У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - “Теоретичні основи державного регулювання відносин власності на природні ресурси” - визначено, що чітка специфікація прав власності, що гарантується державою, створює економічні стимули для раціональної організації і відтворення власності. Визначено, що природні ресурси є одночасно і об'єктом власності, і об'єктом природи, що характеризується певними властивостями: еволюційне, природне походження; невіддільність від навколишнього середовища; різноманітність і вичерпність.

В процесі дослідження встановлено, що існує два напрями регулювання відносин власності на природні ресурси: стратегія дерегулювання і стратегія жорсткого і детального регулювання.

Поясненням необхідності приватизації природних ресурсів висувається концепція «трагедії суспільних володінь»: те, що належить усім разом і нікому окремо, приречене на знищення. Така модель політики превалювання приватної власності на природні ресурси істотно видозмінює процес вичерпання природних ресурсів, роблячи його адекватним ринковому механізму господарювання; протилежною є точка зору про те, що неможливо ні довести, ні спростувати перевагу приватної власності на природні ресурси.

Власник володіє не виключно об'єктом, а скоріше сукупністю прав і обов'язків у взаємовідносинах з іншими суб'єктами, пов'язаними з використанням цього об'єкту. Структура прав, обов'язків, норм, процедур, що визначають взаємовідносини індивідів з приводу того чи іншого ресурсу являє собою режим використання природного ресурсу.

Режим використання природного ресурсу включає наступні відносини: право володіння; право використання; право розпорядження; система розподілу доходів від використання; підсистема управління; влада, що забезпечує функціонування системи управління.

У сфері використання природних ресурсів існує протиріччя: завдання підприємця - отримання додаткового прибутку і підприємницького доходу шляхом реалізації своїх здібностей до інновацій та ризику; завдання держави як власника природних ресурсів полягає у забезпеченні збереження і зростання національного багатства. Від вирішення цього протиріччя залежить ефективність державного регулювання сфери природокористування;

Метою державної політики вбачається розв'язання протиріч між системою інтересів держави та підприємця у сфері природокористування, досягнення ефективного використання, розвитку, відтворення природних ресурсів з метою підвищення добробуту людей.

Завдання державної політики полягають у наступному: розмежування прав власності на природні ресурси; формування відповідної інституціональної структури, що забезпечує реалізацію відносин власності; визначення економічних, екологічних та інших обмежень на засоби використання природних ресурсів; визначення механізму вилучення і перерозподілу доходів від експлуатації природних ресурсів; відтворення природних ресурсів на інноваційній основі.

У другому розділі - “Стан державного регулювання відносин власності на природні ресурси” - встановлено, що залежність України від імпортованих енергоносіїв як фактору економічної безпеки нації вимагає вирішення питань, пов'язаних з удосконаленням механізмів державного регулювання національної природоресурсної сфери, зокрема земле- та надрокористування. При цьому механізми, що існують нині у державному регулюванні не забезпечують результативності функціонування галузі.

На відміну від монополії державної власності на всі природні ресурси країни, що використовувалися на користь пануючих у державі адміністративно-політичних структур на етапі роздержавлення та приватизації відбулося відчуження держави, населення, трудового колективу від переважних прав на користування і розпорядження державною власністю, створеною багаторічною працею, а також від прав на отримання частини доходів та вигід, що виникають у природоресурсному секторі.

За «ринковим принципом» отримання максимального прибутку у мінімальні терміни, як в приватній, так і в державній сфері надається перевага короткостроковим інтересам, а не стратегічним. Фактом є згортання пошукових і геологорозвідувальних робіт і падіння обсягів видобутку корисних копалин.

Існуюча система управління ресурсами регіону не завжди відповідає вимогам їх раціонального використання і не повною мірою використовує економічні методи регулювання для вирішення завдань довгострокової регіональної політики. Відсутній мотиваційний механізм, що формує ефективного власника.

Власність на природні ресурси асоціюється в першу чергу з отриманням рентних доходів від них. Розмежування повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, регіонами України (зокрема, в частині природно-ресурсного комплексу) є однією із ключових проблем розвитку економіки і держави.

Відсутність можливості самостійно отримувати і витрачати надходження від природно-ресурсного сектора цього регіону служить чинником послаблення унітарного устрою держави аж до тенденцій створення федерації, отже, закріплення відповідних доходів та вигід за такими регіонами може слугувати укріпленню унітарного державного устрою.

Населення українських територій також цілком має право вимагати дотримання так званого «правила Хартвика». У цьому зв'язку логічним виглядає відшкодування саме у місцевий бюджет еквівалентної частки витраченого природного ресурсу, що не відновлюється.

Російський досвід розмежування повноважень та відповідальності за природокористування між центральними та регіональними органами влади, є прийнятним для застосування в Україні з метою підвищення зацікавленості регіонів у розвідці та добичі корисних копалин, укріпленні міжрегіональних відносин і зв'язків.

Для максимально повного врахування ефекту від використання природних ресурсів потрібно надати у багатьох випадках право регіонам визначати рентні доходи на місцях їх первинного утворення. Розподіл часток, що відносяться до загальнодержавної сфери та сфери регіонального управління варто визначати на основі укладених між центральними та регіональними органами державної влади угод, враховуючи необхідність вирішення соціальних, екологічних проблем, формування, фінансових джерел розвитку території і відтворення ресурсів.

У третьому розділі - “Удосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси” - визначено, що система управління природно-ресурсним потенціалом регіону повинна сприяти захисту інтересів держави і населення регіону під час передання ресурсів у користування з подальшим контролем за ефективністю їх використання.

