Допит неповнолітніх свідків має істотні особливості, які визначаються віковим рівнем, їх розумовим розвитком та психологічним станом, який викликається процесуальною формою судового засідання. Свідки, які не досягай 16 років не попереджаються про кримінальну відповідальність. Допит всіх неповнолітніх (до п'ятнадцяти років і за розсудом суду від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років) обов'язково провадиться в присутності педагога або близьких для свідка осіб (батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників), якщо вони не заінтересовані у справі. У виняткових випадках, коли це необхідно для встановлення істини, на час допиту осіб, які не досягай повноліття, з залу судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до залу судового засідання їй суд повідомляє про показання неповнолітнього свідка і надає можливість поставити йому запитання. З дозволу суду запитання неповнолітньому свідку можуть ставити всі особи, які беруть участь у справі. Висловлена в юридичній літературі пропозиція про заборону використання показань неповнолітніх в цивільному судочинстві з моральних міркувань, заслуговує на увагу, але інколи при відсутності інших засобів доказування показання їх є необхідними для встановлення істини у справі та правильного її вирішення

При дослідженні і оцінці показань свідків підлягають врахуванню нормативно встановлені умови: можливість їх використання в цивільному процесі, відношення їх до даної справи і стосунки з сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, характер їх заінтересованості в справі.

Для можливого використання показань свідків у справі встановлені дві умови: правильність сприйняття обставин, що мають значення для справи, і дача про них правильних показань.

Сприйняття може відбуватися в безпосередній або в опосередкованій формі. Особисте сприймання свідком дій (бездіяльності) чи подій може відтворюватися по-різному під впливом об'єктивних умов -- відстань, видимість, стан погоди і часу, суб'єктивних умов -- гострота зору, притуплення слуху тощо.

Сприйняття фактів передбачає і їх збереження в пам'яті, на повноту і чіткість яких можуть впливати вікові явища і давність. Відтворення свідком фактів може характеризуватися неправильністю, неповнотою і нечіткістю, протиріччям і не бажанням інформувати про них суд. Але в порівнянні з іншими показаннями свідків, іншими показаннями наявні протиріччя повинні бути судом усунуті, про що зазначається в мотивувальній частині судового рішення. На достовірність показань свідків впливають особисті взаємовідносини з сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, але відхилити їх показання про обставини у справі як докази можна лише за наявності даних, що свідчать про їх невідповідність дійсності.

Письмові докази

Ними називаються виконані на предметі будь-яким способом письмові знаки, що поєднані у відповідну систему і структуру та в яких виражені думки (ідеї), що вміщують інформацію (повідомлення) про обставини, які мають значення для справи. Вони можуть знайти втілення в різних документах, актах, листуваннях службового або особистого характеру. Необхідно, щоб вміщені в них дані про фактичні обставини виходили від осіб, які їх склали (ст.64).

Вони класифікуються: залежно від суб'єктів, які склали письмові докази, -- на офіційні і неофіційні. Офіційні -- документи, акти, службова переписка, яка виходить від державних і громадських органів. Можуть бути спростованими і неспростованими. Неспростовані звільнені від доказування (факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили). Документи видаються компетентними органами в межах їх повноважень, у встановленому порядку і формі.

Неофіційні письмові докази походять від громадян. За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі (різного роду документи -- договори, заповіти, накладні тощо) і довідково-інформаційні (довідки, посвідчення, переписка службового і особистого характеру).

За формою виконання письмові докази поділяються на прості і нотаріально посвідчені, що має значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування у цивільно-правових угодах. ЦК закріплює просту письмову форму для певних угод, недодержання якої позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження на показання свідків.

Тільки нотаріально посвідчені договори можуть бути засобами доказування наявності цивільних правовідносин між сторонами: купівлі-продажу жилого будинку, обміну і дарування жилого будинку. Виняток складає правило ЦК, за яким, якщо одна з сторін повністю чи частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. Для підтвердження даного фактичного складу (в тому числі і наявності між сторонами спірних правовідносин) можуть бути використані всі передбачені ЦПК засоби доказування. Отже, при визначенні допустимості засобів доказування суд пов'язаний нормами цивільного права, які для певних угод встановлюють просту або нотаріальну форму, а в деяких випадках передбачають наявність документів певної форми або певного змісту (факт нестачі вантажу -- комерційний акт, страхування -- страховий поліс, відправлення вантажу -- накладна, квитанція тощо).

Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, а також за їх клопотанням перед судом витребовуються від організацій і громадян в оригіналі і копіях

При поданні копій письмових доказів суд може за необхідності вимагати подання оригіналу. Якщо подання письмових доказів до суду утруднено в зв'язку з їх численністю або тим, що тільки частина з них має значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці, про що складається протокол.

Для залучення судом належних до справи письмових доказів, особа, яка заявляє клопотання про їх витребування від інших осіб, повинна зазначити в заяві: який письмовий доказ вимагається, підстави, з яких вона вважає, що письмовий доказ має інша особа, і обставини, які може підтвердити цей доказ. Письмові докази, що їх вимагає суд чи суддя, надсилаються безпосередньо до суду. Сторона або інша заінтересована особа може також бути уповноважена судом або суддею на одержання письмового доказу і представлення його суду.

Одержання судом письмових доказів забезпечується встановленою ЦПК цивільною процесуальною відповідальністю у вигляді штрафу, який застосовується за неповідомлення суду про неможливість подання (з зазначенням причин) в строк письмового доказу, а також в разі неповажності причин відмовлення від подачі письмового доказу. Накладення штрафу не звільняє зобов'язану особу від подання письмового доказу, що вимагається судом.

