- запропоновано розглядати терміни "дослідження доказів" та "розгляд доказів" як синонімічні, які означають перевірку та оцінку доказів;

- обґрунтовано положення про те, що суд є суб'єктом доказування, для якого здійснення доказування у кримінальній справі є обов'язком;

- підтримано позицію тих процесуалістів, які вважають, що метою доказування у кримінальному процесі є з'ясування об'єктивної істини, визнаючи водночас наявність у кримінальному процесі і конвенційної, і формальної істини;

- підтримано позицію про необхідність виділення в предметі доказування головного факту, до складу якого входять подія злочину та винність особи у його вчиненні, що обумовлено виділенням у змісті будь-якого явища не тільки головного (суті), але ще й неголовного, другорядного;

- обґрунтовано необхідність виділення серед властивостей доказів значущості;

- обґрунтовано положення про те, що на стадії попереднього розгляду справи суддею достатність доказів оцінюється лише за письмовими матеріалами справи;

- обґрунтовано неможливість прийняття на стадії попереднього розгляду справи суддею рішень, які вимагають достовірного встановлення винності особи у вчиненні певного злочину, зокрема про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину, внаслідок акту амністії щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку, коли внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною, у зв'язку з дійовим каяттям, у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, у зв'язку з передачею особи на поруки та у зв'язку із закінченням строків давності;

- піддано критиці інститут скороченого судового слідства та запропоновано відмовитися від нього як такого, що ставить під загрозу з'ясування істини у справі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки та пропозиції можуть бути використані:

а) у законотворчій роботі при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, при доопрацюванні проекту нового КПК України (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 06-19/3-324 від 18.03.2004 р.), а також при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України з питань доказового права;

б) у практичній діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, адвокатури - для оптимізації процесу правозастосування (акт впровадження науково-методичних рекомендацій у практичну діяльність прокуратури Запорізької області від 2 жовтня 2007 року);

в) у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій з проблеми оцінки доказів, у т. ч. визначення їх достатності;

г) у навчально-методичній роботі - при вивченні студентами, курсантами та слухачами юридичних факультетів та навчальних закладів відповідних питань з дисциплін "Кримінальний процес України", "Теорія доказування" (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління" від 12 жовтня 2007 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління", а також були оприлюднені на засіданні міжнародного "круглого столу", присвяченого пам'яті професора К. Г. Федорова (м. Запоріжжя, 12 травня 2000 року), на міжнародній науково-практичній конференції пам'яті П.І. Новгородцева "Ідея правової держави: історія і сучасність" (м. Луганськ, 23-24 листопада 2000 року), на науково-практичній конференції "Становлення правової держави в Україні: проблема та шляхи вдосконалення правового регулювання" (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 року), на науково-практичній конференції "Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи" (м. Харків, 18-19 квітня 2002 року.), на науково-практичній конференції "Актуальні проблеми правознавства" (м. Запоріжжя, 30-31 жовтня 2003 року), на науково-практичній конференції "Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування" (м. Запоріжжя, 28-29 жовтня 2004 року), на науково-практичному семінарі "Піднесення до права" (м. Запоріжжя, 24-26 червня 2005 року), на міжнародній науково-практичній конференції "Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування" (м. Запоріжжя, 5-6 жовтня 2006 року), на всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні дослідження правознавчих проблем" (м. Запоріжжя, 11-12 жовтня 2007 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у десятьох публікаціях, з них - чотири наукові статті, опубліковані у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з них основний текст дисертації - 184 сторінки, список використаних джерел - 21 сторінка (228 найменувань), 4 додатки - 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету та завдання, об'єкт і предмет, методологічну та теоретичну основи та наукову новизну результатів, формулюються положення, що виносяться на захист, розкривається науково-прикладна цінність отриманих результатів, зазначено про апробацію дослідження та його структуру.

РОЗДІЛ 1 "Достатність доказів як кримінально-процесуальна категорія" складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1 "Достатність доказів і кримінально-процесуальне доказування" розглядаються базисні, вихідні поняття теорії доказування, які справляють керівний, вирішальний вплив на весь процес кримінально-процесуального доказування. Так, зокрема розглянуто кримінально-процесуальне доказування як специфічний процес пізнання, який являє собою єдність практичної та розумової діяльності суб'єктів кримінального процесу. Розглянуто питання наявності у процесу доказування двох сторін: доказування-пізнання та доказування-обґрунтування, які запропоновано називати власне "доказуванням" та "доведенням" відповідно. Досліджено структуру кримінально-процесуального доказування і розкрита суть етапів, з яких воно складається: збирання, перевірки та оцінки доказів. Розглянуто питання, присвячене суб'єктам доказування, обґрунтовано положення про те, що суд в Україні є суб'єктом доказування. Розглядається поняття доказу в кримінальному процесі України, обґрунтовується висновок про те, що під доказом необхідно розуміти тільки фактичні дані. Докази (фактичні дані) є змістом, а джерело доказів є формою такого явища як засіб доказування. Дисертант наголошує на необхідності виокремлення наступних властивостей доказів: належності, допустимості, достовірності, значущості та достатності.

Підрозділ 1.2 "Достатність доказів та істина в кримінальному процесі" присвячений розгляду проблеми істини у кримінальному процесі, обґрунтовується положення про те, що встановлення об'єктивної істини є метою кримінально-процесуального доказування. Разом з тим в кримінальному процесі має застосування концепція конвенційної істини (при невстановленні головного факту та застосуванні принципу презумпції невинуватості) та формальної істини при кваліфікації діяння.

