Міжнародне право другої половини XX ст.

4

Контрольна робота з навчальної дисципліни

історії теорії держави і права зарубіжних країн

за темою: “Міжнародне право другої половини XX ст.”

План

Вступ

1. Розвиток міжнародного права після Другої світової війни. Створення ООН.

2. Система Об`єднаних Націй.

3. Загальні питання, що стосуються ООН.

4. Миротворчі функції ООН.

5. Переоцінка ролі ООН.

Висновки

Список використаної літератури та джерел

Вступ

Ще до закінчення Другої світової війни учасниками анти-гітлерівської коаліції та іншими прогресивними державами була визнана необхідність ліквідації Ліги Націй і створення нової світової організації на цілком нових засадах. Цими за-садами були принципи права, спрямовані на забезпечення миру, безпеки, свободи і загального добробуту людства.

Такою організацією стала Організація Об'єднаних Націй, створена 26 червня 1945 р. зі штаб-квартирою у Нью-Йорку. Її Статут і плідна діяльність протягом уже понад 50 років свідчать про величезний внесок ООН у розвиток сучасного міжнародного права.

Актуальність теми полягає в тому, що особливості утворення ООН, як наступний крок в еволюції міжнародного права, є необхідною складовою для більш глибокого розуміння основних особливостей галузей сучасного права, тобто глибоке вивчення та засвоєння системи, функцій, задач та ролі цієї організації важливе для підвищення якості підготовки висококваліфікованих спеціалістів та розробки подальших планів в розвитку права. Лише дослідивши увесь комплекс історико-правових питань у минулому, можна прогнозувати шляхи подальшої правової розбудови світу. Для того, щоб уникнути проблем та помилок у майбутньому, необхідно бути добре освідомленим про минуле та не повторювати їх.

Предметом дослідження є міжнародне право другої половини ХХ ст., особливості та значення у розвитку суспільства. Об'єкта-ми вивчення є розвиток організації та діяльності ООН, її напрямки діяльності та основні міжнародно-правові акти.

Мета - визначити роль міжнародного права у регулюванні життя людей та формування аналітичних висновків щодо подальшого його розвитку.

У відповідності з метою дослідження ставляться такі завдання:

ь охарактеризувати розвиток організації та діяльності ООН;

ь висвітлити особливості системи організації ООН;

ь визначити основні напрямки діяльності цієї організації;

ь прослідкувати вплив основних міжнародно-правових актів на правовідносини в сучасному світі;

ь визначити роль міжнародного права у державно-правовому житті.

Методологічною основою цієї контрольної роботи є принципи історизму та об'єктивності. При написанні використані такі основні наукові методи - проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, контекстуального аналізу та інтерпретаційного синтезу.

1. Розвиток міжнародного права після Другої світової війни. Створення ООН.

Система Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) в її сучасному вигляді складалася протягом довгого часу, тому важливе правильне розуміння причини появи всіх її елементів.

Система ООН зародилася більше 100 років тому як механізм управління світовою спільнотою. В середині дев'ятнадцятого сторіччя з'явилися перші міжнародні міжурядові організації. Поява цих організацій була викликана двома причинами, що взаємовиключають одна одну. По-перше, освітою в результаті буржуазно-демократичних революцій, прагнучих суверенних держав, прагнучих до національної незалежності, і, по-друге, успіхами науково-технічної революції, породжувачами тенденції до взаємозалежності і взаємозв'язаності держав.

Як відомо, гасло невід'ємності і непорушності суверенітету народу і держави було одним з найзначущіших за часів буржуазно-демократичних революцій в багатьох європейських країнах. Новий правлячий клас прагнув закріпити своє панування за допомогою сильної, незалежної держави. В той же час розвиток ринкових відносин стимулював прискорення науково-технічного прогресу, у тому числі у сфері знарядь виробництва.

