Розпізнати присутність фізичного чи психічного недоліку та його ступінь впливу на здатність правильно сприймати обставини і давати про них правильні показання іноді буває досить важко і може потребувати спеціальних знань. Тому, коли виникає сумнів у здатності свідка правильно сприймати обставини та давати про них правильні показання, для визначення психічного чи фізичного стану особи на момент сприйняття події чи в момент дачі показань про дані події кримінально-процесуальне законодавство передбачає обов'язкове призначення експертизи (п. 3 ст. 76 КПК України), де об'єктом експертизи є свідки та потерпілі стосовно яких в органах слідства та суду виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності. Порядок проведення судово-психіатричної експертизи Затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я від 8 жовтня 2001 року № 397

Експертиза необхідна також там, де є підстави допускати, що свідок приховує недоліки, які можуть спотворити його покази, чи, навпаки, симулює їх При проведенні такої експертизи до завдань експерта входить визначення психічного чи фізичного стану свідка у відповідний період часу, його здатність правильно сприймати обставини , які встановлюються по справі, і відтворювати їх.

До компетенції експерта не відноситься вирішення питання про здатність особи бути свідком по справі чи про ступінь достовірності поданих такою особою показань. Рішення такого роду питань складає прерогативу слідчого та суду.

Органи досудового розслідування та суд мають у своєму розпорядженні всі необхідні засоби для викриття винних, повного та швидкого розкриття злочинів і не заінтересовані в обмеженні права обвинуваченого на захист. Навпаки, успішне здійснення завдань кримінального судочинства неможливе без послідовного проведення вказаного принципу та твердої гарантії того, що відомості про обставини справи, які виявив захисник в процесі виконання функції захисту, не стануть підставою перетворення захисника у свідка

Кримінально-процесуальний кодекс України (ст. 69) забороняє виклик та допит захисника в якості свідка по справі, по якій він виконує обов'язки захисту. Отже, з цього положення можна зробити висновок, що відомості, які довірив обвинувачений своєму захиснику, все-таки можуть бути використані проти нього, хоча б і по іншій справі Таке положення не можна визнати правильним.

1.2 Імунітет свідка.

Розглядаючи питання щодо суб'єктів свідоцьких показань, неможливо не торкнутись проблеми імунітету свідка. Під цим терміном у юридичній науці розуміється сукупність правил про безумовне чи обмежене звільнення деяких груп громадян від обов'язку давати свідоцькі показання С.М. Стахівський “Показання свідка як джерело доказів у кримінальному процесі” К.. 2001. С.20-21.

Серед них можна виділити осіб :

1. які вправі відмовитись від дачі показань;

2. які можуть відмовитись відповідати на окремі запитання, що ставляться перед ним;

3. яких заборонено допитувати як свідків.

Бєлков О. Висловлюючи свою думку стосовно теоретичних та практичних аспектів права свідка відмовитись свідчити відносно себе, членів сім'ї та близьких родичів вказав що станом не тепер немає єдиної думки стосовно визначення поняття та основного змісту імунітету свідка. Визначає за потребу проаналізувати поняття імунітету з позиції порівняльного контексту тої чи іншої норми закону спираючись на етимологічне тлумачення поняття. Белков О Теоретичні ф практичні аспекти прав свідка відмовитись свідчити стосовно себе членів сім'ї та близьких родичів Л. 2003 р

