Неважко бачити, що всі перераховані ознаки обумовлені товарно-грошовим характером майнових відносин, що входять у предмет цивільного права[13, c.19]. Майнові відносини, що мають іншу (нетоварну) природу і, отже, що відповідають зазначеним ознакам (наприклад, податкові, бюджетні й інші фінансові відносини; відносини по використанню інших природних ресурсів, що знаходяться в державній власності, і т.п.), не входять у предмет цивільного права і не можуть регулюватися ім.

Відносини статики товарного господарства, тобто приналежності присвоенности матеріальних благ, оформляють володіння речами (конкретним майном) тим або іншому учасникові майнових відносин. Вони мають двоїстий характер, представляючи собою, по-перше, відношення власника до приналежній йому речі і, по-друге, відносини між ним і всіма іншим особами з приводу даної речі[14, c.25].

Юридично майнові відносини по приналежності матеріальних благ оформляються як речові правовідносини. Ці останні розділяються на відносини власності і відносини інших (обмежених) речових прав. Відносини власності закріплюють приналежність речі власникові, що має максимальні законні можливості по її використання. Інші речові права регламентують правовий режим майна власника, що поряд з ним вправі одночасно використовувати й інші особи. Наприклад, у житловому будинку громадянина-власника вправі разом з ним проживати члени його родини. Ясно, що їхні можливості завжди є більш вузькими в порівнянні з можливостями власника. Тому вони носять обмежених і похідний від прав власника характер[14, c.26].

Відносини динаміки товарного господарства, тобто переходу матеріальних благ від одних власників до іншим, звичайно зв'язані з відчуженням і придбанням учасниками визначеного майна. Юридично вони оформляються за допомогою категорії зобов'язань (зобов'язальних відносин). Такі відносини завжди виникають між конкретними учасниками товарно-грошових зв'язків - відособленими товаровласниками, а тому мають відносний характер.

Найчастіше зобов'язальні відносини виникають у силу оголошенні товаровласників про відчуження і (або) придбанні товарів (речей, результатів робіт або послуг, реалізації або передачі прав), тобто на підставі договорів. Зобов'язання можуть виникати і при відсутності угоди учасників, наприклад Наслідок заподіяння одною особою іншому майнової шкоди (делікту) або в результаті безпідставного збагачення (придбання чужого майна або заощадження власного майна без достатніх законних основ). Таким чином, зобов'язання як юридична форма економічних відносин товарообміну підрозділяються на договірні і позадоговірні (правоохоронні).

Перехід матеріальних благ від одних осіб до інших можливий не тільки у формі зобов'язань, але і при спадкуванні имуществ померлих громадян, а також при реорганізації і ліквідації юридичних осіб. У цьому випадку перехід матеріальних благ до нових власників обумовлений смертю або припиненням діяльності їхнього колишнього власника (власників), тобто вибуттям, зникненням учасника майнових відносин. Ускладнення майнових відносин у результаті розвитку товарообміну викликало до життя поява ще одного їхнього різновиду -- відносин по керуванню частками имуществами корпорацій (компаній). Вони складаються при керуванні господарчими товариствами і товариствами, а також похідними кооперативами[15, c.8]. Зазначені Організації спеціально створюються суб'єктами майнових відносин для постійного, професиольного участі в майновому обороті. Вони будуються на засадах самоврядування і строго фіксованого членства учасників. Останні, керуючи діяльністю і майном створеної ними організації, власне кажучи, визначають її виступ у ролі особливого, самостійного суб'єкта майнових відносин.

Відносини учасників корпорації носять майновий характер і засновані на внесенні ними визначеного майнового внеску в її капітал. Зміст таких відносин зводиться до надання членам (учасникам) організації, що вони створили шляхом передачі їй частини свого майна, можливості в тій або іншій формі керувати її справами (голосувати на загальних зборах при прийнятті відповідних рішень, брати участь в органах її керування, одержувати інформацію про стан її справ і т.д.) і брати участь у майнових результатах її діяльності (у розподілі прибутків і збитків, залишку майна при ліквідації організації і т.п.)[15, c.9].