Дослідження письмових доказів і протоколів їх огляду для пізнання наявних у них даних про обставини справи здійснюється шляхом перевірки дійсності письмового доказу зовнішньо (veritas) і внутрішньо (bonitas) в безпосередній і усній процесуальній формі. Вони оголошуються в судовому засіданні та пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках -- також експертам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколів. Коли письмовий доказ важко прочитати, а, отже, і зрозуміти його зміст, може бути призначена судом експертиза. Як показання свідків можуть бути використані свідчення тих осіб, які склали письмовий доказ.

Специфічні особливості має використання даних з особистого листування і особистих телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції як доказів в цивільному процесі, їх таємниця охороняється законом (ст. 31 Конституції України), тому вони можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні лише за згодою осіб, між якими відбувалася ця переписка і повідомлення. В противному разі таке листування і телеграфні повідомлення оголошуються та досліджуються у закритому судовому засіданні .

Для особистого листування характерно, що необхідні обставини у справі викладені у формі листа, який написано певною особою, в певному місці, в певний час. Тому копія, вирізки, фотокопія особистих листів без оригіналу не мають правового значення.

Особисте листування відноситься до доказів, в зв'язку з чим на нього повністю поширюються правила про допустимість засобів доказування.

Особисте листування переважно відноситься до того періоду взаємовідносин сторін, коли можливість виникнення між ними конфлікту виключалася, тому вона може вміщувати необхідну, а то й єдину інформацію про їх дійсність. Інформація, викладена в особистому листуванні, може оспорюватися шляхом спростування її достовірності або ствердженням про її недостатність. Спростування достовірності можливе шляхом встановлення підробки листа, доказування невідповідності інформації або її суперечливості дійсним обставинам справи або доказування, що лист був написаний з певною метою. При оголошенні в судовому засіданні особистого листування необхідно виключати ті частини, в яких говориться про обставини, що стосуються інтимного життя сторін і не мають значення для справи. Принцип таємниці особистого листування не виключає можливості використання в судочинстві у цивільних справах однією стороною листування другої сторони, що було адресовано іншим особам, які не беруть участі в справі і які надали його в розпорядження заінтересованої особи. Порушенням цього принципу (таємниці листування) буде використання протиправне вилученого в інших осіб листування, в якому можуть бути викладені необхідні факти для вирішення справи. Отже, встановлений ЦПК порядок і межі використання особистого листування в цивільному судочинстві, підпорядковані принципу охорони особистого життя громадянина.

Речові докази

Ними будуть предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для справи (ст. 65 ЦПК). Вони виступають у справжньому вигляді і сприймаються візуальним шляхом або їх зміст може бути пізнаним за допомогою експертизи. Похідні (опосередковані, копії) речові докази застосовуються в обмежених випадках як копії, зліпки, відбитки зовнішніх, поверхових властивостей первинних речових доказів, що можуть бути відтворені шляхом відбитків пальців, взуття, протектора автомобільних покришок тощо: Отже, в речових доказах поєднуються, як правило, процесуальна форма і джерело відомостей про факти.

Речові докази в судовій практиці в цивільних справах використовуються обмежено і в основному виступають як предмети спору. Вони виступають доказами у справах, в яких оспорюється якість їх виготовлення за договором підряду, у справах про відшкодування завданої шкоди псуванням майна тощо, їх місцезнаходження матиме доказове значення при розгляді вендикаційних позовів.

В багатьох випадках не допускається можливість використання речових доказів без фіксації їх зовнішніх ознак в письмових доказах. Наприклад, в комерційному акті, який складається організацією залізничного транспорту для підтвердження псування вантажу, зазначаються відомості про пломби, пошкодження яких також фіксується в акті як в письмовому доказі.

Витребування речових доказів і вирішення питання про відповідальність за їх неподання провадиться у порядку, встановленому статтями ЦПК для письмових доказів. На забезпечення доказів вони можуть бути оглянуті. Зберігаються речові докази в справі або за окремим описом здаються в камеру схову речових доказів. Речі, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження; вони повинні бути докладно описані і опечатані, а в разі потреби -- сфотографовані. Суд вживає заходів до зберігання речей у незмінному стані. Передбачений порядок не застосовується, якщо речовими доказами виступають продукти та інші речі, що швидко псуються. Вони негайно оглядаються судом з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі. Після огляду повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються підприємствам, організаціями, що можуть їх використати за призначенням. Такі підприємства, організації згодом повертають володільцеві предмети того ж роду і якості або їх вартість за державними цінами на час повернення. Факт передачі речей і прийняття їх до реалізації має бути зафіксований в письмовому документі, який зберігається в справі.

Досліджуються речові докази в судовому засіданні шляхом особистого огляду судом (inspectio ocularis), а також пред'явлення для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а у необхідних випадках -- також експертам і свідкам. Залучення свідків до участі в огляді речових доказів викликається необхідністю встановлення належності їх до справи і достовірності підтверджуючих ними обставин. Але, якщо для встановлення змісту речового доказу необхідні спеціальні знання (неякісне виготовлення, псування, тощо), суд може залучити до їх огляду експерта. Особи, яким пред'явлені для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом. Ці заяви заносяться до протоколу судового засідання. Огляд речових доказів, які не можуть бути доставлені до суду, провадиться за місцем їх знаходження судом, що розглядає справу, або іншим судом у порядку виконання доручення по збиранню доказів. Про проведення огляду повідомляються особи, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках -- свідки і експерти. Про наслідки проведення огляду на місці і про зміст процесуальних дій, що виконувалися, складається протокол, який підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом всі складені або завірені під час огляду плани, креслення, знімки тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6