Членські корпоративні відносини, які складаються у цих організаціях, мають організаційний немайновий характер. Ніякої взаємної майнової відповідальності названих організацій та їх членів не існує. Вихід учасника з цієї організації не має жодних майнових наслідків (обов'язків), тому здійснюється безперешкодно.

Третьою ознакою є самостійна цивільно-правова відповідальність релігійних організацій, яка полягає у тому, що вони несуть самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним їм майном. Засновники релігійних організацій не відповідають за її зобов'язаннями, а остання не відповідає за зобов'язаннями засновників. Слід погодитись з точкою зору, що передумовою самостійної майнової відповідальності будь-якої юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна, яке може слугувати об'єктом претензій з боку кредиторів. Але, що стосується релігійних організацій, то на їх майно не може бути звернене стягнення за вимогами кредиторів.

Четвертою ознакою релігійних організацій як юридичних осіб є виступ у цивільному обороті від свого імені, яка означає можливість для організації набувати і здійснювати цивільні права та нести обов'язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Релігійні організації виступають у цивільному обороті від свого імені, самостійно набувають цивільні права і обов'язки. Можна погодитись з тією точкою зору, що цивільний оборот є сукупністю правочинів та інших юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини, в силу котрих здійснюється перехід майна затим чи іншим юридичним титулом від однієї особи до іншої. Релігійні організації, як непідприємницькі, не є професійними учасниками цивільного обороту. Їх виступ у ролі самостійних юридичних осіб обумовлений необхідністю матеріального забезпечення основної діяльності, не пов'язаної з участю у майнових відносинах. Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що релігійні організації належать до юридичних осіб приватного права. Оскільки, по-перше, правове становище цих організацій регулюється Законом «Про свободу совісті та релігійні організації», по-друге, більшість з видів даних організацій створюється за ініціативою приватних осіб, ст. 8, ч 2 ст. 10 Закону, по-третє, реєстрація цих організацій здійснюється у нормативноявочному порядку, ст. 14 Закону. Як слушно зазначав свого часу І. Покровський «Так, например, в значительной степени современный вопрос об отделении церкви от государства, с юридической точки зрения, является не чем иным, как именно вопросом о перенесений всей данной области отношений из сфери права публичного в сферу права частного. Удовлетворение религиозньх потребностей должно быть предоставлено частным союзам верующих, которые будут регулировать свои отношения путем своих частных соглашений».

Разом з тим релігійні організації належать до непідприємницьких юридичних осіб. Оскільки, по-перше, мета їх створення - задоволення релігійних потреб, сповідувати і поширювати віру; по-друге - ці організації мають право займатися підприємницькою діяльністю, шляхом заснування юридичних осіб, у формах і порядку, встановленому в законі, але така діяльність повинна відповідати цілям даних організацій і бути спрямована на їх досягнення; по-третє - відсутнє право на розподіл отриманого прибутку між засновниками.

Правоздатність релігійних організацій має спеціальний характер і виникає з моменту реєстрації їх статутів. Порядок створення, реєструючі органи, перелік необхідних документів для реєстрації, її строки, підстави відмови у реєстрації статутів визначаються нормами Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Засновниками релігійних організацій можуть бути як фізичні особи, так і юридичні. Статути релігійних організацій реєструються у Державному комітеті у справах з релігії і у відділеннях комітету, які діють при державних місцевих адміністрацій. Для виконання статутних завдань релігійним організаціям необхідна певна матеріальна база: майно, приміщення, гроші. У власності організацій можуть знаходитись культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурного і виробничого призначення, жилі будинки, гроші й інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності Цивільне право: Підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 2005. Під культовими спорудами слід розуміти приміщення для проведення або забезпечення богослужінь і виконання релігійних обрядів (церкви, собори, костьоліі, синагоги, мечеті, пагоди, каплиці, дзвіниці, мінарети, молитовні тощо). До предметів релігійної обрядовості можна віднести предмети і матеріали, які необхідні для провадження релігійних дій. Майно може переходити у власність релігійних організацій в результаті договорів купівлі-продажу, добровільної пожертви, власного будівництва, спадкування, передачі майна державними органами. Релігійні організації мають право на передачу їм у власність культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування останніх.

