участь в управлінні ним та на отримання частини прибутку в формі

дивідендів, а також на участь в розподіл майна у випадку ліквідації

товариства.

Акція має, по-перше, номінальну вартість, яка довільно встановлюється

при створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції. По-

друге, балансову вартість, що враховується як частка від ділення чистої

вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених і

розповсюджених акцій. По-третє, курсову (ринкову) вартість акцій, яка

зумовлюється попитом і пропозицією на ринку цінних паперів, тобто поточна

ціна акцій на фондовій біржі чи в позабіржовому обігові.

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, безплатними,

привілейованими і звичайними (простими). Обіг іменних акцій обліковується в

книзі реєстраці, яка ведеться акціонерним товариством. У ній систематично

записуються дані про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, а

також кількість акцій на руках у кожного акціонера. Щодо акцій на

пред’явника, то в книзі реєструється тільки їхня загальна кількість.

Безплатні акції випускаються з метою розподілу їх серед акціонерів, як

правило, пропорційно кількості акцій, що їм уже належать. Сума випуску

привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками всього статутного фонду

акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право

на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні

своєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства.

Прості акції - це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим

доходом підприємства та його дивідендною політикою.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних

коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власникові

номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою

фіксованого процента ( якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації

відрізняються від акцій головним чином тим, що їх власник не є членом

акціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборах

акціонерів.

Як і акції, облігації можуть бути іменними та на пред’явника,

знаходитися у вільному обігові та з обмеженнями. Крім того, розрізняють

процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток із процентних

облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якими

передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість

облігації повертається власникові після її погашення. Прибуток з облігацій

цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації

після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні

товари.

Державне казначейське зобов’язання - вид цінних паперів на пред’явника,

що на добровільних засадах розповсюджеються серед населення, свідчать про

внесення їхніми власниками коштів до бюджету і дають право на одержання

фіксованого доходу. Казначейське зобов’язання випускаються на такі строки:

до одного року (короткострокові);

від 1 до 5 років (середньострокові);

від 5 до 10 років (довгострокові).

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування

коштів, що надає його власнику право по закінченні обумовленого строку

одержати депозит і відповідні проценти. Має місце випуск сертифікатів як

іменних, так і на пред’явника. Проте в обіг на ринок можуть надходити

тільки сертифікати на пред’явника, адже продаж (відчуження) іменних

сертифікатів, за законодавством, є недійсним.

Вексель - цінний папір (документ), який засвідчує безумовне грошове

зобов’язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену

суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

У всьому світі за питомою вагою основу обігу цінних паперів складають

акції та облігації.

Крім акцій та облігацій, досить розповсюдженим об’єктом торгівлі на

фондовому ринку є також депозитні свідоцтва та варранти.

Депозитне свідоцтво - це цінний папір, який підтверджує, що особа

володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігаються в одному

із банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частину активів

цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають

можливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземні

громадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу

придбати їхні субстити у вигляді депозитних свідоцтв.

Варранти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються

разом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право на

купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду

(як правило, кілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному

товариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чи

привілейованих акціях, бо надає можливість інвесторам одержувати прибуток

на різниці курсів простих акцій у випадку її зростання порівняно з

обумовленою у варранті.

Спекулятивними об’єктами фондової торгівлі є також опціони і ф’ючерси.

Опціон - це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і

продає опціонний сертифікат, а інший - купує його, тобто отримує право до

обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи,

яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на

продаж). Існують два різновиди опціонів «американський», який можна

реалізувати протягом всього терміну контракту, і (європейський), котрий

реалізовується на певну дату.

Проте в обох випадках головною особливістю опціону є те, що його

власник одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими

умовами, а продавець контракту бере на себе зобов’язання по його виконанню.

Ф’ючерс - також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере

на себе зобов’язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або

купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою

ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строку

ф’ючерсного контракту є обов’язковим.

Ф’ючерсні операції на сьогодні є основним видом товарних і валютних

ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв’язку із

зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментів

позики об’єктами ф’ючерсних угод стали також різноманітні види боргових

зобов’язань: вид казначейських векселів із найтривалішим строком погашення

12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій.

Депозитні сертифікати, варранти, опціони, ф’ючерси широко розповсюджені

на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фіктивний капітал

другого порядку - інвестиційні сертифікати - скоро з’являться на фондового

ринку України. Вони можуть бути як іменними, так і на пред’явника.

Номінальна вартість одного сертифіката повинна дорівнювати номінальній

вартості обнієї акції, що належить засновникам. В умовах розвитку процесу

приватизації в Україні інвестиційні сертифікати мають стати одними із

найпопулярніших похідних цінних паперів.

ГЛАВА ІІІ

Правове регулювання ринку цінних паперів України полягає у

впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом

встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з

приводу цінних паперів. Під цінними паперами тут розуміються як грошові

документи, що визначені і Законі України «Про цінні папери і фондову

біржу», тік і похідні від них - опціонні та інші термінові контракти.

Згадані правила, критерії та стандарти є обов’язковими для всіх без

винятку учасників ринку цінних паперів. Порушення правил, критеріїв або

стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку

на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв’язку з цим до

порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу.

Для того щоб мати характер правового, регулювання ринку цінних паперів

повинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке

регулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та інститути,

регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах, по-

друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регулятори

повинні діяти в межах своєї компетенції в рамках встановлених процедур.

Сучасний ринок цінних паперів України є не тільки явищем суто

економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-

продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у

всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового

регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними

органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами

(інституційно-правове регулювання). Обидва види правового регулювання ринку

цінних паперів є взаємопов’язаними, в багатьох випадках вони доповнюють

одне одного.

Оскільки ринок цінних паперів є складною сукупністю суспільних відносин

з приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та конкретний

аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадження

правил, критеріїв. Стандартів, обов’язкових для всіх учасників фондового

ринку; конкретний - обов’язкових тільки для певних учасників цього ринку.

Як правило, загальнообов’язкове правове регулювання злійснюється

органами держави, тобто правила, критерії та стандарти ринку цінних паперів

встановлюються державними органами, і вони є обов’язковими для всіх

індивідуальних або інституційних учасників. Більш того, вони також є

обов’язковими і для самих державних органів. Прикладами таких правил можуть

бути, зокрема, визначення понять акцій у Законі України «Про цінні папері і

фондову біржу» або правило, згідно з яким надання дозволу на здійснення

посередницької діяльності на фондовому ринку є прерогативою Міністерства

фінансів України.

Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії

і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов’язкові лише для

певних (конкретних) учасників ринку цінних паперів. Наприклад, «Правила

допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі» є

обов’язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на

біржі.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання ринку цінних

паперів є не тільки видами правового регулювання, а ї його двома складовими

частинами.

Державно-правове регулювання ринку цінних паперів в Україні

здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних

органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний

ієрархічний та галузевий поділ.

В сучасну систему органів державно-правового регулювання ринку цінних

паперів України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна

Рада України; органи центральної виконавчої влади - Президент України,

Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство

економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі

відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади,

але підзвітні Верховній Раді України, наприклад, Національний банк України,

Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи державної влади,

головним чином, місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції

належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних

інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі арбітражні суди.

Практично жодний з названих органів системи державно-правового

регулювання не здійснює впорядкування відносин винятково на ринку цінних

паперів України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому

ринку, або впорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її

сферами. Наприклад, відносини реєстрації випуску акцій і облігацій

підприємств регулюються законами, які приймає Верховна Рада України, та

наказами Міністерства фінансів України; надання дозволу на здійснення

посередницької діяльності комерційними банками регулюються спільним

документом Національного банку України та Міністерства фінансів України;

Страницы: 1, 2, 3, 4