Але кримінально-виконавча система стала непосильним тягарем для держави, дуже гострою проблемою в Україні є питання виділення коштів на утримання ув'язнених. Оскільки наша держава неспроможна її вирішити, то для покрашення умов утримання засуджених можливе залучення приватних цілеспрямованих інвестицій, у тому числі, і закордонних.

Банальна істина -- будь-яку ідею, програму, тощо реалізують люди. Сьогоднішня соціальна психологія та державна політика, як би не видавали окремі функціонери ДДУПВП бажане за дійсне, престиж персоналу кримінально-виконавчої служби не тільки не виводить на рівень міжнародних стандартів, але й заводить проблему у глухий кут.

Наукою і суспільною практикою доведено, що найбільш енергозатратною і психозавантаженою у системі державних органів є діяльність персоналу установ виконання покарань. Тому, на думку польських вчених, "не можна поводитися з людиною, яка працює в тюрмі, як з собакою. Це важливо, тому що людина, яка поважає себе, не буде відноситись де іншої без поваги. Розпочинати потрібно з людей, які працюють в тюрмах. Потрібно дати їм можливість гордитись собою. І тоді неурядові організації зможуть прийти і працювати з ув'язненими, також добиваючись того, щоб вони могли себе поважати, щоб ці люди відчули себе людьми, і, у кінці кінців, щоб ми на волі були у більшій безпеці"[82].

З огляду цього, відміна Законом України від 17 лютого 2000 року "Про державний бюджет України на 2000 рік" та Законом України від 7 грудня 2000 року "Про державний бюджет України на 2001 рік" мізерних пільг, які мав персонал установ виконання покарань, є заходом безглуздим і соціальне небезпечним.

Ще одна проблема, яка негативно впливає на кадрову політику системи виконання покарань: згортання наукових досліджень у галузі кримінально-виконавчого права - і не стільки з причин відсутності фінансування, як через відсутність ефективної системи визначення потреб замовників, тобто через відсутність пропозицій ДДУПВП. Поспішність, з якою відбувалось відмежування ДДУПВП з системою МВС привела до того, що на сьогодні дослідження з кримінально-виконавчої тематики припинені повністю через відсутність у системі виконання покарань наукових установ і закладів, що може привести до втрати накопиченого наукового, навчального та методичного потенціалу в цій галузі.

Сьогодні персонал кримінально-виконавчої системи України є заручником ситуації і не може корінним чином виправити умови тримання засуджених без зміни кримінально-правової політики. На нашу думку, слід здійснити наступні заходи:

* визначитись у правовому статусі персоналу установ виконання покарань, взявши за основу принципи міжнародного права, тобто забезпечувати виконання пенітенціарної функції повинні цивільні державні службовці;

* відійти від практики ототожнювання та нівелювання органів виконання покарань з іншими органами державної виконавчої влади (міліцією, податковою службою, СБУ), так як об'єм функцій та енергозатрат у перших не йде ні у яке порівняння з останніми;

* змінити алгоритм у формуванні якісного складу персоналу, віддаючи перевагу таким спеціалістам, як психологи, педагоги та юристи;

* визначити критерії оцінки роботи персоналу, поклавши у їх основу не стан рецидивної злочинності, а ефективну організацію ізоляції осіб;

* підтримання порядку, створення умов для включення засуджених у систему суспільних відносин та розвиток у них відповідальності за свою поведінку;

* змінити стереотипи у відношеннях керівних органів системи виконання покарань та адміністрації УВП з одного боку, та між останніми і засудженими з іншого.

Звичайно, ідеї, що викладені автором даного дослідження, не безспірні, але очевидним є таке: залишаючи у теперішньому стані персонал УВП, суспільство не вправі розраховувати на підвищення рівня своєї безпеки, а у цьому, останньому, власне і виражається мета покарання. У цьому контексті погоджуємося ми і з висновком про те, що не варто покладати велику відповідальність на ДДУПВП та пред'являти до нього серйозні претензії. Не можна говорити, що персонал є гальмом, що стримує реформу кримінально-виконавчої системи. Будь-який представник персоналу УВП - начальник загону, начальник колонії -- погодиться працювати у нормальних цивілізованих умовах, коли він отримує і матеріальну винагороду, і задоволення від своєї нелегкої роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

[1]: Див: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.1991 року № 88//У рядовий кур'єр України. - 1991. - № 103-104. - С. 3-4.

[2]: Див: Інформаційний бюлетень ДДУПВП. - К., 2000. - № 4. - С. 5.

[3]: Див: Інформаційний бюлетень ДДУПВП. - К., 1999. - №2. - С. 69.

