|
p align="left">Створення структури в значній мірі є творчим процесом, який залежить від багатьох факторів, у тому числі й від того, що орган (інститут), який створює документ, вважає за головне, що він хотів би визначити самостійно, що делегувати, у яких обсягах тощо. Таким чином, принцип структурної побудови нормативно-правового акту - державного або інституційного - є необхідною умовою його дієвості, а значить і засобом ефективності та плід-ності правового регулювання ринкової взаємодії. Закономірність тут існує така: чим виразніша і повніша структура тексту норма-тивно-правового акту, тим більш зрозумілим будуть його поло-ження, а значить і легше буде дотримуватися такого акту. Аналіз структури тексту нормативно-правового акту дає змогу побачити, що кожний розділ охоплює та регулює певний аспект ринкової взаємодії, а в цілому зазначена структура об'єднує певну сукупність напрямків регулювання ринку цінних паперів. Крім того, вказана сукупність розташована в структурному відношенні в певній послідовності. Послідовність надає змогу робити право-ве регулювання більш струнким і зрозумілим. Одночасно, слід зауважити, що визначення послідовності є часто вираженням спрощеного розуміння реального руху та напрямків розвитку ринку цінних паперів. § 5. Принцип лексичної визначеності правових текстів. Як і вищезгадані, принцип лексичної визначеності норматив-них текстів є необхідною умовою і засобом підвищення дієвості державних та інституційних правових документів. Розглядаючи його, повернімося до положення про те, що будь-який нормативно-правовий акт є текстовим документом. Тобто викладається в письмовій формі та створюється за допомогою слів, речень тощо. Головним інструментом тут виступають речення. З одного боку, вони є певною послідовністю слів, які входять до його складу. З іншого боку, кожне речення є взаємопов'язаним з попереднім та наступним за ним. Що стосується принципу лексичної визначеності нормативних текстів, то нас буде цікавити тут не аспект взаємозв'язків на рівні слів у реченні або речень між собою, а лексична сторона тексту. Тобто виразність і зрозумілість змісту слів, що вживаються в ньому. Плідність та ефективність державно-правового та інституцій-но-правового регулювання ринкової взаємодії знаходиться у прямій залежності від зрозумілості змісту вжитих у тексті речень та слів. Оскільки майже неможливо керуватись тим і дотримува-тися того, що є незрозумілим. Таким чином, при побудові (ство-ренні) тексту нормативно-правового акту з метою регулювання ринкових відносин необхідно вживати такі слова, зміст яких легко збагнути. Крім того, з метою підвищення ступеню зрозумі-лості в самому тексті правового документу необхідно давати тлумачення вжитих термінів. [ 8 ] Слід також утримуватись від використання слів, які можуть мати декілька значень. У цьому випадку збільшується імовірність того, що різні учасники ринкової взаємодії будуть розуміти їх по-різному. Правовий текст стає значною мірою плідним, якщо всі слова та речення, вжиті в ньому, будуть виразними та зро-зумілими. Розділ 4. Порівняльно - правова характеристика державно - правового регулювання ринку цінних паперів зарубіжних країн. СШАУ США існує численність законів, безпосередньо регулюючих ринок цінних паперів. Серед них найбільш важливими є закони про цінні папери (1933), про торгівлю цінними паперами (1934), про емісію боргових зобов'язань (1939), про інвестиційну компа-нію (1940), про консультування в галузі інвестицій (1940) та ряд інших. [ 9 ] Згідно з преамбулою закону про цінні папери 1933 року, його метою є встановлення обов'язку емітентів щодо публікації інформації про цінні папери, що випускаються у вільний обіг, а також попередження випадків розповсюдження перекруче-них відомостей, обману й шахрайства при торгівлі цінними паперами. Головним засобом досягнення вказаної мети є введен-ня режиму державної реєстрації відкритих випусків цінних папе-рів та інформації про ці випуски. Закон визначає цілі та процеду-ру, види цінних паперів і випуски, які підлягають такій реєстрації, а також встановлює винятки. Зокрема, для реєстрації емітенти повинні подавати в комісію по цінних паперах проспекти випус-ків цінних паперів. Закон забороняє подавати на реєстрацію та публікувати невірогідну інформацію або неточні відомості. Факт державної реєстрації випуску цінних паперів підтверджує, що відомості про компанію та її цінні папери є об'єктивними, проте він зовсім не означає, що компанія є перспективною чи її цінні папери будуть прибутковими. Комісія по цінних паперах не може заборонити випуск з мотивів поганого керівництва компанією або збитковості її діяльності, разом з тим вона вправі відмовити в реєстрації, якщо проспект буде містити неправдиву або неточну інформацію. Закон про цінні папери встановлює перелік відомос-тей, які мають бути вказані в реєстраційних документах. До нього, наприклад, входить інформація, що стосується опису підпри-ємства, забезпечення випуску цінних паперів, відомості про керівництво компанії, а також фінансовий звіт, завірений незалеж-ним державним бухгалтером.