|
|
| Нотаріальний процес в Україн |
|
кщо порівнювати далі, то відповідальність нотаріусів суттєво відрізняється від відповідальності посадових осіб органів реєстрації актів цивільного стану. На відміну від інших органів державного управління органи нотаріату характеризуються особливим становищем посадових осіб, а також їх компетенцією. Нотаріус -- це посадова особа, яка в своїй діяльності при здійсненні нотаріальних функцій незалежна. Він підкоряється тільки закону, в той час як інші посадові особи органів державного управління при здійсненні своїх обов'язків повинні виконувати вказівки вищестоящих керівників, суворо дотримуватись інструкцій, наказів тощо, а нотаріус має останніми лише керуватися [73, с. 45].Предметом нотаріальної діяльності є безспірні справи, що зумовило специфічний метод вирішення нотаріальними органами віднесених до їх компетенції питань. Органи нотаріату не застосовують змагальну форму процесу, а встановлюють юридичні факти, як правило, на підставі наданих їм письмових документів. В нотаріальному процесі відсутні публічні начала. На відміну від суду, який в більшості випадків розглядає справи у відкритих судових засіданнях, нотаріуси за загальним правилом повинні зберігати таємницю вчинюваних нотаріальних дій. Це збільшує довіру до нотаріусів, запобігає виникненню сімейних конфліктів та інших небажаних результатів.Тому не можна однозначно погодитись з думкою І. Решетнікової та В. Яркова, які вважають, що нотаріальна діяльність має публічно-правовий характер. При тому, що посада нотаріуса дійсно є публічною, що визначається доступністю нотаріальної діяльності, слід зауважити, що сам зміст нотаріальної діяльності позбавлений характеру публічності. Це забезпечується таємницею вчинюваних нотаріальних дій.Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, несуть особисту відповідальність за розголошення таємниці вчинюваних нотаріальних дій.Специфічність нотаріату в правовій системі України, вчинення проваджень за правилами, передбаченими законом, забезпечують чітке виконання нотаріальних функцій та гарантують права клієнтів, обумовлені завданнями та принципами діяльності нотаріату. Суть нотаріальної діяльності полягає в тому, що вона має посвідчувальний, підтверджуючий характер, юридичне закріплює (фіксує) цивільні права з метою запобігання їх можливим порушенням у подальшому. За своєю функціональною природою діяльність нотаріату найближча до діяльності суду, оскільки здійснюється в інтересах громадян та юридичних осіб і має за мету контроль і врегулювання цивільних правовідносин. Нотаріальний контроль на відміну від судового має упереджуючий характер і здійснюється при вчиненні нотаріальних дій, коли немає спору про право та немає правопорушення. Судовий контроль передбачає вирішення спору і визначення правопорушника, до якого й застосовуються заходи цивільно-правового впливу [54, с. 58].Тому цікавою є позиція Л. Бардіна, який вважає, що діяльність нотаріусів є подібною до діяльності судів з розгляду справ. Зокрема автор посилається на роз'яснення Пленуму Верховного Суду Української РСР від 5 січня 1925 року, в якому нотаріальна діяльність порівнюється з діяльністю суду першої інстанції. Л. Бардін також пропонує надати нотаріусу право самому виправляти власні помилки.Л. Радзієвська вважає: "...Крім того, нотаріальні органи є органами державного управління, і їх діяльність має адміністративний характер. Тому є всі підстави вважати, що нотаріальне процесуальне право входить до предмета регулювання адміністративного процесуального права". Що ж до нотаріального процесу, то Л. Радзієвська не визначає його місця в правовій системі.Прямо протилежну думку щодо місця нотаріату в правовій системі України висловлює В. Баранкова, яка зазначає, що вважається неправильним віднесення нотаріату до адміністративних органів, а законодавства, яке регулює його діяльність, -- до адміністративного. Адміністративні органи, будучи складовою частиною механізму виконавчої влади покликані здійснювати особливий вид державної діяльності -- виконавчо-розпорядчу, специфіка якої полягає в практичному виконанні вимог закону та інших нормативних актів. Очевидно, що органи юстиції, зокрема нотаріат, подібних завдань не виконують, оскільки є не виконавчо-розпорядчими, а правоохоронними органами і здійснюють діяльність щодо охорони права від порушень, щодо захисту прав, а також щодо запобігання правопорушенням. Ця позиція, як на мене, більш прийнятна, але завдяки особливостям організаційної структури нотаріату України, до якого входять державні та приватні нотаріуси, а також аналізу компетенції нотаріусів та методу правового регулювання можна дійти висновку про особливе місце нотаріального процесу в правовій системі України [12, с. 134].