позиція, відповідно до якої місце та роль виконавчої влади в конституційній системі стримань і противаг обумовлюють конституційну модель організації виконавчої влади кожної країни;

позиція щодо необхідності розширення у законодавстві конституційно визначених видів актів Кабінету Міністрів України такими різновидами актів: нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України особливого характеру; акти Кабінету Міністрів України програмно-цільового характеру; акти, видані в порядку делегованого законодавства.

Уточнено наступні положення щодо:

дефініції поняття та змісту виконавчої влади;

класифікації функцій виконавчої влади;

дефініції конституційно-правового статусу органу виконавчої влади та елементів його структури;

системи аргументів щодо обґрунтування існування конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України;

системи аргументів щодо обґрунтування існування конституційно-правового статусу міністерств України;

системи аргументів щодо обґрунтування існування конституційно-правового статусу місцевих державних адміністрацій України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх для удосконалення правотворчого і правозастосовчого процесів у сфері правовідносин, пов'язаних із конституційно-правовим статусом органів виконавчої влади України; прийняття Закону України “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”, удосконалення законів України “Про Кабінет Міністрів України” та “Про місцеві державні адміністрації”; подальших наукових досліджень проблем конституційно-правового регулювання статусу органів виконавчої влади України; навчально-методичних цілей у процесі підготовки студентів у галузі конституційного права.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації та пропозиції одержані дисертантом в результаті опрацювання та аналізу 405 наукових, нормативно-правових джерел та юридичної практики з питань конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України, осмислення власного досвіду.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації доповідались на: Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” 29-30 квітня 2002 р. (м. Хмельницький); Міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” 17 травня 2002 р. (м. Київ); Міжнародній науково-теоретичні конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” 20 лютого 2003 р. (м. Тернопіль); науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” 19 квітня 2001 р. (м. Київ); науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” 14 травня 2003 р. (м. Київ); п'ятій науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування ” 15-17 червня 2007 р. (м. Одеса).

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 15 наукових статей і тез , 9 з яких - у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство”.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел - 405 найменувань. Загальний обсяг дослідження - 211 сторінок, з яких 175 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, відзначено зв'язок дисертації з науковими планами, програмами, визначаються мета та завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкривається методологічна основа дисертації, наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, а також міститься інформація про особистий внесок здобувача, апробацію та публікації результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ «Конституційно-правові засади системи органів виконавчої влади в України» має чотири підрозділи, в яких систематизовано різні підходи до розуміння феномену виконавчої влади, проаналізовані етапи його становлення і розвитку, визначені основні конституційні моделі організації виконавчої влади, досліджено поняття системи органів виконавчої влади України, особливості її нормативно-правового регулювання та конституційно-правові принципи організації, обґрунтовується авторське розуміння поняття та структури конституційно-правового статусу органу виконавчої влади.

У підрозділі 1.1. “Виконавча влада: еволюція поняття та визначення” було простежено еволюцію поняття виконавчої влади та визначено, що розвиток цього поняття як політико-правової категорії, органічно пов'язаної із теорією поділу влади, характеризується трьома еволюційними етапами: первісний етап, етап класичних розробок та сучасний етап. У підрозділі виділена та обґрунтована теоретична основа визначення правової сутності та функціональної природи виконавчої влади. Із врахуванням розгляду проблем співвідношення функцій і повноважень органів виконавчої влади, співвідношення органу виконавчої влади та суб'єкта виконавчої влади, співвідношення виконавчої влади та державного управління; визначення мети виконавчої влади автор запропонував власне визначення виконавчої влади. Доводиться, що виконавча влада будь-якої країни існує у формі конституційно-правового інституту.

У підрозділі 1.2. “Основні конституційні моделі організації виконавчої влади” відстоюється позиція, відповідно до якої для правильного розуміння конституційно-правового інституту виконавчої влади необхідно обов'язково визначити місце виконавчої влади в механізмі державної влади. Механізм державної влади будь-якої демократичної держави повинен будуватися та функціонувати на основі конституційної системи стримань і противаг, яка є базовим фактором виділення конституційної моделі організації виконавчої влади країни та конституційно-правового статусу органів що її утворюють. Існування кожної моделі зумовлюється характером взаємовідносин уряду як уособлення виконавчої влади із парламентом, главою держави, а також порядком його формування. У підрозділі проаналізовано особливості основних конституційних моделей організації виконавчої влади.

У підрозділі 1.3. “Система органів виконавчої влади України та конституційно-правові принципи її організації” було проаналізовано поняття “система органів виконавчої влади”. Обґрунтовано, що воно є цілком самодостатньою категорією конституційного права і відрізняється від таких споріднених йому понять, як “апарат державного управління” та “механізм виконавчої влади”, більш вужчим логічним змістом. Доводиться, що у зв'язку з існуванням ряду недоліків та суперечностей у текстах законів України щодо органів виконавчої влади, особливого значення набувають конституційно-правові принципи організації та діяльності системи органів виконавчої влади України як загальні норми конституційного права України, що носять основоположний характер та є важливими напрямами й орієнтирами розвитку конституційного законодавства України у сфері виконавчої влади.

