Якщо цивільний позивач з будь-якої причини не пред'явив цивільний позов у кримінальній справі або його позов судом не був розглянутий, то у нього є право пред'явити позов у порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, варто мати на увазі, що якщо в позові в порядку цивільного судочинства було відмовлено, тоді це позбавляє цивільного позивача права заявити той же позов у кримінальній справі.

Про визнання особи цивільним позивачем або про відмовлення в цьому слідчим, органом дізнання, прокурором повинна бути винесена постанова, судом - ухвала, з якою особа повинна бути ознайомлена з роз'ясненням прав під підпис.

У випадку відмовлення у визнанні особи цивільним позивачем, вона вправі оскаржити постанову слідчого прокуророві, а постанову прокурора - вищестоящому прокуророві, ухвалу суду - у вищестоящий суд [13, 39].

Цивільний позивач (або його представник) мають право:

- представляти докази і заявляти клопотання по справі;

- брати участь у судовому розгляді;

- просити органи розслідування і суд вжити заходів до забезпечення заявленого позову;

- підтримувати заявлений позов;

- знайомитися з матеріалами справи після закінчення слідства, а по справах, де розслідування не проводилось - після передачі обвинувачуваного висновку судові;

- робити виписки зі справи;

- заявляти клопотання про доповнення слідства.

Крім того, цивільний позивач вправі приносити скарги на дії осіб, що проводили розслідування, прокурора і суд (суддю), оскаржити вирок або ухвалу суду (у п'ятнадцятиденний термін з моменту його проголошення) в частині, що стосується цивільного позову.

Як фізична особа цивільний позивач має право на забезпечення особистої безпеки і прийняття у зв'язку з цим спеціальним підрозділом правоохоронних органів (Судовою міліцією) мір, аналогічних тим, що можуть бути прийняті для забезпечення безпеки свідка, потерпілого, інших учасників кримінального судочинства.

У необхідних випадках цивільний позивач може бути письмово попереджений про кримінальну відповідальність за КК України про розголошення даних попереднього слідства або дізнання без дозволу прокурора або особи, що проводила розслідування.

За вимогою органів, що ведуть розслідування, прокурора і суду цивільний позивач зобов'язаний пред'являти всі необхідні документи, пов'язані із заявленим позовом і необхідні для його обґрунтування і забезпечення.

По завершенні розслідування в справі, про це повинно бути повідомлено цивільному позивачеві (його представникові) з роз'ясненням права на ознайомлення з матеріалами справи, про що складається протокол. При бажанні, цивільний позивач (його представник) знайомляться з матеріалами справи. При цьому вправі робити з нього виписки, а також заявляти клопотання про доповнення слідства - проведення в справі нових або додаткових слідчих дій. Ознайомлення з матеріалами справи і заява клопотань оформлюється протоколом. Якщо після ознайомлення з матеріалами справи по ньому були зроблені додаткові слідчі дії, то у цивільного позивача (або його представника) з'являється право на ознайомлення з отриманими додатковими матеріалами, а при бажанні, і всіма матеріалами кримінальної справи .

Будучи цивільним позивачем, особа (або її представник) має право бути присутньою у судовому засіданні при розгляді справи, заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення, брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності скоєння злочину і його цивільно-правових наслідків [4, 219].

У судовому засіданні цивільний позивач (його представник), як і інші учасники, зобов'язаний давати показання і робити заяви, вислуховувати вирок, а також дотримуватися встановленого порядку. За непокору розпорядженням головуючого або порушення порядку під час судового засідання цивільний позивач притягується до адміністративної відповідальності.

Якщо в судове засідання не з'явиться цивільний позивач, або представник його інтересів, суд не розглядає цивільного позову, проте за потерпілим зберігається право заявити позов у порядку цивільного судочинства. Суд може за клопотанням цивільного позивача розглянути цивільний позов у його відсутності. У випадках, коли позов підтримує прокурор або коли позов заявлений підприємством, установою чи організацією, суд розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представника.

