на тему рефераты Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
на тему рефераты
на тему рефераты
МЕНЮ|
на тему рефераты
поиск
Мусульманське право (шаріат)
усульманське право як система виникла ще в VII-X cт. в Арабському Халіфаті. Мусульманське право виникло у процесі розпаду родоплемінного ладу і становлення феодального суспільства в Арабському халіфаті. Воно відображало взаємодію двох засад - релігійно-етичної та. власне правової, пов'язано з ім'ям Магомета - купця з Мекки (570-632 pp), який об'єднав всі аравійські племена в один народ, створив арабську державу і поклав у його основу іслам. На формування мусульманського права, що нерідко позначається терміном "фікх", великий вплив справили як іслам, так й інші давні релігійні течії. Чималу роль при цьому відіграло звичаєве право. Після смерті Магомета до початку VIII ст. його справу продовжували чотири "праведних" халіфи - Абу-Бакр, Омар, Осман, Алі та інші сподвижники пророка. Володіння релігійною і світською владою (законодавчою, виконавчою, судовою) відкривало їм широкий простір для тлумачення від імені Аллаха і Магомета релігійних джерел - Корана і суни, в яких містилися окремі норми кримінального і цивільного права. Ці норми не були приведені у певну систему, не виділені в окрему групу, а тому "праведні" халіфи віддавали перевагу на основі консенсусу формулюванню нових правил поведінки. Лайпанов Б. Ислам в истории. - М., 2001. - С.134

У VIII-Х століттях юристи, відчуваючи брак конкретних розпоряджень Корана і суни, необхідність у заповненні прогалин і пристосуванні релігійних джерел до потреб суспільного розвитку, узяли на себе завдання вдосконалити мусульманське право. Першим кроком стала поява “рай” (араб. - думка) - відносно вільного власного розсуду юристів, застосовуваного для тлумаченні норм Корана і суни. Таким кроком був “іджтихад" (від араб. іджтихада - виносити самостійне рішення) - фор­мулювання компетентним факіхом нових правил поведінки на основі Корана і суни у разі їх "мовчанки". Особи, які набули право самостійно вирішувати питання, обійдені в Корані і Сунні, стали називатися муджтохідоми. Бурхливий розвиток іджтихаду призвів до того, що мусульманські вчені-юристи сформулювали більшість конкретних норм і загальних принципів мусульманського права (доктринальна розробка права). Праці муджтахідів набули сили обов'язкових джерел для тих, хто застосовував норми мусульманського права. У питаннях, не врегульованих Кораном і Сунною, від судді вимагалося приймати рішення на основі формулювань факіхів (юристів), а не за власним розумінням. Поликарпов В.С. История религий. - М., 1994. - С.210

На початку VIII - усередині Х століть мусульманське право досягло розквіту завдяки діяльності юристів. Цей етап був названий періодом імамів і кодифікації - "золотою добою". З XI ст. мусульманське право розвивалося в рамках таких правових шкіл-толків - сунітської і шиїтської (школи Медини та іракської школи). Ці школи використовували звичаєве право, яке діяло на їх територіях, і пристосували його до потреб віри. В юридичному відношенні відмінність між школами було незначною. Поява шкіл-толків фактично закріпила становище доктрини як основного джерела мусульманського права. Кожна із шкіл створила свій набір методів юридичної техніки, за допомогою яких уводилися нові норми у разі "мовчанки" Корана і Сунни.

До ХІІІ ст. висновки основних шкіл мусульманського права, що склалися до того часу, були канонізовані. Закінчилося пряме тлумачення Корану і суни. Настав період традиції - "таклід". Токарев С.А. Религии в истории народов мира. - М., 1976. - С.401

Рішення муджтахідів, прийняті раніше у конкретних питаннях, стали правовими нормами. Термін "фікс", що спочатку вживався для позначення мусульмансько-правової доктрини, став застосовуватися також щодо самого мусульманського права в об'єктивному розумінні. По суті, мусульманське право перетворилося на національне право. Воно було поділено на окремі гілки відповідно до доктрин-толків, які діяли в межах окремих територій. Держава призначала суддів і покладала на них обов'язок вирішувати справи на основі вчення певної школи. Наприклад, султан Салим І (початок XVI ст) видав указ про застосування суддями і муфтіями Османської імперії висновків ханіфітського тлумачення. Мусульманське право являло собою збірник численних багатоманітних норм, яки виникали у різних історичних, часто формально не визначених ситуаціях, що надавало широкого простору для суддівського розсуду (дотепер у судів зберігається можливість вибору).