В підрозділі 1.3 "Достатність доказів і предмет та межі доказування" наголошується на тому, що до предмета доказування входять не тільки обставини, передбачені ст. 64 КПК України, а й причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. За допомогою категорій змісту та суті автор обґрунтовує необхідність виділення в предметі доказування головного факту, до складу якого входять подія злочину та винність особи у його вчиненні. Як відомо, зміст будь-якого явища складається не тільки з головного (суті), але ще й з неголовного, другорядного. Так само до предмету доказування поряд з головним фактом (суттю) входять і інші обставини. Проте тільки їхня єдність складає повний зміст предмету доказування. Розкрите співвідношення предмету доказування і меж доказування, яке можна уявити у вигляді системи координат, на одній осі якої знаходиться предмет доказування, на іншій - межі доказування. Просуваючись по осі предмету доказування, ми переходимо від однієї обставини предмету доказування до іншої. А чим далі ми просуваємося по осі меж доказування, тим більш глибоко і детально встановлюємо елементи предмету доказування. Також розкрито співвідношення таких понять як "межі доказування" і "достатність доказів", які з різних боків характеризують одне й те саме явище. Межі доказування вказують на нього шляхом окреслення певних рамок, в яких знаходиться позначуване явище, а достатність доказів вказує на це ж явище, характеризуючи його суть, зміст. Межі доказування виділяють, виокремлюють зі всієї гіпотетично можливої сукупності доказів саме достатню їх сукупність, відмежовуючи її, з одного боку, від недостатньої сукупності доказів, а з іншого - від надмірної. Саме між цими двома межами і лежить достатня сукупність доказів, знаходиться достатність доказів. Співвідношення таких суміжних понять, як "повнота доказів" та "достатність доказів" допомагає розкрити вже запропонована система координат з осями предмету доказування та меж доказування. Просуваючись по осі меж доказування, ми одночасно наближатимемося до достатньої сукупності доказів, просуваючись же по осі предмету доказування, від обставин, які складають головний факт, до інших обставин предмету доказування, ми будемо просуватися і до стану повноти доказів, тобто до стану, коли у справі будуть зібрані докази відносно всіх обставин предмету доказування.

В підрозділі 1.4 "Визначення достатності доказів як складова частина процесу оцінки доказів" детально проаналізовано такий етап кримінально-процесуального доказування, як оцінка доказів. Досліджено дві протилежні системи оцінки доказів: сучасна система вільної оцінки доказів та історично більш рання система формальних (легальних) доказів. Проаналізовано внутрішнє переконання як спосіб оцінки доказів та запропоновано відмежовувати його від внутрішньої переконаності, як результату такої оцінки. В останньому розумінні внутрішнє переконання запропоновано назвати внутрішньою переконаністю. Відзначено, що внутрішня переконаність може бути як визначеною, певною (тобто особа дійшла твердого висновку про наявність або відсутність певного факту), так і невизначеною, непевною (особа переконалася у неможливості твердо встановити наявність або відсутність певного факту).

Детально розглянуто властивості, притаманні кримінально-процесуальним доказам: достовірність, належність, допустимість, значущість та достатність.

Обґрунтовано положення, відповідно до якого в кримінальному процесі діє принцип "презумпції достовірності доказу" - зібраний у кримінальній справі доказ вважається достовірним доти, доки не буде встановлене протилежне - конкретний доказ недостовірний. Саме такий підхід дозволяє вирішити суперечність, коли, з одного боку, достовірність або недостовірність доказу встановлюється на підставі сукупності інших доказів, а це означає, що на початковому етапі дослідження властивостей фактичних даних наявна певна їх сукупність і достовірність першого доказу з цієї сукупності визначити неможливо, оскільки в такому випадку його достовірність встановлювалася б на підставі сукупності решти фактичних даних, достовірність яких ще не встановлена, а з іншого боку, необхідність отримання достовірних висновків у справі вимагає використовувати для обґрунтування істинності певного рішення саме достовірні фактичні дані.

Дано авторське визначення достатності доказів, яке означає наявність у кримінальній справі такої сукупності доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

Розділ 2 "Достатність доказів у досудовому провадженні" складається з двох підрозділів. В підрозділі 2.1 "Достатність доказів (даних) на стадії порушення кримінальної справи" обґрунтовано положення, що фактичні дані в стадії порушення кримінальної справи не є доказами в кримінально-процесуальному розумінні. По-перше, в ч. 1 ст. 65 КПК України зазначено: "доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані", це означає, що будь-які фактичні дані, які не знаходяться в рамках кримінальної справи, отримані до порушення кримінальної справи або після її закінчення, взяті поза кримінальною справою, доказами, за змістом закону, не є. По-друге, ч. 2 ст. 65 КПК України містить вичерпний перелік джерел доказів: показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи. Тільки отримані з названих джерел фактичні дані, після проведення відповідних слідчих дій, можуть бути доказами. Слідчі дії проводяться лише в ході досудового слідства і дізнання. А досудове слідство і дізнання провадиться лише після порушення кримінальної справи. Винятки з цього правила (дозвіл проводити до порушення кримінальної справи огляд місця події і накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину) суті справи не змінюють.

Страницы: 1, 2, 3