Таким чином, автоматизованість слід розуміти як безконтрольне виконання лише окремих рухів у взаємопов'язаній системі, що являє собою діяльність як закінчений акт (спосіб злому чи вчинення іншого злочину, приховування слідів тощо). [3; 152]

Варіативність навички є наслідком відносної стійкості, оскільки динамічна структура навички являє собою сукупність усвідомлених і неусвідомлених елементів рухів. Тому внаслідок умовно рефлекторної діяльності навичка має інваріантність, однак усвідомлена діяльність створює умови для варіантності рухів, тобто навичка має варіативність. Варіативність навички слід розглядати як можливість різних усвідомлених варіантів рухів у структурі навички взагалі. Звідси варіативність можна інтерпретувати як відповідні реакції на зовнішні чи внутрішні подразники.

Відображуваність навички - це реальна закономірність, властивість матерії за допомогою якої об'єкт виділяє себе із середовища йому подібних. Тому динамічна властивість як рухова м'язова реакція, приводить людину у взаємодію з матеріальним середовищем, у результаті чого утворюються сліди властивостей-навичок на об'єктах матеріального середовища. Відображення навички, або відображуваність, -- загальна властивість будь-якого явища, події і матеріального утворення.

1.3 Механізм відображення динамічних властивостей-навичок

Рух м'язів та скелетної основи людини збуджується психічними актами вищої нервової діяльності і складає суть динамічних властивостей. Ось чому механізм виникнення і відображення навичок як зовнішніх проявів допустимо розглядати у вигляді двох зв'язаних етапів: від чутливо-інтелектуального (сенсорного) і механіко-моторного.

На від чутливо-інтелектуальному рівні відбувається відображення світу предметів органами чуттів і перетворення сигналів рефлекторної діяльності, що надходять, в суб'єктивні образи. На даній стадії людина, яка впізнає, ясно розуміє мету діяльності-відповіді на зовнішній подразник, наприклад, при виникненні небезпеки при переході вулиці потрібно зробити якийсь маневр у русі і запобігти небезпеці (зупинитись, сповільнити або, навпаки, прискорити рух і перебігти дорогу). При численних повтореннях вибору рішень в аналогічних ситуаціях складається найбільш практичне рішення і закріпляється у вигляді відносно стійкого сліду пам'яті -- динамічного стереотипу.

Механіко-моторний етап -- це реалізація сліду пам'яті в діяльності, тобто рух м'язів, кінцівок і тіла людини в цілому. Наприклад, при ході рух ніг відбувається без контролю свідомості, але як тільки з'являється перешкода -- відразу подається сигнал: збільшити довжину кроку і подолати перешкоду. Якщо заміритися на людину ножем -- вона робитиме захисні рухи руками або змінить положення тіла у просторі щоб уникнути небезпеки. Ці захисні рухові реакції можуть бути автоматичними і усвідомленими, коли людина не тільки розуміє мету, але й усвідомлює як її досягти, тобто здатна оцінити ситуацію, що склалась, і вибрати одне з найбільш оптимальних рішень, які зустрічались раніше у подібних випадках.

Динамічні властивості людини виявляються зовні у вигляді рухових реакцій та навичок, які відображуються ідеально та матеріально. Ідеальне відображення являє собою психічний акт людини, внаслідок чого утворюються сліди пам'яті -- мисленні образи явищ, подій об'єктів матеріального світу. Джерелами ідеальних слідів є людина, а в кримінальному процесі при розслідуванні злочинів -- звинувачений, підозрюваний, потерпілий, свідок-очевидець. [1; 239]

Матеріальне відображення -- це процес контактної взаємодії двох фізичних тіл, з одного боку, тіла людини, а з іншого -- об'єктів живої та неживої природи. Оскільки суттю навичок є рух, в якому вони виявляються зовні, то в основі механізму слідоутворення лежать форми руху матерії: механічна, фізична, хімічна, біологічна. Рух м'язів та кісток скелета тіла людини -- це механічний рух, головним чином кінцівок, голови, органів мовотворення, які при взаємодії з матеріальними об'єктами (фізичними тілами) утворюють сліди рук, ніг, звуку (голосу), останні є джерелами криміналістичної інформації про особу та її діяльність.

Таким чином, динамічні властивості -- навички людини є своєрідними якісними характеристиками особи, що дозволяють за їх матеріальними та ідеальними відображеннями прогнозувати образ діяльності, а за деякими, наприклад, навичками почерку та звуковій мові, ідентифікувати джерело.

