Отже, у різних державах світу правовий статус політичних партій має певні відмінності. Правове регулювання статусу політичних партій почалося у другій половині ХХ століття із введення відповідних статей у конституції, а згодом - із прийняттям спеціальних законів про політичні партії та іншого законодавства.

Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій є важливим чинником у питанні формування зовнішньої і внутрішньої політики держави, оскільки партії відіграють у багатьох державах провідну роль у формуванні виконавчої та законодавчої гілок влади, координують діяльність важливих ланок зовнішньополітичного механізму, узгоджують їх дії у проведенні зовнішньополітичного курсу держави.

Україна:

Становлення та розвиток законодавства про політичні партії в Україні відбувалося протягом певних етапів. В основу періодизації, на нашу думку, доцільно покласти конституційно-правовий статус політичних партій, що дасть змогу повно і всебічно розкрити їх роль, місце та значення в конкретних історичних умовах. З огляду на це, на нашу думку, процес правової інституціоналізації політичних партій в Україні умовно поділяється на декілька етапів:

1) закріплення правового статусу політичних партій, які існували на території Австро-Угорської імперії наприкінці XIX -поч. XX ст.;

2) закріплення правового статусу українських політичних партій, які існували на території Російської імперії (1905-1917 рр.);

3) правове становище політичних партій у період становлення й утвердження радянської влади (1918-1990 рр.);

4) становлення сучасного правового статусу політичних партій в Україні.

Тільки в 1990 р. конституційні норми про керівну роль Компартії були скасовані та надано реальне право громадянам об'єднуватися в політичні партії. Лібералізація режиму супроводжувалася процессом становлення політичного плюралізму.

Важливим етапом правового регулювання статусу політичних партій було прийняття закону СРСР від 9 жовтня 1990 р. «Про громадські об'єднання» [7]. І хоча цей закон не виділяв політичні партії як самостійний об'єкт правового регулювання, проте за своєю суттю це був справді перший демократичний акт про політичні партії. Партії мали такий же правовий статус, що й інші громадські організації, за винятком деяких положень. Закон уперше встановив, що політичні партії є громадськими об'єднаннями, які створювалися та діяли відпо- відно до таких основних принципів як добровільність, рівноправність, самоврядування, законність і гласність. Уперше було зроблено спробу визначити нормативне поняття політичної партії, відмінне від поняття громадські об'єднання.

Згідно із законом політичними партіями визнавалися об'єднання, які, виражаючи політичну волю своїх членів, ставили основними задачами участь у формуванні органів державної влади та управління, а також здійснення влади через своїх представників, обраних у Ради народних депутатів. Наступним кроком у правовій інституціоналізації політичних партій в Україні стало прийняття Закону УРСР про внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР 1978 р., який був прийнятий 24 жовтня 1990 р. У ст. 49 Конституції визнавалося демократичнее право громадян Української РСР на об'єднання в політичні партії для задоволення їх законних інтересів.

Проголошення незалежності України та заборона компартії відкрили новий, посткомуністичний етап формування багатопартійності в Україні. Визнанням партій як правового інституту і їх легалізації в нашій країні стало прийняття 16 червня 1992 р. Закону України «Про об'єднання громадян».

Цей Закон порівняно із загальносоюзним законом від 1990 р. містив низку правових новел. Перш за все, це стосувалося визначення поняття «політична партія». Нею визнавалося «об'єднання громадян -прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво у їх складі» [8]. Позитивом цього визначення було те, що чітко формулювалась мета створення та діяльності партій у державі.

Закон запровадив явочно-реєстраційний порядок утворення політичних партій в Україні та їх місцевих організацій, вирішував досить важливі питання щодо членства в політичній партії. Закріплено право вільно утворювати політичні партії, бути їх членами й вільно виходити

з них. Закон не містить чіткої вказівки про необхідність фіксованого членства громадян у політичній партії. Інститут членства в політичній партії базується на принципах рівності всіх членів партії та колективному вирішенні всіх головних питань. Політичні партії діють тільки з всеукраїнським статусом.

Встановлювалися і обмеження на створення та діяльність політичних партій в разі, якщо їх цілі мають антидемократичний, антидержавний чи антисоціальний характер. На жаль, цей Закон не передбачав повного та чіткого регулювання фінансової, комерційної діяльності політичних партій.

Однак, незважаючи на певні позитивні новели, Закон загалом не визначав специфіки правового статусу політичних партій. Якщо ж розглядати питання про участь партій у політичній діяльності,

обмеження щодо одержання коштів і майна, то партії були поставлені законодавством у гірші умови порівняно з іншими об'єднаннями громадян. Однак, Закон відіграв позитивну роль у стабілізації суспільних відносин, спрямував у правові рамки розвиток партійного будівництва.

Визначальною рисою сучасного етапу правової інституціоналізації політичних партій в Україні було прийняття Конституції України 1996 р., а згодом і Закону України «Про політичні партії в Україні» 2001 р. Саме Основний Закон держави мав гарантувати кожному громадянину серед інших прав і свобод реалізацію права на свободу об'єднання, зокрема й у політичні партії. Віднині на конституційному рівні закріплено право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Уперше на конституційному рівні знайшли відображення основні завдання партій: сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, участь у виборах. Конституція України у загальних рисах також регламентує деякі питання членства в партіях.

