Основи правознавства

Основні закономірності виникнення держави і права.

Існує кілька поглядів на політичну організацію суспільства і на право в аспекті їх виникнення:

· соціальний розвиток суспільства почався без політичної організації та права;

· соціальний розвиток не тільки почався, а й існуватиме за комунізму без політичної організації та права;

· політична організація та право виникли й розвивалися разом із виникненням і розвитком людського суспільства. Державу при цьому розглядають як частину політичної організації суспільства.

Аби з ясувати істину, необхідно проаналізувати визначення політичної організації суспільства і права та від слідкувати, на якому етапі його розвитку вони з являються.

Однією з теорій виникнення держави і права є історико-матеріалістична, прихильником якої були Л.Г.Морган, К.Маркс, Ф.Енгельс та ін. Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає внаслідок розвитку й занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія містить два аспекти: а)підхід радянської науки, пов'язаний з виникненням класів і класових антагонізмів, тобто держава і право виникають там і тоді, де і коли виникають класи; б) більш широкий погляд дослідників західної філософської та юридичної науки, пов'язаний з ускладненням структури суспільства та суспільних відносин, виникненням ”загальних справ” і необхідності вдосконалення управління суспільством ( теорія морганістів ). Обидва підходи однаковою мірою мали місце під час виникнення держави і права.

Протягом тривалого часу люди жили, не маючи уяви про державу та право. Це була епоха первісного суспільства. Та вже тоді люди прагнули до колективних форм життя. Вони разом виробляли примітивну зброю, полювали, обробляли землю та вирощували необхідні для харчування рослини, об єднаючись у невеликі групи - первісне стадо чи орду.

Поступово люди навчились виробляти досконаліші знаряддя праці, будувати житло, добувати й готувати різноманітну їжу, одомашнювати диких тварин. У статевих зносинах між людьми з явилися заборони по вертикалі між батьками та дітьми, дідами, бабками та онуками. Це привело до появи кровноспорідненої сім ї, що спонукало до іншої форми об єднання людей.

Початок виникнення державності

Первісне стадо поступається місцем досконалішому об єднанню людей первісній родині, родовій общині (роду), тобто колективу людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство.

Поступово здійснюється перехід від кровноспорідненої сім ї до екзогамної (сім ї паналуа). Це такий ступінь розвитку сім ї, коли вступати в статеві зносини не можуть не тільки батьки та діти а й брати та сестри. Перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів у середині роду приводили до активного спілкування між окремими родами, в наслідок чого вони об'єднувались у фратрії та племена на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності.

Отже, уже в період первісного розвитку люди об'єднувались у різні соціальні спільноти. Соціальною спільнотою називають реально існуючу сукупність індивідів, що характеризується відносною самостійністю та об єднає людей за різними зовнішніми і внутрішніми ознаками. Наприклад, за кровноспорідненими зв'язками: родина, рід, плем'я, фратрія - це внутрішні причини об єднання людей. Серед зовнішніх причин такого об єднання слід назвати виробничі, релігійні, політичні, культурні тощо.

Інтеграція та об єднання людей у різні соціальні спільноти приводить до виникнення первісного суспільства, суспільних відносин, первісної суспільної влади.

Влада - це здатність її носія підкоряти своїй волі інших, визначати варіанти поведінки підвладного і домагатися здійснення такої поведінки. Влада може бути людини над людиною (Соціальна влада)і людини над природою(Технічна влада).

Соціальна влада - це притаманні суспільству вольові відносини між людьми в яких особи, що мають владу, використовуючи певні засоби, прийому і способи, формують програму поведінки підвладних осіб і домагаються їх здійснення.

Класифікація влади

Існують різні критерії для класифікації влади.

Залежно від соціально - економічної формації розрізняють такі види соціальної влади: первісного суспільства, рабовласницька, феодальна, капіталістична чи демократична тощо.

За змістом розрізняють такі види соціальної влади: суспільна, політична, економічна, державна тощо.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади.

В суспільстві вона здійснюється суспільними суб'єктами. Наприклад, у родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени родини. Усі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів родини (племені), де обирали старшин, вождів , керівників та ловчих. Ці особи першими серед рівних, їхня влада базувалася виключно на авторитеті. Їх поважали всі члени родини, схилялися перед їхньою мудрістю, хоробрістю, кмітливістю, спритністю тощо.

Суспільна влада в первісному суспільстві:

а) базувалася на родових відносинах (рід об'єднував людей за дійсною чи допустимою кровною спорідненістю, був власником засобів виробництва, об'єднував членів роду для колективної праці, виступав господарським осередком для виробництва матеріальних благ);

б) у соціальному розумінні була безпосередньо суспільною (не існувало спеціального апарату управління та примусу);

в) мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробітництво (члени роду виконували свої функції на засадах переконання. Примус застосовувався дуже рідко і виконував роль громадського виховання. Винятковою формою примусу було вигнання з роду. Сторони які не могли порозумітися, зверталися до вибраної ними авторитетної особи чи ради старшин і, як правило, добровільно виконували їх рішення. Рід також захищав своїх членів від зовнішніх ворогів, для цього використовувалася військова сила чи помста родичів);

г) здійснювалась рядовими та виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату управління. Військо формувалося з усіх чоловіків ролу чи племені, здатних носити зброю.

Отже, суспільна влада має свої історичні корені і вже у первісному суспільстві слугувала вольовим відносинам між владно можними і підвладними для здійснення програми певної поведінки, яку особи, що мають владу, примушували здійснювати підвладних, вступаючи з ними у різноманітні відносини.