Подальший розвиток мусульманського права відбувався шляхом послідовного усунення суперечностей, що існували в рамках того чи іншого толку. Створювалися загальні положення і принципи, єдині для всіх мусульманських правових шкіл. Позаяк спо­чатку мусульманські юристи конкретизували загальні положення Корану і суни в індивідуальних рішеннях, то згодом різні тлу­мачення казуальних рішень поставили їх перед необхідністю вироблення загальних юридичних принципів мусульманської правової системи. Ці норми-принципи (своєрідна "загальна частина" мусульманського права, вихідна засада у разі застосуван­ня будь-якої конкретної правової норми) додали мусульманському праву логічної цілісності, стрункості і значно підвищили його регулятивні можливості. Вони стали єдиними і незаперечними для всіх тлумачень, додали стабільності мусульманському праву.

З другої половини XIX ст. і дотепер поступово знижується роль юридичної доктрини. Зростає значення закону як джерела права. Приймаються кодекси. Відбувається активне запозичення елементів романс-германського і англо-американського права. Богдасаров С. Две стороны исламского фактора. - М., 2003. -С.95

На державному рівні в мусульманських країнах розроблена концепція "верховенства шаріату", яка перегукується із сучасними концепціями правової держави. Відповідно до цієї концепції глава держави пов'язаний нормами мусульманського права, сформульованими муджтахідами (вихідним є положення про належність муджтахідам законодавчої влади). Основний зміст мусульманського права - витікаючі із ісламу правила поведінки віруючих і покарання (звичайно релігійного змісту) за невиконання даних правил. Мусульманське право поширюється тільки на мусульман. Але все рівно, навіть в тих країнах, де мусульмани є основною частиною населення, воно доповнюється законами і традиціями, кодифікується і модифікується e зв'язку з виникаючими новими суспільними відносинами. Внаслідок цього, виконується релігійне мусульманське право і право мусульманських держав. Характерною рисою мусульманського права є те, що воно представляє собою одну із багатьох сторін релігії іслама, яка встановлює визначені правила і об'єкт вірування, а також вказує віруючим на те, що можна робити, а що не можна. Шлях напрямку (“Шар" чи “Шаріат”) і складає саме мусульманське право, а воно вже і диктує мусульманину правила поведінки у відповідності з релігією. Смирнов Н.А. Пятьдесят лет исламоведения .Т. 4. - М., 1973. - С.58 В основі мусульманського права лежить чотири джерела:

Священна книга Коран, складена із висловлювань Аллаха, котрий звертається до останнього із пророків і посланців, Магомета.

Сунна - збірник традиційних правил, які торкаються дій і висловлювань Магомета, відтворені цілим рядом посередників.

Іджма - конкретизація положень Корану у викладені видатними вченими - ісламістами.

Кияс - роздуми про ті явища життя мусульман, які не охоплюються попередніми джерелами мусульманського права.

Цікавим є той факт, що норми Шаріату виконуються населенням мусульманських країн і сприймаються як обов'язкові правила поведінки. В країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним законом, цю роль грають Коран, Сунна, Іджма і Кияс. Мусульманські юристи і богослови вважають, що врегулюванню нормам Корану і Шаріату підлягають як релігійна, так і етична сторони суспільного життя, взаємовідносини громадян як між собою, так і з державою. Вони стверджують, що ці норми, освячені волею Аллаха, найбільш сильні за своєю дією, чим конституційні норми, написані людиною. Наприклад, в Саудівській Аравії немає писаної Конституції, її місце займає Коран.

Також можна відмітити, що норми мусульманського права мають відносну незалежність по відношенню до постулатів ісламу. Так поряд з писаним правом - шаріатом - в мусульманських країнах діє і звичайне право - адати.

Правові системи різних мусульманських держав, не дивлячись на їх спільність у головному, мають і істотні відмінності в структурі права, правових закладів, правовій культурі, правового регулювання. Великий вплив на розвиток правових систем мусульманських держав в наш час роблять правові системи Заходу - романо - германська і загального права. Так, поряд з комплексом мусульманських норм “ особистого статусу ” (правосуб'єктність, шлюб, заповіт, наслідування), в них сформувалися такі галузі права, як цивільне, торгове, судово-процесуальне, кримінальне.

Проводиться систематизація законодавства, удосконалюється організація і діяльність судів.

В той же час, в ряді країн зберігаються і діють мусульманські суди, в юрисдикцію яких входить перш за все розгляд справ приватного статуту, а інколи і цивільних чи кримінальних. В наш час не в одній країні із мусульманської правової сім'ї, мусульманське право не є єдиним діючим правом, але в той же час воно не втратило своїх позицій в якості діючих правових норм. Виключення складає тільки Туреччина, де ще в 30-і рр. цього століття, мусульманське право у всіх галузях було замінене законодавством буржуазного типу. Ахмедов А. Ислам в современной идейно-политической борьбе.- М., 1985. - С.52

Отже, проаналізувавши чималу базу історичної та юридичної літератури, можемо дійти висновку, що іслам, протягом свого тисячолітнього розвитку, пройшов чималий шлях і став однією з найпоширеніших релігій світу. Частиною ісламу є шаріат - мусульманське право, правові розпорядження, невід'ємні від теології ісламу, тісно пов'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Іслам розглядає правові настанови як частку єдиного божественного закону і порядку. Звідси велінням і заборонам, які складають норми шаріату, також приписується божественне значення. Саме тому шаріат розвивався як суворо конфесіональне право.

