· номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій;

· підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, печатку.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель та ін.) [14].

Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість,то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку.

Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення по частинах, то виконавчий напис за кожним стягненням може бути
зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.

За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.

Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог статті 1050 Цивільного кодексу України [15].

У справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, або витяг з особового рахунку боржника і копія виконавчого напису.

При кожному наступному вчиненні виконавчого напису за одним і
тим самим зобов'язанням повторне подання копії документа, що встановлює заборгованість, не вимагається. У цих випадках слід
обмежитися поданням двох примірників витягу з особового рахунку та
оригіналу зобов'язання. Один примірник витягу з виконавчим написом
і оригінал зобов'язання повертається стягувачу, а другий
примірник - залишається у нотаріуса.

При вчиненні кількох виконавчих написів за документами, що встановлюють заборгованість однакової форми, копія кожного окремого зобов'язання не вимагається. У таких випадках у справах нотаріуса залишається одна копія документа, що встановлює заборгованість (на одного з боржників), і список боржників, на стягнення боргу з яких вчинені виконавчі написи, з зазначенням повної назви та адреси боржників, строку платежу, суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом, а в необхідних випадках й інших даних. Стягувачу видаються виконавчі написи на кожного боржника окремо у відповідності до списку. Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що
встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи,
зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості
провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів
нотаріусів, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у справах нотаріуса [16].

На прохання чекодержателя нотаріус у разі неоплати чека вчиняє виконавчий напис.

Виконавчі написи на чеках вчиняються за місцезнаходженням платника. Виконавчі написи вчиняються за наявності напису платника
про те, що чек був пред'явлений до оплати з зазначенням дня пред'явлення, але не був оплачений. При вчиненні виконавчого напису перевіряється своєчасність пред'явлення чека до оплати (стаття 93 Закону України "Про нотаріат" .

Виконавчі написи про неоплату чека вчиняються нотаріусами в
строки, визначені чинним законодавством України про чеки.

Виконавчі написи вчиняються за бажанням чекодержателя як
проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком.

Про вчинення виконавчого напису нотаріус робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату чека та видачу виконавчого напису [17].

2. Видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Здійснення подружжям права спільної власності може призводити також до його припинення. Це можливо як за загально-правовими підставами (шляхом відчуження спільного майна за угодами іншим особам, його споживання, знищення тощо), так і за підставами, передбаченими сімейним законодавством, тобто за спеціальними підставами. Найпоширенішою спеціальною підставою припинення права спільної власності на набуте подружжям у період шлюбу майно є його поділ, у результаті якого встановлюється частка кожного з подружжя у спільному майні, відповідно до чого вчиняється його розподіл в натурі у порядку, встановленому ст. ст. 28, 29 КпШС України.

Поділ спільного майна здійснюється або добровільно шляхом укладення подружжям відповідної цивільно-правової угоди, у тому числі з нотаріальним посвідченням, або у судовому порядку на вимогу одного із подружжя чи на вимогу інших осіб у зв'язку зі зверненням стягнення на їх майно (ст. 31 КпШС України). Крім того, ст. ст. 34, 38 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що державними нотаріальними та консульськими установами України можуть вчинятися відповідні нотаріальні дії, у тому числі такі як видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що вчиняється в порядку, встановленому Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [18].

Нотаріус на підставі спільної письмової заяви подружжя
видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на
частку в спільному майні, набутому ними за час шлюбу.

Таке свідоцтво може бути видано кожному з подружжя як під час
перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Свідоцтво про право власності видається тільки на те майно,
яке є спільною сумісною власністю подружжя і є наявним на день
видачі свідоцтва.

При видачі свідоцтва нотаріус вимагає документ, який
посвідчує шлюбні відносини, у тому числі такі, що згодом були
розірвані в порядку, встановленому чинним законодавством
(свідоцтво про шлюб, про розірвання шлюбу, відмітка в паспорті про
реєстрацію шлюбу тощо). На примірнику свідоцтва, що залишається в
справах державної нотаріальної контори чи у приватного нотаріуса,
робиться відмітка, у якій зазначаються найменування поданого для
огляду документа, його номер, дата та найменування юридичної
особи, що його видала [19].

Якщо до складу майна, на частку якого видається
свідоцтво, входить майно, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає
подання документів, які підтверджують право власності подружжя на
таке майно.

