цінностей, що перебувають в обігу. Це досягається завдяки реалізації

наступних чинників:

- гарантії високого і стабільного відсотка;

- застосування інструментарію, що дозволяє надати фондовим паперам

держави антиінфляційного імунітету

- законодавчі обмеження при затвердженні парламентом бюджету

верховної стелі державного боргу;

- запровадження податкових пільг, якими користуються фізичні та

юридичні особи при інвестуванні своїх фінансових ресурсів у цінні

папери держави (у деяких країнах зазначена частка доходів не

оподатковується);

- високий рівень інформативного забезпечення учасників ринку

державних цінних паперів.[6]

У країнах, що входили раніше до складу СРСР, у т.ч. й в Україні,

зроблено лише перші кроки до формування фондового ринку цінних паперів. У

вересні 1992р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про державний

внутрішній борг України”, який дозволяє державі на цілком цивілізованих

ринкових засадах здійснювати емісію боргових зобов’язань у вигляді

облігацій внутрішніх державних позик, а також коротко-, середньо- та

довгострокових скарбничих векселів. Однак упродовж тривалого часу така

можливість, що могла б суттєво оздоровити державні фінанси потрібний час,

щоб могла б суттєво оздоровити державні фінанси, не використовувалась. Лише

з початку 1995р. механізм ринкового обслуговування дефіциту державного

бюджету було запущено в дію. Однак потрібний час, щоб він повною мірою зміг

реалізувати свої функції.[4]

Операції на відкритому ринку зводяться, як зазначалося вище, до

здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави на

фондовому ринку її цінних паперів. Розглянемо ці операції. Вони

неоднозначні за своїми наслідками.

Коли Центральний банк купує фондові цінності держави, що знаходяться у

володінні населення чи комерційних банків, він розплачується за це власними

ресурсами. Відкриваючи зазначеними суб’єктами відповідні рахунки, банк

здійснює таким робом додаткову грошову емісію. Ясна річ, що в цьому випадку

зростає купівельна спроможність населення, а також збільшується у зв’язку

із зростанням резервів кредитний потенціал комерційних банків.

А от продаж цінних паперів держави населенню та комерційним банкам дає

інший результат. Кпивши на відкритому ринку скарбничі векселі чи облігації,

приватна особа зменшує ліквідність своїх фінансових активів. Такий же

результат при здісненні аналогічних операцій отримують і комерційні банки:

з купівлею цінних паперів держави їхні резерви, а відповідно –

кредитоспроможність падають. Як наслідок загальна маса грошей (агрегат М1),

що знаходиться в обігу, а також ліквідність суб’єктів ринку (фізичних та

юридичних осіб) знижується.

Отже, здійснення операції з купівлі-продажу скарбничих векселів та

облігацій на відкритому ринку дає можливість вирішення цілого комплексу

проблем грошової політики. Йдеться про таке:

- по-перше, бездефіцитне фінансування державних витрат, а звідси –

управління на цій основі державним боргом;

- по-друге, надання суб’єктам ринкової економіки високонадійних і

високоліквідних інструментів для тимчасового розміщення власних

фінансових ресурсів;

- по-третє, надання можливості Центральному банкові економічними

засобами впливати не лише на попит і пропозицію грошей, а й на

співвідношення їх структурних агрегатів – агрегату М1 та агрегатів

М2 і М3;

- по-четверте, визначення засобами ринкового механізму реальної

вартості державного боргу, а значить – і цінних паперів, що його

обслуговують. Визначена ринком ставка відсотку по цінних паперах

держави є орієнтиром ринкового відсотка для інших (приватних і

корпоративних) інструментів фінансового і грошового ринку (ставка

відсотка по короткотермінових скарбничих білетах, з огляду на їхню

високу надійність, як правило, служить відправним пунктом для

порівняння відсотка інших типів фондових цінностей).

Як зазначалося вище, ефективне використання операцій з купівлі-продажу

цінних паперів з метою регулювання грошового обігу і проведення на цих

засадах активної монетарної політики потребує досить високого ступеня

розвитку ринку фондових цінностей держави. Вплив фондових операцій держави

на кількісні параметри грошового обігу спирається на ефект витіснення, коли

вільні (касові) залишки грошей населення та юридичних осіб, сформовані

завдяки спекулятивному мотивові збережень, переорієнтовуються з приватних

ринків цінних паперів на ринки державних зобов’язань. У цьому випадку

інвестор, прагнучи отримати максимальний доход від належних йому грошових

ресурсів, віддає переваги фондовому ринкові держави. Зрозуміло, що

макроекономічні наслідки ефекту витіснення, його реальний вплив на динаміку

грошових агрегатів можливі лише за наявності високої частки ринку цінних

паперів держави у загальній структурі фондових операцій.[7]

Управління обов’язковими резервами

Норма обов’язкового резерву дає можливість Центральному банку впливати

через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків, в т.ч.

на розміри кредитної мультиплікації. Відповідно до цього інституційне

регулювання рівня обов’язкових резервів розглядається теорією та практикою

грошей як один із найдійовіших механізмів монетарної політики.

Вказаний механізм досить простий за змістом. Змінюючи норму

обов’язкового резерву, Центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію

грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов’язкового

резерву, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх

активів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей. Коли

норма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Внаслідок того, що

лише незначна частина всіх активів комерційних банків знаходиться у формі

готівки, зміна норми резерву на певну величину може привести до

багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.