Одним з видів майна, яке знаходиться у власності релігійних організацій, є гроші. Джерела отримання грошових засобів можуть бути різноманітні. Серед них можна виділити наступні: добровільні пожертви громадян, державних, громадських організацій чи установ; доходи, які отримує релігійна організація в результаті здійснення обрядів, реалізації предметів релігійного призначення, релігійної літератури: доходи від здійснення підприємницької діяльності: отримання банківських кредитів, страхових відшкодувань, доходи, отримані внаслідок здійснення будь-яких цивільно-правових правочинів: купівлі-продажу, оренди.

Припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її статутних положень.

Передбачається також ліквідація цих організацій за рішенням суду. І таким чином, наведене вище свідчить про те, що де-юре релігійні організації є юридичними особами і суб'єктами цивільних правовідносин Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2 т./За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Вид. 2-ге, доп. І перероб. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - Т. 1. Загальна частина. - 696 с.

Творча спілка - добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту.

Творча спілка діє на принципах добровільного об'єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва, самоврядування, взаємодопомоги і співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання авторських прав. У кожному фаховому напрямі може бути створено одне або більше добровільних творчих об'єднань.

Творчі спілки незалежні у своїй статутній діяльності від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших громадських організацій Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради. - 1997. - № 52. - ст. 312.

Основними напрямами діяльності творчої спілки є: творча діяльність у галузі культури і мистецтва; розвиток національної культури та мистецтва, розроблення і втілення в життя культурно-мистецьких заходів, організація творчих конкурсів, виставок, авторських вечорів, прем'єр, фестивалів тощо; створення умов для творчої праці, підвищення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів творчої спілки, виховання творчої молоді, оволодіння нею досягненнями національної та загальнолюдської культури; пошук талантів серед молоді та сприяння їх творчому розвитку; видання газет, журналів, книг та іншої друкованої продукції, створення кіно- та відеофільмів, аудіовізуальної продукції з метою популяризації досягнень української та світової культури і мистецтва, творчого доробку членів спілок; турбота про правовий, соціальний та професійний захист членів творчої спілки; сприяння відродженню, розвиткові та популяризації народної творчості, творчому використанню народних традицій у розвитку культури та мистецтва, збереженню та збагаченню історико-культурної спадщини та довкілля, проведенню масових культурно-просвітницьких заходів, а також утвердженню демократичних, загальнолюдських цінностей; постійна співпраця з педагогічними та науково-педагогічними колективами навчальних закладів; подання допомоги в навчально-виховній роботі педагогічним колективам у патріотичному, культурному та інтелектуальному розвитку дітей та молоді, у морально-етичному та естетичному вихованні; сприяння обміну культурними цінностями, співробітництво між діячами культури і мистецтва різних країн, національними і міжнародними організаціями культури та мистецтв; виховання поваги до історико-культурних цінностей, традицій українського та інших народів.

Основні напрями діяльності творчої спілки, зазначені у цій статті, враховуються при вирішенні питання про надання громадській організації статусу творчої спілки як суб'єкта творчої діяльності.

Крім названих видів, існують ще дякі об'єднанння громадян - добровільні товариства, народні дружини по охороні громадського порядку, ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.

Розділ III. Правове положення об'єднань громадян

3.1 Виникнення та припинення діяльності об'єднань громадян

Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності. Обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тільки Конституцією та законами України. Всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об'єднання. Об'єднання громадян повинно регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 34. - ст. 504.

Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які нелегалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи. Про легалізацію(офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації Цивільне право України: Підручник у 2-х кн.. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - 2-ге вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн.1. - 736 с.

Для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву. При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми представники об'єднань громадян. Органи, що здійснюють реєстрацію об'єднань громадян, ведуть реєстр цих об'єднань. Розмір реєстраційного збору встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У реєстрації об'єднанню громадян може бути відмовлено, якщо його назва, статутний або інші документи, подані для реєстрації об'єднання, суперечать вимогам законодавства України.

