|
) призначивши остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд приєднує до нього додаткове (додаткові) покарання, призначене за окремий злочин (злочини), що входять до сукупності; в) якщо ці додаткові покарання одного виду, вони приєднуються до основного шляхом поглинення менш суворого більш суворим або шляхом повного чи часткового складання в межах зазначених ст. 70 межах; г) якщо ці додаткові покарання різних видів, то кожне з них приєднується до основного покарання, призначеного за сукупністю, і виконується самостійно.4. Частина 4 ст. 70 поширює принципи призначення покарання за сукупністю злочинів на випадок, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винний ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, у цьому разі зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком суду за правилами, визначеними в ст.72.Ця норма має велике значення, оскільки нерідко злочини, що складають сукупність, можуть бути розкриті в різний час, і засудження винного за ці окремі злочини, відповідно, відбувається не за одним, а за двома або більше вироками, які постановляються також у різний час. Так, якщо особа, яка вчинила, наприклад, два злочини, була засуджена лише за один з них, а вирок за інший злочин вже постановили після вироку у першій справі. Уявімо, що особа була притягнута до відповідальності і засуджена за ч. 2 ст. 296 за хуліганство, вчинене ним у грудні 2001 р. Після постановлення вироку у цій справі з'ясувалося, що засуджений ще в жовтні 2001 р. вчинив крадіжку, передбачену ч. 1 ст. 185. Така ситуація повністю підпадає під поняття сукупності злочинів, що міститься в ч. 1 ст. 70. Справді, особа вчинила два злочини, кожний з яких передбачений самостійною статтею КК, і обидва вони вчинені до засудження хоча б за один з них. Ось чому до таких випадків і застосовуються ті ж правила призначення покарання, що визначені законом для сукупності злочинів. Призначення покарання в порядку ч. 4 ст. 70 УК проходить такі три етапи:1) суд виносить вирок за другий злочин, тобто призначає покарання за злочин, розкритий останнім;2) з урахуванням раніше постановленого вироку суд призначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання покарань, призначених за обома вироками, причому це складання відбувається лише в межах, встановлених у ч. 2 ст. 70;3) в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, фактично відбуте за попереднім вироком. [5] 4. Призначення покарання за сукупністю вироків1. Відповідно до ст. 71 сукупність вироків має місце там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. Таким чином, при сукупності вироків:а) постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри покарання; б) це покарання ще цілком не відбуте засудженим; в) новий злочин вчинений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання. Оскільки при сукупності вироків новий злочин вчиняється після засудження особи за першим вироком, має місце ситуація, що свідчить про підвищену небезпечність винного. Тому за інших рівних умов сукупність вироків становить більшу суспільну небезпечність, ніж сукупність злочинів, де обидва злочини вчиняються до засудження, до постановлення вироку хоча б за один з них.Відповідно до ч. 1 ст. 71, "якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком". Конкретизуючи ці положення, ч. 2 ст. 71 встановлює межі остаточного покарання за сукупністю вироків. У ній значиться: "При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років".Таким чином, на підставі ст. 71 при сукупності вироків суд призначає покарання за такими правилами:1) насамперед призначається покарання за знов вчинений злочин;2) до цього покарання суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком;3) остаточна міра покарання визначається в межах максимуму даного виду покарання.Розглянемо ці правила.1) Призначення покарання за знов вчинений злочин відбувається за загальними засадами, тобто в межах санкції статті КК, що передбачає відповідальність за цей злочин. Причому як обставину, що обтяжує покарання, суд враховує те, що винний вчинив злочин у період відбування покарання (п. 1 ст. 67), тобто має місце рецидив.2) До призначеного нового покарання суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Таким чином, відбута частина покарання за попереднім вироком взагалі не враховується. Отже, в остаточне покарання за сукупністю вироків входить покарання, призначене за новий злочин, і покарання, не відбуте повністю або частково за першим вироком. Звідси очевидно, що остаточне покарання за сукупністю вироків ні в якому разі не може бути меншим, ніж покарання, призначене за новим вироком, або невідбута частина покарання за першим вироком.3) Визначення остаточної міри покарання за сукупністю вироків обмежено відповідними межами. Цією межею є максимум даного виду покарання, зазначений у Загальній частині КК. Так, при складанні покарань у виді позбавлення волі остаточне покарання не повинно перевищувати п'ятнадцяти років, а за особливо тяжкий злочин не повинно перевищувати двадцяти п'яти років. Щодо інших видів покарань це означає, що міра остаточного покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні не повинна перевищувати двох років, у виді виправних робіт або службового обмеження для військових - двох років, у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - п'яти років. Такі максимуми цих видів покарань встановлені Загальною частиною КК.Отже, при сукупності вироків суд може призначити остаточне покарання, вийшовши за межі максимуму санкції статті КК, що передбачає найбільш тяжкий зі злочинів, які входять до сукупності. Суду не надані лише права виходити за межі максимуму даного виду покарання, а в разі, коли один із злочинів є особливо тяжким, - за межі двадцяти п'яти років позбавлення волі.