Національне та міжнародне право
магістерська робота Національне та міжнародне право Зміст - ВСТУП 3
- ПОНЯТТЯ ТА ПРЕДМЕТ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА. ЙОГО НОРМИ ТА СУБ'ЄКТИ 8
- МІЖНАРОДНЕ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ 39
- ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВА ЛЮДИНИ ТА МІЖНАРОДНЕ ПРАВО 50
- МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ЇХ ДІЯЛЬНІСТЬ 56
- КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ТА ЙОГО ВІДПОВІДНІСТЬ МІЖНАРОДНИМ НОРМАМ 77
- ВИСНОВКИ 82
- СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 84
- Всеобщий отказ от насилия требует убежденности всего общества. Это вопросы не правительственного, а государственного уровня; это вопросы не только официальных органов, а общества в целом, включая гражданское население, военнослужащих и религиозные органы. Мобилизация, которая крайне необходима для обеспечения перехода от культуры войны к культуре мира, требует участия каждого человека. Для изменений в мире необходимо участие всех.
- Фредерико Майор,
- генеральный директор ЮНЕСКО
ВСТУПУкраїна вже декілька років тому розпочала процес адаптації національного законодавства до права Європейського Союзу, визначений в ст. 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами та Україною. Як було вказано у Посланні Президента України Л. Кучми до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”, “стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку на найближчі десять років має стати створення реальних передумов вирішення основного геополітичного завдання нашої держави - вступу України до Європейського Союзу”.Безпрецедентне розширення Європейського Союзу є досить серйозним викликом сьогодення як для самого Союзу так і для України, яка матиме за кілька років спільний кордон з ЄС. Це ставить нові і більш складні завдання перед Україною, але в той же час надає унікальні можливості для прискорення процесів правової та економічної реформи.Адаптація законодавства України - це перший етап тривалого процесу наближення національної системи права, включаючи також правову культуру, доктрину та судову і адміністративну практику, до системи права Європейського Союзу відповідно до критеріїв, що висуваються Європейським Союзом щодо держав, які мають намір приєднатися до нього. Як показує досвід країн Центральної Європи такий процес є доволі складним та тривалим. Одного проголошення наміру приєднатися до Європейського Союзу - недостатньо. Одними політичними деклараціями неможливо досягти відповідності тим критеріям, що ставляться Європейським Союзом щодо країн-кандидатів. На засіданні Європейської Ради в Копенгагені у червні 1993 року було проголошено критерії приєднання для країн кандидатів у члени ЄС, які включають в себе:· стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу і захист національних меншин (політичні критерії); · наявність дієвої ринкової економіки і здатність витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС (економічні критерії); · здатність узяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС, в тому числі суворе дотримання цілей політичного, економічного, валютного союзу, включаючи повне прийняття acquis communautaire (інші критерії). На Мадридській Європейській Раді у 1995 році було також визначено, що держави-кандидати також повинні створити умови для своєї інтеграції шляхом пристосування своїх адміністративних структур, у такий спосіб, щоб acquis Європейського Співтовариства, яке було впроваджене у національне право ефективно виконувалось за допомогою належних адміністративних і судових органів.Відповідно однією з найважливіших умов вступу і засобом виконання копенгагенських критеріїв для України є адаптація до acquis communautaire (або спільного надбання), що є системою спільних прав та зобов'язань, які мають обов'язкову силу по відношенню до всіх Держав-членів в рамках Європейського Союзу. Ця система постійно розвивається та включає:1. зміст, принципи, політичні цілі установчих договорів; 2. законодавство, схвалене на виконання Договорів (регламенти, директиви, рішення); 3. практику Європейського Суду справедливості, включаючи загальні принципи права ЄС; 4. декларації та резолюції, прийняті Союзом; 5. заходи, прийняті в рамках Спільної політики в сфері зовнішніх зносин та безпеки; 6. заходи, прийняті в рамках Спільної політики в сфері правосуддя та внутрішніх справ; 7. міжнародні угоди, укладені