|
відомість охоплює не тільки чітке розуміння фактичної сторони скоюваного, його змісту, характеру і всіх інших об'єктивних ознак, а й певне розуміння соціальної значущості вчиненого діяння, його соціальної шкідливості Ломако В.А. Зміст умислу і його види: Х.: Харк. юрид. Ін-т, 1991. - С. 5..Передбачення означає, що у свідомості особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут має конкретний характер. Особа має чітке уявлення, що саме від її конкретного діяння будуть або можуть бути суспільне небезпечні наслідки.Вольовий момент прямого умислу -- це бажання настання передбачуваних наслідків своєї діяльності чи бездіяльності. Частіше особа прагне в такому разі досягти якоїсь мети, задовольнити якусь потребу.Теорія кримінального права при розкритті умислу у вчиненні злочину у співучасті нерідко виокремлює дві специфічні ознаки, що належать до інтелектуального та вольового моментів умислу: обізнаність і узгодженість Советское уголовное право: Общая часть. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. - С.254..На нашу думку, виокремлення цих ознак є недостатньо обґрунтованим. Взаємна обізнаність означає, що кожен із співучасників знає про те, що він скоює злочин не один, а спільно, хоча б ще з однією особою, що його злочинні дії (бездіяльність) є частиною спільного злочину і його особиста участь у вчиненні злочину усвідомлюється іншими співучасниками.Цілком логічним буде висновок: зазначені вище ознаки мають бути відображені в угоді або змові (або мовчазній згоді) між двома особами, які діють умисно спільно, з приводу вчинення злочину. Така змова з певними застереженнями цілком відповідає поняттю «узгодженість». Отже, узгодженість та взаємна обізнаність є тотожними поняттями.Змова як ознака співучасті, що здебільшого виділяє співучасть із маси інших злочинних проявів, може бути або попередньою (до початку вчинення злочину), або відбуватися під час злочину на місці його вчинення (після початку виконання об'єктивної сторони).Попередня змова характеризується, як відомо, насамперед тим, що співучасники до початку виконання об'єктивної сторони злочину вступають у змову про його вчинення. У теорії кримінального права проблема необхідності двостороннього чи одностороннього суб'єктивного зв'язку при співучасті розв'язується по-різному. Частина фахівців кримінального права обґрунтовує необхідність лише двостороннього суб'єктивного зв'язку співучасників, для наявності якого необхідною є взаємна обізнаність не менш як двох співучасників про спільне вчинення злочину Ковалев М, Й. Соучастие в преступлении: В 2 т. -- Свердловск: СЮИ, 1962. -- Т. 2: Виды соучастников й формьі соучастия в преступной дея-тельности. -- 274 с.; Пионтковский А. А. Советское уголовное право: В 2 т. -- 3-є изд. -- М.; Л.: Юриздат, 1929.--Т. 1.--371 с.; ТельновП. Ф. Ответствеяность за соучастие в преступлении. -- М.: Юрид. лит., 1974. -- 208 с.; Шнейдер М. А. Соучастие в преступлении по советскому уго-ловчому праву. -- М.: ВЮЗИ, 1958. -- 98 с.; Гуторова Н. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украинм: Учеб. пособие. -- Харьков: 000 «Рубикон П», 1997. -- 101с. . Водночас у минулі роки деякі автори обстоювали можливість одностороннього чи мінімального суб'єктивного зв'язку, при якому співучасник (здебільшого виконавець) може бути не обізнаний щодо участі інших осіб у вчиненні злочину. Цю думку висловлював О. М. Трайнін. Розглядаючи суб'єктивну сторону співучасті, він писав, що вона «можлива і без попередньої узгодженості співучасників і навіть взагалі без будь-якої узгодженості між ними» ТрайнинА. Н. Учение о соучастии.--М.: Юриздат, 1941.--С. 73.. Принаймні, зазначав він, необізнаність виконавця не виключає співучасті. На думку О. М. Трайніна, для встановлення співучасті достатньо, щоб «підбурювач чи пособник знав про діяльність виконавця» ТрайнинА. Н. Учение о соучастии.--М.: Юриздат, 1941.--С. 73. .Проте чинний КК України у ст. 26 визначає співучасть як умисну спільну участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (таке саме за змістом положення закріплено і в ст. 32 КК Російської Федерації Уголовный кодекс Российской Федерации // Собр. Законодательства Российский Федерации. - 1996. - №25. - С.6015.). Зрозуміло, що поява терміна «умисно» перед словом «злочин» пов'язана передусім з бажанням законодавця закріпити вирішене в теорії питання необережної форми вини у співучасті. Цим підкреслюється, що співучасть можлива лише в умисних злочинах. У пояснювальній записці до ст. 26 проекту КК України його автори зазначають, що «співучасть передбачає не тільки спільну умисну участь у злочині, а й умисний характер самого цього злочину» Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України // Укр.. право. - 1997. - №2(7). - С. 134. .