Ці та інші конституційні положення стали основою для прийняття спеціального закону про політичні партії в Україні. Цей акт закріпив юридичне визначення поняття «політична партія», встановив порядок створення та припинення діяльності партій, запровадив основні принципи їх організаційної побудови, форми участі в політичному житті, джерела фінансування, Конституцією визначаються й механізми залучення та участі громадян у процесах здійснення державної влади. Зокрема, відповідно до ст. 36 громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Таким чином, у Конституції України зафіксована провідна роль політичних партій у державотворчих процесах - політичні партії є тією демократичною інституцією, яка сприяє формуванню і вираженню політичної волі громадян шляхом участі у виробленні та реалізації державної політики.

За ЗУ: політична партія - це зареєстроване згідно із законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах [6].

На думку Тимохіна, таке визначення поняття політичної партії є дещо звуженим, хоча повністю відповідає положенням Конституції України. Найбільш вдалим видається таке: політична партія - це зареєстроване згідно із законом добровільне об'єднання громадян, яке виражає інтереси і формулює політичні пріоритети певних суспільних груп, змагається за здобуття влади шляхом участі у виборах та здійснює вплив на неї через формування своїх політичних вимог.

Що стосується загальних засад утворення та діяльності політичних партій, то тут необхідно звернути увагу та проаналізувати наступні положення Закону:

1. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом. Ця норма Закону фіксує не тільки загальну побудову партійної системи України, а й висуває певні вимоги до політичних партій.

Ця норма є важливою з огляду на те, що, беручи активну участь у здійсненні державного управління, політичні партії мають враховувати особливості життєдіяльності всіх регіонів України, зокрема таких аспектів, як економічний та соціальний розвиток, етнонаціональні, мовні, культурні та релігійні особливості регіонів.

2. Політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям у провадженні їх діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється.

3. Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Важливість цієї норми полягає в тому, що, встановлюючи обмеження участі в партії суддів, працівників прокуратури, працівників органів внутрішніх справ, співробітників Служби безпеки України, військовослужбовців, працівників органів державної податкової служби, ця норма, з одного боку, відокремлює здійснення державного управління від політики, а з другого - частково вирішує питання щодо неупередженого ставлення органів державної влади до політичних партій.

4. Наведені у ст. 8 права політичних партій та гарантії опозиційної діяльності партій є дещо загальними. На сьогодні гостро постало питання щодо закріплення конкретних прав за тими політичними партіями, що перебувають в опозиції. Зокрема, доцільно законодавчо визначити посади, на які призначаються виключно представники опозиційних партій (у комітетах Верховної Ради України, органах державної виконавчої влади тощо). Крім того, необхідно визначити порядок отримання партіями статусу опозиційних, а також порядок формування опозиції в цілому (наприклад формулу, відповідно до якої здійснюється розподіл посад між партіями, що входять до опозиції).

5. Політичні партії є неприбутковими організаціями. Не допускається фінансування політичних партій: органами державної влади та органами місцевого самоврядування; іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями; благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями; анонімними особами або під псевдонімом; політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Політична партія зобов'язана щорічно опубліковувати в загальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, звіт про обсяг та напрями використання коштів, виділених з Державного бюджету України на фінансування статутної діяльності політичної партії, а також звіт про майно політичної партії.

За рахунок коштів Державного бюджету України фінансується статутна діяльність політичних партій, не пов'язана з їхньою участю у виборах до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також відшкодовуються витрати політичних партій, у тому числі й тих, що входили до виборчих блоків політичних партій, пов'язані з фінансуванням їхньої передвиборчої агітації під час чергових та позачергових виборів народних депутатів України.

Політична партія має право на отримання державного фінансування її статутної діяльності та відшкодування витрат, пов'язаних з фінансуванням своєї передвиборчої агітації, якщо на останніх чергових виборах народних депутатів України виборчий список кандидатів у депутати від цієї партії отримав три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Отже, що стосується фінансової складової партійної системи України, то тут доцільно зобов'язати політичні партії звітувати по всіх джерелах отримання фінансування та проведення витрат. При цьому зазначені звіти мають містити деталізовану інформацію щодо фінансування партії та оприлюднюватись кожні півроку через засоби масової інформації, а також на постійній основі (у тому числі архівні звіти) на офіційних веб-сайтах органів державної влади та самих партій.

Ще одним нормативно-правовим актом, який справляє істотний вплив на функціонування політичних партій, є Регламент Верховної Ради України. Цим документом встановлюється порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначається законодавча процедура, процедура розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради. Тобто відповідно до зазначеного нормативно-правового акта здійснюється безпосередня взаємодія політичних сил, представлених у парламенті, яка відображає конфігурацію всієї партійної системи [7].

Політичні партії повинні мати статут. Політична партія може мати партійну символіку, до якої належать партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз. Символіка політичної партії підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

На установчому з'їзді (конференції, зборах) політичної партії затверджуються статут і програма політичної партії, обираються її керівні і контрольно-ревізійні органи. Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після її реєстрації. Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України.

Політична партія щорічно інформує Міністерство юстиції України про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії.

Політичні партії мають право:

1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України;

2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;

3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;

4) підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону;

5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності,

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:

1) Міністерство юстиції України - за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії;

2) Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії - за додержанням політичною партією порядку участі політичних партій у виборчому процесі.

У разі порушення політичними партіями Конституції України, цього та інших законів України до них можуть бути вжиті такі заходи:

1) попередження про недопущення незаконної діяльності;

2) заборона політичної партії.

Політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому цим та іншими законами України. Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з'їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії.

У разі невиконання політичною партією вимоги частини шостої статті 11 цього Закону, виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.

Страницы: 1, 2