. Відразу ж слід зазначити, що стосовно принципів (ознак) громадянського суспільства різні дослідники виділяли досить широке їх коло, кожний у силу власного бачення проблеми. Це є свідченням того, що теоретичні дискусії до цього часу не припиняються, а саме підкреслюють їх корисність та нагальну потребу як для науки, так і для практики.

Виходячи з підходів робочої групи Конституційної комісії (1993 р.), громадянське суспільство — це асоціація рівноправних, вільних і незалежних громадян-власників, яка функціонує, гармонійно поєднуючи інтереси різних верств населення.

Принципи (ознаки): 1) головною його цінністю є громадянин, людина, її права й інтереси. Пріоритет людини над усім. Весь державно-правовий і суспільний механізми мають бути спрямовані на захищеність людини; 2) різноманітність, рівноправність і недоторканність усіх форм власності, в тому числі і приватної, їх, так би мовити, священність, рівний захист з боку держави; 3) економічна свобода громадян і їх об’єднань та інших суб’єктів економічної діяльності. Свобода підприємництва і господарська самостійність на основі ринкових відносин, невтручання держави і політичних партій у суто господарську діяльність. Створення умов для розвитку товарно-грошових відносин; 4) свобода й добровільність праці, вільний вибір трудової діяльності на основі ринку праці, ліквідація зрівнялівки, створення умов для зайнятості працездатного населення; 5) надійна й ефективна система соціального захисту населення, особливо дітей-сиріт, багатодітних сімей і взагалі сім’ї, інвалідів, людей старшого покоління на основі індексації прожиткового рівня, заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат і допомоги; 6) ідеологічна та політична свобода, розвиток демократії у всіх сферах суспільного життя. Рівноправність і захищеність діяльності будь-яких громадських об’єднань і політичних партій. Має діяти лише один принцип — політична влада досягається тільки через вільні демократичні вибори [3].

Виділяються такі ознаки громадянського суспільства: 1) людина з її потребами та інтересами, правами й свободами є центральним суб’єктом суспільства. Вона активно діє в суспільстві, принаймні має необхідні для цього можливості (матеріальні, часові, освітні та ін.). Повага до людини як до найвищої цінності є основним принципом такого суспільства; 2) більшість людей — власники; 3) ринкова економіка, соціально орієнтована державою; 4) плюралістичне саморегульоване суспільство політично активних громадян [6].

Цікаві думки були наведені професорами В.М. Селівановим, В.Д. Бабкіним, В.В. Копєйчиковим, О.А. Пушкіним під час дискусії 1996 року “Громадянське суспільство і підприємництво в Україні: проблеми і шляхи становлення” в Інституті приватного права й підприємництва Академії правових наук України.

Розглянувши різні підходи до громадянського суспільства, його поняття й принципів відомих вітчизняних вчених-правознавців, не можна сказати про однозначну правильність чи помилковість тих чи інших думок. Усі вони висвітлюють своє бачення різних його аспектів й у своїй сукупності складають значний внесок в теорію громадянського суспільства.

Віддаючи належне кропіткій плідній праці науковців, позиції яких ми розглянули, слід вказати, що наведений аналіз принципів (ознак) громадянського суспільства дає підстави стверджувати, що автори подають їх у різному наборі, як у кількісному, так і у якісному. Передусім це зумовлено певною неоднозначністю вихідних теоретико-методологічних засад, концептуальних підходів, на яких ці дефініції ґрунтуються. На нашу думку, для того щоб якимось чином впорядкувати цю сукупність відомостей про предмет дослідження, доцільним буде їх певним чином згрупувати — класифікувати. При цьому ставиться мета виділити принципи (ознаки), які притаманні саме суспільству певного якісного стану — громадянському. Для цього ми пропонуємо основним критерієм взяти системи відносин, які існують у будь-якому суспільстві, складаючи його структуру, а вихідною теоретико-методологічною засадою — основні права людини і громадянина [17].

Загальновизнаним є те, що у кожного суспільства наявна наступна система відносин: економічних — форми власності, виробництво, розподіл, обмін матеріальних благ тощо; соціальних — відносини між різними групами населення; політичних — відношення груп населення до політичної влади, участь громадян та їх об’єднань у політиці; ідеологічних (духовних) — культура, свідомість, характер світогляду; правових — комплексні відносини, що впорядковані за допомогою права та спрямовані забезпечити права та свободи людини й громадянина.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5