Динамічні навички пізнають за ідеальними та матеріальними відображеннями органолептичними і технічними методами та засобами. Ідеальні сліди-відображення являють собою сліди пам'яті, мислені образи, що виникають внаслідок психічних функцій людини.

Матеріальні відображення -- це результат механічної взаємодії фізичних об'єктів -- тіла людини та предметів живої та неживої природи. Сліди-відображення мають трасологічну природу матеріальних слідів взагалі.

1.4 Прийоми дослідження слідів динамічних навичок для одержання криміналістичної інформації

Інформаційна значущість статичних і динамічних слідів для розслідування злочинів є неоднозначною: перші очевидні і являють собою матеріальні копії, другі неочевидні і проявляються лише в русі, у безпосередній діяльності. Динамічні навички у своїй сукупності формують властивості особи, спосіб дії, поведінки в типових життєвих ситуаціях. Прогнозувати особистісні властивості і динаміку поводження людини можна на основі зібраної інформації про динамічні навички.

Існують два підходи доодержання інформації із динамічних джерел: органолептичний (чуттєво-пізнавальний) та інструментальний. При першому сліди відображення рухових навичок, наприклад., ходи, міміки, жестикуляції і тому подібних виражень емоційної напруженості, фіксують органами почуттів, а оцінюють відповідно до накопиченого досвіду. При другому виявлення, фіксацію і дослідження динамічних ознак здійснюють технічними засобами, а результати використовують для висновку фахівця. Вище були названі види навичок: перцептивні, інтелектуальні і рухові. Розглянемо їх сліди як джерела інформації.

Одержання інформації з слідів перцептивних навичок. Перцептивні навички проявляються зовні у вигляді вегетативно-рухових реакцій, що є очевидними, а отже, змінами в широкому розумінні. Зовнішні прояви внутрішніх вегетативних реакцій виражаються в зміні кольору шкірного покриву, насамперед особи, як наслідок розширення чи звуження кровоносних судин, у розширенні зіниць, посиленні потовиділення, сльозовиділення тощо, що очевидно. Тому при проведенні слідчих дій, наприклад, протягом, обшуку, рекомендується спостерігати за такими реакціями і використовувати їх для вибору тактики спілкування і поведінки слідчого. Але як інтерпретувати ці реакції, тобто зрозуміти, яка причина почервоніння або збліднення особи допитуваного, що означає зміна темпу мови і тембру голосу - можливо, суб'єкт щось приховує чи бреше. Навіть слова, що мимоволі вирвалися в допитуваного, рухові емоційні сплески не можна вважати наслідком точного влучання в мету запитання -- подразника. Оцінка їх поки ідо залишається на рівні життєвого досвіду, результатів «неліченої статистики» того факту, що почервоніння найчастіше свідчить про сором, важку ситуацію вибору відповіді або поведінки, а занепокоєння, сум, розпач і депресія нерідко з'являються тоді, коли допитуваний намагається приховати слід пам'яті і відповісти на поставлене запитання не правдивою легендою.

Крім зовнішніх слідів (вегетативно-рухових реакцій), існує низка внутрішніх, що не проявляють себе зовні так очевидно -- наприклад, зміна складу крові, діяльності серцево-судинної системи, подиху. Такі вегетативні сліди можна реєструвати тільки технічними засобами, контактними і безконтактними. В поліцейській практиці здійснені спроби створити такі прилади (варіографи, лайдетектори) і застосувати їх на практиці для детекції неправди. Однак вони поки що не забезпечують суворої наукової об'єктивності, і застосування їх пов'язане з порушенням конституційного права недоторканності особи. Тому показання подібних приладів не можуть слугувати доказами, а використовуються лише в оперативних цілях для прогнозування.

Разом з тим інструментальний підхід для одержання інформації із слідів перцептивних навичок є дуже перспективним, при відповідній методиці його треба застосовувати не тільки в оперативній, а й у слідчій практиці, а його результати в майбутньому повинні використовуватися як рівнопорядкові докази, зрозуміло, при відповідному

додержанні процесуальних норм.

Рухові вегетативні реакції характеризують зміни тонусу мімічної мускулатури обличчя і кістякових -- кінцівок. Виразні рухи м'язів обличчя називаються мімікою, а виразні рухи всього тіла людини -- позою. Сукупність виразних рухів міміки, жестів і пози називається пантомімікою. Виразні рухи рук називають жестами, або жестикуляцією.

