Каталог Рефератов - Майнові правовідносини батьків та дітей

	Информационно-образоательный портал
	Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,



МЕНЮ\|

поиск

Майнові правовідносини батьків та дітей

Самостійна робота

Майнові правовідносини батьків і дітей

План

Основні поняття

1. Особисті майнові та немайнові права батьків та дітей
2. Усиновлення
3. Опіка та піклування
Література

Основні поняття
Особисті майнові та немайнові права

усиновлення

умови усиновлення

опіка та піклування

Запитання для самоперевірки

Які характерні ознаки особистих немайнових прав та обов'язків батьків і дітей?

Між ким існують особисті немайнові права та обов'язки?

Які права має дитина з моменту народження?

Що таке усиновлення?

Назвіть основні умови усиновлення.

Хто має право бути усиновленим?

Хто має право бути усиновлювачем?

Над ким встановлюється опіка та піклування?

Хто має право бути опікуном (піклувальником)?

У яких випадках встановлюється опіка та піклування?

1. Особисті майнові та немайнові права батьків та дітей
Факт народження дитини, засвідчений у встановленому законом порядку, тобто зареєстрований в органі РАЦСУ, є підставою виникнення особистих немайнових та майнових прав і обов'язків батьків та дітей. Ці права та обов'язки, як й будь - які інші суб'єктивні сімейні права та обов'язки, тісно пов'язані з особою їх носія і не мають майнового (економічного) змісту. Вони не передаються і не відчужуються.

Обов'язки батьків і дітей є взаємними. Згідно зі статтями 141 і 142 СК (Стаття 141. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків

Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від

того, чи перебувають їхні батьки у шлюбі між собою)

мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, а діти щодо батьків.

Особисті немайнові відносини існують переважно між батьками й неповнолітніми дітьми (єдиний виняток з цього правила становить положення ст.172 СК, яке передбачає обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про батьків). Визначення поняття дитини наведене у ст.6 СК. Причому відповідно до неї дитина до досягнення нею 14 років вважається малолітньою, а дитина у віці від 14 до 18 років - неповнолітньою.

Особистим немайновим правам та обов'язкам притаманні деякі специфічні риси:

1) вони мають строковий характер, оскільки належать батька і дітям, як правило, лише до досягнення дітьми повноліття (виняток - ст.172 СК). Після настання повноліття, а також при набутті неповнолітньою особою або наданні їй повної цивільної дієздатності (ч.2 ст.34, ч.1 ст.35 ЦК) ці права та обов'язки припиняються;

2) у зазначених правовідносинах поєднуються інтереси батьків і дітей.

Характерною ознакою особистих немайнових прав та обов'язків батьків і дітей, як зазначено в літературі, є те, що деякі з них одночасно є їх суб'єктивними сімейними обов'язками. Зокрема, такими правами є право батьків на виховання своїх дітей, право присвоєння дитині прізвища, імені, по батькові, право представляти і захищати інтереси дітей тощо.

Право та обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.

Реалізація закріплених СК рівних прав і обов'язків батьків, які перебувають у шлюбі між собою, щодо дитини має розпочинатися з виконання батьками їх обов'язку забрати її з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я (у тих випадках, коли дитина була народжена не у пологовому будинку, а в іншому закладі або поміщена туди відразу після пологів). Це положення закріплено у ч.1 ст.143 СК (Стаття 143. Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я

Мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов'язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я

Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов'язана забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.

Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, забрати дитину мають право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки і піклування).

Тим самим законодавець робить наголос на тому, що відсутність у жінки чоловіка або іншої особи, яка визнає своє батьківство, не є підставою для відмови від дитини. Однак закріплення за зазначеного обов'язку лише за матір'ю порушує принцип рівності прав та обов'язків обох батьків. Тому уявляється, що цей обов'язок має покладатися як на матір, так і на батька дитини незалежно від тих відносин, у яких вони перебувають (зареєстровано шлюб чи ні).

Обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в органі РАЦСу.

Порядок виконання цього обов'язку закріплено у ст.144 СК, відповідно до ч.1 якої батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати її народження в органі РАЦСу (реєстрація мертвонародженої дитини має проводитись протягом трьох діб). Цей обов'язок встановлено насамперед в інтересах дитини, оскільки без реєстрації народження вона не зможе повноцінно користуватися своїми правами й виконувати певні обов'язки як суб'єкт правовідносин. Водночас він є обов'язком батьків перед державою, тобто також має не тільки сімейно - , а й публічно - правовий характер.

У зазначеній статті закріплені й наслідки невиконання батьками дитини обов'язку щодо реєстрації її народження. Зокрема, прямо зазначено, що його невиконання (на відміну від ст.163 КпШС) є підставою для покладення на батьків відповідальності, встановленої законом. Уявляється, що це штраф, передбачений адміністративним законодавством.

Реєстрація дитини, народженої жінкою, в організм якої було імплантовано зародок, зачатий подружжям, проводиться за заявою дружини і чоловіка, які дали згоду на імплантацію. У такому разі одночасно з документом, який підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається засвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини.

Право дитини на прізвище, ім'я, по батькові.

Відповідно до ст.7 Конвенції про права дитини дитина з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків та право на їх піклування. Стаття 8

Конвенції передбачає право дитини на збереження своєї індивідуальності. Індивідуалізуючими ознаками особи є ім'я, прізвище, громадянство, сімейні зв'язки. Згідно зі ст.28 СК фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм іменем. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає з закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Право фізичної особи на ім'я передбачене також ст.294 ЦК. Відповідно до ст.145 СК прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо батьки мають спільне прізвище, воно присвоюється й дітям. Така ситуація є найпоширенішою й особливих проблем не викликає.

Фізична особа, яка досягла 16 років, має право змінити своє прізвище та ім'я (статті 28 і 294 ЦК), яке так само, як і по батькові та прізвище, необхідне для її індивідуалізації як суб'єкта правовідносин.

У ст.146 СК закріплено право на присвоєння їй імені, яке одночасно є їх обов'язком. Як правило ім'я дитини визначається за згодою батьків. Вони мають право обрати будь - яке ім'я, як передбачене, так і не передбачене довідником власних імен. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за відсутності добровільного визнання батьківства конкретною особою визначається її матір'ю.

По батькові дитини є однією зі складових її імені. Воно не може визначатись за розсудом батьків. Згідно з ч.1 ст.147 СК по батькові дитини визначається за іменем батька.

Право та обов'язок батьків щодо виховання дитини.

Це право і обов'язок є найважливішим серед батьківських прав та обов'язків.

У ст.150 СК визначено загальне коло обов'язків батьків щодо виховання та розвитку дитини. Згідно з нею батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, забезпечувати здобуття нею повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Питання ж про те, як треба виконувати ці обов'язки, які форми і методи виховання застосовувати, мають вирішувати самі батьки.

2. Усиновлення
У ст.20 Конвенції про права дитини зазначено, що дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка у її найвищих інтересах не може бути залишена у такому оточені, має право на особистий захист і допомогу з боку держави.

Відповідно до ч.3 ст.52 Конституції утримання та виховання дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. В Україні для надання допомоги таким дітям створено систему державних дитячих закладів, у яких вони перебувають на повному державному забезпечені до досягнення повноліття. До таких закладів належать дитячі будинки для дітей дошкільного віку, дитячі будинки для дітей шкільного віку, дитячі будинки змішаного типу, а також загальноосвітні школи - інтернати для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Особливе місце серед форм постійного влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, посідає усиновлення. Це оптимальна форма влаштування дітей - сиріт та покинутих дітей, оскільки в результаті усиновлення, як правило, для дитини створюються такі умови виховання, що наближаються до умов у рідній сім'ї, а часом і значно кращі. Це пов'язано з тим, що усиновлення рідко буває випадковим. Як правило, це добре зважене рішення, в якому втілюються мрії й бажання самотніх осіб, які не мають рідних дітей.

