обстеження, проведеного в 1999 р. Міністерством економіки і Держкомстатом.

у відповідності з якими 55% опитаних підприємств висловили категоричне

негативне ставлення до діючого амортизаційного законодавства, 40% - не

можуть пристосуватися до тримірної класифікації основних фондів. Тільки для

16% респондентів впровадження прискореної амортизації привело до зниження

податку на прибуток, а 61% підприємств постраждали від суттєвого підвищення

собівартості продукції через нарахування амортизації прискореними методами.

В середньому по Україні заінтересованість у впровадженні прискореної

амортизації висловили 19.5% підприємств, а 63% підприємств висловилися на

підтримку рівномірно прямолінійних методів її нарахування. Тому

необхідність виправлення і вдосконалення амортизації ні в кого не викликає

сумнівів. Проте аналіз системи амортизації, яка міститься в стандарті

бухгалтерського обліку № 7 "Основні засоби", що був зареєстрований у

Міністерстві юстиції 18 травня 2000 р., показав, що поряд з достоїнствами в

ній є недоліки - як ті, що перейшли з попередньої системи, так і

новостворені.

Серед переваг системи амортизації, яка міститься в стандарті,

насамперед, слід зазначити відмову від нав'язування підприємствам лише

прискореної амортизації. адже її використання дає переваги тільки

рентабельним підприємствам. Якщо відповідно до Закону України "Про

оподаткування прибутку підприємств" підприємства повинні були

використовувати або метод залишку, який зменшується, або прискорений метод

з фіксованими річними нормами амортизації, то тепер підприємствам надано

право вибирати будь-який метод нарахування амортизації з п'яти пропонованих

у стандарті: прямолінійний, метод зменшення залишкової вартості (залишку,

який зменшується), метод прискореного зменшення залишкової вартості

(залишку, що зменшується за подвійною нормою), кумулятивний (суми чисел),

виробничий (амортизація нараховується пропорційно обсягові виробленої

продукції або виконаної роботи). Перший і останній з перелічених методів

(за умови, що амортизаційний період дорівнює економічно раціональному

строку служби засобів праці) можна віднести до неприскорених методів

амортизації, а решту - до прискорених. А у випадку встановлення

підприємством занижених строків корисного використання засобів праці всі

розглядувані методи амортизації стають прискореними.

Оскільки стандартом передбачено 9 груп основних засобів замість 3 і

підприємствам надана повна свобода у виборі строку корисного використання

(експлуатації) засобів праці, отже, і норм амортизації, то їх кількість

може бути більшою. Крім того, в стандарті зазначається, що "підприємство

може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів,

передбачених податковим законодавством". Це застереження взагалі не

зрозуміле, і ось чому.

По-перше, виходить, що стандарт, по-суті, скасовує положення, зафіксовані

у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", що є

неприпустимим. Можливо укладачі стандарту сподіваються на негайне прийняття

закону про амортизацію, який у точності відображатиме систему амортизації,

пропоновану в стандарті.

По-друге, надання таких необмежених прав підприємствам у виборі

системи амортизації не має аналогів у світовій практиці, оскільки такий

захід, по-суті, означає припинення платежів податку на прибуток. За такої

надмірної лібералізації системи амортизації всі підприємства за звітами

скоро виявляться або з нульовим фінансовим результатом, або збитковими.

У відповідності із стандартом № 7 для платників податку на прибуток

припиняється нарахування амортизації на повне відновлення вузлів та

запасних частин автотранспорту, якщо останні не входять до заводського

комплекту транспортних засобів.

Достоїнство стандарту полягає у відмові від ведення тільки

групового обліку нарахування амортизації і відродженні пооб'єктного обліку

засобів праці другої і третьої груп. Краще вирішене також питання

фінансування затрат на всі види ремонтів за рахунок собівартості продукції,

а не за рахунок двох джерел, як це робиться нині. Проаналізуємо

найістотніші недоліки системи амортизації, яка міститься в стандарті.

Багато які з них, на наш погляд, є наслідком недостатнього з'ясування

теоретичних основ прискореної та неприскореної амортизації. Досить

поширеною помилкою є те, що під прискореною амортизацією розуміють будь-

який метод розрахунку амортизаційних відрахувань, коли вони прогресивно

зменшуються в кожному наступному періоді. За такого підходу прискорена

амортизація ототожнюється тільки з частиною методів, якими вона може

здійснюватися: методом суми чисел, залишку, який зменшується, та іншими.

Крім того, випускається з виду необхідність розглядати систему амортизації,

до якої. крім методу нарахування, входить порядок переоцінки основних

фондів та тривалість амортизаційного періоду. При проведенні своєчасних і

об'єктивних переоцінок основних фондів прискорену амортизацію можна

забезпечити й рівномірним (прямолінійним) методом, скоротивши тривалість

амортизаційного періоду проти економічно раціонального строку служби

засобів праці. З другого боку, за відсутності своєчасної та повної

індексації основних фондів в умовах високих темпів інфляції і перелічені

спеціальні методи прискореної амортизації можуть не забезпечувати навіть

звичайну неприскорену амортизацію.

Правильніше прискореною амортизацією буде вважати таку систему її

нарахування і порядок переоцінки засобів праці, за яких протягом перших

років чи всього амортизаційного періоду забезпечується випереджаюче

зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з

дійсними темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості.