Юридичною формою розглянутого різновиду майнових відносин є корпоративні правовідносини. Корпоративні відносини близькі до зобов'язальних, оскільки теж мають відносний характер (оформляючи взаємозв'язку кожного члена корпорації з усією корпорацією в цілому). Але вони виникають тільки між учасниками конкретної організації, тобто закриті для інших суб'єктів майнового обороту. У ряді випадків вони на перший погляд стосуються не безпосереднього використання корпоративного майна, а тільки організації взаємин учасників, членів корпорацій (що в найбільшій мері виявляється в некомерційних організаціях). У дійсності усі вони мають чітку майнову спрямованість, обумовлену самим характером діяльності створеної організації як юридичної особи. Усім цим корпоративні відносини відрізняються від зобов'язальних. Разом з тим очевидна близькість даних відносин дала можливість законодавцеві кваліфікувати корпоративні відносини як різновид зобов'язальних ( абз. 2 п. 2 ст. 48 ГК).

У предмет цивільного права входять особисті немайнові відносини, связащпае з майновими. Це відносини по созданиюи головним чином використанню результатів интелектуального творчості (добутків науки, літератури і искуства, винаходів, промислових зразків, програм для ЕОМ т.д.), а також кошт індивідуалізації товарів і їхніх виробників (товарних знаків, фірмових найменувань і т.п.). Особливості даної групи суспільних відносин визначаються нематеріальної (нематеріальної) природою їхніх об'єктів, що представляють собою ідеї, образи, символи, хоча і виражені в якій-небудь матеріальній формі. Вони, як правило, тісно, нерозривно зв'язані зі своїми творцями або носіями (тому що ідея, наприклад, винаходу, алгоритму або роману назавжди залишається в голові в їхнього творця і не може бути безповоротно відчужена іншим особам навіть при його жейании). Тим не мение дані об'єкти можуть використовуватися як товари, а такого їхнього використання, що складаються по приводу, відносини здобувають товарну форму, стають майновими. Деякі з них, наприклад промислові зразки або кошти оформлення індивідуалізації товарів або їхніх виробників, узагалі не можуть існувати в не товарного обороту[8]. У цьому й укладається взаємозв'язок розглянутих немайнових відносин з майновими.

Але такі відносини звичайно не втрачають і своєї основної, немайнової природи, тому що більшість з них може існувати і поза рамками товарообміну, без прямого зв'язку з майновою формою. Так, відносини авторства на добутки науки літератури і мистецтва або на винахід виникають поза залежністю від можливості використання відповідних об'єктів Як товари в майновому обороті. Усі вони, однак ґрунтуються на публічному, державному визнанні создателеи або носіїв відповідних нематеріальних об'єктів їхніми авторами або власниками й охорони їхніх інтересів від усяких зазіхань, тобто носять абсолютний характер. Більш того, майнова сторона цих відносин завжди виступає як залежна, похідна від їхньої немайнової природи тому що завжди визначається наявністю цієї останньої. Разом з тим саме їхній зв'язок з майновими відносинами визначає можливість їхнього цивільно-правового регулювання[15,c.11].

Дані відносини бідують, отже, в особливому правовому оформленні. Воно досягається за допомогою визнання за творцями або носіями відповідних нематеріальних об'єктів особливих, виключних прав, по своїй правовій природі у відомій мері близьких до речових прав. Оформлення і реалізація цих прав регулюється авторським і патентним правом (іноді охоплюваним умовним поняттям "інтелектуальної власності"), а також інститутом так називаної промислової власності (визначальним правовий режим кошт індивідуалізації товарів і їхніх виробників).

До предмета цивільно-правового регулювання відноситься також захист невідчужуваних прав і воль людини й інших нематеріальних благ. Мова йде про такі блага, як життя і здоров'я людини, достоїнство особистості, її честь і добре ім'я, ділова репутація (остання може стосуватися і юридичних осіб, у ряді випадків маючи також майновий аспект), особиста і сімейна таємниця, право на ім'я, недоторканність приватного життя і т.д. Із приводу названих об'єктів можуть складатися лише чисто особисті, немайнові відносини, тому що вони не можу стати предметом товарообміну. Дані блага невіддільні (невідчужувані) від людської особистості і не можуть ні передаватися іншим особам, ні припинятися по яких-небудь підставах[10].

