Реферат: Спосіб заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та його відображення в слідовій картині

Спосіб заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та його відображення в слідовій картині

Спосіб заподіяння тілесних ушкоджень є найінформативнішим елементом в структурі криміналістичної характеристики. Саме через спосіб заподіяння тяжких тілесних ушкоджень в оточуючому середовищі (у вигляді слідової картини) відображаються ознаки інших структурних елементів криміналістичної характеристики. Кожен злочин являє собою подію, що відбувається у певному місці, в певний час і у визначеній обстановці. Ця подія не вичерпується лише злочинною дією або бездіяльністю та її результатом: її зазвичай супроводжують ті або інші підготовчі та наступні дії чи побічні явища, що пов’язані із злочином. Усе це має бути встановлено та перевірено в процесі розслідування.

Специфіка визначення напрямів розслідування злочинів досліджуваної категорії в переважній більшості обумовлюється характером способу вчинення цього злочину. В загальному плані під способом розуміють певну дію, прийом, або систему прийомів, яка дає можливість зробити що-небудь, досягти чогось. В криміналістиці під способом вчинення злочину розуміють систему дій з підготовки, вчинення і приховання злочину, детермінованих умовами зовнішнього середовища і психофізіологічними властивостями особи. Спосіб вчинення злочину, зазначає С.М. Зав’ялов, утворюється із взаємопов’язаних елементів, актів поведінки, спрямованих на підготовку, вчинення і приховування злочину. Ці акти поведінки – дії, операції, прийоми – сполучаються за певною ієрархією і субординацією як частини цілеспрямованої вольової діяльності[8]. За даними нашого дослідження заподіяння тілесних ушкоджень планувалося у 11,8% випадків.

Спосіб вчинення злочину є одним з елементів структури криміналістичної характеристики і включає у себе три елементи: систему дій з підготовки, безпосередньо вчинення і приховання злочину. У цьому зв’язку вірною вважаємо думку А.Х. Юламанова, що відомості про використані знаряддя злочину мають викладатися в межах розглянутої підсистеми, а не як самостійний елемент криміналістичної характеристики[3].

Дані про спосіб вчинення злочину – найважливіший елемент криміналістичної характеристики. Це пояснюється в першу чергу тим, що спосіб вчинення злочину певним чином детермінований, що дозволяє встановити його взаємозв’язок з ознаками, що відносяться до інших елементів криміналістичної характеристики.

Аналіз наукової літератури дозволяє зробити висновок що всі способи нанесення тяжких тілесних ушкоджень умовно можна поділити на групи за різними критеріями: за формою діяння, за методом діяння, за методом впливу, за характером виду травматичного впливу[8].

Так, за формою діяння вони поділяються на:

- заподіяння тілесного ушкодження шляхом дії, зокрема неналежної дії (наприклад, надавання медичної допомоги);

- заподіяння тілесного ушкодження шляхом бездіяльності (ненадання допомоги взагалі).

За способом діяння:

- заподіяння тілесних ушкоджень із використанням кліматичних умов, особливостей ландшафту, інших об’єктивних чинників (наприклад, хвороба потерпілого);

- заподіяння тілесних ушкоджень за допомогою застосування різноманітних засобів (предмети домашнього вжитку – 8,9%, вогнепальна зброя – 7,0%, холодна зброя – 14,0%, вибухом -1,9% т.ін.);

- заподіяння тілесних ушкоджень застосуванням лише фізичної сили (руками – 32,4%, ногами – 23,0%, головою іншими частинами тіла людини);

- заподіяння тілесних ушкоджень за допомогою тварин. Ні для кого не секрет, що в багатьох країнах Європи (Англія, Німеччина та інші) деякі породи бійцівських собак дорівнюються до зброї і їх утримання заборонено законом. На території України зареєстровані випадки підготовки собаки-килера як знаряддя вчинення злочину[7].

За методом впливу:

- безпосередній вплив – спосіб із застосуванням фізичного або хімічного впливу безпосередньо на організм людини;

- опосередкований вплив – спосіб із застосуванням психічного насильства, що опосередковано заподіює тілесні ушкодження. Такі випадки поодинокі і рідко зустрічаються у практиці. На потерпілого здійснюється вплив психологічного характеру, під тиском якого він самостійно вчиняє дію, яка спричиняє йому тілесні ушкодження (наприклад, примушування жертви вистрибнути з вікна, яке знаходиться на великій відстані від землі, або з салону автомобіля, який рухається на великій швидкості).

За характером виду травматичного впливу:

- удар, стискання, розтягування, розривання (відривання), щипання, скручування, ламання, штовхання, спричинення опіків, тобто катування потерпілого.

Поряд з розглянутою зустрічаються й інші класифікації способів заподіяння тілесних ушкоджень, зокрема за ознаками кримінально-правового характеру.

