|
|
| Дипломатичні привілеї та імунітети |
|
ержава, яка акредитує, звільняється від сплати всіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мита щодо приміщень представництва, власних або найманих, окрім таких податків, зборів або мита, які являють собою платню за конкретні види обслуговування (ст.23).Митні привілеї представництва зводяться до звільнення від усього мита відносно предметів, які призначені для офіційного користування представництва (п. "а" ст.36). Збори, стягнуті представництвом при виконанні своїх обов'язків (наприклад, за видачу віз), звільняються від усіх податків і мит держави перебування. Звільнення від податків і зборів (фіскальні привілеї) тривалий час існувало як норма міжнародної ввічливості, визнана на основі взаємності. Природа цієї норми в особливому статусі представництва, на яке як на орган іноземної держави, що володіє імунітетами відповідно до міжнародного права, не поширюється територіальне верховенство країни перебування. Уперше фіскальні привілеї були сформульовані як норма загального міжнародного права при кодификації дипломатичного права та закріплені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини: "Акредитуюча держава та глава представництва звільняються від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит. окрім податків, зборів і мит, що представляють собою плату за окремі види послуг" (ч.1 ст.23). Фіскальні привілеї не поширюються на платежі за конкретні види обслуговування (такі як газ, водопровід, каналізація, парове опалення, електроенергія тощо). Незважаючи на очевидну загальну тенденцію до визнання фіскальних привілеїв дипломатичних представництв, держави все-таки дуже болісно ставляться до втручання у сферу оподатковування. Існуюча в різних державах практика в цій сфері може мати досить істотні розбіжності. Тому принцип взаємності, як і раніше, залишається домінуючим при встановленні обсягу фіскальних привілеїв при обміні дипломатичними представництвами. В Україні Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. взагалі не згадує фіскальні імунітети. Однак з огляду на примат Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. над законами України слід визнати пряму дію в національному законодавстві України норми ст.23 Конвенції.Митні привілеї, як і фіскальні, здавна існували в обмежених межах у багатьох державах і розцінювалися як данина міжнародній ввічливості. Уперше митні привілеї дипломатичного представництва були сформульовані як норма загального міжнародного права при кодификації дипломатичного права та закріплені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини: "Держава перебування відповідно до прийнятих нею законів та правилами дозволяє ввозити та звільняє від усіх мит, податків і зборів, за винятком складських зборів, зборів за перевезення та подібного роду послуг: a) предмети, призначені для офіційного використання представництва; б) предмети, призначені для особистого використання дипломатичного агента або членів його родини, що живуть разом із ним, включаючи предмети, призначені для облаштування" (ч.1 ст.36). Як видно, митні привілеї не мають у міжнародному праві абсолютного характеру. Їхній обсяг установлюється законодавством кожної держави, тому найчастіше може бути визначений на умовах взаємності. В Україні питання про митні привілеї в Положенні про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. не врегульоване, а віднесене до ведення "законодавства України відповідно до норм міжнародного права" (п.11).Свобода зносин представництва - означає, що дипломатичне представництво має свободу зносин із своїм урядом, іншими представниками і консульствами акредитованої держави, де б вони не знаходилися. Для здійснення цих зносин дипломатичні представництва вправі користуватися всіма засобами, які підходять, включаючи дипломатичних кур'єрів, закодованими або шифрованими депешами. Дипломатичні кур'єри користуються особистою недоторканністю і підлягають особливому захисту з боку держави перебування. Державою, що акредитує, або представництвом може бути призначений дипломатичний кур'єр ad hoc (наприклад, командир цивільного повітряного або морського судна, що несе прапор держави, що акредитує). У цьому випадку імунітети припиняються в момент доставки дипломатичної пошти за призначенням. Дипломатичні представництва вправі за згодою країни перебування встановити радіостанцію і використовувати її, а також володіють позачерговим правом користування засобами цивільного електрозв'язку. У свою чергу, держава перебування для належного й ефективного виконання функцій дипломатичних представництв зобов'язана сприяти полегшенню їхньої роботи, забезпечити свободу пересувань і повідомлень, надати всі можливості для виконання функцій дипломатичних представництв.