Цивільне право захищає такого роду нематеріальні блага властивими йому коштами, наприклад надаючи них про ладателям можливості пред'явлення судових позовів про припинень дій, що порушують їхні права й інтереси, у тому числі про спростування зведень, що ганьблять, про майнову компенсацію моральної шкоди й ін. Однак застосування цивільно-правових кошт захисту ще не свідчить про те, що такі відносини можуть повною мірою регулюватися цивільне право"

У теоретичній літературі було висловлене обґрунтування думка про те, що особисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими, лише охороняються і захищаються, але не регулюються цивільним правом. Правда, ця думка піддалася не менш переконливій критиці. Зокрема, отмечалос що захист прав є одна з форм правового регулювання, а також що власник такого невідчужуваного блага має і деякі можливості розпорядження їм, наприклад вправі дозволити використовувати дані про свою особистість у засобах масової інформації. Саме ж право на захист є звичайним цивільним правом - елементом механізму цивільно-правового регулювання[15,c.11].

Таким чином, майнові та особисті немайнові права - це ядро цивільного права, а відносини, які виникають на грунті цих прав - це та ось, навколо якої обертається цивільне право.

Майнові відносини - це фактичні, економічні по своїй соціальній природі відносини, що піддаються правовому регулюванню тобто оформленню, упорядкуванню. У них утілюється товарне господарство, ринкова організація економіки.

Особисті немайнові права можна визначити як права специфічні. Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть в собі економічного змісту,

не мають грошової оцінки. Це випливає з їх назви -- немайнові права. Індивідуалізація особистості -- ще одна важлива ознака особистих немайнових прав.

Розділ 3: Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних

правовідносин

Юридичні факти -- це обставини, з якими норми права пов'язу-ють настання правових наслідків -- встановлення, зміну, припи-нення або інші трансформації правовідносин.

Щодо цивільного права, з урахуванням особливостей предмета та методу останнього це загальне визначення може виглядати та-ким чином.

Юридичні факти у цивільному праві -- це обставини, наявність яких спричиняє встановлення, зміну, припинення або інші тран-сформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин).[16]

Від юридичних фактів відрізняють так звані юридичні умови -обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки (С.Б. Ісаков). Наприклад, підставою цивільно-правової відпові-дальності є правопорушення. Але для її застосування, за загальним правилом, необхідна наявність таких умов, як протиправність дій, наявність шкоди, вина порушника, причинний зв'язок між протип-равними діями І шкодою, що настала.

Для настання юридичних наслідків достатньо наявності одного юридичного факту.

Однак у реальній дійсності частіше маємо справу з комплексом фактів, серед яких розрізняють:

- групу юридичних фактів. Це -- декілька фактичних обставин, кожна з яких викликає або може викликати один і той же наслі-док,

- юридичну (фактичну) сукупність (рос. "юридический сос-тав"). Це -- система юридичних фактів, пов'язаних між собою та-ким чином, що правові наслідки настають лише за наявності усіх елементів цієї сукупності.

Як правило, група юридичних фактів закріплюється в одній нор-мі і являє собою явища одного порядку. Наприклад, ст.ст.229-231 ЦК передбачають, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо його здійснено під впливом помилки, обману, насильства то-що. У цьому разі маємо справу з групою юридичних фактів, кожен з яких окремо спричиняє визнання правочину недійсним.

Юридична (фактична) сукупність містить взаємопов'язані еле-менти, що окремо можуть взагалі не мати правового значення або породжують не ті наслідки, яких прагнули суб'єкти права.

Наприклад, для виникнення права на жиле приміщення у бу-динках державного або громадського фонду необхідна наявність юридичної сукупності: рішення про надання житла, видача ордера, укладення договору найму жилого приміщення. Взяті окремо, вка-зані обставини не породжують правовідносин користування жит-лом, а є лише етапом на шляху до їх виникнення.

Страницы: 1, 2, 3, 4