Мімічні, жестові рухи і пози мають навичковий характер і підкреслюють психічний або фізичний стан людини. У цьому зв'язку розрізняють міміку спонтанну (неконтрольовану) як зовнішню відповідну реакцію на якийсь подразник і умисну, тобто керовану свідомістю. Спонтанна міміка є істинним відображенням психічного стану людини, а довільна, хоча і розвивається на основі мимовільної, відображає всього лише життєвий досвід суб'єкта. Всі рухові навички фіксують візуальним спостереженням або безконтактними технічними засобами - фотозйомкою, відеозаписом, кінозйомкою. Результати візуальних спостережень фіксують у протоколах слідчих дій і оцінюють на основі даних психології та особистого досвіду слідчого. Матеріалізовані сліди -- фотознімки, кінострічки і відеограми -- досліджують за допомогою фахівця, а висновок його використовують у доказуванні.[3; 154]

Сліди інтелектуальних навичок - це сліди пам'яті, суб'єктивні образи, прояв (розкриття) яких відбувається на основі вільного волевиявлення джерела в ході слідчих дій (допит, обшук, пред'явлення для впізнання, перевірка показань на місці, слідчий експеримент) або оперативних заходів, а результати фіксують у протоколах, поясненнях, заявах, фотознімках, відеограмах, кінофільмах.

2. Сліди навичок письма

Суб'єктивний образ (слід пам'яті) -- це психічне відображення, що являє собою акт вищої нервової діяльності. Він не доступний сторонньому спостерігачеві і може бути розкритий тільки через вільне волевиявлення його джерела, за допомогою рухомих (локомоційних) навичок при усній мові, письмі, жестикуляції, міміці, пантоміміці. У криміналістиці найбільше значення приділяється письму.

Письмо -- це засіб фіксації та передачі думки за допомогою письмових знаків, літер, графічних символів. У цьому плані письмо є спосіб фіксації слідів пам'яті (суб'єктивних образів, знань, суджень і думок). Відповідно, письмо як спосіб відображення і закріплення думок є проявом динамічних властивостей.

Письмо має дві грані -- змістову (семантичну), яка називається письмовою мовою, і графічну (технічну), тобто графіку виконання літер, знаків, символів -- почерк.

Письмова мова -- це змістове значення написаного на матеріальному носії (папір, дерево) мовними засобами, які використовуються для його відображення (літерне, цифрове, знакове, символічне письмо).

Почерк -- це система рухів, які використовуються при виконанні знаків, літер. Почерк, індивідуальна і динамічно стійка про грама графічної техніки письма, в основі якої лежить зорово-руховий образ виконувача рукопису, що реалізується за допомогою системи рухів (за P. C. Бєлкіним). Відповідним чином почерк відбиває графічну грань письма і є його динамічною функцією. Письмо ва мова відображає інтелектуальну функцію письма.

Так, письмова мова -- це відображення інтелектуальних навичок людини, а почерк -- відображення рухових властивостей -- навичок. Сформовані інтелектуальні навички (письмова мова) і графічні (почерк) є засобами відображення динамічних властивостей людини у зовнішньому середовищі. Дійсно, основу навичок письма складає вчення І. П. Павлова про динамічний стереотип, і, виходячи з цього, навички письмової мови і почерку мають такі самі властивості, що і в психології і фізіології вищої нервової діяльності -- динамічність, стійкість, автоматичність (автоматизованість), варіативність та відображуваність.

Навички письмової мови і почерку характеризуються ідентифі-каційними ознаками, які використовуються для ототожнення особи, яка писала, і встановлення деяких особистих властивостей людини.

Для ототожнення особи за письмом необхідно виділити комплекс ознак письма, відображених у рукописному тексті документа. Виділені ознаки формують у сукупність, котру за певних умов оцінюють як неповторну (індивідуальну), що слугує підставою для ухвалення рішення про тотожність особи, яка писала. Такі ознаки називають ідентифікаційними і поділяють на дві групи: ознаки писемної мови та ознаки почерку.

Ознаки писемної мови. Ознака письма -- це особливість письмово-рухової навички, яка відобразилася у рукописі. Ознаки писемної мови відображають значеннєвий бік письма. Вони поділяються на загальні і окремі. І. Ф. Крилов до числа загальних ознак письмової мови відносить: рівень володіння письмовою мовою, грамотність, лексику, обсяг лексикону, особливості використання мовних засобів, а до часткових -- розділові знаки, орфографію, використання професіоналізмів, крилатих виразів, жаргонів та ін.

Страницы: 1, 2, 3