При видачі свідоцтва про право власності на житловий будинок,
квартиру та інше нерухоме майно, що підлягає реєстрації, нотаріус
вимагає витяг з Реєстру прав власності, а в місцевостях, де
інвентаризація не проведена, - довідку відповідного органу
місцевого самоврядування, у якій викладена характеристика будівлі,
на яку видається свідоцтво.

За наявності заборони відчуження житлового будинку, квартири,
дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого
нерухомого майна свідоцтво про право власності на майно, обтяжене
боргом, видається у разі згоди на те кредитора (відповідного
податкового органу) [20].

Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно,
перераховане вище, робиться відмітка на правовстановлювальному
документі.

Свідоцтво про право власності на жилий будинок, квартиру,
дачу, садовий будинок, гараж, земельну ділянку та інше нерухоме
майно видається нотаріусом за місцезнаходженням цього майна.

У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право
власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на
підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним
повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке
свідоцтво може бути видане на половину спільного майна [21].

Висновки

Діяльність нотаріату відчутно впливає на різні аспекти суспільного життя країни. Від якості його роботи залежать нормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охорони й захисту майнових прав та законних інтересів громадян і організацій. Формування ринкової економіки, основу якої складає приватна власність, потребує посилення правового регулювання господарських відносин, а значить, і підвищення ролі нотаріату як регулятора цих відносин. Це, в свою чергу, визначає і завдання нотаріальних органів на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства.

Завданням нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередження правопорушень.

У нотаріусів України поки що немає свого етичного кодексу, але це не означає, що нормами етичної поведінки у нас можна нехтувати. Вони частково склались і певною мірою знайшли відображення у чинному законодавстві. Але з розвитком інституту нотаріату виникають проблеми, що не були притаманні державному нотаріату та за умов перехідного періоду розвитку професії не могли бути вирішені законодавством.

У тих країнах, де вільний нотаріат існує вже давно, де нотаріуси мають чітко врегульований статус у суспільстві, ці питання стали нормами професійного життя нотаріусів. Нотаріат України теж готовий до розгляду деонтологічних проблем, бо розуміє важливість їх вивчення, щоб запобігти виникненню в нотаріальній діяльності ситуацій, які могли б похитнути авторитет нотаріуса в суспільстві як незалежного радника громадянина, щоб моральні канони стали обов'язковими нормами поведінки нотаріуса.

Нотаріус -- це не просто професія, а стиль життя людини, причетної до цієї системи.

За час існування нотаріату в Україні основні принципи відносин між нотаріусами і державою, між нотаріусами та іншими правоохоронними органами, між нотаріусами та особами, які звертаються до них, не тільки визначились, а й знайшли закріплення в Законі України "Про нотаріат".

Але, хоча відносини нотаріуса з особами, які звертаються до нього, іншими органами та посадовими особами певною мірою відображені в законодавстві, деонтологічні правила як певні норми моралі, вчинки нотаріуса та відносини між нотаріусами в рамках однієї професії не мають законодавчого закріплення.

Обов'язки перед громадськістю полягають у тому, що нотаріус зобов'язаний підтримувати всі заходи, що можуть поліпшити якість або доступність його професійних послуг, підвищувати рівень освіти та поінформованості щодо своєї професійній діяльності, поширювати позитивне ставлення до своєї професії й запобігати заплямовуванню репутації професії, підносити її гідність, охороняючи від неосвічених людей, охороняти громадськість від збитків. Діяльність нотаріуса має здійснюватися так, щоб вона не могла зашкодити ні його особистій репутації, ні репутації професії.

Сприяти заходам підвищення юридичної грамотності населення з питань діяльності нотаріату та надання інформації відносно способів урегулювання правовідносин, що є предметом нотаріального провадження, - це обов'язок нотаріуса перед суспільством.

Обов'язки перед клієнтом - найсуттєвіші обов'язки нотаріуса. Нотаріус у більшості випадків спілкується з громадянами тоді, коли останні вирішують свої питання майнового характеру, як-то: укладають угоди щодо розпорядження майном, оформляють спадкові права тощо. І завданням нотаріуса є допомогти громадянинові, відповідно до чинного законодавства та дійсних намірів, вчинити на його прохання ту чи іншу нотаріальну дію.

Аналізуючи діяльність органів нотаріату в Україні, можна сказати, що обов'язки перед особами, які звертаються для вчинення нотаріальних дій, є найбільш урегульованими в нормативних актах.

Наприклад, відповідно до ст. 8 Закону України "Про нотаріат", нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержувати таємниці вчинення цих дій.

