Однією із форм функціонування європейської соціальної держави на кінець XX ст. стало утвердження держави добробуту, яка б гарантувала соціально справедливий розподіл національного доходу та захист прав громадян. Основою інсти-туціональності держави добробуту слугує система централізованих соціальних домовленостей та узгодженостей між різними суб'єктами суспільного життя. Важ-лива роль при цьому належить сфері послуг, науки та освіти, які і є первинним простором для відповідних домовленостей між громадянами в процесі реалізації своєї суспільної практики, адже тут основним покликанням держави є обслугову-вати громадянина шляхом надання йому ефективних послуг. Відповідно до цього однією із основних функцій держави добробуту є забезпечення функціонування сервісного суспільства, що включає реалізацію трьох основних видів інтелекту-альних послуг: інновації, комунікації та освіти. Тому цілком логічно зазначити, що основним аспектом моделі європейської держави є модернізація соціальних інститутів, яка пов'язується у першу чергу з виробленням нових форм інвестуван-ня в людський капітал - освіту, навчання та перенавчання кадрів. Європейська ідея таким чином увиразнює розвиток власної ініціативи та свободи індивіда (розви-ток індивідуальності людини) у результаті цього їй вдається забезпечити узгод-ження індивідуалізованих цінностей особистості та його персональної відпові-дальності. Виходячи з того, що головним політичним інструментом побудови євро-пейської соціальної держави є створення демократичних інститутів реалізації лібе-ральних політичних установок, доцільно створити нову мережу соціальної безпе-ки, яка б забезпечувала належні умови для розвитку особистої відповідальності громадянина.

Проте, аналізуючи зміст європейської ідеї та європейської моделі розвитку, слід вказати на певну її неоднозначність у ставленні з боку як офіційних європейських інституцій, так і з боку теоретиків. На особливу увагу в цьому плані заслуговує думка, висловлена швецьким міністром Л.Пагротскі, відпо-відно до якої архаїчними вважались погляди на ефективність європейської моделі розвитку, адже сьогодні на початку XXI ст. вона потребує своєї модернізації, гнуч-кості та конкурентності порівняно з іншими моделями прийнятими у світі.

У межах західного суспільства наведений вище підхід не поділяється, адже сьогодні майже аксіоматичним є визнання європейських стандартів необхідною умовою світового розвитку, оскільки вони приводять до певної логічності конгломеративну модель перерозроділу світової системи, забезпечуючи тим самим лібе-ральну синергетичність у розвитку кожної окремої держави, яка іманентно є суб'єк-том реалізації європейської ідеї.

Надзвичайно цікавим у межах даного аналізу є підхід, представлений французьким вченим Л.Жоспеном, який доцільність реалізації європейської моделі світо-вого розвитку вбачає у поєднанні, а не в протиставленні "соціальних витрат" та "соціальних інвестицій". На думку дослідника, в умовах євроінтеграції як певної інституційної моделі об'єднання світу важлива роль належить політиці паритет-ного перерозполіду соціальних інвестицій між державами Жоспен Л. На пути к более справедливому миру // Социал-демократия перед лицом глобальных проблем. - М., 2002. - с. 116.

.

Ця теза також була актуальною на саміті глав держав Європейського Союзу у березні 2000 р., коли вперше було прийнято рішення, яке орієнтувало союз на вирішення стратегічної мети - побудови "Соціальної Європи", тобто нової європейської моделі соціально-економічного та політико-адміністративного розвитку, що включало вироблення принципів єдиної соціальної політики Євросоюзу. Ця мета була підтримана урядами Великобританії, Швеції, Голландії та Німеччини і чітко оформлена у відповідному документів, який увиразнював проблему рефор-мування та модернізації європейської моделі соціальної держави. Даний документ розкривав зміст основних засобів розвитку особистої ініціативи та ділової актив-ності громадян (покращання освіти, охорони здоров'я, перманентне підвищення кваліфікації і т.д.) посилення ролі громадянського суспільства та його контролю за соціально-політичними та державноуправлінськими процесами.