Нарешті, дипломатичне представництво має "право на прапор", тобто передбачено і поставлено під захист міжнародного права можливість без перешкод користуватися символами суверенітету своєї держави - її національним прапором, гербом, виконанням гімну та ін. Щодо порядку користування цими символами, то кожна держава визначає його у своєму законодавстві. Ці символи держави, що акредитує, розміщуються на помешканнях представництва, включаючи резиденцію глави представництва, а також на його засобах пересування. Право користатися прапором і гербом акредитуючої держави на приміщеннях представництва, а також на засобах пересування належить Представництву та його голові1. Періодичність користування прапором і емблемою (гербом) своєї держави представництво визначає самостійно.Окрім передбачених Конвенцією та звичаєвими нормами міжнародного права, існує низка пільг та переваг, що надаються посольствам і місіям на основі норм міжнародної ввічливості й відповідно до звичаїв, що склалися в дипломатичній практиці. Це, наприклад, право представництва на позачергове й гарантоване відправлення телеграфної та іншої кореспонденції, право на організацію внутрішнього життя, вільного часу та побуту співробітників представництва згідно з традиціями своєї країни та ін.2.2 Особисті дипломатичні привілеї та імунітетиПривілеї та імунітети членів персоналу представництва с такими:особиста недоторканність дипломатичних агентів;недоторканність їхньої особистої резиденції;імунітет від юрисдикції держави перебування;податкові пільги та винятки для дипломатичних агентів;митні привілеї дипломатичного персоналу.Фундаментальним принципом у групі так званих 'особистих" привілеїв та імунітетів є принцип особистої недоторканності дипломатичних агентів як частини досить широкої категорії осіб, які користуються міжнародним захистом (за змістом Конвенції 1973 р.). Стаття 29 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. передбачає, що дипломати не підлягають ні арешту, ні затриманню в будь-якій формі. Передбачено й низку зобов'язань держави перебування - влада останньої зобов'язана ставитися до дипломатичних агентів з належною повагою і вживати всіх необхідних заходів до того, щоб запобігти будь-яким замахам на їхні особистість, свободу або гідність. Норми цієї статті є загальновизнаними, мають імперативний характер, однак проблема в тому, що, як і інші такого роду норми, вони нерідко порушуються, і держави часто є безсилими протиставити щось ефективне хвилі міжнародного тероризму, нескінченним актам насильства щодо дипломатів, захопленню їх як заручників та ін. Боротьба з такими злочинами міжнародного характеру є однією з ланок боротьби проти тероризму як глобального явища сучасності. Держава перебування зобов'язана ставитися до дипломатичного агента з належною повагою і приймати належних заходів для запобігання яких-небудь зазіхань на його особу, свободу, гідність. Особиста недоторканність є найважливішим дипломатичним імунітетом. Будь-яке зазіхання влади на особу посла з найдавніших часів розцінювалося як спрямоване безпосередньо проти государя чи країни, яку він представляв. Правда, у минулому це не завжди було гарантією безпеки для самих послів. За чинним міжнародним правом гарантії особистої недоторканності складають серцевину правового статусу дипломатичного агента, а зазіхання на особисту дипломатичну недоторканність кваліфікуються як серйозне правопорушення. Поняття особистої недоторканності досить складне. У загальному вигляді воно сформульоване у ст.29 Віденської конвенції про дипломатичні зносини: "Особа дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню у жодній формі"1. Як видно, ця норма формулює широкі заходи захисту. У той же час це не означає, що влада країни перебування безсила проти