Науково-технічний прогрес, у свою чергу, привів до тому, що інтеграційні процеси проникли в економіку всіх розвинених країн Європи і викликали всесторонній зв'язок націй. Бажання розвиватися в рамках суверенної держави і неможливість робити це без широкої співпраці з іншими незалежними державами - і привела до появи такої форми міждержавних взаємозв'язків, як міжнародні міжурядові організації.

Спочатку, головною метою міждержавної співпраці в рамках міжнародних організацій можна було рахувати контроль над інтеграційними процесами. На першому етапі за міжурядовими організаціями закріплювалася швидше технічно-організаційна, ніж політична функція. Вони були покликані розвивати інтеграційні тенденції з метою залучення держав-членів. Звичайна сфера співпраці - зв'язок, транспорт, відносини з колоніями.

Питання про виникнення першої міжнародної організації дотепер залишається спірним. Правознавці-міжнародники частіше за все називають такою Центральну комісію судноплавства по Рейну, що виникла в 1815 році. Окрім європейських і американських комісій по міжнародних річках, що характеризуються строго спеціальною компетенцією, в ХІХ столітті створювалися так звані квазіколоніальні організації, такі як наприклад Західний Іріан, який проіснував недовго, а також адміністративні союзи.

Саме адміністративні союзи виявилися самою відповідною формою розвитку міжурядових організацій.

За образом і подобою адміністративних союзів, головною задачею яких була співпраця держав в спеціальних областях, міжурядові організації розвивалися в перебігу цілого століття.

Початок двадцятого сторіччя ознаменував кінець спокійного розвитку багатьох держав. Суперечності властиві початку розвитку капіталізму породили світову війну. Перша світова війна не тільки затримала розвиток міжнародних організацій, але і привела до розпуску багато кого з них. В той же час усвідомлення згубності світових воєн для всієї людської цивілізації надало дію на появу проектів створення міжнародних організацій політичної орієнтації в цілях запобігання воєн.

Ідея створення глобальної міжурядової організації для запобігання воєн і підтримки миру займала розум людства з давніх пір.

Один з таких проектів ліг в основу Ліги Націй (1919), яка так і не стала ефективним інструментом політичної і міжнародної співпраці.

В цілому за час від першої до другої світової війни розробка проблем організації міжнародного миру і безпеки рухалася вельми поволі.

Друга світова війна через її масштаби, методів терору, вживаних фашистськими арміями, дала могутній поштовх урядовій і суспільній ініціативі по організації миру і безпеки.

На урядовому рівні питання створення організації міжнародної безпеки виникло з перших днів війни.

В науковій літературі існують розбіжності про те, хто з союзників і в якому документі першим запропонував створення Організації Об'єднаних Націй. Західні учені таким документом назвали Атлантичну хартію Рузвельта і Черчілля від 14 серпня 1941 року. Радянські дослідники цілком обґрунтовано посилалися на радянсько-польську декларацію від 4 грудня 1941 року.

Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав в Москві в 1943 році.

В декларації від 30 жовтня 1943 року підписаної представниками СРСР, США, Великобританії і Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність установи в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримки міжнародного миру і безпеки, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав, членами якої можуть бути всі такі держави - великі і малі» Внешняя политика Советского Союза в период отечественной войны. Т.1 М.1970.

Особливостями цієї організації слід назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавної співпраці. Ці характеристики не були властиві колишнім міжурядовим організаціям.

Подальший хід підготовки нової міжнародної міжурядової структури добре відомий і детально описаний в багатьох історико-правових дослідженнях. Найважливішими етапами в створенні ООН обгрунтовано називають конференцію в Думбартон-Оксе (1944 р.), на якій були злагоджені основні принципи і параметри механізму діяльності майбутньої організації. Кримська конференція в Ялті в лютому 1945 року, з участю глав трьох урядів - радянського, британського і американського - обговорила запропонований конференцією в Думбартон-Оксе пакет документів, доповнивши його у ряді пунктів, і ухвалила рішення про скликання конференції Об'єднаних Націй в США в квітні 1945 року.