Усиновлення є однією з форм сімейного виховання дітей, яке можливе тоді, коли їх батьки або один з них померли, невідомі чи позбавлені батьківських прав, визнані у судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми або оголошені померлими чи з інших поважних причин не можуть виховувати своїх дітей.

Згідно з ч.1ст. 207 СК усиновленням є здійснюване на підставі рішення суду прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина. Це юридичний акт, в результаті вчинення якого між усиновлювачем і його родичами, з одного боку, та усиновленою особою - з другого виникають такі самі права й обов'язки, як й між батьками та дітьми, іншими родичами за походженням.

З наведеного визначення випливає, що усиновлення треба розуміти як юридичний факт, який породжує встановлення нового правового зв'язку, насамперед між усиновлювачем і усиновленим, а також між усиновленим і родичами усиновлювача. Оскільки в результаті усиновлення дитини з юридичної точки зору набуває нових батьків і родичів, то за загальним правилом акт усиновлення припиняє правовий зв'язок дитини з її батьками та іншими родичами. Таким чином, усиновлення - це одночасно і право утворюючий, і право припиняючий факт.

Усиновлення - це юридичний акт, внаслідок вчинення якого відносини між та її усиновлювачем і його родичами встановлюють не на певний строк, як, наприклад, при встановленні над дитиною опіки та піклування, а назавжди. Тому закон надає дуже важливого значення юридичному оформленню усиновлення, закріплюючи правило, відповідно до якого воно має здійснюватись не тільки за заявою особи, яка бажає усиновити дитину, а й на підставі рішення суду.

Таким чином, нині адміністративний порядок усиновлення замінений судовим.

Безумовно, цей порядок кращий. Адже рішення про усиновлення мають на стільки важливе значення для дітей, їх усиновлювачів і батьків, що вони повинні прийматися з додержанням усіх процесуальних гарантій. А це може забезпечити лише судовий процес.

Усиновлення на підставі рішення суду охоплює такі випадки:

1) усиновлення в Україні її громадянами дитини, яка також є громадянином України;

2) усиновлення в Україні її громадянами повнолітньої особи, яка також є громадянином України;

3) усиновлення в Україні іноземцями та особами без громадянства дитини, яка є громадянином України;

4) усиновлення в Україні дитини яка є іноземкою і проживає на території нашої держави, громадянами України або іноземцями та особами без громадянства.

Тому усиновлення проводиться лише у тих випадках, коли суд переконається в тому, що громадяни України та іноземці, які бажають бути усиновлювачами, виявляють свідоме прагнення виховувати дітей і піклуватись про них. Усиновлення, яке не відповідає інтересам дитини, може бути визнане не дійсним або скасоване за рішенням суду (статті 236 - 239 СК; п,27 Порядку ведення обліку дітей).

Під умовами усиновлення треба розуміти встановленні сімейним законодавством України вимоги, додержання яких є обов'язковим під час здійснення цього юридичного акту. Нормативне закріплення умов усиновлення пояснюється його сутністю, що передбачає спрямованість цих умов на забезпечення того, щоб у результаті усиновлення дитині, в силу певних причин позбавленій батьківського піклування, були створенні належні умови для виховання в сім'ї.

Як правило, усиновлюються діти раннього віку, що відповідає їх інтересам і сутності інституту усиновлення. Щоб усиновлення відповідало своєму призначенню, воно повинно проводитись виключно в інтересах дитини. Це перша умова усиновлення.

У статтях 208 - 210 СК наведено перелік осіб, які можуть бути усиновленими. Головним же є те, що відповідно до ч.1 ст. 208 СК усиновленою може бути дитина. І це є другою умовою усиновлення.

Страницы: 1, 2

© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.