[4]: Див: Штанько І.В. Нагальні питання підвищення ефективності діяльності кримінально-виконавчої системи//Проблеми пенітенціарної теорії і практики. -- К., 1996. - № 1. -- С. 7-12.

[5]: Див: Радов Г.О. Першочергові проблеми пенітенціарної політики України на сучасному етапі//Проблеми пенітенціарної теорії і практики. -- К., 1996.-№ 1,С. 12-17.

[6]: Див: Джужа О.М. Курс кримінально-виконавчого права України. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 280-285.

[7]: Див: Європейські в'язничні правила. - Страсбург: Рада Європи, 1987. - С. 17.

[8]: Див: Радов Г.О. Роль та місце пенітенціарної системи в структурі державного управління України/УПроблеми пенітенціарної теорії і практики. -К., 1997.-№ 2.-С. 5-11.

[9]: Див: Указ Президента України від 12.03.1999р. "Про повне виведення ДДУПВП з підпорядкування МВС України"//Урядовий кур'єр, - 1999. - № 48.-С. 4.

[10]: Див: Пташинский О.Б. Проблеми реформирования пенитенциарной системьі УкраиньїУ/Тюремная реформа: Поиски й достижения. -- Харьков. : Фолио, 1999. - С. 42-47.

[11]: Див: Там само.

[12]: Див: Спільна програма комісії європейських співтовариств і Ради Європи у галузі реформи правової системи місцевого самоврядування та правоохоронної системи України. - Страсбург: Рада Європи, 1997 - 92 с. 66

[13]: Див: Там само.

[14]: Див: Пташинский О.Б. Проблеми реформирования пенитенциарной системьі Украиньї/УТюремная реформа: Поиски й достижения. - Харьков : Фолио, 1999.-С.44.

[15]: Див: Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 2.

[16]: Див: Пташинский О.Б. Проблемьі реформирования пенитенциарной системи Украиньї/УТюремная реформа: Поиски й достижения. - Харьков :Фолио, 1999.-С. 43-46.

[17]: Див: Там само.

[18]: Див: Там само.

[19]: Див: Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ. - Амстердам - Київ, 1996. - С. 124-127.

[20]: Див: Там само. - С. 120.

[21]: Див: Пташинский О.Б. Проблеми реформирования пенитенциарной системьі Украиньї/УТюремная реформа: Поиски й достижения. - Харьков. : Фолио, 1999.-С. 42-46.

[22]: Див Там само.

[23]: Див Там само. - С. 46.

[24]: Див Там само.

[25]: Див Інформаційний бюлетень ДДУВП. - К., 2000. - № 5. - С. 10.

[26]: Див Там само. - С. 12.

[27]: Див Там само. - С. 13.

[28]: Див Там само.-С. 14.

[29]: Див Пташинский О.Б. Проблеми реформирования пенитенциарной системьі Украиньї/УТюремная реформа: Поиски й достижения. - Харьков. : Фолио, 1999.-С. 42-46.

[ЗО]: Див: Климов М.В. Побудова та застосування моделей пенітенціарного персоналу як наукова педагогічна проблема/УБюлетень КТВС, - К., 2000. - № 5.С. 231-237.

[31]: Див: Шнайдер Г.Й. Криминология. - М., 1994. - С. 390.

[32]: Див: Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ. -- Амстердам -- Київ, 1996. -- С. 150.

[33]: Див: Там само.

[34]: Див: Матузов Н. Й. Теория государства й права. Курс лекций. - М., 1997.-С. 52.

[35]: Див: Тюремная реформа: Поиски й достижения. - Харьков, 1999. - С. 111-112.

[36]: Див: Доктринальна модель закону "Про пенітенціарну систему України" // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 1997. - № 2. - С.46.

[37]: Див: Платек М. Влияние общества на тюремную реформу в Польше/УТюремная реформа: поиски й достижения. - Харьков, 1999. - С. 12.

[38]: Див: Галай А.О. Поняття персоналу пенітерціарних установУ/Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 2000. - № 5. - С. 40.

[39]: Див: Синьов В.М. Концепція кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системиУ/Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 1997.-№2.-С.70.

[40]: Див Там само.

[41]: Див Там само. - С. 71.

[42]: Див Там само.

[43]: Див Там само. - С. 73-83.

[44]: Див Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 21. - Ст. 84.

[45]: Див Синьов В.М. Концепція кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системиУ/Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 1997.-№2.-С.74.

[46]: Див: Там само. - С. 75.

[47]: Див: Там само. - С. 75.

[48]: Див: Там само. - С. 76. [49]: Див: Там само.-С. 82. [50]: Див: Там само.-С. 83.

