Концепція нового Закону передбачає виконання триєдиної задачі. По-перше, припинення непродуктивного використання виробничих потужностей. По-друге, запобігання розбазарювання майна неплатоспроможних підприємств. По-третє, задоволення претензії та вимоги кредиторів.

За термінологією, що використовується в Законі про банкрутство, поняття „суб'єкт банкрутства" і „банкрут" фактично є синонімічними. Суб'єкт банкрутства - це боржник, який визнаний таким господарським судом - і який неспроможний виконати грошові зобов'язання. Точніше буде сказати, що тут мова йде не про визнання боржника неспроможним (в інших частинах Закону - „неспроможним") виконати свої зобов'язання, а банкрутом. Тому визначення боржника неспроможним відбувається разом з ухваленням рішення про ліквідацію такого боржника.

Чинний сьогодні Закон передбачає процедури, що спрямовані на уникнення ліквідації майна боржника.

Підприємства мають шанс відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації. Санацію можуть ініціювати та здійснювати менеджмент підприємства у випадку добровільного визнання банкрутом (ст. 53), кредитори, податкові органи та навіть зовнішні інвестори. Згідно зі ст. 17, процедура санації узгоджується радою кредиторів, триває 12 місяців і може бути подовжена ще на 6 місяців за рішенням суду. Закон (ст . 18-1) передбачає наступні методи санації:

реструктуризація підприємства;

перепрофілювання виробництва;

закриття нерентабельних виробництв;

відстрочка та (або ) розстрочка платежів або прощення (списання ) частини боргів, про що укладається мирова угода;

ліквідація дебіторської заборгованості;

продаж частини майна боржника;

звільнення працівників та інші методи.

Наприкінці процедури санації (або за наявності причин для її передчасного припинення) управляючий санацією представляє доповідь про хід санації, на основі якої рада кредиторів ухвалює рішення про продовження санації, ліквідацію підприємства або укладання мирової угоди. У випадку, коли кредитори не можуть дійти згоди щодо подальшої долі підприємства, рішення про його ліквідацію ухвалюється судом (ст. 21-6). Таким чином, закон чітко передбачає можливість проведення реструктуризації або ліквідації підприємств, а також надає можливість для укладання мирової угоди.

Закон про банкрутство в новій редакції поширюється й на фізичних осіб-підприємців, а також на деякі непідприємницькі установи. В Законі чітко виписані функції та повноваження важливих учасників у судовому проваджень і зі справи про банкрутство -арбітражних керуючих. Порівняно з попереднім Законом про банкрутство 1999 року новий нормативний акт містить достатньо процесуальних норм, необхідних для вирішення всіх про-блем щодо розгляду цієї категорії справ у господарських судах. Закон визначає повноваження державного органу з питань банкрутства - Агентства з питань банкрутства. чьоилія» Незважаючи на те, що Закон порівняно з попереднім є кращим, він, на думку фахівців, є складним, досить громіздким та таким, що містить внутрішні суперечності.

Для характеристики результатів застосування нового Закону доцільно здійснити порівняння окремих показників за 1999 рік та 2001 (табл.3-5).

Згідно таблиці 1 в 2001 році відбулося позитивне зменшення залишку нерозглянутих справ про банкрутство на кінець досліджуваних періодів, але одночасно це лише наслідок зменшення кількості порушених провадженням справ. Одночасно доцільно привести ще одну статистичну інформацію, яка характеризує процес функціонування інституту банкрутства в Україні, а саме у 2001 р. кількість ліквідованих підприємств з державною формою власності становила лише 29, а підприємств, частка державної власності у статутному фонді яких перевищувала 25%, - 7. З чого можна зробити висновок про те, що банкрутство не торкнулося значної частини державних підприємств, які є фактично потенційними банкрутами, а відповідно це дозволяє стверджувати, що створений в Україні інститут банкрутства не виконує своїх основних завдань, перелічених вище.

