зазначено в наступній частині.

Частина 3. Юридичне забезпечення кредитів

Як вже було зазначено вище, в банківській практиці, крім забезпечення

кредитів майновими цінностями та майновими правами, що належать

позичальнику, досить широко використовуються інші, немайнові, способи

забезпечення кредитів, до яких, зокрема, можна віднести такі як переуступка

вимог та передача права власності, гарантія та порука, страхування майнової

відповідальності позичальника перед банком кредитором за невиконання

зобов`язань по кредитній угоді та страхування фінансового ризику банку,

штрафи та пені.

В світовій банківській практиці досить широко в якості способу

забезпечення повернення кредиту використовується уступка (цесія) вимог та

передача права власності.

Загалом в теорії зобов`язального права уступка (цесія) – це документ

позичальника (цедента), в якому від поступається своєю вимогою до третьої

особи іншій особі, у випадку використання цесії в якості способу

забезпечення повернення кредиту, банку-кредитору. В якості вимог, що

переуступаються цедентом банку-кредитору виступає дебіторська

заборгованість, що є в наявності у позичальника.

Як і при розгляді застави, використаємо схему, подану Лаврушиним О.І.

в його книзі “Банківська справа”, для зображення правого механізму цесії

(мал. 2).

Малюнок 2. Правовий механізм цесії. [17]

Отже, як бачимо, угода про цесію виступає доповненням кредитної

угоди, створюючи правову основу для забезпечення повернення позики, що

отримана позичальником від банку-кредитору. Угода про цесію передбачає

перехід до банку права отримання грошових коштів по переуступленій вимозі.

Вартість уступленої вимоги повинна бути достатньою, щоб погасити

заборгованість по позичці. Банк має право використати виручку, що надійшла

тільки для погашення виданого кредиту та плати за нього (нарахованих

відсотків). Якщо по вимозі, що уступлена, надходить сума грошових коштів,

що перевищує заборгованість по позичці, то різниця має бути повернута

кредитору. Безсумнівними перевагами цесії як способу забезпечення кредитів

є, зокрема, такі як низькі витрати на оформлення, швидкість використання.

На практиці можуть використовуватися кілька видів цесії: відкрита та

тиха, загальна та глобальна. Суть відкритої цесії полягає в тому, що

божнику цедента повідомляється про уступку вимог. В цьому випадку боржник

погашає своє зобов`язання банку, а не позичальнику банку (цеденту). При

тихій цесії банк не повідомляє третій особі про уступку вимог, позичальник

платить цеденту, а останній, в свою чергу, зобов`язується передавати

отриману суму банку-кредитору. Зрозуміло, що позичальник віддає перевагу

тихій цесії, аби не підривати свою ділову репутацію. Але для банку тиха

цесія пов`язана з більшим ризиком, оскільки кошти по уступленим вимогам, що

знаходяться в інших банках, можуть надійти на рахунок позичальника. Крім

того, у випадку використання тихої цесії, позичальник може уступати вимогу

кілька разів або взагалі уступати вже не існуючі вимоги.

Інший вид цесії, загальна цесія, передбачає зобов`язання позичальника

перед банком регулярно уступати зобов`язання по поставці товарів або

наданню послуг на визначену суму. При цьому право банку на отримання

грошових коштів в погашення наданої позики виникає не в момент укладання

угоди цесії, а з моменту передачі до банку вимог або списку дебіторів.

При глобальній цесії позичальник зобов`язується уступити банку всі

існуючі вимоги до конкретних клієнтів та ті, що виникнуть протягом

визначеного періоду часу. Цей вид уступки вимог на практиці вважається

більш ліпшим. З метою зниження ризику при використанні даного способу

забезпечення повернення кредиту банк вимагає здійснювати уступку вимог на

суму, що значно більша, ніж величина виданого кредиту. При загальній та

глобальній цесії максимальна сума кредиту складає 20-40% від вартості

уступлених вимог.