За діючим кримінально-процесуальним законодавством близькі родичі підозрюваного, обвинуваченого та підсудного мають право відмовитися від дачі свідоцьких показань та пояснень (ст.63 Конституції України, п. 1, ч. 2 , ст. 69 КПК України). За відмову від дачі свідоцьких показань вони не притягаються до кримінальної відповідальності у відповідності до ст. 385 КК України. Якщо особа погодилася давати показання, то вона буде нести відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК України. На відміну від інших свідків близькі родичі підозрюваного, обвинуваченого та підсудного в силу родинних зв'язків зацікавлені у благополучному для вказаної категорії осіб вирішенні кримінальної справи. Коли свідок у прагненні полегшити участь свого родича свідомо перекручує обставини справи, дуже сумнівно, щоб погроза кримінальної відповідальності подіяла на нього відповідним чином. Тому не можна ігнорувати при допиті близьких родичів обвинуваченого природне почуття людини не спричинити своєму ближньому шкоди і розраховувати на отримання від нього правдивих показань, маючи на увазі погрозу кримінального покарання. Слідчо-судова практика дуже обережно підходить до використання показань родичів обвинуваченого при вирішенні кримінальної справи. Постановою Пленуму Верховного Суду України. Було роз'яснено, що відповідно до положення ст. 63 Конституції України члени сім'ї чи близькі родичі обвинуваченого, цивільного позивача чи цивільного відповідача не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань. Якщо під час проведення дізнання чи досудового слідства підозрюваному, обвинуваченому, його дружині чи близькому родичу ці положення не були роз'ясненні показання зазначених осіб повинні визнаватись судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимості їх використання як засіб доказування. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9

Крім того, не можна не враховувати, що допит родичів обвинуваченого спричиняє їм моральні страждання, хоч їх особистої вини у вчиненому обвинуваченим може і не бути. Спонукання одного з подружжя, батьків інших родичів давати показання проти свого близького під загрозою кримінального покарання знаходиться у протиріччі з вимогами моралі і не відповідає гуманному ладу законодавства України.

Перший крок у напрямку розширення гарантій та прав людини як вже вказано, зроблений у ст.63 Конституції України, яка надає свідкові право, не піддаючись переслідуванню з боку закону , не давати показань і пояснень щодо себе, членів сім'ї або близьких родичів ( коло їх визначене п. 11 ст. 32 КПК). Після чого було внесено зміни до чинного Кримінально-процесуального кодексу України - ст. 69, де передбачено право відмовитись давати показання як свідок близьким родичам підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Наступне розширення даних гарантій передбачено у проекті нового КПК України, а саме у редакції ст. 122, яка регламентує участь представника свідка у слідчих та інших процесуальних діях, його права та обов'язки який виступатиме додатковим гарантом забезпечення процесуального статусу свідка.

На погляд деяких вчених, розширення прав свідка і забезпеченні процесуальних гарантій його захисту дозволить не тільки відгородити останнього від незаконного переслідування і тиску, а й підвищить ефективність його участі у процесі з метою встановлення істини у справі. Казаренко М Право свідка на Імунітет та підстави його застосування // Право України, № 6, 1998рік, с.50.

Практика знає випадки копи під впливом погрози, не маючи надійного захисту, свідки змінювали свої показання, тим самим вступаючи у протиріччя зі своєю совістю та законом.

Характерною рисою статусу особистості в нашому суспільстві є неухильне розширення прав та свобод громадян. Тому український законодавець пішов вірним шляхом, закріпивши в Конституції України право особи не давати покази проти себе, членів сім'ї та близьких родичів, хоча в принципі це не заборонило цим особам за їх згодою виступати в якості свідків. Але все ж, як вже зазначалося вище, до таких показань, як джерела доказів слід підходити з обережністю, належним чином їх перевіряти та оцінювати.

У юридичній літературі неодноразово висловлювалась думка про те, що недопустимо ігнорувати моральний стан родичів, які притягаються в якості свідків для дачі показань, які викривають їх близьких Смітієнко 3. Казаренко М. Представництво та свідок у кримінальному процесі: вирішення питання //Право України 1998рік№ 4 С.89

.

Доречно нагадати, що в перших радянських законодавчих актах, а зокрема в Положенні “Про полкові суди” Положение о полкових судах. Ст.. бб.Утверждено декретом СНК РСФСР 1919 г.

12 Положение о воєнних следователях. Ст. 66. Утверждена приказом Реввоенсовета республики №1595 от 30 сентября 1919г.

, Положенні “Про військових слідчих” містилися особливі правила, які торкалися допиту в якості свідків родичів обвинуваченого. Вони розповсюджувалися на жінку обвинуваченого, його родичів по прямій лінії, а також рідних братів та сестер. При цьому Положенню про полкові суди не виключало родичів із числа свідків, а тільки передбачали їх допит без відібрання підписки про відповідальність за неправдиві покази Положення про військових слідчих дозволяло даній категорії осіб усувати себе від свідчень.