Розділ II. Джерела мусульманського права та їх сутність

Одночасно з виникненням Халіфату формувалося його право - шаріат (шаріа - з арабської - "належний шлях"). Право спочатку формувалося як найважливіша частина релігії. Його основними джерелами стали: Коран - головна священна книга ісламу. Приписи що містяться в ньому носять характер релігійно-моральних направляючих установок. Сунна - збірники переказів (хадісів) про вчинки та проповіді Мухаммеда, викладені його сподвижниками. У значній своїй частині вони також містять приписи щодо сімейно-спадкового і судового права. Згодом відношення до цього джерела в мусульманському світі стало неоднозначним: мусульмани-шиїти визнають не всі хадіси. Іджма - рішення, винесені авторитетними мусульманськими правознавця з питань, що не порушені в названих вище джерелах. Згодом ці рішення отримали визнання видатних правознавців-теологів. Вважається, що Мухаммед заохочував рішення справ на розсуд суддів (іджтіхад).

За переказом, Мухаммед сказав: "Якщо суддя виніс рішення на свій розсуд і виявився правим, то він повинен бути нагороджений удвічі, а якщо він судив на свій розсуд і помилився, то йому належить винагорода в одноразовому розмірі". Фетва - письмовий висновок вищих релігійних авторитетів за рішеннями світської влади щодо окремих питань громадського життя. Надалі, у міру поширення ісламу з'явилися й інші джерела права - укази та розпорядження халіфа, місцеві звичаї, що не суперечать ісламу, та деякі інші. Відповідно право стало диференційованими. Але в той же час намітилася тенденція до теоретичному узагальненню правових норм. Батыр К.И. Всеобщая история государства и права.-М.,1998.- С.154

З'ясування природи мусульманського різноджерельного права потребує висвітлення таких питань, як невіддиференційованість права і релігії ісламу, співвідношення канонічного права і мусульманського права, теорія джерел мусульманського права, вестернізація мусульманського права і його пристосування до сучасного світу, сучасна ісламістика про угрупування правових систем мусульманських країн. Антология мировой правовой мысли: В 5 т. Т. І. Античный мир и Восточная цивилизация. - М.: Мысль, 1999.-С. 635-688

На думку Р. Давіда і К. Жоффре-Спінозі: "Тісно зв'язане з релігією і з цивілізацією ісламу мусульманське право здатне по-справжньому зрозуміти лише той, хто має хоча б мінімальні загальні уявлення про цю релігію і про цю цивілізацію" Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. - М.: Междунар. отношения, 1996.

Мусульманський ідеал - досягти єдності віруючих і громадянського суспільства - ніколи не був реалізований. У мусульманських країнах, окрім норм шаріату, завжди існували звичаї договору, правова доктрина врешті, світські закони. А ці джерела права є ознакою громадянського, а не теократичного суспільства.

Джерелами мусульманського права є Коран, Сунна, Іджма, Кияс. Йдеться про класичне вчення "чотирьох коренів" ісламського права. У Корані поміщені юридичні приписи, які регулюють:

1) особистий статус (їх 70);

2) ті, що стосуються "цивільного права" (також 70);

3) ті, що стосуються" кримінального права" (їх 30);

4) ті, що стосуються судової процедури (їх 13);

5) ті, що стосуються "конституційного права ” (їх 10);

6) ті, що стосуються економіки і фінансів (їх 10);

7) ті, що стосуються "міжнародного права" (їх 25).

Об'єднані всі приписи Корана ідеєю справедливості.

Істотно, що в сучасному праві мусульманських країн вирішальне значення визнається за погодженою, єдиною думкою вчених, бо саме вона в кінцевому підсумку визначає, яку норму Корана чи Сунни безпосередньо чи за аналогією необхідно застосовувати в значенні чинного права Цвайгерт К., Кьотц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т. Т. I. Основы. - М.: Междунар. отношения, 2000.-С. 453. Аналогічними є думки Р. Давіда і К. Жоффре-Спінозі: "Сьогоднішній суддя шукав підстави для рішення не в Корані чи в Сунні... Будучи записаними в Іджму, норми права незалежно від їх походження підлягають застосуванню". І далі: “Іджма сьогодні є єдиною догматичною основою мусульманського права. Коран і Сунна - це лише його історична основа". Давид Р., Жоффре-Спиноза К. Основные правовые системы современности.- М.: Междунар. отношения, 1996.-С.313

Страницы: 1, 2, 3, 4


© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.