Такий аспект розуміння проблеми є найбільш актуальним, особливо вихо-дячи з того, що в умовах глобалізації вирішувати завдання всезагального добробу-ту національним державам окремо не під силу. Це безпосередньо вказує на необхідність об'єднувати зусилля між державами, виводячи свою політику на наднаціональний рівень. У книзі О.Лафонтена "Серце б'ється зліва" з цього приводу підкреслюється, що зараз якраз мова має йти про те, щоб англосаксонському ка-піталізму протиставити європейську соціальну державу. Це, у свою чергу, вказує на доцільність концептуально визначити зміст європейської моделі, її специфіку, критерії та принципи функціонування. Цілком методологічно зваже-ним у цьому плані є розуміння змісту європейська модель, представлене Е.Епплером, як певного соціально-демократичного проекту, який базується на широкому консенсусі та прихильності лібералізму. На його думку, європейська модель суспільного розвитку має бути політично-нейтральною, а саме замість того, щоб витісняти політику ринком, доцільно надати політиці та ринку законне місце", адже саме політика має задовольняти потреби, які ринок задовольнити не може, оскільки першочерговим завданням для європейського громадянського суспільства є забезпечувати право громадян на вплив та волю приймати політичні рішення.

Важливою проблемою в контексті даного аналізу є з'ясування сутності європейської інноваційної моделі соціальної держави, яка на сьогодні активно викори-стовується у процесі формування нової регіональної стратегії, яка чітко враховує різний рівень розвитку окремого регіону та можливості використання ним євро-пейської моделі розвитку. При цьому слід відзначити, що європейська інтеграція як одна із інституційних форм створення нового світоустрою здійснюється за ра-хунок посилення регіональної співпраці між країнами за умови наявності у них спільних інтересів. Це, у свою чергу, свідчить про те, що Європа прагне до "відкри-тої форми регіоналізму" у налагодженні відносин між національними державами, підтвердженням цього є й той факт, що глобалізація в її сучасних проявах приво-дить не лише до інтернаціоналізації, що стосується економічного сектора, а також транскордонного характеру об'єднання. Перебування в таких структурах для на-ціональних держав здебільшого коштує дешевше.

Сьогодні актуальною також є ідея створення модернізованої європейської моделі соціальної держави, яка втілена в проекті "Європа регіонів". У цьому плані мова йде про створення такої єдиної континентальної організації, яка б у своїй діяльності спиралася на інтеграційні соціально-економічні процеси в країнах Євро-пейського Союзу. Тут передусім йдеться про позаблокове співробітництво (коалі-ція) співпідпорядкованих держав на основі взаємоповаги національних і міждер-жавних відмінностей, вироблення взаємоприйнятних правил гри у процесі реалі-зації європейської моделі політики. Тобто це у новому ракурсі ставить проблему формування механізмів регіональної інтеграції в межах Європейського Союзу, який має забезпечити належний перерозподіл резервів розвитку.

Особливого значення щодо цього набуває принцип "субсидіарності" відпо-відно до якого в межах європейської моделі розвитку індивіди та окремі групи громадськості порівно володіють свободою та максимальним впливом на прийняття рішень, а на основі цього здійснюється і перерозподіл ресурсів. Проте на сьогодні все частіше політика Європейського Союзу відходить від стратегії перероз-поділу ресурсів, а спрямовується на принципі "концентрації", за якого ресурси кон-центруються навколо вирішення конкретної проблеми в межах окремого регіону.

Основна ідея європейської інтеграції відповідно до наведених вище поло-жень полягає у дотриманні принципу соціальної, політичної, економічної та куль-турної рівності (рівність можливостей для всіх громадян) як фактора ефектив-ності розвитку національних держав. Розуміючи в такому ракурсі сутність євроінтеграції, постає питання чи насправді вона приводить до утворення однополярного чи багатополярного світоустрою. При цьому важливим є й той факт, що в Європі сьогодні поступово формується поліцентрична модель, яка характеризує "єдність багатоманітностей", що є принципово відмінним від моноцентристської глобалі-зації. Зміст останньої докладно описав американський дослідник С.Хангтінгтон, на думку якого сучасний світ перебуває на межі зіткнення цивілізацій, що, у свою чергу, є свідченням лінії розлому між західним та східним різноманіттями христи-янства. Всупереч цьому європейська модель розвитку, стратегію якої у своїй діяльності наслідує Європейський Союз, не має конфронтаційний характер до відношенню до православного світу. І це безпосередньо є принциповою відмінністю західноєвропейської моделі розвитку від глобалістичної, яка орієн-тується на моноцентристську побудову світоустрою і супроводжується не лише зовнішньоекономічною експансією, але й відповідним політичним тиском.