Первісне суспільство, як і будь - яке інше суспільство, має свою систему і структуру. Найчастіше виокремлюють такі структурні елементи суспільства:

а) діяльність людей, що спрямована на задоволення певних суспільних потреб;

б) суспільні відносини, в які вступають люди в процесі діяльності із задоволенням потреб;

в) соціальні суб'єкти, тобто люди та їх об єднання.

Діяльність людей

Це умова існування суспільства. Вона є специфічною людською формою ставлення до навколишнього світу, зміст якої є його доцільна зміна і перетворення в інтересах людей. Діяльність включає в себе мету, засоби, результат і сам процес.

Кожна із сфер суспільного життя охоплює різні галузеві види діяльності. Наприклад, економіка - це діяльність у промисловості, сільському господарстві тощо.

У процесі діяльності люди та їх групи вступають між собою в суспільні відносини, тобто такі, що виникають між соціальними суб'єктами.

Соціальні суб'єкти як структурний елемент суспільства неоднакові за кількістю людей, що їх становлять, призначенням, місцем у суспільстві, організації, функціями.

Елементарним соціальним суб'єктом і первісним елементом суспільства є особа - це людина в аспекті біологічних і соціальних якостей, які формуються в процесі історично - конкретних видів діяльності і суспільних відносин. Точніше, особа - це динамічна, відносно стійка цілісна система інтелектуальних, соціально - культурних і морально - вольових якостей, які втілюються в індивідуальних особливостях свідомості та діяльності людини.

Поняття „особа ” треба відрізняти від поняття „людина” ( біосоціальна істота , яка виділилася з інших форм земного життя завдяки можливості виробляти знаряддя праці, наділена членороздільною мовою, мисленням і свідомістю), „громадянин ” ( член державного суспільства).

Наступний вид соціальних суб'єктів - соціальні групи, які є соціально стійкою сукупністю людей (осіб), що мають загальні інтереси, цінності та норми поведінки, сформовані в межах історичного певного суспільства.

Розрізняють великі соціальні групи: групи за віком, соціальні прошарки, групи за професією. До середньої групи можна віднести працівників одного підприємства, жителів окремої території. До малих соціальних груп , специфічна ознака яких - безпосередній контакт її членів, належать, наприклад, сім я, група слухачів тощо.

Існує і такий вид соціальних суб'єктів, як соціальна організація, що є об єднанням людей, які разом реалізують певну програму і діють на основі певних правил і процедур, наприклад, держава, партія.

Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосовувались соціальні норми.

Людське суспільство, як і будь - яка складна система, може нормально функціонувати й розвиватися лише спираючись на певні правила, на основі яких обирається один із можливих варіантів поведінки певного суб'єкта. У суспільстві

З часу його виникнення існує дві протилежні тенденції - організації та дезорганізації. В умовах їх дії збереження стабільності, відносної постійності, упорядкованості суспільства можливо шляхом соціальної регуляції, призначенням якої є підтримка суспільної дисципліни, організованості суспільства. Об активна необхідність соціального регулювання випливає з самої суті людського суспільства, що складається з багатьох осіб, спільна діяльність яких породжує потребу погоджувати їх поведінку в усіх сферах суспільного життя.

Регулювати (в соціальному житті) - означає цілеспрямовано упорядковувати, визначати поведінку людей і їх колективів, надавати їм напрям функціонування і розвитку. Мета соціального регулювання - приведення поведінки індивідів і їх груп у відповідність до об активної закономірності, що діє в суспільстві, тобто досягнення оптимально можливої відповідності між діями суспільних законів і життєдіяльністю людей, в якій ці закони так чи інакше об'єктивуються. Кожній суспільно - економічній формації, поряд із загальними закономірностями соціального регулювання, притаманні і свої специфічні особливості, які проявляються в змісті, цілях, завданнях, формах і методах їх практичного втілення, обсязі та інтенсивності регулювання. Наприклад, у первіснообщинному суспільстві більш характерними були процеси саморегулювання, а з виникненням держави ы права місце саморегулювання посідають процеси державно - правового регулювання.

Таке регулювання покликане забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві. Регулювання відносин між суб'єктами здійснюється через: 1) установлення моделей поведінки людей, які повинні або не повинні здійснюватися, 2) визначення умов, за яких закріплена модель поведінки дозволяється або забороняється, чи 3) визначення суб'єктів , на які за цих умов поширюється певне правило, встановлене тією чи іншою нормою.

Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб'єктів, що сприяє забезпеченню системності та певної передбачуваності суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, передбачених у конкретних соціальних нормах. Вони регулюють ту поведінку, яка має соціальний характер, а тому пов'язана з взаємовідносинами між людьми, їхніми об'єднаннями, соціальними групами.

Традиції, на яких базується влада

Первісні звичаї-правила поведінки людей у первісному суспільстві, що історично складалися протягом довгого часу їх неодноразового застосування та увійшли у звичку первісних людей і здійснювалися цими людьми добровільно.

Первісні традиції-це різновид звичаїв, що характеризувалися певною програмою дій. Наприклад, традиційні види діяльності щодо: лікування хворих (вигнання духів); вирощування та збирання урожаїв (танець дощу); військових перемог (демонстрація трофеїв); прийняття у члени роду (одягнення спеціального одягу, виголошення присяг)тощо.

Релігійні норми - це правила поведінки первісних людей стосовно віри у їх богів чи одного бога(наприклад, віри у загробне життя, ритуали захоронення померлих тощо).

Первісні заборони (табу) - це такі правила поведінки людей, які забороняли певні дії первісній людині. Наприклад, заборони вступати у статеві відносини з дідами та бабами, батьками та дітьми, братами та сестрами.

Гарантами їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед неприродними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов'язаний із міфічною побудовою світу. Додержання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно „спостерігає” за життям на землі. Будь-яке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку на окрему людину чи навіть на цілу етнічну групу.

Страницы: 1, 2