В ході судового слідства цивільний позивач (або його представник) вправі брати участь у допиті (задавати питання) підсудного, потерпілого, свідка, експерта, огляді місця події, огляді документів і дослідженні речових доказів по справі.

Цивільний позивач або його представник мають також право брати участь у судових дебатах, обмінятися після їхнього завершення реплікою з іншими учасниками судового розгляду [9, 32].

Якщо вирок, винесений судом, цивільний позивач вважає незаконним або необґрунтованим, у нього є законне право подати подання, іменоване в кримінальному процесі апеляційним. До його форми і змісту Закон пред'являє спеціальні вимоги. Необхідно в поданні вказати, яким судом ухвалений вирок і з чим особа не згодна. Треба також зазначити, з огляду на що ви сподіваєтеся на позитивний результат перегляду вироку, вказати, на чому заснована апеляція, тобто чим її можна підтвердити.

Отже, протягом п'ятнадцяти діб з моменту проголошення, цивільний позивач (або його представник) вправі подати апеляційне подання на вирок суду першої інстанції (крім вироку Верховного Суду України) у частині цивільного позову, ознайомитися (у цей же термін) з матеріалами справи і скаргами, апеляційним поданням прокурора, поданими в справі, а також змінами до них, що тягнуть за собою погіршення положення засудженого чи виправданого.

У випадку подачі апеляції до початку розгляду справи, цивільний позивач вправі доповнити, змінити або відкликати своє подання. При цьому необхідно враховувати, що зміни, що погіршують положення засудженого або виправданого, можуть бути внесені в подання не пізніше ніж за три доби до початку розгляду справи.

Після вступу вироку в законну силу, при наявності до того підстав, він може бути переглянутий у порядку нагляду вищестоящою судовою інстанцією. По клопотанню цивільного позивача такий перегляд можливий тільки при наявності підстав і тільки за протестом відповідних посадових осіб суду і прокуратури (голови суду і його заступників, прокурора і його заступників) обласного рівня і вище.

Далі вирок, що вступив у законну силу, як обвинувальний так і виправдовувальний, при наявності підстав може бути відмінений по нововиявленим обставинам. При цьому необхідно пам'ятати, що перегляд виправдовувального вироку можливий тільки протягом встановлених законом термінів давності притягнення до кримінальної відповідальності за даний злочин і не пізніше одного року з дня відкриття нових обставин по справі.

У тих випадках, що коли знову відкриті обставини свідчать про невинність засудженого або скоєння їм менш тяжкого злочину, поновлення справи термінами не обмежене [9, 32].

Смерть засудженого не є перешкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації.

В усіх цих випадках цивільному позивачеві слід звернутися із заявою до прокурора, що зобов'язаний (якщо знаходить заяву переконливою) особисто, через органи дізнання або слідства провести розслідування зазначених обставин. Потім відповідний прокурор (не нижче обласного) на підставі матеріалів розслідування вирішує питання про приношення протесту для перегляду справи по нововиявленим обставинам або про відмовлення в цьому, про що повідомляє цивільного позивача.

Цю постанову прокурора цивільний позивач має право оскаржити вищестоящому прокуророві з метою захисту своїх законних інтересів у кримінальній справі.

РОЗДІЛ 2. ЦИВІЛЬНИЙ ВІДПОВІДАЧ - СУБ'ЄКТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Особи, що можуть бути залучені в якості цивільного відповідача по кримінальній справі

За загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред'являється до обвинуваченого як до особи, що завдала шкоди. У випадках, передбачених законом, обов'язок по відшкодуванню збитку покладається на ту особу або організацію, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого.