Однак тоді виникає інша проблема, пов'язана з тим, що термін «умисно», поставлений перед терміном «спільно», може розглядатися тільки як такий, що характеризує ознаку спільності, а не сам злочин. Отже, поставивши термін «умисно» перед терміном «злочин», законодавець фактично обмежив практику стосовно тлумачення поняття «спільність». Він визнав співучастю лише такі дії двох чи більше осіб, у яких мала місце взаємна обізнаність співучасників про їх злочинні наміри, тобто двосторонній суб'єктивний зв'язок.На нашу думку, слід звернути увагу на ту обставину, що і відповідальність, і покарання особи, зокрема й при співучасті, мають індивідуальний характер, тому ознаки співучасті слід встановлювати у діях кожного співучасника, потрібно з'ясовувати, чи діяла конкретна особа умисно спільно з іншою. Якщо це так, то в її діях є всі ознаки співучасті.Спільність злочинної діяльності передбачає наявність певної психічної спільності, психічного зв'язку між особами, які діють спільно. Нижче, проводячи соціально-психологічний аналіз форм співучасті, розглянемо такі важливі її параметри, як спільність інтересів, єдність мети осіб, які діють спільно, соціально-психологічні механізми, що забезпечують єдину спрямованість у діях групи. Розділ II. Види співучасниківНовий Кримінальний кодекс України прин-ципово залишив незмінною класифікацію співучасників злочину, яка передбачалась КК 1960 р. Як і раніше ними, поряд із виконавцем, ви-знається організатор, підбурювач (у попередньому КК -- підмовник) та пособник (ч. 1 ст. 27 КК). Однак збереження принципового підходу до визначення видів співучасників не означає, що інститут співучасті у цій частині не зазнав змін. Такі зміни новим КК передбачені. При-чому вони стосуються законодавчого описан-ня кожного виду співучасників і у ряді випад-ків є досить істотними. З огляду на зазначене, а також враховуючи важливість цього питання для практики боротьби із злочинністю, особ-ливо організованою та кримінальне караною корупцією, видається за необхідне детально розглянути положення нового КК щодо співучасників злочину, акцентувавши увагу па новелах кримінального закону, а також де-яких особливостях кваліфікації діянь того чи іншого співучасника. 2.1. Виконавець (співвиконавець) злочину У ч. З ст. 19 КК 1960 р. виконавцем визнавалась особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Згідно з ч. 2 ст. 27 нового КК виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відпо-відно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.Аналіз положень ч. 2 ст. 27КК дозволяє констатувати, що виконавцем є особа, яка: 1) є суб'єктом злочину; 2) вчинила злочин; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які згідно з законом не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене.Закон допускає вчинення злочину виконавцем безпосередньо, так і опосередковано. В останньому має місце посереднє вчинення злочину - виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об'єктивну сторону складу злочину, або виконує лише частину таких дій.Особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності: а) взагалі - через не осудність особи (ст. 22 КК), або б)за вчинення даного злочину (якщо не злочин зі спеціальним суб'єктом). Такими обставинами не можуть бути визнані передбачені кримінальним кодексом умови спеціального звільнення від кримінальної відповідальності (так звані компромісні або пільгові норми).У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, останні у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину - співучасник, який фактично діє як організатор, пособник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ними діяння як за об'єктивними, так і за суб'єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визнається його суб'єкт, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб'єктами злочину.