дипломатичного агента у разі порушення ним законів. У коментарі Комісії міжнародного права до ст.29 зазначено, наприклад, що наявність особистої недоторканності не виключає щодо дипломатичного агента "ані заходів самооборони, ані заходів попередження, за виняткових обставин, здійснення ним злочинів чи проступків"2. Деякі автори, беручи до уваги практику, вважають, що можлива навіть тимчасова затримка іноземного дипломата, але без взяття його під варту, для запобігання злочину чи ліквідації наслідків зробленого ним тяжкого правопорушення3. Природно, що такі виключення із права на особисту недоторканність можуть виникнути лише за надзвичайних обставин. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні особиста недоторканність поширюється на голову дипломатичного представництва, членів дипломатичного персоналу (п.12), членів їхніх родин, що проживають разом із ними, за винятком членів родин громадян України (п.14), співробітників адміністративно-технічного персоналу та членів їхніх родин, що проживають разом із ними, за винятком громадян України й осіб, що постійно проживають в Україні (п.15).Щодо приватної резиденції дипломата, то їй гарантуються такі ж самі недоторканність та захист, що і приміщенню представництва. Рівною мірою це стосується паперів, кореспонденції і, з деякими винятками, майна дипломата. Термін "приватна резиденція" означає як місце постійного проживання дипломатичного агента, так і його тимчасову резиденцію (готельний номер, туристичний намет, трейлер і ін.) Недоторканністю користуються і засоби пересування (автомобіль, яхта й ін.).Одним з найважливіших компонентів системи дипломатичних привілеїв та імунітетів є імунітет дипломатичних агентів та інших осіб, на яких поширюється міжнародний захист, від юрисдикції держави перебування. При цьому імунітет від кримінальної юрисдикції є повним, абсолютним, а що стосується імунітету від цивільної та адміністративної юрисдикції держави перебування, то тут є деякі винятки із загального правила, коли дипломат не може посилатися на свій імунітет (ст.31 Конвенції 1961 р.). За загальним правилом дипломат не повинен порушувати законів держави перебування, проте у випадку вчинення ним кримінально караного діяння кримінальна справа стосовно нього не порушується в силу даного імунітету. Така особа оголошується persona non grata і їй пропонується залишити територію держави перебування. Разом з тим, сторона, що приймає, може клопотатися перед урядом держави, що акредитує, про відмову в імунітеті дипломату, що вчинив злочин. При його одержанні така відмова повинна бути ясно і точно виражена.На дипломатів також поширюється імунітет від цивільної юрисдикції, крім таких випадків:а) речових позовів, що належать до приватного не рухомого майна на території країни перебування, якщо він не володіє цим майном для цілей представництва;б) позовів, що стосуються спадкування, стосовно яких він виступає в якості виконавця заповіту, попечителя, спадкоємця або відмовоодержувача спадщини. Таким чином, дипломатичний агент не може посилатися на дипломатичний імунітет як підставу для відмови від явки при розгляді позову або іншої справи, що належить до спадкування;в) позовів; що належать до будь-якої фахової або комерційної діяльності дипломатичного агента за межами його офіційних функцій.Дипломати також користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції держави перебування і тому на них не можуть накладатися штрафи й інші адміністративні стягнення.Водночас слід мати на увазі, що імунітет дипломатичного агента від юрисдикції держави перебування не звільняє його від юрисдикції акредитованої державиКонвенція передбачає відмову від імунітету (ст.32) - але лише за умови, що така відмова є певно вираженою і згоду на неї дає держава, яка акредитує, а не сам дипломат. Чи не єдиним за всю післявоєнну дипломатичну практику випадком відмови від імунітету було відповідне рішення державного керівництва Республіки Грузія щодо свого дипломата, радника-посланця посольства Грузії у Вашингтоні Георгія Махарадзе, який у січні 1997 р. здійснив автомобільний наїзд з тяжкими наслідками - загинула 16-літня американка. У результаті відмови Грузії від імунітету американський суд наприкінці того ж року присудив Махарадзе до мінімального (враховуючи щиросерде визнання і сам майже безпрецедентний факт відмови від імунітету) терміну покарання - 7 років позбавлення волі.