З урахуванням відповідності цілям раціонального природокористування, завдання державного регулювання відносин власності на природні ресурси можна сформулювати таким чином:

Група завдань, що пов'язана із здійсненням - відповідно розмежуванню повноважень між загальнодержавними органами влади України та регіональними органами влади Харківської області повноважень власника природних ресурсів. Вона складається з таких підзавдань: економічна оцінка природних ресурсів. Здійснюється економічний і натуральний облік; розподіл економічних доходів від використання природних ресурсів, що не суперечить законодавству України; розпорядження природними ресурсами. У межах даного напряму відбувається регулювання перерозподілу елементів прав власності на природні ресурси між суб'єктами господарської діяльності, передавання природних ресурсів у тимчасове користування; стимулювання раціонального використання; управління користуванням природними ресурсами - дотримання екологічних норм, правил користування; забезпечення відтворення природних ресурсів. У разі відтворювальних природних ресурсів повинні відбуватися і якісне і кількісне відновлення. З огляду на не відновлювані природні ресурси має діяти «правило Хартвика» - капітал, розташований у невідновленому природному ресурсі, під час його розробки трансформується у рівновеликий фінансовий або інший капітал, що належить державі.

Група завдань, пов'язана із створенням сприятливого середовища для розвитку природно-ресурсного потенціалу. Можна виокремити такі підзавдання: підтримка інвестиційної і інноваційної діяльності у сировинному секторі економіки Харківської області; стимулювання раціонального природокористування; вдосконалення нормативно-правової бази регулювання природокористування.

Група завдань, що пов'язана із захистом інтересів Харківської області у взаєминах з центральними органами влади: наукове обґрунтування критеріїв розмежування державної та комунальної власності між державою Україна та Харківською областю; упровадження нормативів розподілу доходів з природо-використання у Харківській області за рівнями влади.

У межах цих завдань можна виокремити напрями вдосконалення державного регулювання, від цілеспрямованого і поступального здійснення якого залежить розвиток не тільки сировинного сектора, але й економічної системи області в цілому.

Перший напрям - введення єдиного обліку природних ресурсів області як об'єктів власності і формування комплексних кадастрів природних ресурсів (на основі галузевих - лісового, водного та ін. - кадастрів). Усі без виключення природні ресурси повинні підлягати вартісній (грошовій оцінці), незалежно від форми власності. Економічна оцінка конкретних природних ресурсів може не співпадати з їх ринковою вартістю. Ідентифікація природних ресурсів як об'єктів власності, що мають економічну оцінку, надасть можливість для подальшого розмежування (на основі науково обґрунтованих, конкретних критеріїв) державної власності на природні ресурси на загальнодержавну державну і комунальну. Окрім цього, реалізація цього напряму дозволить якісно і чітко розмежувати функції управління, права власності між різними рівнями влади; сформулювати адекватну політику; експлуатації і відтворення; підвищити керованість використання природних ресурсів на регіональному рівні.

Другим ключовим напрямом є вдосконалення механізму платежів за користування природними ресурсами. Вимоги до податкового регулювання природокористування можна звести до таких складових: обґрунтованість податків з економічної точки зору, спрямованість на вилучення диференціальної ренти І, обумовленої різною якістю використовуваних природних ресурсів; підхід, що забезпечував би акумуляцію більшої частини доходів від природокористування; стимулювання раціонального природокористування методами оподаткування; забезпечення стабільності надходжень, їх достатність для здійснення регіональними органами державної влади своїх повноважень.

Вирішення специфічних завдань регулювання відносин власності пропонується зосередити на таких напрямах:

1. Формування відносин власності на природні ресурси, включаючи:

- здійснення процесу трансформації відносин власності (розширення форм власності, розмежування прав власності між центром і регіоном);

- розпорядження природними ресурсами;

- регулювання процесів користування природними ресурсами з метою забезпечення їх відтворення.

2. Облік природних ресурсів, складання їх кадастрів, аналіз процесу відтворення, включаючи:

- натуральну оцінку стану природних ресурсів;

- економічну оцінку природних ресурсів та їх використання (під час визначення економічних показників, укладанні орендних договорів, оподаткування тощо)

3. Організація залучення природних ресурсів до сфери ринкового обороту, зокрема участь у:

- приватизації і націоналізації природних ресурсів;

- розпорядженні природними ресурсами;

- регулюванні економічних відносин з приводу розподілу ресурсів між різними власниками.

Розвиток регіонального регулювання відносин власності на природні ресурси виявляється у забезпеченні: самостійності під час ухвалення рішень в оперативному управлінні державною власністю; відповідності швидкозмінним ринковим умовам; сталій ефективності розширеного відтворення природних ресурсів.

Основою концепції в галузі державного регулювання у сфері природних ресурсів на рівні регіону є вплив державних органів на процес природокористування у межах відносин власності з метою створення умов для відновлення і підтримки стійкого розвитку природно-ресурсного комплексу для забезпечення ефективного соціально-економічною розвитку території.

Концепція передбачає наступні позиції: забезпечення значного рівня доходів від природокористування до державного і місцевих бюджетів; стабільність прибуткового функціонування галузей природо-ресурсного комплексу; забезпечення розширеного відтворення природно-ресурсної бази.

Усвідомлення державою своєї ролі у ефективному природокористуванні концептуально можна віддзеркалити в вирішенні таких нагальних завдань:

1. Координація діяльності структури управління природно-ресурсним комплексом регіону щодо впровадження системи державного регулювання відносин власності на природні ресурси.

2. Визначення чіткого кола законодавчо-нормативних документів, що впливають на розвиток відносин власності на природні ресурси як на регіональному, так і на державному рівні.

3. Вдосконалення інституціональної основи управління з метою усунення дублювання функцій державних і регіональних структур.

Страницы: 1, 2, 3