Формою забезпечення повернення кредитів також можуть виступати

гарантії або поруки. Володіючи, як і застава здатністю юридично та

економічно захищати інтереси кредитора, вони мають іншу вихідну базу. У

випадку використання гарантії (поруки) в якості забезпечення кредитів

майнову відповідальність несе за позичальника третя особа.

Існує кілька видів гарантій, що різняться між собою по суб`єкту

гарантійного зобов`язання, порядку оформлення гарантії, джерелу коштів, що

використовуються для гарантування повернення кредиту.

В якості суб`єкта гарантованого зобов`язання можуть виступати

фінансово стійкі підприємства або спеціалізовані заклади, що мають достатні

кошти. В практиці банківського кредитування в якості суб`єктів гарантування

майже ніколи не виступають інші, ніж банк-кредитор, банківські установи.

Надання кредиту банком позичальнику під гарантію іншого банку, можна

розглядати як нонсенс. Але це все ж відбувається при міжнародних

розрахунках чи наданню міжнародних кредитів.

В Сполучених Штатах Америки протягом тривалого періоду часу

використовувалась практика, коли підприємства-позичальники перед отриманням

позики повинні були сформувати в банку депозит у визначені сумі. Часто

використовувався принцип “10+10”. Він означав, що позичальник до отримання

позики, створював депозит в розмірі 10% від дозволеної позики, а ніші 10%

вносив після отримання позики. Таким чином, гарантією своєчасного

повернення кредиту служив власний депозит позичальник в розмірі 20% від

отриманої позики, однак, така гарантія дозволяє лише в деякій мірі

захистити інтереси кредитора.

При іншому виду гарантії гарантом виступає фінансово стійке

підприємство або організація, з яким позичальник має систематичні виробничі

комерційні зв`язки. Однак в цьому випадку банку-кредитору необхідно

отримати інформацію щодо кредитоспроможності підприємства-гаранта. Якщо

зазначене підприємство обслуговується тим самим банком, що й позичальник,

то така задача вирішується досить просто. Складніше у випадку, коли

підприємство-гарант обслуговується в іншому банку. В такому випадку банк-

кредитор вимагає, що в гарантійному листі було присутнім підтвердження

банка про фінансову стійкість останнього, в якому обслуговується гарант.

Якщо ми вже згадали про поняття гарантійного листа має сенс коротко

навести механізм використання гарантії в практиці банківського

кредитування. Так, відзначимо, що строк дії гарантії встановлюється, як

правило, на 10-15 днів більше строку погашення кредиту, повернення якого

забезпечується гарантією. Гарантійний лист складається в двох примірниках.

Другий примірник гарантійного листа з поміткою банку, що обслуговує

гаранта, про прийняття гарантії передається у банк позичальника, після чого

здійснюється кредитування під гарантію. Якщо позичальник по закінченні

терміну користування позикою не має коштів на розрахунковому рахунку,

неповернений кредит стягується в беспірному порядку з рахунку гаранта. Дія

гарантії закінчується із закінченням із закінченням забезпеченого нею

зобов’язання, із закінченням граничного строку гарантії, а також якщо банк

протягом 3-х місяців з дня закінчення строку по гарантії не пред’явив позов

до гаранта. Про припинення гарантії банк, що обслуговує позичальника,

інформує банк гаранта. Типовий текст гарантійного листа наведено в Додатку

№2.

Цікаво, що в розвинутих країнах, наприклад в тих же Сполучених Штатах

Америки, гарантії надаються також спеціалізованими урядовими організаціями,

що мають в наявності спеціальні цільові фонди. Однією з таких організації

США є Адміністрація із справ дрібних підприємств, яка має цільову програму

їх розвитку. 90% позичок цим підприємствам видається під гарантію

зазначеної Адміністрації. При чому за кредит стягується пільгова плата,

зокрема, відсоткова ставка нижча на 1-5% порівняно з тією, яка береться за

кредит, що надається без такої гарантії. Що ж, банально, мабуть, казати про

доцільність створення такого державного фонду підтримки дрібних та середніх

підприємств в нашій країні, який би використовувався в якості гарантійного

джерела розвитку малого бізнесу. Але на справі ж в нашій країні теж існує

практика надання банківських кредитів під гарантії державних органів,

зокрема Міністерства фінансів чи Міністерства економіки, але як правило, ці

кредити ще на початку слід відносити до розряду безнадійних, адже про

якість гарантії зазначених державних органів не слід, мабуть, і згадувати,

до того ж переважна більшість таких кредитів видаються комерційними банками

під тиском відповідних урядових органів.