Неприскореною амортизацією слід вважати таку систему її нарахування,

яка протягом всього економічно раціонального строку служби засобу праці

забезпечить збіг нагромадженої суми амортизаційних відрахувань з дійсними

темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. З цього

можна зробити висновок. що тривалість амортизаційного періоду при

використанні неприскореної амортизації має дорівнювати економічно

раціональному строку служби засобу праці. А величини амортизаційних

відрахувань за одиницю часу (місяць, рік) для засобів праці найчастіше

мають бути різними протягом амортизаційного періоду, щоб відповідати

справжнім темпам втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості.

Однак обгрунтувати тривалість амортизаційного періоду і норми

неприскореної амортизації, що забезпечують збіг нагромадженої суми

амортизаційних відрахуваньіз справжніми темпами втрати засобами праці

споживчих властивостей і вартості, дуже складно. Справа в тому, що

економічно раціональний строк служби кожного конкретного засобу праці є

випадковою величиною, що визначається великою кількістю впливаючих на нього

факторів, у тому числі якістю виготовлення, технічного і ремонтного

обслуговування, умовами, якістю та інтенсивністю експлуатації. Тому для

сукупності однотипних засобів праці, що використовуються в даних виробничих

умовах, можна з певним рівнем довіри методами математичної статистики

визначити тільки найбільш імовірне значення цієї величини (математичне

очікування).

Не менш складним завданням є і встановлення дійсних темпів втрати

засобами праці споживчих властивостей та вартості, отже, і щорічних норм

амортизації. Найсприятливіші умови для розв'язання такого завдання

виникають за наявності розвинутого вторинного ринку засобів праці.

В умовах високих темпів інфляції, крім перелічених завдань, слід

забезпечити своєчасну і повну індексацію основних фондів.

Аналізовані проблеми неприскореної амортизації дають змогу зробити

висновок, що точно розрахувати її параметри для конкретного засобу праці

практично є неможливим. Йтися може тільки про приблизні параметри. Завдання

дуже спрощується, якщо орієнтуватися на звичайний рівномірний метод

нарахування амортизації при збігу періоду амортизації з економічно

раціональним строком служби засобу праці. При цьому, звичайно, ігнорується

нерівномірність щорічного спрацювання засобів праці протягом строку служби.

Тому з певним допущенням методом неприскореної амортизації прийнято вважати

прямолінійний метод її нарахування. Відповідно до цього методу амортизація

нараховується пропорційно календарному часу використання засобів праці або

обсягу фактично виробленої продукції (роботи). Другий різновид цього методу

в стандарті названий виробничим методом. Але тут слід особливо підкреслити,

що прямолінійний метод нарахування амортизації може бути не лише

неприскореним, але й прискореним. Неприскореним він є при збігові

амортизаційного періоду з економічно раціональним строком служби. Часто ця

обов'язкова умова ігнорується.

Для віднесення амортизації до прискореної чи неприскореної не

досить знати тільки метод її нарахування, а слід проаналізувати весь

комплекс умов, які її супроводжують: тривалість амортизаційного періоду,

економічно раціональний строк служби засобу праці, порядок переоцінки його

вартості. Сукупність перелічених елементів утворює систему амортизації.

Система амортизації, що грунтується на будь-якому з розглядуваних методів,

за певних умов може виявитися прискореною, неприскореною або уповільненою.

У стандарті слід було б дати визначення як фіскальної, так і

економічної (фактичної) амортизації, зазначити їх сферу застосування та

цілі. Сфера застосування фіскальної амортизації встановлюється діючим

законом про оподаткування прибутку підприємств. Через фіскальну амортизацію

має здійснюватися державне регулювання інвестиційної діяльності та рівня

оподаткування прибутку підприємств. Фіскальна амортизація має суворо

регламентуватися і нараховуватися у точній відповідності з нормами та

правилами, які містяться в Законі про оподаткування прибутку. Вона має

визначати максимально можливу суму амортизаційних відрахувань підприємства

за певний період, від якої залежить сума податку на прибуток.

Фіскальна амортизація може нараховуватися як прискореним так і не-

прискореними методами. Причому підприємства за наявності дозволу на

прискорену амортизацію повинні мати право вибору між прискореною і

неприскореною амортизацією.

У стандарті бухгалтерського обліку необхідно зазначити, що метою

економічної амортизації має бути визначення дійсних витрат виробництва,

пов'язаних з повним відтворенням засобів праці, отже, і собівартості

продукції (послуг). Провадитися економічна амортизація має в рамках

управлінського обліку і тільки неприскореними методами. В усьому іншому

керівники підприємств мають вибирати норми і правила нарахування, які

найбільшою мірою відповідають досягненню поставленої мети.

Якщо звернутися до наведених результатів вибіркового обстеження

підприємств, то за паралельного використання фіскальної та економічної

амортизації 61% респондентів більше не вважатимуть себе постраждалими від

істотного підвищення собівартості продукції, зумовленого прискореною

амортизацією. Стає очевидним, що прискорена амортизація штучно завищує

собівартість продукції, і відповідно, занижує прибуток для цілей

оподаткування, а фактично не підвищує собівартість і не знижує прибуток.

Дана обставина чомусь важко сприймається не тільки практичними

працівниками, а й багатьма вченими-економістами, які займаються проблемою

відтворення засобів праці.

Відмінність неприскореної фіскальної амортизації від економічної

полягає в такому. У фіскальній амортизації тривалість амортизаційного

періоду має бути орієнтованою на найімовірніше значення економічно

раціонального строку служби засобів праці даного виду в середніх умовах їх

використання. А в економічній амортизації тривалість амортизаційного

періоду має дорівнювати фактичному строку служби до списання або вибуття

конкретного засобу праці на кожному підприємстві. Цей строк у стандарті

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7