Рішення про відмову у реєстрації повинно містити підстави такої відмови. Це рішення може бути оскаржено у судовому порядку.

Про відмову у реєстрації об'єднання громадян реєструючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідно Міністерству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Також об'єднання громадян мають та можуть використовувати власну символіку, яка затверджується відповідно до статуту. Символіка об'єднань громадян підлягає державній реєстрації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Припинення діяльності об'єднання громадян може бути проведено шляхом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

Реорганізація об'єднання громадян здійснюється відповідно до його статуту. Реєстрація новоствореного об' єднання здійснюється у порядку, встановленому. ЗУ «Про об'єднання громадян». Ліквідація об'єднання громадян здійснюється на підставі статуту або рішення суду Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 34. - ст. 504.

3.2 Права та обов'язки об'єднань громадян

У відповідності з Законом України «Про об'єднання громадян» (ст.20, 21, 22, 23, 24) об'єднання громадян користуються досить широкими правами, головними з яких є права: виступати учасником цивільно-правових відносин; представляти та захищати свої законні інтереси у державних та громадських органах; брати участь у політичній діяльності; підтримувати інші об'єднання; створювати установи та організації; одержувати необхідну інформацію; розповсюджувати її та засновувати засоби масової інформації; засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей. Об'єднання громадян мають досить широкі майнові та інші «матеріальні» права «ст.21 Закону України «Про об'єднання громадян», «Власність об'єднань громадян.». Об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Кошти та інше майно об'єднань громадян, в тому числі тих, що ліквідуються, не може перерозподілятись між їх членами і використовується для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовується в доход держави. В той же час держава: встановлює обмеження щодо одержання коштів та іншого майна політичними партіями, їх установами та організаціями (ст.22 Закону України «Про об'єднання громадян»): (Обмеження щодо одержання коштів та іншого майна політичними партіями, їх установами та організаціями).

Політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від:

іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства;

державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України;

підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків;

нелегалізованих об'єднань громадян;

анонімних пожертвувачів.

З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством. Об'єднання громадян, створені ними установи та організації зобов'язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність, зареєструватись в органах державної податкової інспекції та вносити до бюджету платежі у порядку і розмірах, передбачених законодавствам.

3.3 Відповідальність за порушення чинного законодавства

Відповідальність за порушення законодавства об'єднаннями громадян передбачена статтями 27, 28, 29, З0,31, 32 Закону України «Про об'єднання громадян».

Посадові особи легалізуючих органів об'єднань громадян та громадяни за порушення законодавства про об'єднання громадян несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність. Об'єднання громадян несуть відповідальність, передбачену Законом України «Про об'єднання громадян» та іншими законодавчими актами України. Керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об'єднань тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність (ст. 27 Закону України «Про об'єднання громадян»). (Статтю 27 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 3582-12 від 11. 11. 93)

Види стягнення. За порушення законодавства до об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення:

попередження;

штраф;

тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;

тимчасова заборона (зупинення) діяльності;

примусовий розпуск (ліквідація) (ст. 28 Закону України «Про об'єднання громадян») Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 34. - ст. 504.

Попередження. При вчиненні об'єднанням громадян правопорушення, яке не тягне за собою обов'язкового застосування іншого виду стягнення передбаченого законом,відповідний легалізуючий орган виносить письмове попередження (ст.29 ЗУ «Про об'єднання громадян»).

Штраф. В разі грубого або систематичного вчинення правопорушень, за поданням легалізуючого органу або прокурора на об'єднання громадян може бути накладено штраф в судовому порядку (ст. ЗО Закону України «Про об'єднання громадян»).

Тимчасова заборона (зупинення) окремих видів або всієї, діяльності об'єднання громадян. З метою припинення незаконної діяльності об'єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об'єднання громадян на строк до трьох місяців. Тимчасова заборона окремих видів діяльності об'єднання громадян може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо. За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжити цей термін. При цьому загальний термін тимчасової заборони не повинен перевищувати шість місяців. При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі (ст. 31 Закону України «Про об'єднання громадян»). Примусовий розпуск (ліквідація) об'єднання громадян. За поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у випадках:

вчинення дій, передбачених статтею 4 Закону України «Про об'єднання громадян»;

систематичного або грубого порушення вимог статті 22 Закону України «Про об'єднання громадян»;

продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених Законом України «Про об'єднання громадян»;

зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не

визнається як така.