Завершують перелік "особистих" привілеїв та імунітетів такі їх види, як податкові та митні привілеї.Податкові привілеї (ст.34 Конвенції) означають, що дипломатичний агент звільняється від усіх податків, зборів і мита, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних, за винятком:а) непрямих податків, що включаються в ціну товару й обслуговування;б) збору податків на приватне нерухоме майно, що знаходиться в акредитованій державі, якщо він не володіє ним від імені акредитованої держави, або з метою представництва;в) податків на спадщину і мита на спадкування, що стягуються країною перебування;г) зборів і податків на приватний прибуток, джерело яких знаходиться в країні перебування;д) судових, реєстрових зборів, іпотечних зборів і гербового збору стосовно нерухомого майна, що знаходиться на території держави перебування за винятком побічних податків, які включаються звичайно в ціну товару або обслуговування, зборів і податків на приватне нерухоме майно, яке знаходиться на території держави перебування, якщо він не володіє ним від імені держави, яка акредитує, з метою представництва, та за деякими іншими винятками.Митні привілеї (підпункт "б" п.1, п.2 ст.36) охоплюють не лише безмитний ввіз і вивіз предметів, що призначені для особистого користування дипломатичного агента і членів його родини, а й звільнення від митного догляду його особистого багажу. Але далі сказано, що особистий багаж дипломата звільняється від митного контролю, якщо немає серйозних підстав вважати, що він містить предмети, на які не поширюються винятки, то згадуються у п.1 цієї статті (тобто якщо предмети не призначені для особистого користування, якщо ввіз або вивіз їх заборонений законом або регулюється карантинними правилами держави перебування. -АГ. С). Догляд особистого багажу дипломата має виконуватися лише у присутності дипломатичного агента або його вповноваженого представника". Якщо таких речей не виявлено, то це образа держави, яку представляє дипломат, а якщо виявлено, то цей дипломат оголошується персоною нон-грата і висилається з держави.Крім дипломатичного персоналу, імунітети та привілеї поширюються на членів їхніх родин, але лише за дотримання двох обов'язкових умов. По-перше, члени родин повинні мешкати разом із дипломатичним агентом, а по-друге, вони не повинні бути громадянами держави перебування. До членів родини дипломата належать його дружина (чоловік) і неповнолітні діти, а також, відповідно до міжнародного порядку, дорослі незаміжні дочки дипломата, що мешкають із ним спільно і перебувають на його утриманні. Дипломатичні привілеї та імунітети починають поширюватися на осіб, визначених у міжнародному праві, із моменту перетинання ними кордону держави, що приймає, і діють до моменту виїзду зазначених осіб із держави перебування. Дипломат і члени його родини користуються встановленими в міжнародному праві привілеями та імунітетами також при проїзді через третю державу. Треті держави не повинні перешкоджати проїзду через їхню територію членів адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу представництва і членів їхніх родин. Адміністративно-технічний персонал посольств і місій користується привілеями та імунітетами, однак не в повному обсязі. Так, особи, що належать до нього, не звільняються від митного догляду, і, головне, імунітет від цивільної та адміністративної юрисдикції щодо адміністративно-технічного персоналу не поширюється на дії, які виходять за межі їхніх службових обов'язків.Представники обслуговувального персоналу, якщо це не громадяни держави перебування або не особи, які постійно проживають у ній, користуються імунітетом відносно дій, вчинюваних ними при виконанні своїх обов'язків, і звільняються від податків, зборів та мита на заробіток, отримуваний ними на своїй службі. Водночас слід зазначити, що відносно адміністративно-технічного та обслуговувального персоналу посольств держави-контрагенти часто укладають двосторонні угоди, за якими обсяг привілеїв та імунітетів для цих осіб може бути розширений - на основі взаємності. Така практика існувала ще до прийняття Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. ВисновкиПредставники