Суб`єктивна сторона складу злочину - це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об`єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов`язані з вчиненням злочину. Суб`єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто, в об`єктивних ознаках злочину знаходять свій вияв мотив, мета, і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи. схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї або іншої потреби людини у неї виникає і фактор певної поведінки - мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мета веде до формування волі людини; воля знаходить свій вияв у конкретному діянні. Суб`єктивна сторона складу злочину - це внутрішня сутність діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психиці осудної особи під час вчинення нею передбаченого законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками (елементами) суб`єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину. Тоді для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зв`язку зовнішнього прояву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля - це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони своїй єдності та взаємозв`язку створюють психіку людини, її пізнання. Це дає змогу людині сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага і поведінку інших людей, діяльність колективу, суспільства і держави, ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним чином не лише при вчиненні, як правило, правомірних дій, але і при вчиненні суспільно небезпечних діянь. У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному, інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини - умислу і необережності. Водночас кримінальний закон в окремих випадках вказує на особливий емоційний стан людини як ознаку суб`єктивної сторони складу злочину. Напр., умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.95); умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст.103). Із цього приводу Пленум ВС України у п.24 постанови від 01.04.94 №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я людини” вказав, що “судам необхідно мати на увазі, що суб`єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена ст.95 або 103 КК, характеризуються не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Найважливіше кримінологічне і кримінально-правове значення має класифікація необережних злочинів у відповідності до сфери діяльності, в якій вони були скоєні. Така класифікація дозволяє виділити групи злочинів, специфічних за їх суспільною небезпекою і за механізмом скоєння, а тому потребуючих специфічних заходів по боротьбі з ними.

За цією ознакою необережну злочинність можна розділити на дві групи: побутову і професійну.

Побутова необережна злочинність, в свою чергу, поділяється на два види:

злочини, скоєні поза сферою дії і без використання технічних засобів та інших джерел підвищеної небезпеки;

злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.

Професійна необережна злочинність розподіляється на три види:

злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки;

злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності;

злочини, скоєні в процесі виконання службових (керівних) функцій.

Таким чином, можна виділити чотири основних види необережних злочинів:

побутові необережні злочини, скоєні поза сферою дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.

Це, мабуть, самий малочисельний вид необережних злочинів. До нього відносяться вбивство з необережності (ст. 98 КК), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 105 КК), необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна (ст. 90 КК). Слід відмітити, що за вказаними статтями можуть кваліфікуватися і злочини, що відносяться і до інших груп, наприклад, у випадку коли вбивство з необережності або знищення майна скоєно в результаті недбалого поводження з технічними засобами. Процент цієї групи у загальній масі необережних злочинів невеликий.

Вказаний вид необережності характеризується різноманітністю можливих негативних наслідків (для особи та для майна), і, що особливо важливо, різноманітністю способів їх спричинення, які навряд піддаються вичерпному визначенню. Вірогідність настання тяжких наслідків в побутовій сфері не стільки вже й велика - більшість актів необережної поведінки тут завершується сприятливо. В побуті, як правило, відсутні нормативно закріплені правила безпеки, до небагатьох виключень відносяться правила протипожежної безпеки. Слід також відмітити значну поширеність необережності в побуті, особливо не призвевшої до тяжких наслідків, і важкість її встановлення та доказування. Взагалі сфера побуту в меншому ступені, ніж будь-яка інша сфера, піддається соціальному контролю.

В силу таких особливостей склади побутової необережності конструюються як склади необережного спричинення шкоди без вказівки на способи її скоєння, і шкоди істотної. Так, необережне знищення або пошкодження майна карається лише в тому випадку, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, а саме заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам або заподіяння значної матеріальної шкоди (ст. 90 КК). В діючому КК України склад необережного легкого тілесного ушкодження не передбачений.

необережні злочини, скоєні в сфері дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.

Це найбільш багаточисленна група необережних злочинів, вони частіше усього можуть скоюватися в процесі професійної діяльності. Однак в силу постійного наповнення технічними засобами побуту людини, ці злочини можуть скоюватися і в побуті. Крім того, громадяни, не пов'язані професійно з використанням технічних засобів, все частіше потрапляють в сферу їх дії, в силу чого їх необережна поведінка може призводити до порушення безпечної діяльності цих засобів і в результаті - до тяжких наслідків (наприклад, склад злочину передбачений ст. 217 КК, - порушення діючих на транспорті правил). Тому злочини даної групи можуть скоювати як особи, що самостійно використовують технічні засоби, так і особи, що знаходяться в сфері їхньої дії і зобов'язані співрозмірювати свою поведінку з правилами, що регулюють використання технічних засобів. Злочини цієї групи можуть бути передбачені як загальними складами необережних злочинів (ст. ст. 90, 98, 105 КК), так і спеціальними складами злочинів скоєних в сфері дії технічних засобів чи інших джерел підвищеної небезпеки (технічних злочинів). До останніх відносяться склади, передбачені, наприклад статтями 215, 2154, 217 і деякими іншими статтями КК. Загальною рисою цієї групи злочинів є те, що вони скоюються в сфері взаємодії “людина-техніка” і призводять до виходу технічних засобів з під контролю керуючого ним суб'єкта, що і призводить до небезпечних для суспільства наслідків;

необережні злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності, однак без використання як технічних засобів, так і службових (управлінських) функцій.

До них відносяться злочини, в результаті скоєння яких шкода суспільству заподіюється неналежним виконанням або невиконанням суб'єктом своїх професійних обов'язків. Сюди відносяться: злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна (ст.91 КК), порушення ветеринарних правил та правил по боротьбі з хворобами і шкідниками рослин (ст. ст. 157, 158 КК). порушення правил охорони ліній зв'язку (ст. 2051 КК);

необережні злочини, скоєнні в процесі виконання службових (управлінських).

До них відносяться такі злочини, як випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 147 КК), хоча суб'єктом цього злочину може бути як службова, так і не службова особа, халатність (ст. 167 КК). Останній склад може розглядатись як загальний для даної групи злочинів. А.Я. Светлов взагалі наголошує на тому, що халатність - це єдиний службовий злочин, який скоюється не умисно, а з необережності. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. - Киев: Наукова думка, 1978. - С.73. Небезпека вказаної групи злочинів за останній час істотно підвищилась. Це пояснюється ускладненням і підвищенням ролі сфери управління і життя сучасного суспільства, різким збільшенням об'єктів управління в умовах ринкової економіки, ускладненням зв'язків між ними. Тому боротьба з такими злочинами, як халатність необхідна для підвищення відповідальності службових осіб та рівня роботи усієї системи управління в країні.

Диспозиція ст.167 КК вказує, що невиконання, або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків відбувається внаслідок його недбалого або несумлінного до них ставлення.

Ця недбалість та несумлінність, характеризуючи об'єктивну сторону злочину, в певній мірі говорить і про суб'єктивну сторону злочину. Неможливо скоїти умисний злочин з-за недбалості або внаслідок несумлінності.

Але головне - психічне відношення винної особи до наслідків своєї діяльності характеризується необережністю.

Слід відмітити, що хоча прихильники змішаної вини і розрізняють при халатності психічне відношення винної особи до бездіяльності (або неналежно здійсненій дії) і наставшим злочинним наслідкам, але розглядають усе діяння в цілому, як скоєне з необережності.

Страницы: 1, 2, 3, 4