Згідно наведеного, домінуючою класифікаційною ознакою способів підготування, вчинення і приховання таких злочинів є об’єктивна сторона. Вчиненню наперед обміркованих і спланованих тілесних ушкоджень передує ретельна підготовка, що спостерігається у кожній десятій вивченій кримінальній справі. Злочинці використовували для досягнення злочинного задуму умови і обставини, що склалися незалежно від них, а коли таких умов не виявляли, вдавалися до штучного їх створення (пошкоджували освітлення в під’їзді, створювали перешкоди, щоб потерпілий змінив маршрут слідування та інші). Навіть в умовах обмеженого часу для підготовки, коли умисел виникає раптово (спонтанно), злочинці вдаються до елементарних дій з готування, підшукують предмети на місці для заподіяння з їх допомогою тілесних ушкоджень[5].

Проведений аналіз кримінальних справ показав, що заподіяння тілесних ушкоджень здійснювалося: руками – 32,4%; ногами – 23,0%; вогнепальною зброєю – 7,0%; вибухом – 1,9%; холодною зброєю – 14,0%; предметами побуту (ножі, сокири, швайки, вивертки, молотки тощо) – 8,9%; кислотами і лугами – 1,5%; предметами, що потрапили під руку – 7,0%; тваринами – 1,5%; транспортними засобами – 2,8%.

Якщо злочинець вчинює напад один, то до своєї майбутньої жертви він підходить під будь-яким простим приводом (попросити цигарку, або прикурити, спитати час чи дорогу і т.п.) після чого він несподівано нападає на жертву. В деяких випадках злочинець, з метою упередження можливого опору, підходить до жертви непомітно крадучись ззаду і чинить напад з метою оглушити жертву сильним ударом по голові, чи накидаючи на шию жертви петлю або брючний пояс з метою придушити її до непритомного стану.

В тих випадках коли напад здійснюється групою осіб (19,9%), злочинці користуються своєю чисельністю і нахабством і зухвало розправляються з потерпілим.

Способи вчинення даних злочинів залежать від соціальних умов. Так, для кожної національної й соціальної групи є свої переважаючі способи заподіяння тілесних ушкоджень. Наприклад, непоодинокі випадки, коли під час сімейних конфліктів, у сільській місцевості, для цього використовують такий спосіб, як удари по тілу потерпілого знаряддями праці (лопата, вила тощо). Спосіб вчинення злочину проти здоров’я особи у сукупності з обставинами його вчинення обумовлює процес виникнення слідів[15].

Спосіб заподіяння тілесних ушкоджень закономірно відображується в оточуючому середовищі у вигляді слідів, які в широкому розумінні представляють слідову картину події, що відбулася. За своєю сутністю вона є фрагментом вчиненого злочину, що відбився у слідах. Тому картина події відновлюється як мозаїчна частина загального, за якою можна ідентифікувати подію як ціле за його частинами, зазначає В.О. Коновалова[12].

Термін "слідова картина" у криміналістиці вперше запропонував М.В. Салтевський. При цьому він писав, що "слідова картина" в широкому її розумінні, що утворилася як наслідок вчинення злочину, є одним з елементів криміналістичної характеристики злочинів[13]. Типова слідова картина, зазначає В.П. Бахін, представляє сукупність матеріальних та ідеальних відображень, що утворені діями злочинця і потерпілого, в кожному конкретному випадку є відображенням способу вчинення злочину, яке впливає на формування слідчої ситуації та визначає шляхи і можливості розкриття злочину[17, 345-353]. Подібної думки дотримується Л.В. Кочнева[14, 8], яка самостійним елементом криміналістичної характеристики даного виду злочинів виділяє характеристику типових матеріальних слідів.

В подальшому М.В. Салтевський слідову картину визначив як матеріальну і ідеальну слідову обстановку, яка відображає і зберігає різноманітну інформацію про конкретну подію злочину і особу, що його вчинила. А елементами слідової картини назвав: а) наявні і ймовірні типові матеріальні сліди, б) розміщення і види матеріальних слідів, в) особливості місця, в) особливості часу вчинення злочину, г) розташування і види тайників та інші ознаки, ґ) джерела ідеальних відображень – люди (обвинувачуваний, свідок, потерпілий), д) обставини, що сприяють вчиненню злочину (структура і організація діяльності підприємства, стан виховної роботи і мікроклімат у колективі тощо) [8]. Інші науковці при визначенні "слідової картини" не заперечують, що вона складається з комплексу слідів але наголошують, що вона відображає механізм і послідовність учинення злочину, являє модель злочинної події, у якій фрагментарно відображені наслідки діяльності злочинця[8].

А.В. Старушкевич, конкретизував визначення слідової картини злочину і визначив її як – сукупність відомостей про сліди злочину (матеріальні та ідеальні) та обставини злочину (місце, час і умови). При цьому виділив у слідовій картині злочину два елементи: сліди злочину (у їх слідознавчому розумінні) та обставини злочину (місце, час і умови)[7].

