Організаторсько-управлінська -- право суб'єктів на вирішення певних економічних і соціальних проблем. За допомогою права регулюються питання економічного і соціального життя в Україні.

Інформаційна (комунікативна) -- право інформує людей про волю законодавця. Наприклад, Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. встановлює правові основи щодо поширення і використання інформації в Україні.

Оцінно-орієнтувальна -- поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціально допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки. Наприклад, Цивільний кодекс України передбачає право людини і громадянина на одержання спадщини. Особи, що одержують спадщину за заповітом, слідують останній волі померлого і успадковують його майно в тих межах, в яких це визначено заповітом.

Ідеологічно-виховна -- право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки. Наприклад, людина слідує нормам кримінального права, не порушує заборон та діє в межах визначених обов'язків і тим самим реалізує норми права в межах правомірної поведінки. Достатньо того, що людина знає межі своїх можливостей, не порушує вимог права, само виховується на правових моделях позитивної поведінки.

Гносеологічна (пізнавальна) -- право само виступає як джерело знань. Наприклад, вивчаючи норми права, суб'єкт права має можливість одержати знання про обсяг пільг, допустимі норми шкідливих викидів у атмосферу, про свої права і обов'язки тощо.

До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятивну (статичну і динамічну) та охоронну.

Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих або інших галузях чи інститутах права. Регулятивно-статична функція -- це вплив права на суспільні відносини, що закріплює і регулює суспільний порядок у соціально неоднорідному суспільстві у стані спокою; регулятивно-динамічна -- такий вплив права на суспільні відносини, що забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства. Правовий вплив (статичний і динамічний) здійснюється таким чином, що, наприклад, Верховна Рада України виключно законами регулює права корінних народів і національних меншин (це регулятивно-статична функція права). Або шляхом прийняття Державного бюджету України створюються передумови для будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби (регулятивна динаміка).

Охоронна функція спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, зменшення або усунення їх із повсякденного життя.

Видання службовою особою нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, -- карається позбавленням волі до чотирьох років (ст. 211 КК України). Це один із прикладів із реалізації охоронної функції права.

Принципи права -- це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

У сучасній юридичній літературі визнають принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.

Принципи права як керівні юридичні вимоги відображають особливості та специфіку юридичного права, мають нормативний, регулятивний характер, визначають і скеровують правомірну поведінку людей. У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.

Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права.

Такими принципами є:

а) закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення її основних прав;

б) юридична рівність однойменних суб'єктів у всіх правовідносинах;

в) верховенство закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави;

г) взаємопов'язаність юридичних прав і обов'язків;

ґ) регулювання поведінки людей та їх об'єднань за загально-дозволеним типом правового регулювання: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;

д) діяльність органів і посадових осіб за принципом: «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом»;

е) чітке закріплення правовими нормами процедурно-процесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав людини і здійснення нею своїх обов'язків;

є) здійснення правосуддя тільки судами як найефективніша гарантія прав людини;

ж) юридична відповідальність людини за свою винну протиправну поведінку;

з) обов'язкова дія принципу презумпції невинуватості особи в суспільстві.

Типологічні принципи визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність.

Приміром, рабовласницькому типу права були притаманні такі принципи: тісне переплетення норм права з родоплемінними звичаями; вплив релігії на формування права; невизнання рабів суб'єктами права; яскраво виражений класовий характер чинного права; охорона приватної власності й тяжкі покарання за замах на рабовласницьку власність; відсутність чіткого формулювання складів злочинів і широке свавілля судді.

Феодальний тип права базувався на таких принципах: право привілеїв, що мало становий характер; відкрите право застосування сили (кулачне право); партикуляризм, тобто роздрібненість права; наявність канонічного (церковного) права, що мало юридичну силу; жорстокість і широка можливість судової розправи.

Особливості сучасних перехідних типів правових систем полягають у поступовому втіленні загальнолюдських цінностей, що відображені в загальнолюдських принципах права.

Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у реальних соціальних умовах. До них відносять, наприклад, такі: принцип демократизму, принцип законності, принцип гуманізму, принцип рівності всіх перед законом, принцип взаємної відповідальності держави та особи.

Галузеві й міжгалузеві принципи характеризуються тим, що охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави. До них, зокрема, відносять принцип гласності судочинства і принцип повної матеріальної відповідальності, принцип індивідуального покарання чи стягнення тощо.

Принципи інститутів права -- це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права: скажімо, принцип не сприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони й захисту всіх форм власності.

Соціальна цінність і призначення права можуть бути охарактеризовані як здатність служити засобом і метою для задоволення потреб соціальної справедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому. Соціальна цінність і соціальне призначення права характеризуються такими його проявами:

а) право визначається як міра свободи й недоторканності людини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення із соціального життя свавілля, безконтрольності та беззаконня;

б) право об'єднує в собі загальну волю учасників суспільних відносин, впливає на поведінку й діяльність людей через узгодження їхніх специфічних інтересів.

в) цінність і призначення права полягає в тому, що воно є виразником соціальної справедливості, виступає критерієм правильного розподілу матеріальних благ, утвердженням рівності та правового статусу людини в суспільстві;

г) право являє собою джерело оновлення суспільства, виступає в демократичному громадянському суспільстві як чинник прогресивного соціального розвитку;

ґ) як явище культури та цивілізації воно має планетарний характер і забезпечує вирішення проблем міжнаціонального та міжнародного значення.

Відповідно, право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найважливіших потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і у взаємовідносинах усього світового співтовариства.

4. Поняття системи права як внутрішньої його організації

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему.

Система права -- це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно обрати правову норму для реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зумовленості та характерним ознакам схожості (відмінностей) правових норм, усе право можна подати як визначену систему.

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним порівняно з економікою і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:

а) воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою;

б) під впливом правовідносин і правосвідомості розвиваються не тільки норми права, а й правова система і правова надбудова;

в) право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість тощо);

г) система норм права є елементом системи правового регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'єктивного права, правовідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (приміром конкуренція норм права);

ґ) ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової системи.

До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер побудови системи права.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридично цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права як закономірна організація його елементів. Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Існують певні ознаки, що відрізняють норми права від індивідуально-правового припису:

-- вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;

-- розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

-- адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під таку ситуацію;

-- діють у часі та просторі неперервно;

-- чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акта й норма права часто збігаються, коли структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. Залежно від цього розрізняють прямий, посилальний та бланкетний (відсильний) способи викладення норми в статті.

Прямий спосіб застосовується тоді, коли всі елементи норми права містяться у статті нормативно-правового акта; посилальний, -- коли робиться посилання на іншу статтю чи статті; бланкетний (відсильний), -- коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза -- це частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6