Після надходження до комісії по цінних паперах реєстраційної заяви та проспекту, вони публікуються для широкої громадськості. Випуск цінних паперів звичайно дозволяється здійснювати на двадцятий день після його реєстрації або з моменту внесення до реєстраційної заяви останньої поправки.Комісія має право на призупинення випуску або навіть на його заборону, якщо після реєстрації буде встановлено, що емітент подав для реєстрації необ'єктивну або неповну інформацію.У ряді випадків проходження процедури реєстрації не вимага-ється. Це стосується, наприклад, випусків цінних паперів, які розміщуються серед обмеженого числа інвесторів і не призначені для перепродажу, які будуть перебувати в обігу в межах одного штату, які здійснюються муніципальними органами штатів, феде-ральними державними органами, а також благодійними товарист-вами, що є незначними за величиною (наприклад, до 1 мільйона доларів) та деяких інших.Закон про торгівлю цінними паперами 1934 року ніби продов-жує сферу дії попереднього закону. Він вимагає від емітентів, цінні папери яких зареєстровані в комісії по цінних паперах, надавати їй і публікувати для громадськості періодичні та річні звіти про результати своєї господарчої діяльності та фінансовий стан. До 1964 року це стосувалось, головним чином, емітентів, цінні папери яких котирувались на фондових біржах США. Проте починаючи з 1964 року цей закон також було поширено й на емітентів, цінні папери яких перебувають в обігу на позабіржовому ринку.Вказані річні та періодичні звіти, а також інша поновлювана інформація, яку емітенти подають до комісії, зберігається в довід-ковому відділі комісії та є доступною для загального ознайомлен-ня. З цих документів можна також робити копії.Прийняті згодом поправки до закону встановили обов'язок інвесторів, які мають намір придбати понад 5% акцій компанії-емітента шляхом тендерної пропозиції, здійснити декларування відповідної інформації про себе, а також заборону на інсайдерську торгівлю цінними паперами.Відповідно до закону, для окремих категорій учасників ринку цінних паперів вводиться режим державної реєстрації. Зокрема, це стосується фондових бірж та інших саморегульованих організа-цій, брокерів і ділерів, торгуючих цінними паперами, якщо вони діють на території двох і більше штатів: агентів по трансферту; клірингових установ; брокерів та ділерів, які спеціалізуються на торгівлі державними й муніципальними цінними паперами, а також торговців інформацією.Закон про інвестиційну компанію 1940 року своїми положен-нями доповнює вказані вище закони і в той же час визначає особливості діяльності інвестиційних компаній.Зокрема, вказані компанії повинні реєструвати випуски своїх цінних паперів (інвестиційних сертифікатів) у комісії по цінних паперах; їм забороняється істотно відхилятись від основного напрямку своєї діяльності або здійснювати істотні зміни в інвес-тиційній політиці без схвалення учасників компанії; не допуска-ється, щоб керівні посади в компанії займали особи, викриті в шахрайських діях з цінними паперами, або щоб гаранти випуску та брокери становили більшість у раді директорів компанії: конт-ракти, укладені керівництвом та істотні поправки до них повинні доводитись до відома учасників компанії для їх схвалення або несхвалення: таким компаніям забороняється купувати конт-рольні пакети акцій холдингових компаній.ЯпоніяОсновними законодавчими актами Японії, регулюючими ринок цінних паперів, є закони про державні облігації (1906), про цінні папери та фондові біржі (1948), про інвестиційні трасти (1951), про дилерську діяльність з іноземними цінними паперами (1971) та ряд інших.Закон про цінні папери та фондові біржі визначає перелік цінних паперів, встановлює режим державної реєстрації відкритих випусків цінних паперів (окрім державних) забороняє банкам здійснювати брокерсько-дилерську діяльність з цінними паперами без створення відокремленого дочірнього підприємства, встанов-лює режим державного ліцензування посередницької діяльності, закріплює обов'язок емітентів, цінні папери яких зареєстровані Бюро по цінних паперах міністерства фінансів Японії, подавати періодичні та річні звіти про результати господарчої діяльності та фінансовий стан.Історичні умови, у яких приймався вказаний закон, виявили вплив на його зміст, у зв'язку з чим багато його нормативних положень є схожими на положення законів США про цінні папери (1933) та про торгівлю цінними паперами 1934 року.