Місце нотаріального процесу в правовій системі України визначається національним законодавством. Цивільним кодексом та іншими нормативними актами встановлюється обов'язковий порядок нотаріального посвідчення угод у випадках, зазначених в законі, а також інші випадки обов'язкового вчинення нотаріального провадження. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми спричинює недійсність угоди з певними юридичними наслідками, а також неприйняття до розгляду документів без відповідного нотаріального оформлення тощо.Стосовно зв'язку нотаріального процесу з галузями матеріального права слід зробити застереження щодо недоцільності в цих нормативних актах викладати механізм вчинення нотаріального провадження. На наш погляд, варто докладно викласти механізм здійснення нотаріального провадження в Законі "Про нотаріат", оскільки це дасть змогу розробити комплексний підхід до впровадження визначених законодавчими нормами матеріальних прав фізичних або юридичних осіб в практику діяльності нотаріату, узгодити їх з нормами нотаріального процесу. Так, мною зроблені суттєві зауваження щодо надання договору дарування статусу двосторонньої угоди, оскільки ЦК вже містить нові підходи щодо розуміння односторонніх і двосторонніх угод. Аналогічні зауваження висловлювалися з приводу неправильного розуміння природи доручення і довіреності, які мають місце в юридичній практиці, тощо. На цій підставі є можливість зробити й зворотній висновок, що у випадках, коли нотаріальний процес не в змозі забезпечити охорону та захист прав громадян або юридичних осіб через недосконалість (невизначеність) норм матеріального права, необхідно вносити відповідні доповнення в норми матеріального права з метою конкретизації правовідносин, їх зміни, якщо норми права в цій галузі суперечать загальним правовим нормам, тощо. Наприклад, після винесення постанови про накладення арешту на нерухоме майно, органи Міністерства внутрішніх справ, суди звертаються до державних нотаріальних контор з метою внесення відомостей до Базового реєстру певного реєстраційного округу [75, с. 124].Отже, нотаріальний процес сприяє не тільки громадянам та юридичним особам у охороні та захисті їх прав, а й державним органам у їх діяльності щодо захисту прав та інтересів громадян, організацій та держави. Тому нотаріуси як особисто мають виконувати правоохоронну та правозахисну функцію, так на них покладаються і обов'язки щодо сприяння у здійсненні іншими державними правоохоронними органами їх повноважень. Це положення стосується й випадків, коли нотаріусом буде встановлено протизаконність угоди (ст. ст. 49, 51 Закону України "Про нотаріат").Нотаріальний процес має тісний зв'язок з цивільним судочинством, оскільки особам, які вважають свої права порушеними неправильним вчиненням або неправомірною відмовою у вчиненні нотаріального провадження, законодавством надане право звернення до суду. До суду звертаються й в разі виникнення спору про право щодо розподілу спадкового майна, продовження строків на прийняття спадщини, оскарження виконавчого напису та в інших випадках.Але зв'язок між нотаріальним процесом та цивільним судочинством має набути детальнішого визначення. Так, в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (ч. 4 пункту 114) передбачається, що нотаріуси в окремих випадках можуть прийняти довідки, видані підприємствами, установами і організаціями за місцем роботи чи проживання, якщо вони разом з іншими документами підтверджують родинні та інші стосунки спадкоємців із спадкодавцем. На наш погляд, Інструкція має встановлювати, в якому конкретному випадку вони приймаються [36, с. 20]. Одразу виникає питання: чи надане законодавством право нотаріусу аналізувати докази, чи він повинен приймати лише ті докази, які є безспірними?У цивільному судочинстві передбачено встановлення фактів, що мають юридичне значення, які не є безспірними і потребують судового підтвердження шляхом дослідження та аналізу доказів, і саме так в порядку окремого провадження в цивільному судочинстві встановлюється факт родинних відносин громадян з метою отримання спадщини. Звідси випливає неврегульованість питання: якщо нотаріус у певному конкретному випадку не прийняв вищезазначену довідку, до чого особі необхідно вдаватись -- до провадження щодо оскарження нотаріальних дій або до встановлення юридичного факту родинних відносин? Як у цьому разі має діяти суддя? На нашу думку, положення Закону та Інструкції повинні викладатись таким чином, щоб правовідносини, які вони регулюють, набували однозначності, тоді визначити належність юридичних обставин до повноважень нотаріату або суду не буде складно.