Якщо для виконання об'єктивної сторони злочину використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину, який вона вчинила, а й додатково кваліфікувати його дії за ст. 304 КК як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність.2.2. Організатор злочину Відповідно до ч. 4 ст. 19 КК 1960 р. організатором визнавалась осо-ба, яка організувала вчинення злочину або ке-рувала його вчиненням. Тепер же згідно з ч. З ст. 27 нового КК організатором є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: організувала вчинення злочину (злочинів); керувала підго-товкою злочину (злочинів) або його (їх) вчи-ненням; утворила організовану групу чи зло-чинну організацію; керувала організованою групою чи злочинною організацією; забезпе-чувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; організовувала прихо-вування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Отже, коло дій, які дають підстави визнати особу орга-нізатором, значно розширились, а це, у свою чергу, дає правоохоронним органам більше можливостей для притягнення до криміналь-ної відповідальності найбільш небезпечної фігури у злочинній діяльності -- організатора (керівника).Що стосується змісту ознак, за якими особа визнається організатором, то вони в основно-му зводяться до такого.Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які спрямовують, об'єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їх пове-дінку. При цьому ініціатива вчинення злочи-ну може і не належати організатору, а бути ли-ше підтриманою ним. Дії по організації зло-чину полягають, зокрема, у: а) залученні до його вчинення виконавців, пособників, під-бурювачів чи інших організаторів; б) розподілі обов'язків між ними; в) визначенні об'єкта (предмета) посягання; г) розробці плану вчи-нення злочину. Основне завдання, на вико-нанні якого зосереджена діяльність організа-тора при організації вчинення злочину. -- спрямувати. об'єднати і скоординувати зусил-ля інших осіб на вчинення злочину. Організа-ція останнього може включати залучення до вчинення злочину, об'єднання та координа-цію зусиль як співучасників всіх видів, так і лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація вчинення злочину може здійсню-ватись у формі наказу, угоди, прохання, під-купу, доручення, замовлення тощо. Так, судо-ва практика за певних обставин визнає замов-лення вбивства його організацією.Керування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій виконавця, пособника чи підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: підшукуван-ня або пристосування засобів чи знарядь; під-шукування співучасників; замовлення вчи-нення злочину; усунення перешкод; інше умисне створення умов для вчинення злочи-ну. Керуванням підготовкою злочину (злочи-нів) охоплюється також проведення інструк-тажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяль-ності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до праців-ника такого органу чи його близьких, усунен-ня його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити вчиненню злочину), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, його слідів та предметів, здобутих злочинним шляхом тощо. У разі ко-ли організатор спрямовує зусилля, наприклад, виконавця на вчинення підготовчих дій, які самі по собі є злочинними (підроблення доку-ментів, викрадення чи зберігання зброї, да-вання хабара тощо), його дії потребують додат-кової правової оцінки ще як організатора чи підбурювача таких злочинів.Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об'єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Воно може полягати, зокрема, у: наданні настанов конкретним уча-сникам злочину щодо виконання тих чи ін-ших дій, які становлять об'єктивну сторону вчинюваного злочину чи забезпечують вико-нання таких дій; координації дій співучасни-ків (їх розстановка на місці вчинення злочи-ну. визначення послідовності вчинення зло-чинних дій, форми і порядку зв'язку між співучасниками під час їх вчинення); забезпе-ченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов'язані з безпосереднім виконанням об'єктивної сторони злочину і здійснюються в процесі вчинення злочину або перед його початком.Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виклю-чають участі організатора у виконанні об'єкти-вної сторони злочину, тобто участі його у ньо-му як виконавця. За таких обставин дії орга-нізатора слід кваліфікувати за статтею Особ-ливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин без по-силання на ст. 27 КК. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, а в іншому -- як виконавець, пособник чи підбу-рювач. її дії у кожному разі мають одержувати самостійну правову оцінку.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|