держав працюють на території іноземних держав і на території іноземних держав здійснюють свої функції. Це може бути небезпечно для їх життя і здоров'я, тому об'єктивно історично склалася необхідність введення дипломатичних привілеїв та імунітетів. Це різного роду пільги та переваги, це права і свободи, які перевищують обсяг прав і свобод громадян. У різний час обсяг і зміст привілеїв й імунітетів залежали і від могутності держав, і від їхнього ставлення одна до одної, і від титулу монарха як держави що приймає, так і держави, що направляє, а також від рівня культурного розвитку кожної епохи. Того вигляду, у якому прийняті дипломатичні привілеї й імунітети в сучасному світі, вони набули протягом останніх 500 років. Перелік дипломатичних привілеїв й імунітетів, визнаних у міжнародному праві, викладений у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., у якій було кодифіковано насамперед звичаєве дипломатичне право. Акредитуюча держава зобов'язана забезпечувати однаковий обсяг наданих привілеїв й імунітетів для дипломатичних представництв усіх держав, оскільки відповідно до Преамбули Віденської конвенції 1961 р. "такі привілеї й імунітети надаються не для вигід окремих осіб, а для ефективного здійснення функцій дипломатичних представництв як органів, що представляють держави"1. На умовах взаємності держави можуть розширити обсяг привілеїв й імунітетів. У свою чергу, держава, яку акредитують, повинна не зловживати дипломатичними привілеями й імунітетами та користатися ними винятково з метою здійснення функцій представництва. Дипломатичні привілеї й імунітети розділяються на привілеї й імунітети дипломатичного представництва й особисті дипломатичні привілеї й імунітети. Крім закріплених у нормах Віденської конвенції про дипломатичні зносини дипломатичні представництва можуть мати привілеї й імунітети, що існують у силу міжнародних звичаїв. Багато з нині закріплених у міжнародному праві привілеїв й імунітетів пройшли через стадію міжнародного звичаю. Дипломатичні привілеї та імунітети мають абсолютний характер, тобто вони не можуть бути порушені чи обмежені, а також вони носять транзитний характер, тобто розповсюджують свою дію після перетину кордону іноземної держави. Дипломатичні привілеї та імунітети є взаємопов'язаними та взаємозалежними, це єдине, комплексне поняття, але з точки зору історії питання і природи кожної з його складових (тобто імунітету - з одного боку, і привілеїв - іншого) виокремлюють й деякі особливості цих складових. Дипломатичні привілеї та імунітети в повному обсязі розповсюджуються лише на квотованих дипломатів, вони розповсюджуються на членів сім'ї дипломатичного агента, які проживають разом із дипломатом. Також розповсюджуються на працівників адміністративно-технічного персоналу тільки на час виконання ними їх службових обов'язків. При тлумаченні питання про імунітет слід враховувати таку особливість, що імунітет надається державі, яка акредитує, в цілому, а не співробітникам дипломатичних представництв. Саме тому в ст.32 Віденської конвенції 1961 р. підкреслюється, що від імунітету від юрисдикції дипломатичних агентів і осіб, що користуються імунітетом, можуть відмовитися тільки держави, що акредитують, а не самі ці особи.Таким чином, дипломатичні привілеї та імунітети даються не для того, щоб ігнорувати закони, правила і звичаї держави перебування, а з метою більш ефективного виконання дипломатичним представництвом і його персоналом своїх функцій у повній відповідності з нормами міжнародного права і внутрішньодержавного права країни перебування. Список використаної літератури 1. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основні галузі, Київ, "Либідь", 2004. 2. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право, Київ, "Юрінком Інтер", 2000. 3. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського - К.: Юрінком Інтер, 2005. 4. Блищенко И.П. Дипломатическое право.2-е изд. М., 1990. 5. Ковалев А.А. Привилегии и иммунитеті в современном международном праве.М., 1986. 6. Сандровский К.К. Дипломатическое право: Учебник. К., 1981. 7. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. - М., 1997. - С.57.
Страницы: 1, 2
|
|
|
|
© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент. |
|
|
