дає істинний висновок. Дійсних, правильних модусів силогізму значно менше. Щоб установити, які модуси має кожна фігура, необхідно керуватися загальними правилами категоричного силогізму і особливими правилами фігур.

1.7 Характеристика І- ІV фігур

Перша фігура. Її особливі правила і модуси

Перша фігура силогізму має такі особливі правила:

1. Більший засновок має бути судженням загальним;

2. Менший засновок -- судженням ствердним.

Ці правила випливають із структури першої фігури. Доводяться вони так. Якщо менший засновок взяти заперечним, то й висновок буде заперечним. У заперечному висновку предикат (Р) розподілений, отже, він має бути розподіленим і в засновку. Щоб Р було розподілене, більший засновок має бути заперечним, але, як відомо, із двох заперечних засновків висновок неможливий. При меншому заперечному засновку більший має бути ствердним. Але тоді висновок стає неможливим через нерозподіленість Р, оскільки в ствердному судженні Р не розподілене. Отже, менший засновок не можна брати заперечним, він має бути тільки ствердним.

Більший засновок має бути загальним. Якщо більший засновок частковий, то середній термін, що займає у ньому місце суб'єкта, буде нерозподіленим. У меншому засновку, котрий має бути судженням ствердним, середній термін, займаючи місце предиката, також нерозподілений. Отже, якщо більший засновок частковий, то середній термін не буде розподіленим у жодному з засновків. Але якщо середній термін з обох засновках не розподілений, то висновок здобути не можна. Отже, більший засновок має бути загальним. Знаючи особливі правила першої фігури, не важко вивести її модуси. Більший засновок, згідно з цим правилом, може бути судженням загальноствердним (А), або загальнозаперечним (Е); менший засновок -- загальноствердним (А) або частковоствердним (І). Отже, у першій фігурі можливі такі сполучення засновків: АА ЕА

Керуючись загальними правилами категоричного силогізму, вкажемо, який висновок випливає із кожного сполусння засновків. Якщо обидва засновки є загальноствердними (АД), то висновок буде загальноствердним (А). Якщо більший засновок загальноствердний, а менший частковоствердний (АІ), то висновок -- частковоствердний (І). Якщо більший засновок загальнозаперечний, а менший загальноствердний (ЕА), то висновок буде загальнозаперечним (Е). Якщо більший засновок загальнозаперечний, а менший частковоствердний (ЕІ), то висновок буде частковозаперечним (О).

Отже, перша фігура силогізму має такі модуси ААА, АІІ, ЕАЕ.ЕІО.

Перша фігура силогізму -- це найтиповіша, класична форма дедуктивного умовиводу, її модуси ААА та ЕАЕ, котрі виражають у чистому вигляді аксіому силогізму, є типовими формами підведення часткового випадку під загальне положення. Тому у практиці мислення ми користуємося першою фігурою частіше, ніж другою і особливо третьою фігурою. До першої фігури ми вдаємося щоразу, коли сказане про клас предметів поширюємо на окремий, одиничний предмет цього класу, коли висновок про окреме робимо на підставі знання загального положення чи правила. Досить велике значення першої фігури силогізму в судовій практиці. За першою фігурою відбувається юридична оцінка (кваліфікація) правових явищ і фактів. Більшим засновком, що має загальне положення, служить норма права, стаття кодексу. Меншим засновком -- судження про конкретний випадок. Висновок є вивід про це конкретне на основі загального положення.

Наприклад:

Таємне викрадення чужого майна є крадіжка

Г. таємно викрадав чуже майно.

Отже, дії Г. є крадіжка.

За першою фігурою категоричного силогізму відбувається застосування норми права до окремого випадку і призначення покарання за скоєний конкретний злочин. У більшому засновку вказується санкція, визначена статтею кодексу. У меншому засновку йдеться про те, що цей конкретний злочин є елементом класу злочинів, передбачених статтею кодексу, про яку говориться в більшому засновку. Висновок є судженням про покарання, застосовуваним до цього конкретного випадку. Наприклад:

За ч. І ст. 296 КК України хуліганство карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на той же строк.

У діях Голубенка установлено склад хуліганства, передбачений ч. І ст. 296 КК України.

Отже, Голубенко може бути покараний строком до одного року або виправними роботами на той же строк.