НімеччинаЗаконодавчими актами Німеччини, регулюючими ринок цінних паперів, є, зокрема, закони про біржі (1896), про акції, про допуск до біржової торгівлі (1986), про інвестиційні товариства (1969), про іноземний інвестмент-бізнес (1969), про проспекти при прода-жі цінних паперів (1990) та ряд інших.Не дивлячись на те, що закон про біржі був прийнятий у минулому столітті, він у цілому продовжує відігравати важливу роль у регулюванні торгівлі цінними паперами на біржовому ринку. Перша поправка до нього була зроблена в 1908 році, подальші - відповідно в 1975, 1986 і 1989 роках. [ 10 ]Закон встановлює порядок створення бірж, здійснення держав-ного контролю за їх діяльністю, порядок визначення цін на кон-кретні цінні папери, допуску цінних паперів до офіційного та неофіційного котирування, а також містить інші положення. Зокрема, він передбачає, що біржі можуть бути створені в Німеч-чині тільки після одержання на те відповідної ліцензії департамен-ту по нагляду за ринком цінних паперів. Вказаний орган наді-лений також повноваженнями відкликати видані ліцензії.Департамент землі призначає при біржі свого постійного представника - державного комісара, у функції якого входить здійснення повсякденного контролю за проведенням біржових торгів цінними паперами, а також дотриманням біржею норм німецького законодавства. Державні комісари мають право відвідувати збори акціонерів біржі та засідання її ради керівників, а також робити зауваження у випадку порушення біржею право-вих норм. Вищим керівним органом кожної фондової біржі є рада керівників. Вона призначає виконавчий орган біржі - правління - і керує його діяльністю.Посередники, які торгують цінними паперами на фондовій біржі, повинні пройти відповідну процедуру допуску. Вони реє-струються як учасники біржової торгівлі за рішенням Ради керів-ників. Режим допуску встановлений як для посередників, торгую-чих на аукціонах «з голосу», так і для тих, які ведуть торгівлю в межах комп'ютерної системи. Окрім того, курсмаклери та вільні маклери мають бути зареєстровані також у департаменті по нагляду за діяльністю бірж. По закінченні чотиримісячного стро-ку після чергового фінансового року ці учасники зобов'язані надавати у вказаний державний орган звіт про свою діяльність. Вказаний звіт має бути завірений аудитором або аудиторською фірмою. На додаток до цього, департамент по нагляду за діяль-ністю бірж за своєю ініціативою зобов'язаний перевіряти доку-ментацію курсмаклерів і вільних маклерів як мінімум двічі на рік шляхом призначення ревізорів. У випадках виявлення істот-них недоліків маклерів вказаний орган повідомляє про це раду керівників біржі для прийняття рішення про призупинення або відкликання дозволу на участь у біржових торгах.Як зазначалось вище, на фондових біржах Німеччини існує режим допуску цінних паперів до офіційного та неофіційного котирування, разом з тим у ряді випадків закон встановлює винятки з цього загального правила. Наприклад, не вимагають проходження процедури допуску до офіційного котирування випуски облігацій федерального уряду, створюваних ним спеці-альних фондів або уряду землі, а також облігації, випущені дер-жавами - членами Європейського Союзу.Цінні папери допускаються до офіційного обігу на фондовій біржі за умови, що емітент відповідає пред'явленим вимогам, подав до біржового комітету по допуску належний проспект про цінні папери, а також якщо допуск до офіційного котирування не завдає шкоди громадським інтересам.Закон встановлює для емітентів, цінні папери яких перебува-ють в офіційному обігу на фондовій біржі, обов'язок подавати до комітету по допуску й публікувати у відкритому друці матері-ально значущу інформацію, а також періодичні та щорічні звіти про господарчу діяльність і фінансовий стан. Крім того, емітент повинен відкрити в місті, у якому розташована фондова біржа, щонайменше одне представництво та один депозитарій, у яких інвестори могли б з'ясовувати будь-які питання, пов'язані з во-лодінням цінними паперами.Закон про акції представляє собою основний нормативно-правовий документ, регулюючий порядок випуску акцій і формаль-ні вимоги, пред'явлювані до цього виду цінних паперів. На відміну від зарубіжної практики, у Німеччині в основному випускаються акції на пред'явника; випуск іменних акцій здійснюється досить рідко. Виняток становлять страхові компанії. Вказаний закон регламентує якби «внутрішню» діяльність емітента по випуску акцій, у той час як закон про біржі регулює «зовнішній» обіг акцій на фондових біржах. В англо-американській правовій сис-темі норми закону про акції звичайно називають законодавством про компанії та корпорації. Цей закон встановлює, зокрема, по-рядок і процедуру прийняття емітентом рішення про випуск акцій, вимоги до мінімальної номінальної вартості, порядок здій-снення додаткових випусків тощо.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|