У підрозділі 1.4. “Поняття і структура конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України” на основі розгляду ряду теоретичних розробок було запропоновано авторське визначення конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України та його структури.

З метою якісного визначення конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України, було встановлено, що правовий статус слід розуміти, в першу чергу, як правове положення суб'єкта права щодо інших суб'єктів права, з якими він може вступати у правове спілкування. Після проведеної класифікації поняття правового статусу було визначено, що конституційно-правовий статус органу виконавчої влади України є: правовим статусом у сфері публічного права; залежно від ситуації, яка розглядається, і характеру правовідносин, в які вступає орган виконавчої влади України, може бути загальним, особливим та спеціальним; даний статус, із теоретичної точки зору, можливо визначити як галузевий. Обґрунтовано, що базовим елементом конституційно-правового статусу органу виконавчої влади необхідно визнати його компетенцію, яка включає елементи як доктринального характеру: права і обов'язки, функції, так і нормативного характеру: повноваження, завдання, цілі, предмети відання (кола питань і справ). Сформована позиція, згідно з якою у питанні співвідношень “функції - повноваження”, “повноваження - права та обов'язки органу виконавчої влади”, необхідно визнати, що функції, права та обов'язки органу виконавчої влади є окремими складовими елементами компетенції та самостійним правовим явищем, що не є виправданим і, в свою чергу, спричиняє численні колізії у конституційному праві України. Функції, права та обов'язки органу виконавчої влади слід визнати доктринальними елементами його компетенції і дані поняття слід вилучити із текстів нормативно-правових актів.

Другий розділ “Конституційно-правовий статус основних елементів системи органів виконавчої влади України” складається з чотирьох підрозділів та присвячений дослідженню конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України та механізму його реалізації, особливостям структури конституційно-правового статусу центральних та місцевих органів виконавчої влади України.

У підрозділі 2.1. “Місце Кабінету Міністрів України в конституційній системі стримувань і противаг України як основа його конституційно-правового статусу” була уточнена система аргументів щодо обґрунтування існування конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України та виділені фактори, які визначають його специфіку.

На основі проведеного аналізу конституційно-правових актів України було сформульовано висновок, згідно з яким переважна кількість елементів конституційної системи стримань і противаг присвячена взаємовідносинам таких суб'єктів конституційного права, як Президент України, Верховна Рада України та Конституційний Суд України з приводу впливу саме на Кабінет Міністрів України, який має на багато менше формалізованих важелів впливу щодо інших суб'єктів конституційного права. Безпосередньо характер взаємодії Кабінету Міністрів України з іншими органами виконавчої влади дає змогу стверджувати, що Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими суб'єктами права України виступає уособленням всієї системи органів виконавчої влади.

У підрозділі 2.2. “Механізм реалізації конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України” були досліджені організаційно-правові та правові форми діяльності Кабінету Міністрів України як основи механізму реалізації його конституційно-правового статусу.

Відзначається, що організаційно-правові форми діяльності органу державної влади необхідно розуміти як способи поєднання й розподілу праці між членами органу при виконанні його повноважень, правовий характер яких проявляється в тому, що при ігноруванні або неналежному використанні цих форм акти органу виконавчої влади не будуть чинними.

Доводиться, що організаційно-правові форми діяльності Кабінету Міністрів України як зовнішнє практичне вираження конкретних дій, що вчиняються Кабінетом Міністрів України, є важливим елементом його конституційно-правового статусу. Відповідно, було аргументовано виділення наступних організаційно-правових форм Кабінету Міністрів України: реалізація компетенції його окремими членами, засідання, функціонування робочих органів, а також запропоновані підстави визначення їх конституційно-правової природи.

У підрозділі аналізується конституційно-правова природа актів Кабінету Міністрів України та пропонуються система аргументації її існування. Доводиться, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України можуть містити норми конституційного права.

У підрозділі 2.3. “Особливості структури конституційно-правового статусу центральних органів виконавчої влади України” було зазначено, що групу центральних органів виконавчої влади складають міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Доводиться, що сучасний стан нормативно-правового забезпечення центральних органів виконавчої влади України характеризується великим накопиченням різноманітних нормативно-правових актів, прийнятих різними органами державної влади, а також наслідком такого накопичення - суперечностями у правовому регулюванні, які слід ліквідувати.

Обґрунтовується, що серед сукупності центральних органів виконавчої влади характеризуватися конституційно-правовим статусом можуть тільки міністерства.

Визначено, що конституційно-правовий статус міністерства України - це встановлене нормами конституційного права України становище міністерства у системі суспільних відносин, яке характеризується особливостями його компетенції, правосуб'єктності, принципів організації та діяльності, гарантій, організаційно-правових і правових форм діяльності та конституційно-правової відповідальності.

Окреслено, що для визначення конституційно-правового статусу міністерства основним є його розмежування із адміністративно-правовим статусом, критерії такого розмежування виступають підставами виділення конституційно-правового статусу міністерства України.

Страницы: 1, 2, 3