Це рішення реалізувалося на конференції в Сан-Франциско, що проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 року і що завершилася ухваленням засновницьких документів ООН. 24 жовтня 1945 року після передачі на зберігання п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших держав ратифікаційних грамот Статут ООН увійшов до сили.

Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися очікування міцного миру, давала надію і на розвиток співпраці всіх держав в питаннях економічного і соціального розвитку.

У статті 1 Статуту ООН закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної організації:

1. Підтримувати міжнародний мир і безпеку

2. Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів.

3. Здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні між-народних проблем економічного, соціального, культурного і гу-манітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.

4. Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих за-гальних цілей.

Для досягнення цих статутних цілей ООН керується та-кими принципами, що є фактично основними принципами міжнародного права:

1. Принцип суверенної рівності всіх членів ООН.

2. Принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'я-зань.

3. Принцип розв'язання міжнародних суперечок мирними засо-бами.

4. Принцип утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування.

5. Принцип утримання від надання допомоги будь-якій держа-ві, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує дії пре-вентивного або примусового характеру.

6. Принцип забезпечення дії відповідно до цих принципів, ос-кільки це може виявитися необхідним для підтримання міжна-родного миру і безпеки.

7. Принцип невтручання в справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

У Статуті ООН чітко визначено членство в організації (статті 3--6). Головними органами ООН визначені такі, що засновуються за Статутом: Генеральна Асамблея, Рада Без-пеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнарод-ний суд і Секретаріат (ст. 7). Повноваження головних орга-нів ООН докладно окреслено у розділах IV і V Статуту

Значну увагу в Статуті приділено проблемам мирного розв'язання спорів, які могли б загрожувати додержанню міжнародного миру й безпеки (розділ VI).

Для реалізації мети, викладеної в ч. 1 ст. 1, Статут ООН докладно визначає обов'язки і дії Ради Безпеки стосовно за-грози миру, порушень миру й актів агресії (розділ VII)

У Статуті ООН закріплено норму, яка ніякою мірою не перешкоджає існуванню поряд з ООН регіональних угод або органів, що пов'язані з підтриманням міжнародного миру і безпеки (розділ VIII). При цьому застерігається, що такі уго-ди або органи та їх діяльність мають бути сумісні з цілями і принципами ООН.

Для створення у світі умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, за-снованих на повазі принципу рівноправності і самовизначен-ня народів, у розділі IX Статуту ООН окреслено основні на-прями міжнародного економічного і соціального співробіт-ництва.

Як зазначалося, у ст. 7 Статуту перераховані головні ор-гани ООН, зокрема Економічна і соціальна рада. У розділі Х Статуту докладно викладено норми, що стосуються складу, функцій і повноважень, принципів голосування і процедурні аспекти Економічної і соціальної ради. Розділ XI Статуту містить Декларацію про території, що не самоврядовуються. Міжнародну систему опіки викладено у розділі XII Статуту. Норми ж, що стосуються Ради з опіки, як-от: склад, функції і повноваження, голосування, процедура -- закріплені в роз-ділі XIII.

Важливим за своїм значенням і правовими наслідками є розділ XIV Статуту, де містяться норми, відповідно до яких створюється і функціонує Міжнародний суд. Відзначається, що він є головним судовим органом ООН (ст. 92). Всі члени Організації є ірзо їасіо (тобто внаслідок самого факту) учас-никами Статуту Міжнародного суду (ст. 93). Кожний член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного суду у тій справі, в якій він є стороною (ст. 94). Статут Між-народного суду є додатком до Статуту ООН. У його основу покладено Статут Постійної палати Міжнародного правосуд-дя. Статут Міжнародного суду -- невід'ємна частина Стату-ту ООН.

Страницы: 1, 2, 3, 4