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускається. Про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян реєструючий орган протягом п'ятнадцяти днів після набрання рішенням суду законної сили повідомляє у засобах масової інформації. Рішення про примусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян на території України приймається Конституційним Судом України (ст. 32. Законом України «Про об'єднання громадян») Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 34. - ст. 504.

Висновки

Роблячи висновок по курсовій роботі можна сказати, що уся система прав і обов'язків їх співвідношення, зумовлені об'єктивними потребами та інтересами суспільства, з одного боку, і інтересами громадянина і людини, з іншого.

Право громадян на свободу об'єднання - їх невід'ємне право, яке гарантоване не тільки міжнародними угодами, а й Конституцією України та законодавством.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян проявляється або політичною партією або громадською організацією. Політична партія ставить за мету оволодіння державною владою, формування органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Громадська організація - об'єднання громадян з метою задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних,творчих та інших спільних інтересів. Це організації, які мають будь-яку мету, крім політичної.

Усі ці надзвичайно важливі засади знайшли своє відображення в Законі України від 16 червня 1992 року «Про об'єднання громадян», який регулює порядок створення об'єднань громадян, їх права,обов'язки, громадську діяльність. А також в Законі України «Про політичні партії в Україні» та в Законі «Про громадські організації»,Конституції України. Також ці засади закріплені і в інших нормативно-правових актах, в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Конвенції Міжнародної організації праці №87 «Про свободу асоціацій і захист права на організацію»

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 30. - 141 с.

2. Цивільний кодекс України// Відомості Верховної Ради. - 2003. - № 40 - 44. - 356 с.

3. Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 року // Відомості Верховної Ради. - 1999. - № 1. - ст. 2.

4. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради. - 1991. - № 25. - ст. 283.

5. Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради. - 1997. - № 52. - ст. 312.

6. Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 34. - ст. 504.

7. Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 23. - ст.118.

8. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради. - 1999. - № 45. - ст. 397.

9. Закон України «Про громадські організації» від 5 липня 2002 року.

10. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.І.Харитонової, Н.Ю.Голубєвої. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 740 с.

11. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України // Тертишніков. - Харків. - 2007. - 433 с.

12. Спеціалізована література:

13. Александров В. Учение о юридических лицах по началам науки. - М., 1985.

14. Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. - М., 1947.

15. Вінар Л.В. Правоздатність юридичної особи, заснована державою // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - № 3 - 4. - с. 145 - 149.

16. Грешников И. П. Субьекты гражданского права: Юридическое лицо в праве и законодательстве.

17. Фролов В.Д. Правочиноздатність юридичної особи та її здійснення (цивілістичні аспекти). - Одеса, 2004.

18. Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. - Вид. 2, перероб. І допов. Київ: Істина, 2007. - 816 с.

19. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2 т./За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Вид. 2-ге, доп. І перероб. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - Т. 1. Загальна частина. - 696 с.

20. Цивільне право України: Підручник у 2-х кн.. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - 2-ге вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн.1. - 736 с.

21. Цивільне право: Підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 2005.

22. Цивільне право України / Під ред. А.А.Пушкіна, В.М.Самійленко. - 2003.

23. Цивільне право: Підручник / Під ред. А.П.Сергєєва, Ю.К.Толстого. - К.: 2003.

24. Цивільне право України: Суханов Е.А. - К.: 2003.

25. Цивільне право України: Підручник: У 3 кн. Кн. 1/Є. О. Харитонов, Р. О. Стефанчук, А. І. Дрішлюк та ін.; За ред. Є. О. Харитонова, А. І. Дрішлюка. - Одеса: Юридична література, 2005. - 528 с.

26. Цивільне право України: В 2-х томах. Том 1: Підручник / За ред. доктора юрид. наук, проф. Є.О.Харитонова, канд. юрид. наук Н.Ю. Голубєвої. - Х: ТОВ «Одіссей», 2008. - 832 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4