Причому обов'язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними їхніх службових обов'язків, що покладає на нотаріусів додатковий обов'язок правильного підбору кадрів своїх працівників.

Деонтологія визначає три основи, на яких базуються стосунки між нотаріусом та особою, яка звертається до нього чесність (порядність); доступність і оперативність; незалежність і безкорисливість.

А починається все з присяги нотаріуса. У багатьох управліннях юстиції молоді нотаріуси присягають в урочистій обстановці, у присутності своїх старших колег із професії. Це сприяє тому, що людина, яка обирає цю професію, відчуває моральну відповідальність за свої дії.

І сам текст присяги вже закріплює певні канони поведінки нотаріуса, стає життєвим кредо. Нотаріус має розрізняти свої інтереси та інтереси особи, яка звертається до нього, керуючись тим, щоб саме інтереси останньої були якнайкраще забезпечені.

А основним критерієм є об'єктивність.

Передбачені законом персоніфіковані обмеження у праві вчинення нотаріальних дій - один із дійових засобів посилення об'єктивності нотаріуса (ст. 9 Закону України "Про нотаріат").

Нотаріус не може вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я та від свого імені, на ім'я та від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я та від імені працівників нотаріальної контори, працівників, які знаходяться у трудових стосунках із приватним нотаріусом.

У спілкуванні з особами, які до нього звертаються, нотаріус зобов'язаний сприяти їм у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів, роз'яснювати права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Для цього нотаріус повинен усвідомлювати межі своїх знань із предмета, не перебільшувати значущості власних послуг для особи, поважати право особи на консультацію в іншого спеціаліста, діяти як чесний і відвертий порадник і утримуватися від участі у справах свого клієнта з питань, не пов'язаних із його професією.

Для забезпечення об'єктивності та незалежності держава заборонила нотаріусам перебувати в штаті інших державних, громадських і приватних підприємств та організацій, вдаватися до підприємницької та посередницької діяльності, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім супровідної з учиненням нотаріальних дій, а також викладацької та наукової у вільний від роботи час (ст. 3 Закону).

Суттєве коло проблем піднімається при розгляді відносин між самими нотаріусами.

Нотаріуси - це певна професійна спільність людей. І члени цієї спільності мають допомагати один одному.

У розмаїтті нашого законодавства, в умовах неврегульованості багатьох правових питань велику роль відіграє нотаріальна практика. А становлення нотаріальної практики можливе лише в умовах постійного спілкування, вислуховування різних думок і дослідження висновків. Як сьогодні ти поставишся до запитання свого колеги, таке ж ставлення побачиш завтра щодо питання, яке виникло в тебе. Причому специфічність нашої діяльності за нинішнього стану суспільства полягає в тому, щоб надати громадянам та юридичним особам допомогу у вирішенні їхніх питань саме тоді, коли це їм необхідно, і швидко зорієнтуватись у проблемах, які в них виникають, і способах їх вирішення.

Нотаріус, до якого звертається за консультацією колега, повинен висловити свою думку чи дати рекомендацію якомога швидше. Але водночас нотаріус, який співпрацює з колегою, мусить зберігати свою професійну незалежність, яка дає йому право самостійно працювати й приймати рішення.

Той шлях, яким іде нотаріат України у своєму розвитку, є нелегким. Але до нас цим самим шляхом ішли нотаріати різних країн. І їхній досвід у побудові нотаріальної системи треба прийняти до уваги.

Усе те, що служить становленню нотаріату України як органу незалежного, об'єктивного, де працюють і мають працювати люди високої професійної та людської гідності, нам треба сприймати, берегти й застосовувати.

Також слід зазначити, що з вжиттям заходів до охорони спадкового майна слід пов'язувати фактичне відкриття спадщіни. До цього часу питання про відкриття спадщіни пов'язувалось лише з провадженням по видачі свідотства про право на спадщіну. Доцільно віднести даний процес до багатоетапних, що надасть можливість встановити певну послідовність вчинення та зміст кожного етапу. Логічним є відокремлення трьох етапів провадження, а саме: 1) Отримання вдомостей про необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна, їх оцінка, та в разі позитивної оцінки - вчинення заходів до охорони спадкового майна; 2) Етап збереження майна, який має тривати до отримання майна всіма спадкоємцями і який може супроводжуватись відчудженням частини майна, прийнятого на зберігання у передбачених законом випадках; 3) Передачу спадкового майна спадкоємцям.