По суті, будь-який обвинувальний вирок, як і будь-яка інша ствердна судова ухвала, як застосування норми права до конкретного випадку, за логічною структурою є умовиводом першої фігури силогізму.

Але застосування юридичного закону до конкретного явища -- це не механічне підведення часткового випадку під загальне правило, а складний процес, що вимагає від юриста ґрунтовної спеціальної підготовки, високої культури, здорового глузду, життєвого досвіду і високорозвинутого почуття справедливості'. Судова діяльність не може розумітися так, що суддя, маючи перед собою заздалегідь запропоновану йому правову норму і готовий, установлений факт, має тільки "приладнати" їх один до одного, "підігнати" факт під правову норму . Щоб підвести частковий випадок під загальне правило (норму права), необхідно глибоко і всебічно дослідити цей випадок, виявити індивідуальні його особливості, дати правильну оцінку тощо. Тільки після цього судження про окремий факт, яке становить менший умовивід, буде відповідати цьому факту, правильно відображати його і до нього можна буде правильно застосувати загальне положення.

Друга фігура. Її правила і модуси

Друга фігура силогізму має такі правила:

1. Більший засновок має бути судженням загальним;

2. Один із засновків --судження заперечне.

Доведемо спочатку, що один із засновків має бути заперечним. Якщо у другій фігурі обидва засновки ствердні, то середній термін, займаючи місце предиката в обох засновках, буде нерозподіленим. Як відомо, зробити висновок із таких засновків неможливо.

Щоб середній термін був розподіленим, один із засновків має бути заперечним. Але якщо один із засновків заперечний. то й висновок буде заперечним. У заперечному висновку предикат Р завжди розподілений, отже, він має бути розподіленим і в засновку. Оскільки Р у другій фігурі посідає місце суб'єкта у більшому засновку, то він буде розподіленим тільки тоді, коли більший засновок загальний. Отже, у другій фігурі обидва засновки можуть бути ствердними, а більший засновок -- частковим.

Друга фігура силогізму має такі модуси: ЕАЕ.АЕЕ. ЕІ, АОО.

Сутність другої фігури силогізму полягає в запереченні належності якого-небудь предмета або явища до того чи іншого класу предметів. До умовиводів другої фігури ми вдаємося щоразу, коли необхідно довести, що конкретний предмет, який нас цікавить, не може бути віднесений до класу предметом. про котрий ідеться в більшому засновку. Висновок робиться на підставі відсутності у предмета тих ознак, які належать класу в цілому.

Наприклад:

Спроба вбивства можлива тільки з прямим умислом.

У діях обвинувачуваного прямого умислу не установлено.

Отже, дія обвинувачуваного не може бути кваліфікована як спроба вбивства.

У судовій практиці друга фігура є логічною формою обґрунтування складу злочину в тому чи іншому конкретному випадку, доказом неправильності кваліфікації скоєного, засобом спростування різноманітних положень, які не узгоджуються із загальним правилом, і т. д.

Третя фігура. її правила і модуси

Третя фігура має таке правило: менший засновок має бути ствердним. Висновок у третій фігурі завжди частковий.

Доводиться це правило так: якщо менший засновок взяти заперечним, тоді й висновок буде заперечним. У заперечному судженні предикат Р завжди розподілений, отже, він має бути розподіленим і в засновку. У засновку Р буде розподіленим лише тоді, коли більший засновок, в якому він посідає місце предиката, буде заперечним. Але з двох заперечних засновків здобути висновок не можна. Тому менший засновок має бути ствердним. Висновок має бути частковим тому, що менший термін займає в засновку місце предиката. Предикат у ствердному судженні нерозподілений, тому й у висновку ми можемо говорити тільки, про деякі S, а не про всі S.

Третя фігура має такі шість модусів: ААІ, ЕАО, ІАІ, ОАО.АІІ, ЕІО.

Третя фігура силогізму у практиці мислення трапляється рідше, ніж перша й друга. Вона приймається для спростування загальних положень.

Четверта фігура. ЇЇ правила і модуси

У четвертій фігурі діють такі правила: 1. Якщо більший засновок ствердний, то менший має бути загальним. 2. Якщо один із засновків заперечний, то більший засновок буде загальним.