Ефективність гарантії як способу забезпечення кредитів залежить ряду

факторів. По-перше, першочергове значення має реальна оцінка банком-

кредитором фінансової стійкості гаранта. В цьому зв`язку знову ж цікавим є

досвід США, де банки використовують для забезпечення повернення кредиту два

види гарантій. У випадку, якщо фінансова стійкість гаранта сумнівна або

взагалі невідома, використовується гарантія, що забезпечена заставою майна

гаранта, тобто гарантія доповнюється заставним зобов`язанням. У випадку

довіри до фінансової стійкості гаранта використовується незабезпечена

гарантія. Щодо України, то у вітчизняній практиці банки використовують в

якості забезпечення повернення кредитів заставу майна та майнових цінностей

третіх осіб, інших, ніж позичальник, що іменуються майновими поручителями

позичальника. (Власне, це теж можна розглядати як забезпечену гарантію.)

По-друге, при отриманні гарантії банк, що надає кредит, повинен

впевнитися в готовності гаранта виконати своє зобов`язання. Для цього в

зарубіжній банківській практиці використовується, зокрема, зустріч та

бесіда з гарантом на предмет підтвердження його наміру виконати гарантійне

зобов`язання.

І останнім є те, що гаранти не повинні надавати гарантії на суму,

більшу за ту, на яку вони можуть їх виконати, тобто сума гарантії має

обмежуватися обсягом власного капіталу гаранта.

І все ж, при всій своїй привабливості, гарантія має певні недоліки,

що обмежує її використання в якості забезпечення в практиці банківського

кредитування, зокрема, в Україні. Серед таких недоліків можна відзначити

невизначеність вартості гарантії, якщо вона не підкріплена грошовим вкладом

(депозитом) або іншим забезпеченням (забезпечена гарантія), з тої причини,

що протягом дії кредитної угоди фінансовий стан гаранта може змінитися.

Крім того використання даного способу забезпечення навіть за умови

безспірного списання суми заборгованості з рахунку гаранта, що обумовлено в

гарантійному листі у випадку невиконання позичальником умов кредитної

угоди, тягне за собою можливу судову справу, що не можна вважати

позитивним, особливо у умовах недосконалого українського законодавства та,

дозволю собі додати, корумпованості судових органів. Д.Полфреман та Ф.Форд,

зокрема відзначають, що “гарантія – це забезпечення, що легко прийняти, але

важко оспорити в судовому порядку, оскільки відповідальність за виплату

гарантії майже завжди опротестовується”[18]. З цим можна погодитися.

Порука теж є способом забезпечення кредиту. Вона використовується як

при взаємовідносинах банку як із юридичними, так і фізичними особами.

Стосовно юридичних осіб, порука на відміну від гарантії оформлюється

звичайною письмовою угодою між банком та поручителем[19]. У відповідності з

цією угодою останній зобов`язується погасити кредитору заборгованість

позичальника протягом визначеного періоду часу. В угоді може бути визначена

максимальна сума, яку гарантує погасити поручитель. Використання цього

способу забезпечення кредитів передбачає ретельний аналіз

кредитоспроможності поручителя. У вітчизняній практиці банківського

кредитування порука знайшла використання при довгостроковому кредитуванні

фізичних осіб. В зарубіжній практиці поручителем може виступати фізична

особа, що має постійне місце роботи, постійний дохід або визначене майно

(нерухомість, земля, транспортні засоби).

Оформлюється порука через нотаріальну контору та відображає юридичну

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8