У справах про тяжкі тілесні ушкодження сліди можна об’єднати в декілька груп, основними з яких є: а) сліди підготовки; б) сліди заподіяння; в) сліди впливу на організм людини.

Підготовчий етап характеризують сліди виготовлення різноманітних знарядь, для нанесення тяжких тілесних ушкоджень. До них можна віднести:

- устаткування або предмети, які використовуються на будь-якій стадії технологічного процесу виготовлення знарядь для нанесення тяжких тілесних ушкоджень (вогнепальна та холодна зброя, її частини), предмети, які застосовуються для виготовлення, або переробки з побутових речей (ланцюги, палиці, рукояті сантехнічних вентилів);

- будь-яке технологічне обладнання і матеріали (дерево та металообробні верстати, інструменти, залишки речей);

- кінцевий продукт технологічного процесу (готове знаряддя);

- хімічні компоненти або природні речовини (луги, кислоти, розчинники, радіоактивні та отруйні речовини);

- пристрої для транспортування знарядь злочину (спеціальні контейнери, маскувальні, пакувальні матеріали);

- усі виявлені документи, поштово-телеграфна кореспонденція, квитки про пересування транспортними засобами (залізничним, повітряним, водним, автомобільним), наукова література, чорнові записи та інша документація, що містить формули, розрахунки для виготовлення знарядь злочину.

Завдяки тому, що майже всі перелічені вище знаряддя злочину в переважній більшості приховуються злочинцем, особливо при переміщенні, в спеціально виготовлених або пристосованих упаковках, (паперових, целофанових, гумових), контейнерах (металевих, скляних) або в спеціально виготовлених сховищах, на них майже завжди залишаються сліди пальців рук, нашарування речовин, різноманітні мікрооб’єкти, а також відшарування самих знарядь злочину (на згинах, у швах і кутах пакетів і контейнерів, кишенях).

Сліди впливу радіоактивних, отруйних, хімічних засобів на відміну від агресивних луг та кислот на організм людини проявляються поступово в життєдіяльності організму людини, його поведінці.

Так, дія агресивних луг та кислот наступає майже миттєво після потрапляння на людину і вона відчуває їх дію на свій організм. А при застосуванні інших речовин розвиток захворювання відбувається поступово. На початковій стадії потерпілий може навіть не помітити свого отруєння. Проте через якийсь час людина, почне відчувати і бачити що з її організмом відбуваються зміни (отруєння Президента України В. Ющенка, радіоактивне опромінення О. Литвиненка в Англії).

Отже, при вивченні криміналістичної характеристики тяжких тілесних ушкоджень важливого значення набуває механізм слідоутворення в широкому розумінні, який при вчиненні кожної з груп злочинів проти здоров’я особи проявляється по різному в слідах відображеннях. Такими слідами у справах про тілесні ушкодження можуть бути: а) сліди боротьби на місці події (перекинуті меблі, битий посуд, відірвані елементи одягу тощо); б) тілесні ушкодження на потерпілому; в) зброя й інші предмети забуті або викинуті злочинцем; г) ушкодження на одязі потерпілого; д) сліди біологічного походження (кров, слина, волосся й інше); е) сліди зубів, нігтів потерпілого на тілі нападника; ж) мікросліди, що утворилися під час боротьби злочинця з потерпілим (сліди контакту)[12].

Аналіз слідчої і судової практики свідчить що тяжкі тілесні ушкодження за місцем вчинення можна умовно поділити на дві великі групи:

·  вчинені на відкритій місцевості;

·  вчинені в приміщеннях.

Кожна з вказаних груп об’єднує декілька способів нападу на жертву.

Так, найбільш поширеними місцями заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є: вулиці – 15,1%, сквери – 5,4%, лісопарки – 14,4%, зони відпочинку – 4,1%, місця масового скупчення молоді (бари – 8,9%, дискотеки – 4,1%, нічні клуби – 3,4%), а також квартири, під’їзди, сходинки – 9,7%, будинки – 10,3%, гуртожитки – 4,8% і т. п. Практика підтверджує, що місця вчинення тяжких тілесних ушкоджень обираються злочинцями в основному з урахуванням тієї обставини, де така особа частіше перебуває, де її можна застати зненацька. В одних випадках злочинці очікують жертву у визначеному місці, а в інших створюють умови для того, щоб заманити її в таке місце під благовидним приводом. Зазначимо, що на характер злочинного діяння безпосередньо впливає стан, в якому перебувають потерпілі (алкогольне або наркотичне сп’яніння), неповнолітній чи похилий вік, слабке здоров’я, несподіваний напад, дія злочинців групою тощо.

Страницы: 1, 2