У межах даного аналізу слід також відзначити, що Європа не лише є понят-тям географічним, а й культурно-історичним та ідеологічним. Це обов'язково слід розуміти сьогодні в Україні, адже вона є однією із небагатьох країн світу, яка не лише з культурно-історичної точки зору, а й географічної є центром Європи. Українська культура, література, мистецтво являють собою значні досягнення євро-пейської культурної традиції, навіть більше того, наша культура є необхідною скла-довою розвитку європейської культури. Відповідно до цього питання, яке полягає у з'ясуванні чи належить Україна до Європи і чи, насправді, вона є її культурно-історичним центром, тобто те, наскільки вона відчуває свою належність до євро-пейських стандартів цивілізаційного розвитку? На думку Б.А. Успенської, форму-вання відчуття належності громадянами до європейської спільноти може відбува-тись двома шляхами, а саме: за допомогою природної культурної експансії (прин-цип метонімії) та штучним процесом культурної орієнтації (принцип метафори) Успенський Б. А. Европа как метафора и как метонимия (применительно к исто-рии России) // Вопр. философии. - 2004. - № 6. - С. 17

. Саме тому тут постає проблема вироблення чітких критеріїв, за якими визначається статус належності країни до центру чи до периферії. Цікавими в цьому є міркування російського дослідника, відповідно до яких проблема центру та пе-риферії (відношення між державами у просторі) ідентифікується як метонімія, а відношення у часі як метафора. Основним принципом їх поєднання є релігійний фактор. Відповідно до цього Україна може вважатись Європою не як метонімія, а як метафора, адже тут мова йде не про експансію Європи як історичного та куль-турного (цивілізаційного) центру на прилеглі території, а як свідому орієнтацію на Європу, тобто про процес, який має об'єктивно-штучний характер.

Досліджуючи проблему європеїзації України, з повним правом можна заперечити окремим політикам, вченим, які наполягають на тому, що Україна є пери ферією Європи, а не її центром, і тому на неї опосередковано поширюється європейська культурна модель. Аби подолати жорсткі стандарти стереотипів громадської думки, слід розробити ефективні шляхи еволюційної європеїзації України (виключа-ючи при цьому революційні методики), адже Україна має всі шанси сьогодні стати "Новою Європою", точніше її органічною складовою - "Великою Європою".

Проте самоорієнтація України на Європу сьогодні має односторонній характер, що скоріше свідчить про те, що вона опосередковано визнає себе за орга-нічного суб'єкта європейської спільноти. На нашу думку, про реальність даного процесу можна говорити тоді, коли держава повною мірою засвоїть не лише євро-пейські культурні цінності, а й стандарти суспільної життєдіяльності. Саме тоді Україна стане європейською, в противному разі можна стикнутися з культурним протистоянням між державами, яке особливо увиразнюється в умовах глобалізації, коли об'єктивно неможливо обминути відповідні процеси.

На сучасному розвитку Української держави важливо чітко визначити ос-новні критерії, які ментально відрізняють нашу державу від іншої і відповідно до цього намагатись їх узгоджувати. Не можна допускати штучності у побудові пев-ного цивілізаційного стандарту, адже така штучність буде афірмативно символізу-вати прихід такого етапу у розвитку України, який суперечитиме її історичній логіці. Відповідно до цього особливо важливо в межах даного аналізу визначити основні ментальні ознаки, які відрізняють Україну від Європи. Якщо для першої важли-вим є прихильність до традицій, то для Європи характерним є системний модернізм і підтягування окремих держав до певних модернізаційних стандартів. Суттєвою відмінністю між державами в межах європейської спільноти, на нашу думку, також є герменевтична проблематика. Так, на думку Б.А. Успенського, "велика різниця є між німцем, який говорить по-німецьки (на своїй мові), та іноземцем, який говорить по-німецьки як на чужій мові. Іноземець, який говорить на чужій мові, не вільний, він поневолі має орієнтуватись на носія мови, який завжди правий, який мас при-родні навички мови і природним шляхом знає як це вимовити" Успенський Б. А. Европа как метафора и как метонимия (применительно к исто-рии России) // Вопр. философии. - 2004. - № 6. - С. 17

.