При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі і будь-яких менш суворих покарань остаточний строк покарання, призначений за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Це єдиний випадок, коли при сукупності вироків застосовується принцип поглинення.Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71, стосується не тільки основних, але й додаткових покарань. Отже, незалежно від того, призначене додаткове покарання лише за одним (попереднім) вироком або за другим вироком, до остаточного основного покарання за сукупністю повинно бути приєднане покарання додаткове. Призначаючи за сукупністю додаткові покарання, суд при їх складанні повинен керуватися їх максимальною межею, зазначеною в Загальній частині КК. Наприклад, позбавлення права обіймати певні посади має межу - три роки.У разі ж призначення різних додаткових покарань (наприклад, за одним вироком як додаткове покарання призначене позбавлення права обіймати певні посади, а за другим - конфіскація майна) обидва ці покарання приєднуються до остаточного основного покарання, призначеного за сукупністю, і використовуються самостійно.У практиці зустрічаються випадки, коли особа після винесення вироку в справі, але до повного відбуття покарання, вчиняє не одне, а два або більше злочинів. У подібних ситуаціях, а їх передбачає ч. 5 ст. 71, має місце об'єднання сукупності вироків і сукупності злочинів. Тут слід керуватися при призначенні покарання статтями 70 та 71. Передусім, суд повинен на підставі ст. 70 призначити покарання за вчинені особою нові злочини. Призначивши покарання за кожний з них окремо, суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим або вдатися до складання (повного або часткового) покарань. Таким чином, буде призначене покарання за сукупністю злочинів. Потім вже на підставі ст. 71 суд до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком у тих межах, що передбачені в ч. 2 цієї статті. [5] 5. Правила складання покарань і зарахування строку ув'язненняПри призначенні за окремі злочини, що утворюють сукупність злочинів або сукупність вироків, різних видів покарання виникає питання, як застосувати принцип складання цих покарань. Так, за один злочин особа була засуджена до позбавлення волі, а за інший до виправних робіт, або за один з них - до обмеження волі, а за інший, наприклад, - до арешту і т.д. Частина 1 ст. 72 у такому випадку встановлює жорстке правило: при складанні в цих випадках менш суворе покарання переводиться в більш суворе. Причому закон формулює і співвідношення окремих видів покарань, визначає "шкалу" їх еквівалентів.1). Одному дню позбавлення волі відповідають:- один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;- два дні обмеження волі;- три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;- вісім годин громадських робіт.2). Одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:- два дні обмеження волі;- три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт.3). Одному дню обмеження волі відповідають:- три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт.4). Одному дню обмеження волі або арешту відповідають:- вісім годин громадських робіт.Так, якщо особа засуджена за один із злочинів до позбавлення волі до трьох років, а за інший до виправних робіт на один рік, то суд зобов'язаний перевести менш суворе покарання (виправні роботи) у більш суворе (позбавлення волі), керуючись зазначеною вище шкалою у співвідношенні 1:3. У нашому випадку один рік виправних робіт дорівнює чотирьом місяцям позбавлення волі. Тому суд приєднує чотири місяці до трьох років, призначених за інший злочин, і за сукупністю визначає покарання три роки і чотири місяці позбавлення волі.Виникає питання, що, до речі, має і велике практичне значення, про призначення покарання за сукупністю вироків, якщо особа засуджена за кожним вироком до службових обмежень для військовослужбовців або до виправних робіт, але з різними відсотками утримань із заробітку (грошового утримання). Розміри утримань із заробітку складанню не підлягають. У цих випадках, призначивши покарання, наприклад, за останнім вироком, у виді виправних робіт з утриманням із заробітку певного відсотка в прибуток держави, суд повністю або частково приєднує до призначеного покарання за останнім вироком невідбутий строк службових обмежень, призначених за попереднім вироком, залишаючи на цей строк розмір утримань, який був визначений для цього виду покарання (ч. 2 ст. 72).Проте можливі ситуації, коли різновидні основні покарання, призначені за окремі злочини, не співвідносяться між собою ні в якому еквіваленті. Досить уявити собі випадок, коли за один із злочинів як основне покарання призначене позбавлення права обіймати певні посади строком на три роки, а за інше - позбавлення волі на строк два роки, або випадок, коли за один із злочинів призначений штраф, а за інший - позбавлення волі. Звичайно, застосування в цих випадках принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим можливе, але воно призведе до того, що каральний вплив і особливо спеціальні попереджувальні можливості поглинених покарань (позбавлення права обіймати певні посади або штрафу) не будуть використані, водночас їх складання внаслідок їх повної нееквівалентності неможливе. Отже, вони складанню не підлягають і виконуються самостійно, тобто з моменту вступу вироку в законну силу, і одне покарання (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади) і друге (наприклад, позбавлення волі) виконуються одночасно.