Яких цивільних відповідачів, крім обвинуваченого, може бути притягнуто:

- батьки (усиновлювачі) або опікуни неповнолітніх, що не досягли 15 років, а також навчальні заклади, виховні або лікувальні установи, під наглядом яких ці неповнолітні знаходились;

- батьки, (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітніх у віці від 15 до 16 років у випадку, якщо в підлітків немає досить майна, щоб відшкодувати заподіяні ними збитки. Інші особи можуть бути притягнуті до відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми тільки тоді, коли вони призначені їх опікунами або піклувальниками.

Якщо злочин скоєний неповнолітнім у віці від 15 до 18 років, то майнову відповідальність несе сам винний, і лише при відсутності в нього майна або заробітку, достатнього для відшкодування шкоди, ця шкода відшкодовується його батьками (усиновлювачами) або піклувальниками. Іноді на практиці неповнолітні, що досягли 15-літнього віку, без достатніх підстав звільнялися від відшкодування заподіяного збитку з покладанням цього обов'язку на їхніх батьків, що не можна визнати правильним [4, 219].

Батьки, опікуни, піклувальники несуть майнову відповідальність за дії неповнолітнього, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Під провиною цих осіб, що тягне їхню відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми, варто розуміти як нездійснення належного нагляду за неповнолітніми в момент заподіяння шкоди, так і безвідповідальне відношення до їх виховання або неправомірне використання своїх прав стосовно дітей, результатом якого виявилося неправильне поводження дітей, що призвело до шкоди. Під провиною навчальних, виховних і лікувальних установ варто розуміти також нездійснення ними належного нагляду за неповнолітніми в момент заподіяння шкоди [13, 39].

Якщо буде встановлено, що неповнолітніми, що не досягли 15 років, заподіяна шкода як з вини батьків або опікунів, так і з вини відповідної навчальної, виховної або лікувальної установи, то зазначені особи притягуються до відповідальності на долевій основі. При заподіянні шкоди одночасно неповнолітніми до 15 років і від 15 до 18 років до відповідальності залучаються батьки й опікуни перших і підлітки, і тільки при відсутності майна або заробітку - їхні батьки або піклувальники. У судовій практиці зустрічаються помилки при визначенні порядку відшкодування збитку, заподіяного злочинними діями неповнолітніх, особливо у випадках здійснення групових злочинів за участю підлітків різного віку, а також дорослих осіб.

- організації - у випадку заподіяння шкоди з вини їхніх працівників при виконанні ними своїх трудових (службових) обов'язків. Відповідальність організацій настає, коли є передбачені законом умови: шкода заподіяна з вини працівника організації і при виконанні ним своїх трудових (службових) обов'язків;

- державні і громадські організації - у випадку заподіяння шкоди їх незаконними діями, а також діями їхніх посадових осіб в області адміністративного керування. У цьому випадку шкода відшкодовується: на загальних підставах при заподіянні її громадянинові (якщо інше не передбачене законом) і в порядку, встановленому законом, при заподіянні шкоди організації;

- держава в особі її відповідних органів - у випадку, якщо шкода, заподіяна громадянинові в результаті незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного поміщення під варту, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, став результатом злочинних дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;

- власники джерел підвищеної небезпеки - у випадку заподіяння шкоди цими джерелами. Власники джерел підвищеної небезпеки можуть залучатися як цивільні відповідачі по кримінальній справі тільки при наявності в діях обвинуваченого ознак злочину.

Під власниками джерел підвищеної небезпеки варто розуміти організацію або громадянина, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки як у силу приналежних їм прав власності або прав оперативного керування, так і за іншими підставами (за договором, дорученням, у силу розпорядження компетентних органів про передачу джерела підвищеної небезпеки організації в тимчасове користування). Власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну дією цього джерела, якщо доведе, що останній вийшов з його володіння не по його провині, а в результаті протиправних дій третіх осіб. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки, що вибудо з володіння його власника в результаті протиправних дій третіх осіб, але при наявності також провини власника, відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладена як на особу, що використовувала джерело підвищеної небезпеки, так і на його власника.

Страницы: 1, 2, 3