При цьому слід також відзначити, що в результаті використання в Україні окремих стандартів європейської моделі розвитку створилась ситуація одночасного утвердження двох культур: традиційної, яка оголошується архаїчною, та нової, яка визнається прогресивно-модернізованою. Важлива проблема полягає лише в тому як ці два типи культур узгодити між собою, тим самим створити нову мо-дель культури. Варто пам'ятати, що створення нової культури закономірно перед-бачає певне заперечення попередньої, що фактично сьогодні можна простежити.

Одним із первинних шляхів реалізації європейської моделі розвитку Украї-ни є застосування її в межах життєдіяльності окремого регіону держави. Тобто це свідчить про те, що європеїзація держави може розпочатися з окремого її регіону, а потім поширюватись на державу в цілому. Приклад Західної України, яка завжди тяжіла до ідеї європейської моделі розвитку, пізніше може поширюватись на Центр, Південь та Схід. Разом з цим у методологічному плані слід чітко розмежовувати поняття європеїзації держави та намагання наслідувати окремі європейські принци-пи, адже в противному разі може створитись ситуація, коли зі створенням нової європейської України створиться "анти-Україна", яка символізуватиме абсолютно неприйнятні для держави в ментальному відношення імперативи розвитку. В ре-зультаті цього можуть сформуватись дві моделі цивілізаційного розвитку, які будуть абсолютно суперечливими між собою, а цього, безумовно, допускати не можна.

Слід відзначити також, що особливо важливу роль у процесах європеїзації та європейської інтеграції України відіграють різні групи громадськості, політич-на еліта, окремі прошарки інтелігенції, які виступають сполучною ланкою між народом та цивілізаційним світом (оскільки саме на них покладається функція доведення до суспільства доцільності європейської моделі розвитку, саме вони є ключовими комунікаторами реалізації європейської моделі розвитку). Важливи-ми застереженнями, про які слід обов'язково пам'ятати, є також прагнення до європеїзації культури, яка закономірно приводить до уподібнення національної куль-тури до культури Європи. Саме тому не можна допускати, щоб процес європеї-зації мав характер бюрократичної модернізації, оскільки це негативно позначить-ся на збереженні власної національної культури.

Таким чином, на основі здійсненого аналізу філософських засад європейсь-кої моделі розвитку вдалося отримати відповідні виснов-ки, які, у свою чергу, увиразнили потребу створення образу європейської України, який би чітко підкреслював її відмінність та тотожність у стратегії створення власного національного стандарту розвитку, що відповідним чином визначить належ-не майбутнє для нашої держави. Відповідно до цього розкрито сутність та проаналізовано ґенезу європейської ідеї, визначено специфіку європейської мо-делі цивілізаційного розвитку, вказано на принципову відмінність між європейсь-кою моделлю розвитку світу та сучасною глобалізаційною стратегію, на основі цього окреслено основні проблеми та шляхи європеїзації України на сучасному етапі її розвитку.

Список використаних джерел

1. Самсонова Т.Н. Трактовка равенства в идеологии западноевропейского либера-лизма и консерватизме (нервая половина XIX в.) // Вестник Московского университета. - 2004. - № 3. (Сер. 18. Социология и политология)

2. Даль Р. Введение в экономическую демократию). - М., 1991.

3. Гегель Г.В. Философия права. - М., 1990.

4. Мысливченко А.Г. Перспективи европейской модели социального государства // Вопросы философии. - 2004. - № 6.

5. Пенни Уїльям "О современном и будушем мире в Европе". - М., 2004.

6. Жоспен Л. На пути к более справедливому миру // Социал-демократия перед лицом глобальних проблем. - М., 2002.

7. Успенський БА. Европа как метафора и как метонимия (применительно к истории России) // Вопросы философии. - 2004. - № 6

8. История политических и правовых учений / Под ред. В.С. Нерсесянца. - М., 1997.

Страницы: 1, 2