Право на відмову від дачі свідоцьких показань надано родичам обвинуваченого кримінально-процесуальним законодавством ряду країн - Болгарії, Угорщини, Німеччини, Польщі, Югославії та ін.

Кримінально-процесуальне законодаство Болгарії ( ст.. 51) наділило такими правами подружжя, родичів по висхідній та нисхідній лініях, братів та сестер обвинуваченого. Разом із тим особа, яка не скористалася своїй правом на відмову від дачі свідоцьких показань, повинна говорити правду, інакше вона понесе відповідальність за неправдиві показання.

Згідно кримінально-процесуальним законодавством ФРН свідки можуть використовувати це право як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні. В останньому випадку їх показання, дані на попередньому слідстві, не можуть бути розголошені. Право даних осіб на відмову від дачі показань обмежуються випадками, коли кримінальним законом встановлений обов'язок давати показання.

З метою забезпечення використання свідком свого права на відмову від показань кримінально-процесуальне законодавство Угорщини встановлює ряд процесуальних гарантій.

Попередження свідка про його права та відповідь свідка фіксуються в протоколі. Недотримання цього правила тягне за собою вилучення показань свідка із числа доказів. Покази свідка не можуть прийматися як докази і в тому випадку, коли він допитувався всупереч обґрунтованим заявам на своє право відмовитися від дачі показань.

Як вже зазначалося, свідок створюється самими обставинами справи і тому він є незамінним. Правило про незамінність свідка є виразом демократичності нашого судочинства і забезпечує об'єктивне та всебічне вирішення кримінальної справи. У той же час встановлення істини в кримінальний справі вимагає, щоб свідоцькі показання були би вільними від будь якого стороннього впливу. З цією метою кримінально-процесуальний закон забороняє виконувати свідку інші функції в кримінальному процесі по даній справі.

У відповідності до стаття 28. Закону України “Про державну таємницю” громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний: не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому довірена або стала відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків Закон України про державну таємницю// Голос України - 1994.- 21 січня.

За порушення даного обов'язку законом також передбачена кримінальна відповідальність (ст. 328 КК України).

З одного боку, закон не звільняє громадянина-носія таємниці від покладеної на нього відповідальності за її розголошення, з іншого - під загрозою кримінального переслідування вимагає від нього дачі показань із будь-яких обставин, які відносяться до справи, не забезпечуючи при цьому достатніх гарантій нерозголошення відомостей, які складають таємницю. Причому відповідальність за відмову від дачі показань менша, ніж відповідальність за розголошення таємниці. При такій колізії практично важко собі уявити, щоб свідок на першу вимогу слідства чи суду став давати показання з обставин, відомості про які складають важливу державну таємницю, хоч-би закон і не звільняв його від дачі показань.

Виникає необхідність у створенні додаткових кримінально-процесуальних гарантій для охорони у процесі розслідування і судового розгляду відомостей, які не підлягають розголошенню. При розробці таких гарантій доцільно використати досвід інших країн, кримінально-процесуальне законодавство котрих передбачає обмеження при використанні свідоцьких показань в якості доказів з мотивів охорони інтересів тих чи інших державних чи громадських інститутів чи охорони інтересів особи.

Кримінально-процесуальна охорона таємниці у ряді країн забезпечується, по-перше, розглядом обставин справи, які не підлягають розголошенню, при зачинених дверях, по-друге, забороною без дозволу компетентних органів допиту свідків щодо фактів, відомості про які складають таємницю.

Угорське кримінально-процесуальне право забороняє допит свідків щодо фактів, які складають державну чи службову таємницю.

Кримінально-процесуальне законодавство Болгарії зобов'язує свідка попередити органи слідства чи суду, що обставини, щодо яких йому задають питання, складають державну таємницю Інакше він несе відповідальність за розголошення державної таємниці Норми, які регламентують порядок допиту свідка - носія таємниці, містяться також у кримінально-процесуальному законодавстві Польщі, Румунії.

Є очевидним, що форми та методи збереження у таємниці відомостей, розголошення яких може нанести шкоду суспільству чи окремим громадянам, повинні встановлюватися із врахуванням важливості самих відомостей.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9