Саме це встановлено у частині 3 ст. 72: "Основні покарання у виді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають, а виконуються самостійно". Додаткові різновиди покарання, як про це вже говорилося, в усіх випадках виконуються самостійно. Таким чином КК закріплює ще один (крім принципів поглинення і додавання) принцип призначення покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків - принцип самостійного призначення і виконання покарання. Внаслідок того, що він стосується лише двох покарань різних видів, принцип цей, який конкретизує принцип складання, є щодо нього підпорядкованим.Нарешті, слід мати на увазі, що практично дуже часто особа до призначення покарання, у тому числі і за сукупністю злочинів і вироків, знаходилася в попередньому ув'язненні. У цьому разі ч. 5 ст. 72 наказує суду при засудженні особи до позбавлення волі зараховувати попереднє ув'язнення в строк покарання з розрахунку день за день, а при засудженні до інших видів покарань - відповідно до шкали еквівалентів покарань, зазначених вище і передбачених-ч. 1 ст. 72. Якщо ж особа засуджується до інших покарань, у цій шкалі не зазначених (наприклад, до штрафу або до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від відбування покарання. [9] Висновки В заключенні зробимо наступні висновки. 1.Необхідною передумовою призначення покарання є вчинення особою злочину, який прямо передбачений у кримінальному законі. Лише тоді, коли під час судового розгляду повністю доведено, що підсудний є винним в інкримінованому йому злочині, коли цьому злочину дана у вироку правильна кваліфікація, створюються законні підстави для призначення покарання. 2.При сукупності злочинів особа вчиняє два або більше злочинів, кожен з яких передбачений різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. У зв'язку з цим можливі різні підходи до призначення покарання за таку сукупність. Існують різні законодавчі системи призначення покарання при сукупності. 3.Складання покарань обмежене в ч. 2 ст. 70 певними межами. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, тобто воно не може перевищувати вищої межі більш суворої санкції. 4.Відповідно до ст. 71 сукупність вироків має місце там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. Таким чином, при сукупності вироків: а) постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри покарання; б) це покарання ще цілком не відбуте засудженим; в) новий злочин вчинений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання. Оскільки при сукупності вироків новий злочин вчиняється після засудження особи за першим вироком, має місце ситуація, що свідчить про підвищену небезпечність винного. Тому за інших рівних умов сукупність вироків становить більшу суспільну небезпечність, ніж сукупність злочинів, де обидва злочини вчиняються до засудження, до постановлення вироку хоча б за один з них. 5.На підставі ст. 71 при сукупності вироків суд призначає покарання за такими правилами: 1) насамперед призначається покарання за знов вчинений злочин; 2) до цього покарання суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком; 3) остаточна міра покарання визначається в межах максимуму даного виду покарання. 6.При призначенні за окремі злочини, що утворюють сукупність злочинів або сукупність вироків, різних видів покарання виникає питання, як застосувати принцип складання цих покарань. Так, за один злочин особа була засуджена до позбавлення волі, а за інший до виправних робіт, або за один з них - до обмеження волі, а за інший, наприклад, - до арешту і т.д. Частина 1 ст. 72 у такому випадку встановлює жорстке правило: при складанні в цих випадках менш суворе покарання переводиться в більш суворе. Причому закон формулює і співвідношення окремих видів покарань, визначає "шкалу" їх еквівалентів. 7.Слід мати на увазі, що практично дуже часто особа до призначення покарання, у тому числі і за сукупністю злочинів і вироків, знаходилася в попередньому ув'язненні. У цьому разі ч. 5 ст. 72 наказує суду при засудженні особи до позбавлення волі зараховувати попереднє ув'язнення в строк покарання з розрахунку день за день, а при засудженні до інших видів покарань - відповідно до шкали еквівалентів покарань, зазначених вище і передбачених-ч. 1 ст. 72. Якщо ж особа засуджується до інших покарань, у цій шкалі не зазначених (наприклад, до штрафу або до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від відбування покарання. Список використаних джерел Нормативно-правові акти 1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. 2. Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України) від 5 квітня 2001 року. 3. Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року. 4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. за № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання". Монографічна, наукова та інша література 5. Игнатов А.И., Костарева Т.А. Уголовное право. Общая часть: Курс лекцин. -- М., 1996. 6. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. - К., 1999. 7. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. 8. Кримінальне право України. Загал. Частина / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1997. 9. Кримінальне право України: Загальна частина / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- Київ--Харків: Юрінком Інтер--Право, 2001. 10. Кримінальне право України: Загальна частина: / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. - К., Правові джерела, 2002. 11. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України. - К., 1999. 12. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -- К.: Каннон, 2001. 13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.- К.: Атіка, 2005.- 1064 с. 14. http://law.biz.ua/books/0016/0161.htm 15. http://law.biz.ua/books/0024/index.html 16. http://law.biz.ua/pages/category11.html 17. http://pravo.biz.ua. 18. http://pravoznavec.com.ua.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|