Необхідність досить обережного використання механізму обов’язкового

резервування визначається не лише дією в цьому випадку мультиплікаційного

ефекту кредитної експансії, що робить цей процес недостатньо керованим, а й

відповідним впливом на динаміку прибутковості комерційних банків. Гроші, що

знаходяться на резервних рахунках, не дають відсотка. Це своєрідний

додатковий податок на комерційні банки. Їх ріст негативно позначається на

прибутках банків, знижує їх конкурентоспроможність. У зв’язку з цим у

багатьох країнах рішення про відповідні зміни банківського резерву

приймаються у вигляді законодавчих норм.ї

Диференційовані ставки обов'язкових мінімальних резервів було

встановлено 1993 р. і для комерційних банків України. Розміри зазначених

резервів визначались у вигляді відсотка від суми залучених коштів залежно

від джерел їх формування за такими нормативами:

— кошти державних і позабюджетних фондів, включно з переданими на

баланс банків за окремими фінансовими угодами - 60 %

— кошти місцевих бюджетів і державних страхових організацій - 40 %

— кошти на розрахункових і поточних рахунках юридичних осіб - 25 %

— вклади населення й депозити, залучені на строк до 6 місяців - 20 %

[6]

Регулювання облікової ставки та банківського відсотка

Поряд із здійсненням операцій на відкритому ринку та управлінням рівнем

обов'язкових резервів, винятково важливим інструментом монетарної політики

є регулювання облікової ставки відсотка, яка формується на базі надання

центральними банками позичок кредитним банкам. Такий кредит надається

банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами. Плата за

вказані кредити виступає у формі облікової ставки відсотка.

Регулювання облікової ставки відсотка використовується як засіб

неадміністративного впливу на масу грошей, що знаходиться в обігу. Механізм

такого впливу близький за змістом до механізму здійснення операцій на

відкритому ринку. Коли комерційний банк бере в Центральному банку позику,

він виписує на себе боргове зобов'язання, яке за чинною практикою

гарантується не резервною позицією своїх активів, а державними цінними

паперами, що знаходяться в його розпорядженні. Внаслідок цього отримана

позика повністю використовується як надлишковий резерв. Це надає банкові-

боржникові можливість відкривати додаткові кредитні рахунки населенню та

юридичним суб'єктам у повному обсязі без відповідного забезпечення

резервної позиції.

Що ж до облікової ставки, то вона в такім разі відіграє опосереднену

функцію — визначає вартість отриманих. У такий спосіб комерційним банком

надлишкових резервів (кредитів Центрального банку). Якщо облікова ставка

від-сотка знижується, то в комерційного банка виникає зацікавленість в

отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну

облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція

кредитних ресурсів. Важливо брати до уваги й те, що з урахуванням змін у

позиції надлишкового резерву вказана динаміка реалізується через механізм

кредитного мультиплікатора.

Практикою грошової політики доведено, що зміни облікової ставки, як і

банківської норми обов'язкового резерву, здійснюються відповідно до

розвитку окремих фаз економічного циклу. Вона підвищується в періоди

економічного росту і лишається, як правило, незмінною в періоди депресії та

спаду. Тому виникає проблема «запізнень» у здійсненні необхідних корекцій

облікової ставки. Це пояснюється недостатньою виразністю початкових етапів

фаз економічного циклу та іншими об'єктивними й суб'єктивними чинниками.

У багатьох країнах з перехідною економікою, в т.ч. і в Україні, владні

структури віддають перевагу політиці низьких фіксованих ставок банківського

відсотка. Така політика мотивується наступними аргументами: намаганням

стимулювати рівень інвестицій; здійсненням вибіркового кредитування

пріоритетних галузей економіки за низького нормою відсотка; бажанням

знизити інфляційні процеси тощо.

Поряд із регулюванням облікової ставки в країнах із недостатнім рівнем

розвитку ринкових механізмів застосовується система директивного управління

нормою відсотка на позики, що надаються комерційними банками та

небанківськими кредитними установами. Значення ефективного використання

цього інструмента має розглядатись у двох аспектах. З одного боку,

банківський відсоток безпосередньо впливає на розвиток ділової та

економічної активності. Від його рівня залежить попит на інвестиційні

ресурси та їх пропозиція, рішення суб'єктів економічної діяльності щодо

визначення пропорцій між споживанням і збереженням. Під його впливом

складається валютний курс, відбувається міграція капіталів між окремими

країнами та інші макроекономічні процеси.

Інший аспект, що характеризує значення ефективного регулювання норми

відсотка, пов'язаний з безпосереднім впливом його параметрів на структуру

грошових агрегатів і на масу грошей, що знаходяться в обігу. Йдеться про

ефект ліквідності: що нижча величина норми відсотка, то більше грошей

залишається на руках у населення. При її збільшенні отримують протилежний

результат. Існують і інші канали, що визначають вплив динаміки норми

відсотка на головні параметри грошового обігу.

Однак, як засвідчує теоретичний аналіз та реальна практика, зазначена

політика звичайно не дає бажаних результатів. І це можна пояснити. Низька

ставка відсотка скорочує обсяги збережень фінансових ресурсів і тому не

лише не сприяє ростові інвестицій, а й викликає протилежний ефект. Не

виправдовує себе і вибіркове кредитування, бо через ефект кредитного

мультиплікатора відповідно спрямовані кредитні ресурси розпорошуються по

всій економіці. Як засвідчує практика, недостатньо коректного є й тека з

приводу безпосереднього впливу норми відсотка на цінову динаміку. В цьому

випадку слід враховувати ефект не лише прямого, а й зворотного впливу на

розглядувані процеси.

З урахуванням цього стає зрозумілою важливість визначення оптимального

Страницы: 1, 2, 3, 4