Співтовариством та угоди, укладені Державами-членами між собою у сферах діяльності Союзу. Таким чином acquis складається не тільки із законодавства Співтовариства або права Співтовариства у вузькому розумінні, але й включає в себе всі акти, схвалені в рамках другої та третьої опор Європейського Союзу, а також в першу чергу спільні цілі, визначені в Договорах. Відповідно Україна, як і інші держави, що прагнуть бути прийнятими до Європейського Союзу, мають прийняти acquis у повному обсязі. Більше того, такі країни мають прийняти навіть такі заходи, що ще не стали частиною acquis, про що відмітила Європейська Комісія у Білій книзі “Підготовка асоційованих країн Центральної та Східної Європи до інтеграції у внутрішній ринок Союзу” 1995 р. Тому адаптація права України до acquis communautaire Європейського Союзу - це послідовний процес наближення правової системи, включаючи законодавство, правову культуру, доктрину та судову і адміністративну практику, до acquis communautaire Європейського Союзу, відповідно до критеріїв, що висуваються Європейським Союзом щодо держав, які мають намір приєднатися до нього. Цей процес має охоплювати всі стадії нормотворення та нормозастосування і бути обов'язковим для всіх органів державної влади в межах їх відповідної компетенції, та органів місцевого самоврядування. Більше того, ефективність такого процесу має також ґрунтуватися на тлумаченні, наскільки це можливо, існуючого права України в світлі acquis communautaire Європейського Союзу.Адаптація - складний та тривалий процес. Тому він має перестати бути лише прерогативою виконавчої влади. Хочу окремо підкреслити, що процес адаптації є загальнонаціональною справою. Як вже зазначив Президент України у dbot drfpfyjve Посланні, посилаючись на досвід держав, які здійснювали глибокі перетворення, “реальний успіх трансформаційних процесів можливий лише тоді, коли реформи та їхні результати відповідають інтересам і сподіванням широких верств населення, а тому отримують достатню суспільну підтримку”. Така підтримка можлива лише за умови залучення до процесу адаптації громадськості в цілому, що забезпечить легітимність та ефективність цього процесу. Оскільки адаптація законодавства є пріоритетною сферою загальнодержавної політики Верховна Рада України за ініціативи Президента України 21 листопада 2002 р. схвалила Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Ця Концепція буде покладена в основу Загальнодержавної програми адаптації, яка має стати основою цього процесу та запровадити ефективний механізм реалізації державної політики, спрямованої на інтеграцію України до Європейського Союзу. Розробка такої програми має бути завершена до 30 квітня 2003 року.Дорученням Прем`єр-міністра України В. Януковича від 14.12.2002 за № 16800/3 відповідальним за розробку Загальнодержавної програми визначено Міністерство юстиції України. Наказом Міністра юстиції України О. Лавриновича від 03.01.2003 за № 1/7 загальна координація процесу розробки Загальнодержавної програми покладена на Департамент міжнародного права Мінюсту, функції секретаріату доручено виконувати Центру порівняльного права при Міністерстві юстиції України.Вже зараз здійснюється безпрецедентна за своїми масштабами робота по опису законодавства України в пріоритетних сферах адаптації та проведення порівняльно-правового аналізу із відповідним acquis Європейського Союзу. Одночасно UEPLAC проводить подібний опис права ЄС у цих пріоритетних сферах, що саме становитиме одну з основ Загальнодержавної програми адаптації законодавства України.Водночас до розробки цієї програми передбачається залучення інших центральних органів виконавчої влади, науково-дослідницьких установ, провідних фахівців у сфері європейського права, а також експертів Українсько-європейського консультативного центру з питань законодавства (UEPLAC). Ми також маємо бажання прийняти участь в цій кропіткій справі. У даній науковій роботі була зроблена спроба розкрити найбільш важливі, на нашу думку, проблеми співвідношення національного та міжнародного права; висловити свою точку зору з найгостріших проблем у цьому питанні. Такий підхід, на нашу думку, може допомогти усвідомити, що міжнародне право - це своєрідний живий індивід, що воно розвивається відповідно до нових потреб соціальної практики і буде спонукати до власних пошуків оптимальних шляхів вирішення наявних проблем у взаємовідносинах між різними суб'єктами міжнародного