[51]: Див: Синьов В.М. Підготовка спеціалістів для пенітенціарної системнУ/Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 1996. - № 1. - С. 17-24.

[52]: Див: Там само.

[53]: Див: Іванова О.В. Соціально-психологічна адаптація курсантів у вищому закладі освіти МВС пенітенціарного профілю/ЛТроблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 1998. - № 3. -- С. 121-122. [54]: Див: Там само. - С. 123. [55]: Див: Там само. - С. 124. [56]: Див: Там само. - С. 124-125.

[57]: Див: Волгін В.М. Психологічні та психопрофілактичні аспекти адаптативних можливостей курсантів та слухачів навчальних закладів МВС України/УПроблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 2000. - № 5. - С. 216.

[58]: Див: Там само.

[59]: Див: Медведєв В.С. Шляхи попередження та подолання професійної деформації працівників УВПУ/Проблеми пенітенціарної теорії і практики. -К., 1996.-№ 1.-С.42. [60]: Див: Там само. - С. 42-43. [61]: Див: Там само. - С. 43. [62]: Див: Там само. - С. 44-45. [63]: Див: Там само. - С. 45. [64]: Див: Там само. - С. 45-46. [65]: Див: Там само. - С. 46-47.

[66]: Див: Медведєв В.С. Психологічна служба пенітенціарної установи у третьому тисячолітті/Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 2000. -№5.-С. 130.

[67]: Див: Там само.

[68]: Див: Там само.-С. 131.

[69]: Див: Там само. - С. 132.

[70]: Див: Там само. - С. 133.

[71]: Див: Там само.

[72]: Див: Там само.

[73]: Див: Тарасов Г.А. Психотехніка саморегуляції в роботі психологічної служби установ виконання покарань/УПроблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 1996. -№ 1.-С. 81.

[74]: Див: Там само. - С. 82-83.

[75]: Див: Українська радянська енциклопедія. - т. 9. - С. 331.

[76]: Див: Там само. - С. 83-84.

[77]: Див: Морозов О.М. Курій Т.Р. Психологічний стресУ/Проблеми пенітенціарної теорії і практик. - К., 1996. - № 1.-С. 36.

[78]: Див: Там само. - С. 37-38.

[79]: Див: Там само. - С. 39-40.

[80]: Див: Там само. - С. 40-41.

[81]: Див: Там само.

[82]: Див: Платек М. Влияние общества на тюремную реформу в Польше/УТюремная реформа: поиски й достижения. - Харьков, 1999. - С. 12.ДОДАТКИ

Додаток № 1

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента №248/99 від 12.03.99)

З метою дальшого вдосконалення управління системою виконання покарань, створення передумов для її реформування та наступного виведення із складу Міністерства внутрішніх справ України постановляю:

1. Утворити на базі Головного управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України, що ліквідується. Державний департамент України з питань виконання покарань як центральний орган виконавчої влади. ( Частина перша статті 1 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 248/99 від 12.03.99)

Установити, що Державний департамент України з питань виконання покарань є правонаступником Головного управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України стосовно його зобов'язань, прав та обов'язків.

2. Призначити ШТАНЬКА Івана Васильовича директором Державного департаменту України з питань виконання покарань.

3. Кабінету Міністрів України:

подати у тримісячний строк пропозиції щодо реформування системи виконання покарань;

внести до 1 липня 1998 року на розгляд Верховної Ради України проекти законів та затвердити інші нормативно-правові акти, які регламентують діяльність органів системи виконання покарань;

подати у двомісячний строк проект Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань;

передбачати під час формування щорічних проектів Державного бюджету України виділення Державному департаменту України з питань виконання покарань централізованих капітальних вкладень на розвиток системи виконання покарань, будівництво житла для осіб начальницького складу органів цього Департаменту;

визначити Державний департамент України з питань виконання покарань державним замовником на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для забезпечення потреб оборони і безпеки.

4. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 22 квітня 1998 року № 344/98

Додаток - № 4.

ЄВРОПЕЙСЬКІ В'ЯЗНИЧНІ ПРАВИЛА ЧАСТИНА III

ПЕРСОНАЛ

51. Враховуючи непересічну важливість в'язничного персоналу для належного управління установами і досягнення їхніх організаційних та виправних цілей, в'язничні адміністрації приділяють першочергову увагу виконанню правил, що стосуються персоналу.

52. В'язничний персонал постійно заохочується за допомогою професійної підготовки, консультацій та ефективних методів управління до людяного поводження із в'язнями, підвищення ефективності роботи та відданості своїм обов'язкам.

53. Одним з важливих завдань в'язничних адміністрацій є постійне інформування громадськості про роль в'язничної системи та роботу її персоналу з метою поглиблення розуміння громадськістю важливості внеску в'язничної системи в суспільство.