Про можливість і реальність співпраці державних виконавців з державними та приватними нотаріусами свідчать такі аспекти:в разі смерті особи, стосовно якої порушено виконавче провадження і якій наданий строк для добровільного виконання рішення, державний виконавець згідно зі ст. 60 Закону України "Про нотаріат" вправі попередити нотаріуса про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна і отримати його повідомлення про належність і місцезнаходження майна померлого боржника, результати його опису тощо;державному виконавцю також надане право офіційного звернення до усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України, які у встановлений ним строк повинні надати безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень, що також може бути використано для розшуку майна. Для запровадження цього положення в життя є можливість рекомендувати звернутися за інформацією про наявність у боржника майна або майнових прав до таких органів, як державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси. Але цей висновок потребує офіційної легалізації в Законі України "Про нотаріат" шляхом внесення доповнення до ч. 3 ст. 8 про те, що державний виконавець користується правом витребування довідки про вчинені нотаріальні дії та документів у зв'язку порушенням виконавчого провадження [68, с. 194].На підставі вищевикладеного можна говорити про те, що завдяки специфічним методам нотаріальний процес може розглядатися як самостійний безспірний процес, безпосередньо пов'язаний з такими галузями права як цивільне, сімейне, фінансове, земельне, житлове, міжнародне, а також з цивільним процесом.На наш погляд, необхідно також враховувати, яким нотаріусом вчиняється нотаріальне провадження. Законодавством встановлена процедура визнання і виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу перед прийняттям такого рішення до примусового виконання, яка прямо передбачена в ст. 35 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Таким чином, державою відокремлюються юрисдикційні дії хоча й повноважних органів, діяльність яких передбачена законом, але які не входять до структури адміністративних і одночасно державних органів. Діяльність приватних нотаріусів також передбачена Законом, але вони не можуть бути віднесені до структури державних органів ні через систему підпорядкування, ні через обкладання їх діяльності податками, ні через аналіз джерел фінансування їх діяльності.Отже, слід визнати існування в державі не підлеглої їй, але контрольованої нею юрисдикційної діяльності і на цій підставі узгодити вимоги до правових актів, що ними вчиняються. Так, залишається незрозумілим питання, чому законодавцем дозволено приватному нотаріусу вчиняти виконавчий напис, який є безпосередньою підставою для відкриття виконавчого провадження, а рішення міжнародного комерційного арбітражу потрібно ще визнавати. Відповідь може зумовлюватися безспірністю нотаріального процесу, але, на наш погляд, потребується відповідна аргументація [10, с. 91].Загальним же висновком з проведеного аналізу є особливість нотаріального процесу, якому властиві елементи адміністративного та судового процесів (як державного суду, так й недержавного), але й певні властиві лише йому риси.2.2 Класифікація нотаріальних проваджень, здійснюваних в УкраїніЗгідно з чинним законодавством можна здійснити класифікацію нотаріальних проваджень за різними критеріями, хоча в юридичній літературі виділяється лише один спосіб класифікації. Спроби більшості вчених-процесуалістів розробити класифікацію нотаріальних проваджень зумовлюється намаганнями визначити певні шляхи дослідження правових концепцій для окремих груп нотаріальних проваджень. Так, В. Аргуновим пропонується поділяти нотаріальні дії на: обов'язкові та необов'язкові. Критерій розмежування між цими групами, за його позицією, полягає в тому, що деякі суб'єктивні права неможливо реалізувати без їх нотаріального оформлення, а інші цілком залежать від волі громадян та організацій. Але така умова для класифікації в більшості випадків є умовною, оскільки як в обов'язкових, так і в необов'язкових провадженнях наявний принцип диспозитивності, оскільки не існує прав, які б особа змушена була реалізовувати. Право на звернення до нотаріальних органів є обов'язковим залежно від об'єкта угоди та виду договору, а не від бажання або небажання певної особи.Класифікація К. Юдельсона, в якій виокремлюються: а) посвідчення угод; б) засвідчення безспірних обставин; в) охоронні дії; г) встановлення правового положення відсутнього; д) підтвердження майнових прав; е) забезпечення зобов'язань; ж) сприяння виконанню зобов'язань; з) забезпечення доказів; й) примус до виконання безспірних обов'язків, далека від досконалості. Так, у деяких випадках вона орієнтована на дуже широкі напрямки (засвідчення безспірних обставин), а в інших -- на конкретні нотаріальні провадження (посвідчення угод) або на дуже вузькі напрямки (сприяння виконанню обов'язків). Крім того, надмірна деталізація (поділ на 9 груп) навряд чи є виправданою або доречною [55, с. 12].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
|
|
|
|
© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент. |
|
|
