У сфері забезпечення обороноздатності та національної безпеки України до компетенції Верховної Ради України належить:

ь оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру (п.9ч.1ст.85 КУ); [1]

ь схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п.9 ч.1 ст. 85 КУ); [1]

ь затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про загальну або часткову мобілізацію та ін.

У сфері забезпечення основних прав і свобод громадян Верховна Рада України:

ь затверджує засади державної політики в галузі прав людини,

ь здійснює законодавче визначення прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов'язків громадян; громадянства, правосуб'єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства; прав корінних народів і національних меншин; порядку застосування мов; засад регулювання праці й зайнятості; засад утворення і діяльності об'єднань громадян, засобів масової інформації; оголошення амністії та ін.

У бюджетно-фінансовій сфері Верховна Рада України має право:

ь затверджувати Державний бюджет України та вносити зміни до нього(п. 4 ч.1 ст. 85 КУ);[1]

ь здійснювати контроль за виконанням Державного бюджету України; приймати рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України (п. 4 ч.1 ст. 85 КУ);[1]

ь затверджувати рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям (п. 14 ч. 1 ст. 85 КУ); [1]

ь затверджувати рішення про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснювати контроль за їх використанням (п. 14 ч.1 ст.85 КУ); [1]

ь призначати на посаду та звільнювати з посади Голову Національного банку України за поданням Президента України (п.18 ч. 1ст. 85 КУ); [1]

ь призначати та звільняти половину складу Ради Національного банку України та ін. (п.19ч.1ст.85 КУ). [1]

У соціальній сфері до відання українського парламенту належить:

ь затвердження концепції державної соціальної та сімейної політики;

ь законодавче визначення основ соціального захисту населення, форм і видів пенсійного забезпечення; засад регулювання шлюбу та сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; засад регулювання демографічних та міграційних процесів, засад благодійницької діяльності та ін.

У сфері забезпечення екологічної безпеки України Верховна Рада України уповноважена здійснювати:

ь законодавче визначення засад використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу; засад освоєння космічного простору;

ь затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

ь затвердження програм охорони довкілля.

2.2. Законодавчий процес як одна з найважливіших функцій парламенту

Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу:

1) підготування законопроекту та внесення його до Верховної Ради України

2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України;

3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково);

4) підписання та оприлюднення закону. [7]

Підготування законопроекту та внесення його до Верховної Ради України. Згідно з Регламентом Верховної Ради України розроблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада України може доручити розроблення проекту закону (його структурної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України, а також Кабінету Міністрів України.

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України та ч. 1 ст. 89 Регламенту ВРУ. До них на лежать:

ь Президент України;

ь народні депутати України;

ь Кабінет Міністрів України;

ь Національний банк України.

Цей перелік є вичерпним.

Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи в разі перегляду Конституції України та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.[7]

Попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України.

Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду і підготування висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються відповідним комітетам Верховної Ради України з визначенням терміну виконання і одночасно передаються комітету, до компетенції якого входять питання конституційності актів.

Під час попереднього обговорення законопроекту в комітетах Верховної Ради України може бути поставлене преюдиціальне або відкладальне питання стосовно законопроекту в цілому чи його структурної частини, з пропозицією не розглядати його взагалі або відкласти його розгляд чи прийняття остаточного рішення щодо нього до настання певних обставин чи здійснення певних дій.

Законодавча пропозиція чи законопроект після попереднього розгляду у відповідних комітетах з їхніми висновками передаються на розгляд Верховної Ради України для постановлення рішення що до внесення їх до порядку денного сесії.[7]

Обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України здійснюється впродовж трьох читань.

У першому читанні обговорюються основні положення законопроекту. При цьому Верховна Рада України заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету; заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту й послідовність їх викладення); заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення.

За наслідками обговорення законопроекту в першому читанні Верховна Рада України може прийняти рішення про:

1) відхилення законопроекту;

2) передання законопроекту на доопрацювання з установленням терміну доопрацювання і повторне подання його на перше читання;

3) опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання (кількість повторних перших читань необмежена);

4) прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законопроект на друге читання. [5]

Друге читання полягає в постатейному обговоренні законопроекту і внесених депутатами пропозицій, поправок. До другого читання законопроект подається у вигляді таблиці, яка містить:

1) законопроект, прийнятий в першому читанні за основу;

2) всі внесені і не відкликані в установленому порядку пропозиції, поправки;

3) висновки головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок, поправок до поправок;

4) законопроект у редакції, запропонованій головним комітетом для другого читання.[5]

За результатами розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада приймає рішення про:

1) прийняття законопроекту в другому читанні та доручення головному комітету підготувати його до третього читання;

2) відхилення законопроекту;

3) прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому;

4) прийняття законопроекту в другому читанні, за винятком окремих розділів, глав, статей, частин статей, та направлення їх головному комітету на доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне друге читання;

5) повернення законопроекту головному комітету на доопрацювання з наступним поданням на повторне друге читання.[5]

Третє читання проводиться з метою внесення редакційних правок, узгодження структурних частин схваленого в другому читанні законопроекту між собою, узгодження розглянутого законопроекту з іншими законами. Під час третього читання також розглядаються і приймаються рішення щодо тих статей і поправок, розгляд яких за рішенням Верховної Ради України виносився на третє читання.

За результатами розгляду законопроекту у третьому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про:

1) прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України;

2) перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв'язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання Кабінетом Міністрів України проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається;

3) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;

4) відхилення законопроекту.[5]

Підписання та оприлюднення закону. Текст прийнятого Верховною Радою закону оформляється Апаратом Верховної Ради і в п'ятиденний строк підписується Головою Верховної Ради України, після чого закон невідкладно направляється Президентові України.

Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Офіційне оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що їх приймає Верховна Рада України, здійснюється в порядку, визначеному Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. Згідно з цим Указом закони України, інші акти Верховної Ради України не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття в установленому порядку і під писання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. При цьому офіційними друкованими виданнями цим Указом визначені:

«Офіційний вісник України»;

«Відомості Верховної Ради України»;

газета «Президентський вісник»;

газета «Урядовий кур'єр». [4]

В окремих випадках акти Верховної Ради України можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України в друкованих органах, непередбачених у цьому Указі, є неофіційним і має інформаційний характер.

Неопубліковані акти Верховної Ради України набирають чинності від моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо Верховною Радою України не встановлено інший строк набрання ними чинності.

3. Організація роботи Верховної Ради України

Правовий статус Голови Верховної Ради України та його заступників регулюється Розділом IV Конституції України і главою 4.3. Регламенту Верховної Ради України. [5]

Згідно зі ст.88 Конституції України, Голова Верховної Ради України: веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; представляє Україну у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; організовує роботу апарату Верховної Ради України.

На пленарному засіданні Голова ВРУ зобов'язаний:

ь дотримуватися норм Конституції України та Регламенту і вживати заходів щодо їх дотримання всіма присутніми на пленарному засіданні;

ь повідомляти про результати реєстрації народних депутатів та про кількість народних депутатів, відсутніх на пленарному засіданні з поважних причин;

ь відкривати, вести та закривати пленарні засідання, оголошувати перерви в пленарних засіданнях;

ь попереджати присутніх на закритому пленарному засіданні про процедуру проведення закритого пленарного засідання;

Страницы: 1, 2, 3