54. В'язнична адміністрація ретельно підбирає кадри під час найняття або подальших призначень своїх співробітників. Особлива увага приділяється їхній сумлінності, людяності, професійному рівню підготовки та особистій придатності до роботи.

2. Співробітники, як правило, призначаються на штатній посади як професійний в'язничний персонал, мають статус цивільного службовця і гарантовано обіймають свої посади за умови належної поведінки, ефективної роботи, доброго стану фізичного та психічного здоров'я та належного рівня освіти. Заробітна плата має бути достатньою для того, щоб залучати та утримувати придатних для цієї роботи чоловіків та жінок; враховуючи важ-кий характер роботи службові пільги та умови праці мають бути сприятливими.

3. У разі необхідності найняття персоналу на неповний робочий день ці критерії застосовуються до нього у відповідних випадках.

55. Під час добору персоналу або після відповідного періоду практич-ної роботи співробітникам забезпечується курс професійної підготовки із загальних і спеціальних питань, і вони мають здати теоретичні і практичні екзамени, якщо рівень їхньої професійної підготовки не робить такі екзамени не потрібними.

2. Під час служби всі співробітники мають удосконалювати свої знання та професійні навички шляхом навчання на курсах без відриву від роботи, які мають організовуватися адміністрацією через відповідні проміжки часу.

3. Слід вживати заходів для поглиблення досвіду та забезпечення підготовки тих співробітників, професійний рівень яких може бути таким чином підвищений.

4. Програма підготовки всіх співробітників має передбачати вивчення .вимог та порядку застосування Європейських в'язничних правил та Європейської конвенції з прав людини.

56. Всі співробітники завжди мають поводити себе та виконувати свої обов'язки таким чином, щоб своїм прикладом справляти на в'язнів позитивний вплив та здобувати їхню повагу.

57. 1. У міру можливості у складі персоналу має бути достатня кількість фахівців, таких як психіатри, психологи, працівники соціальної сфери, викладачі, вчителі професійно-технічних дисциплін, фізичного виховання та тренери.

2. Ці та інші фахівці, як правило, приймаються на роботу на постійні основі. Це не перешкоджає діяльності працівників, які працюють неповний робочий день або на громадських засадах, якщо їхня діяльність є необхідною і сприяє посиленню підтримки і підготовки.

58. 1. В'язнична адміністрація забезпечує, щоб на чолі кожної установи завжди був начальник, заступник начальника або інша уповноважена особа.

2. Начальник установи має бути достатньо кваліфікованим для цієї посади за характером, адміністративними здібностями, професійною підготовкою та досвідом.

3. Начальник призначається на повний робочий день, він має знаходитися на роботі або бути доступним відповідно до адміністративних інструкцій в'язничної адміністрації.

4. Коли один начальник очолює дві або декілька установ, він має відвідувати їх через короткі проміжки часу. У кожній з цих установ призначається відповідальна особа.

59. Адміністрація запроваджує організаційні форми та управлінські системи з метою полегшення спілкування між різними категоріями персоналу установи та забезпечення взаємодії між різними службами, зокрема, в галузі виправлення та, соціальної реінтеграції, в'язнів.

60. 1. Начальник, заступник та більшість іншого персоналу установи мають розмовляти мовою переконливої більшості в'язнів або мовою, яку більшість з них розуміють.

2. Коли це необхідно і практично можливо, використовуються послуги перекладача.

61. 1. Слід вживати заходів для забезпечення можливості кваліфікованому і затвердженому на посаду лікарю у термінових випадках у будь-який час негайно відвідувати в'язнів.

2. Установи, які не мають у своєму складі одного чи декількох штатних лікарів, регулярно відвідуються лікарем або уповноваженим медичним співробітником, що працює неповний робочий день.

62. В установи або ж частини установ, де утримуються чоловіки та жінки, призначається персонал відповідної статі.

63. І. Персонал установ не повинен застосовувати силу до в'язнів, за винятком випадків самооборони або спроб втечі чи активного або пасивного фізичного опору наказам, виданим на основі чинних законів або правил. Співробітники можуть застосовувати силу, виключно у межах необхідності і вони повинні про це негайно доповідати начальникові установи.

2. Для приборкання агресивних в'язнів персонал у разі необхідності

має проходити спеціальну підготовку.

3. За винятком особливих обставин, персонал, що на виконання своїх службових обов'язків працює у безпосередньому контакті із в'язнями, не повинен бути озброєним. Крім того, співробітникам ні за яких обставин не може видаватися зброя, якщо вони не пройшли повний курс підготовки з питань користування нею.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9