Перелік посилань:

1. Л.К. Радзієвська, С.Г. Пасічник “Нотаріат в Україні”. - Навчальний посібник. - 2001 р. - С.96.

2. Борисов В.І. Цивільне право. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 165.

3. Законодавство України про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату: збірник офіційних нормативних актів // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - №5.. - С. 34

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N 1172 Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів // Відомості Верховної Ради. - 1999, №16. - С.212.

5. Закон України “Про нотаріат” // Відомості Верховної Ради. - 1993, №39. - С. 383.

6. Рукатов В.Г. Основи цивільного права України. - Х.: Право, 2000. - С. 350.

7. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія і практика. Навчальний посібник. Київ: Атіка, 2002,. - С. 201.

8. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 N 20/5 // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №12 - C. 142

9. Цивільне право України: Підруч.: У двох книгах / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: ІнЮре, 2002. - С. 511.

10. Цугайло Р.К. Як поділити спадок ? // Підприємець. 2003/9. - С. 14-15.

11. Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р. №10/5. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №3. - С. 112

12. Цивільне право України. Загальна частина. / За ред. О.А.Підопригори, Д.В.Бобрової. - К.: Вентурі, 1995. - С. 109.

13. Бондурин О.С. Спадкування за заповітом // Правовий часопис. 2004/2. - С. 10-12.

14. Валуєв М.М. Отримання спадку і його правове оформлення // Право України. 2002/7. - С. 23-24.

15. Маслов П.І. Спадкове право за новим Цивільним кодексом // Часопис Київського університету права. 2003/10. - С. 22-26.

16. Ніжний О.Г. Правове регулювання отримання спадку // Правознавець. 2004/5. - С. 8-11. 5. Потапов В.М. Спадкування за заповітом // Правознавець. 2003/7. - С. 19-20.

17. Русаков Л.Б. Правові проблеми відмови від спадщини // Закон. 2004/8. - С. 23-24.

18. Сухевич О.М. Законодавче регулювання спадкових відносин // Правовий вісник. 2004/3. - С. 32-38.

19. Туманов О.Г. Як отримати спадок ? // Юрист. 2005/2. - С. 25-28.

20. Туровський М.П. Спадкування за новими нормами Цивільного кодексу // Правова освіта 2004/1. - С. 12-15.

21. Цирпа В.О. Я-спадкоємець. Що робити ? (Правове регулювання отримання спадку) // Господар. 2005/7. - С. 31-33.

Перелік використаної літератури:

Бондурин О.С. Спадкування за заповітом // Правовий часопис. 2004/2. -

Борисов В.І. Цивільне право. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

Валуєв М.М. Отримання спадку і його правове оформлення // Право України. 2002/7.

Дзера О.В. Цивільне право. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

Закон України “Про нотаріат” // Відомості Верховної Ради. - 1993, №39,

Законодавство України про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату: збірник офіційних нормативних актів // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - №5.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 р. №18/5 // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №6

Л.К. Радзієвська, С.Г. Пасічник “Нотаріат в Україні”. - Навчальний посібник. - 2001 р.

Маслов П.І. Спадкове право за новим Цивільним кодексом // Часопис Київського університету права. 2003/10.

Ніжний О.Г. Правове регулювання отримання спадку // Правознавець. 2004/5.

Потапов В.М. Спадкування за заповітом // Правознавець. 2003/7. -

Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р. №10/5. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №3

Рукатов В.Г. Основи цивільного права України. - Х.: Право, 2000.

Русаков Л.Б. Правові проблеми відмови від спадщини // Закон. 2004/8.

Сухевич О.М. Законодавче регулювання спадкових відносин // Правовий вісник. 2004/3.

Туманов О.Г. Як отримати спадок ? // Юрист. 2005/2.

Туровський М.П. Спадкування за новими нормами Цивільного кодексу // Правова освіта 2004/1.

Фурса С.Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія і практика. Навчальний посібник. Київ: Атіка, 2002,

Цивільне право України: Підруч.: У двох книгах / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: ІнЮре, 2002.

Цивільне право України. Загальна частина. / За ред. О.А.Підопригори, Д.В.Бобрової. - К.: Вентурі, 1995.

Цирпа В.О. Я-спадкоємець. Що робити ? (Правове регулювання отримання спадку) // Господар. 2005/7.

Цугайло Р.К. Як поділити спадок ? // Підприємець. 2003/9.

Страницы: 1, 2, 3