Динаміка розгляду арбітражно-судових справ про банкрутство місцевими господарськими судами України

Ініціювання порушення справ про банкрутство, закінчених провадженням

Згідно таблиці 4 частка, яку посідають кредитори серед ініціаторів порушення справи про банкрутство дозволяє стверджувати, що по-перше, ініціювання справи про банкрутство ще не стало звичним засобом розв'язання проблеми боргів для українських підприємців; по-друге, існує певна зневіра підприємців у результативність використання інституту банкрутства в Україні, враховуючи її існуючу правову регламентацію та розповсю-джену практику розгляду справ.

Хоча в новій редакції Закону перевага надається не каральним функціям банкрутства (ліквідація підприємства та розподіл існуючого майна між кредиторами), а реорганізаційним, спрямованим на збереження кожного суб'єкта господарювання, відрод-ження його потенціалу, а кількість санаційних процедур продовжує бути мізерною: якщо в 1999 р. їх було проведено через арбітражні суди 21, то в 2001 р. - 16.

Таблиця 5 Припинення провадження у справах про банкрутство

Слід зазначити, що з прийняттям нового Закону про банкрутство реформування цієї сфери законодавства не закінчилося. Про це свідчить той факт, що протягом останніх двох років до нового Закону внесено більше змін, ніж до закону 1992 року. Концепція законодавства про банкрутство, яка була закладена у новий Закон, не в усіх випадках відповідає, тим відносинам, що склалися в економіці.

Однією із новел Закону про банкрутство 1999 року є розширення судових процедур і введення позасудової процедури відновлення платоспроможності боржника. В окремих передбачених Законом випадках процедури банкрутства застосовуються за спрощеною схемою. Всі названі нововведення повинні надати учасникам у справі, передусім боржникові й кредиторам, достатній вибір правових заходів щодо вирішення проблем заборгованості. Відповідно до Закону про банкрутство щодо боржника застосовуються такі судові процедури:

розпорядження майном боржника;

санація боржника;

мирова угода;

ліквідація банкрута.

Згідно з визначенням, що застосовуються у Законі про банкрутство, процедурою розпорядження майном боржника є система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів божника, а також проведення аналізу його фінансового становища.

Мирова угода укладається між боржником та кредитором (кредиторами) про відстрочку та/або розстрочку або припинення зобов'язання за угодою сторін.

Санацією вважається система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації. Метою процедури санації є оздоровлення фінансового становища боржника, а також задово-лення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Процедура ліквідації визначається після визнання боржника банкрутом і спрямована на припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Ліквідація може бути добровільною, коли боржник сам звертається до господарського суду із заявою про визнання його банкрутом із наступною ліквідацією його майна та примусовою. Коли кредитори наполягають на ліквідації боржника.

Крім судових процедур, які здійснюються у межах провадження у справі про банкрутство, відповідним Законом передбачена також й позасудова процедура - досудова санація.

Законом про банкрутство передбачене спрощене провадження у справі про банкрутство. Спрощене провадження у справі про банкрутство застосовується відносно відсутнього боржника (ст. 52 Закону про банкрутство).

Під відсутністю боржника розуміють фактичну його відсутність за місцезнаходженням. До цих ознак також належать ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, що передбачено податковим законодавством.

У такому разі заява про порушення справи про банкрутство може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань, а господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання боржника банкрутом і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього або представника Агентства з питань банкрутства.

При цьому Закон про банкрутство жодних винятків обов'язковості надсилання боржникові копії заяви та доданих до неї документів у разі порушення заяви відносно відсутнього боржника не містить (п. 2.4 листа Вищого господарського суду України від 1008.2000 р. № 01-8/413 „Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів").

Господарський суд у двотижневий строк з дня порушення провадження у справі приймає рішення про визнання такого боржника банкрутом і розпочинає процедуру ліквідації. Найбільш вірогідно, що ліквідатором буде призначений представник Агентства з питань банкрутства. Решта процесуальних дій у відкритій справі відбувається відповідно до законодавства про банкрутство.

Страницы: 1, 2, 3