Дійсно, якщо більший засновок є ствердним (судження А або І), то середній термін (М) у ній не буде розподіленим, оскільки посідає місце предиката. Тоді середній термін має бути розподіленим у меншому засновку. Менший засновок, в якому М займає місце суб'єкта, має бути загальним. Якщо один із засновків заперечний, то й висновок буде заперечним. У заперечному висновку предикат розподілений,отже, він має бути розподіленим і в засновку. І оскільки більший термін посідає в засновку місце суб'єкта, то він буде розподіленим лише в тому випадку, коли більший засновок є загальним судженням. Застосовуючи загальні правила категоричного силогізму і правила четвертої фігури, ми здобудемо такі п'ять ЇЇ модусів: ААІ.АЕЕ, ЇАІ, ЕАО, ЕІО. Перші три фігури були відкриті й описані Аристотелем. Четверта фігура виділена через 500 років Кл. Галеном. За всіма зовнішніми ознаками четверта фігура є правомірною формою категоричного силогізму. Проте унаслідок того, що рух думки у четвертій фігурі незвичайний, у практиці мислення нею користуються досить рідко. Прикладом умовиводу за четвертою фігурою може бути таке:

Деякі угоди (Р) -- договори (М).

Усі договори (М) е цивільні правовідносини (S).

Отже, деякі цивільні правовідносини (S) є угодами (Р).

2. Роль формалізованої дедукції у законотворчості та законозастосуванні

Формалізована дедукція як форма мислення та спосіб пізнання істини відіграє надзвичайно важливу роль в законотворчості та законозастосуванні. Як уже зазначалось, дедукція це процес отримання виведення (умовиводу), роблячи висновок про часткове на основі знання загального.

На практиці це положення особливо широке застосування знайшло в діяльності правоохоронних та судових органів. Судове дослідження, підлягає не тількі законам діалектики, діалектичної логіки, воно відбувається за законами і правилами формальної логіки. Предметом судового пізнання є, як правило, подія, що мала місце в минулому і недоступна безпосередньому сприйняттю. Судове пізнання, здебільшого, пізнання опосередковане, вивідне. Головна роль тут належить логічним засобам пізнання, і насамперед - умовиводу, зокрема і дедуктивному. Оскільки дедуктивний умовивід складається з суджень, хоча б одне з яких має загальний характер (положення юридичного закону, закону природи тощо), це дає змогу, знаючи окремі ознаки предмета, зробити висновок про належність даного одиничного предмету до загального класу. Так знаючи загальне положення про те що «крадіжка - є таємне викрадення чужого майна», та беручи одного конкретного громадянина Т. який 1) таємно, 2) викрав 3) чуже майно, робимо висновок , що Т. - вчинив крадіжку. В процесі законотворчості дедукція теж має важливе значення. Зокрема в адміністративному, кримінальному кодексі (особливі частини) та інших нормативно - правових актах, положення конкретної статті виражено здебільшого по суті у логічній формі скороченого силогізму. Наприклад. «Крадіжка - тємне викрадення чужого майна… карається штрафом, обмеженням волі або її позбавленням строком від - до … »

Встановивши, що дії Т. - крадіжка, отримуємо:

1. «Крадіжка - тємне викрадення чужого майна… карається штрафом, обмеженням волі або її позбавленням строком від - до … »

2. Дії Т. - крадіжка

3. Т. може бути покараний штрафом, обмеженням волі або її позбавленням строком від - до … » Тобто знання загального положення з не тільки дає змогу правильно визначити (кваліфікувати) дії Т. але й поширює дію цього загального положення на конкретного Т.

Отже дедукція при вирішенні питання про кваліфікацію злочинної події має особливо важливе значення, оскільки у більшості випадків дає змогу чітко визначити до якого класу предметів вона (подія) відноситься. Непарвильне застосування логічних засобів та законів може призвести до логічних помилок, які свою чергу можуть обернутись судовими.

Висновок

Ціль пізнання дедуктивних умовиводів - отримання істинних знань та повноцінне їх використання у практичній діяльності. Знання дедуктивних умовиводів допомагає передбачати події і найкращим способом планувати діяльність, максимально передбачати можливі наслідки, висувати різноманітні гіпотези, бачити «логіку речей», вести ефективну полеміку і.т.д.

Конкретне застосування дедуктивних умовиводів вимагається від працівника міліції при роботі по розкриттю злочинів, воно допоможе чітко виявити логічну структуру злочину, правильно кваліфікувати дії підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного тощо.

Страницы: 1, 2, 3