спілкування. У роботі була зроблена спроба систематизувати сучасні нормативні матеріали і сучасну практику України, узагальнити досвід і доробок інших спеціалістів, дати теоретичне осмислення найважливіших проблем у становленні такої науки, як міжнародне право. ПОНЯТТЯ ТА ПРЕДМЕТ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА. ЙОГО НОРМИ ТА СУБ'ЄКТИСуперечки про термін "міжнародне право" ведуться давно і небезпідставно, оскільки слововживання "міжнародне право" має передбачати право між народами. Але це право давно не є правом між народами, а є правом між державами, хоча історично -- це право між народами, оскільки саме під такою назвою -- jus gentium -- воно зароджувалось у Стародавньому Римі. Літературу з міжнародного права довго видавали латинською, ця назва збереглась німецькою, французькою, англійською, українською, російською та всіма іншими мовами. Правда, до кінця XVIII -- на початок XIX століття англійська назва Law of Nations поступилась International Law (у Бентама в 1789 p.), французька Droit des gents - Droit International (у Дюмона). Вистояли лише німці, не змінивши назви. Коли ж з'явився термін "міжнародне приватне право", перше почали називати міжнародним публічним правом. Міжнародне право -- це, як справедливо зазначено міжнародно-правовій літературі [2|, особлива система права. Воно відрізняється від інших правових систем за методами правового регулювання, об'єктом і суб'єктами права, за способами нормоутворення і забезпечення юридичної сили. Особливості цього права такі своєрідні, що й сьогодні, коли його юридична сила вже не викликає заперечень, можна зустріти висловлювання, що піддають сумніву нормативну природу міжнародного права, йменують його то "не правом", то правом, але таким, що ґрунтується лише на нормах моралі [3]. З цього приводу в середині вісімдесятих років висловився англійський міжнародник Р. Дженнінгс, зазначивши не без іронії, що останнім часом теорія міжнародного права позбавилася теми, з якої у підручнику звичайно починалося викладення цієї дисципліни -- питання про те, чи є міжнародне право правом [4].Особливості міжнародного права випливають з характеру його суб'єктів, якими є лише суверенні й повністю незалежні держави. Суб'єктами міжнародного права є також міжнародні (міжурядові) організації, але оскільки вони створюються державами, то є похідними (іноді кажуть -- вторинними) суб'єктами міжнародного права. Зрідка у провінційній літературі робляться спроби розширити коло суб'єктів міжнародного права, зокрема, за рахунок різного роду недержавних органів, неурядових установ, навіть органів місцевого самоврядування. На нашу думку, в цьому не тільки немає практичної необхідності, а й теоретично це необґрунтоване і політично шкідливо. Справді, тепер, зі збільшенням у світі сепаратистських тенденцій, визнання за органами місцевого самоврядування статусу суб'єкта міжнародного права лише б зміцнило і стимулювало такий сепаратизм. Крім сторожкого і вельми обмеженого визнання міжнародної правосуб'єктності людини, міжнародне право далі не пішло. У відомому рішенні Постійної палати міжнародного правосуддя у справі пароплава "Лотос" зазначалось: "Міжнародне право регулює відносини між незалежними державами". Це твердження не втратило своєї актуальності й дотепер.У відповідності до теорії права, суб'єкт -- це особа, яка бере участь у правовідносинах. Значною мірою це визначення придатне й для міжнародного права. Але потреби практики міжнародних відносин змушують більш точно визначити поняття суб'єкта стосовно міжнародного права. Не боячись дорікань у позитивізмі, зазначимо, що таким додатковим критерієм є можливість брати участь у міжнародній правотворчості. Особливість міжнародного права полягає, таким чином, у тому, що його суб'єкт одночасно є і його творителем [5]. Як зазначалося, цю можливість мають тільки держави та міждержавні (міжурядові) організації, і ніхто більше.Оскільки держави є основними суб'єктами міжнародного права, необхідно дослідити ознаки і особливості їхньої міжнародної правосуб'єктності.1. Держави мають суверенітет. У міжнародному праві це слід розуміти як незалежність однієї державної влади від будь-якої іншої [6]. Як писав Л. Оппенгейм, "суверенітет є вища влада, влада, яка не залежить від будь-якої іншої земної влади; отже, суверенітет... має на увазі повну незалежність як у межах країни, так і за її межами" [7].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
|
