. Сприяння працівників органу дізнання слідчому при проведенні окремих слідчих і розшукових дій. Най-частіше слідчий залучає їх через начальника органу ді-знання до проведення таких слідчих дій, як огляд місця події, обшук, виїмка, відтворення обстановки та обставин події, до опитування громадян, які проживають неподалік від місця події, для виявлення осіб, причетних до вчи-нення злочину, свідків, потерпілих, їх участь у прове-денні слідчих дій засвідчується відповідним записом у протоколі слідчої дії.Для забезпечення негайного реагування на повідом-лення про злочини і виїзду на місце події при чергових частинах органів внутрішніх справ на кожну добу ство-рюється у необхідному складі слідчо-оперативна група, до якої входять слідчий, оперуповноважений, експерт-криміналіст, кінолог.3. Використання слідчим відомостей, одержаних орга-ном дізнання в результаті оперативно-розшукової діяль-ності, для вирішення питання про порушення криміналь-ної справи (п. 5 ч. 1 ст. 94 КЛК), для прийняття певних
процесуальних рішень у ході розслідування, зокрема про обрання запобіжного заходу, проведення обшуку, виїмки, попередження, припинення і розслідування злочинів, роз-шуку осіб, які вчинили злочин, тощо (ст. 10 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність). Орган дізнання, який одержав оперативно-розшуковим шляхом інформацію, що стосується злочину, який розслідується слідчим, або ін-ших фактів злочинної діяльності обвинуваченого (підоз-рюваного), своєчасно знайомить з нею слідчого без вка-зівки на джерела і способи їх одержання.До непроцесуальних форм взаємодії слідчого з орга-ном дізнання належать: спільний аналіз та оцінка опе-ративної обстановки й результатів роботи, узгоджене пла-нування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, виконання на основі спільних планів комплексних за-ходів з профілактики правопорушень, роз'яснення зако-нодавства в трудових колективах і за місцем проживання громадян, взаємний обмін інформацією за повідомлен-нями про злочини і в ході розслідування, спільне викорис-тання техніки, засобів зв'язку і транспорту, що має в своєму розпорядженні орган дізнання, можливостей ав-томатизованих банків даних, криміналістичних та опе-ративно-довідкових обліків тощо.Координацію діяльності органів дізнання і попередньо-го слідства по розкриттю і розслідуванню злочинів здійс-нюють керівники відомств (СБУ, МВС, податкової мі-ліції) у межах свого відомства, а прокурор -- всіх органів розслідування.4. Направлення окремого доручення слідчим.Згідно з ст. 118 КПК слідчий має право провадити слідчі дії як у своєму районі, місті, так і в інших слідчих районах. Вік має право також доручити проведення цих дій слідчому або органу дізнання іншого району, які зобов'язані вико-нати це доручення в десятиденний строк.Окреме доручення -- це, як правило, письмове (у виняткових випадках у вигляді телеграми, радіограми то-що) прохання слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, до слідчого органу або органу діз-нання іншого адміністративного району про виконання там окремих слідчих дій. Однак у межах свого міста чи району, хоч і розділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний проводити особисто всі слідчі дії.Стаття 118 КПК прямо не обмежує коло слідчих та інших процесуальних дій, які можуть провадитися в ін-ших районах за дорученням слідчого. Проте, враховуючи, що повну відповідальність за законне і своєчасне прове-дення розслідування несе саме той слідчий, у провадженні якого знаходиться справа, він не може доручати проведення таких найважливіших у кримінальній справі процесуальних дій, як винесення постанови про притяг-нення як обвинуваченого, пред'явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, застосування запобіжних заходів, ознайомлення учасників процесу з матеріалами закін-ченого слідства, винесення рішення, яким завершується провадження, навіть в окремій його частині (закриттям справи щодо окремої особи або за окремим епізодом), призначення експертизи та ін.На практиці окреме доручення оформляється, як пра-вило, у вигляді офіційного листа на ім'я прокурора, на-чальника слідчого підрозділу або начальника органу діз-нання іншого району, міста України. У ньому коротко викладаються обставини справи, зокрема ті, що викли-кали потребу в проведенні слідчих дій за межами району, в якому провадиться слідство; зазначається, яку саме слідчу дію (або дії) належить виконати та які питання з'ясувати при її виконанні, за якою адресою вислати документи й речові докази. Нерідко текст окремого дору-чення закінчується проханням прискорити його виконан-ня з посиланням на те, що справа знаходиться на контролі в Генеральній прокуратурі України. Це зумовлено тим, що така справа вже тривалий час розслідується, а обвину-вачений тримається під вартою.До цього листа слідчий повинен додати документи, необхідні для проведення відповідної слідчої дії (поста-нову про проведення обшуку, санкціоновану прокуро-ром, витяги з протоколів уже виконаних слідчих дій для проведення допитів тощо).Десятиденний строк виконання окремого доручення обчислюється з дня його одержання органом поперед-нього слідства чи органом дізнання.Процесуальні документи про виконання окремого до-ручення або ж довідка про причини неможливості його виконати надсилаються слідчому, який дав доручення. У протоколах слідчих дій орган, який виконував окре-ме доручення, зазначає, за чиїм окремим дорученням вони проводилися.Направлення слідчим окремого доручення органам роз-слідування іноземних держав здійснюється відповідно до договорів України про правову допомогу у кримінальних справах з цими державами. 5. Об'єднання та виділення кримінальних справ.Це пи-тання тісно пов'язане з розглянутим питанням про підслідність адже й при об'єднанні кількох справ в одному провадженні, і при виділенні справи в окреме проваджен-ня належить визначити, хто буде розслідувати об'єднану або виділену справу. Підстави та порядок об'єднання й виділення кримі-нальних справ з метою всебічного, повного та об'єк-тивного дослідження обставин вчинення злочинів визна-чені ст. 26 КПК.В одне провадження об'єднуються справи про: вчи-нення злочину (злочинів) кількома особами-співучасниками -- для всебічного і повного з'ясування ролі кожно-го з них у вчиненні злочинних дій (об'єднання за об'єк-том); вчинення кількох злочинів однією особою (об'єд-нання за суб'єктом); справи про заздалегідь не обіцяне приховування злочинця і злочину або недонесення про злочин із справами про вчинення цього злочину. Так, якщо слідчий у ході досудового слідства справи про умисне вбивство з корисливих мотивів (ст. 115 КК) Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -К.: Конон, А.С.К., -2003. - встановить, що певній особі достовірно було відомо про підготовку цього злочину, але вона не повідомила органам влади (ст. 396 КК), то він порушує кри-мінальну справу про недонесення й об'єднує її із справою про умисне вбивство в одне провадження.Виділення справи в окреме провадження відбувається в таких випадках: 1) коли розслідується кримінальна справа щодо кількох обвинувачених і щодо одного чи частини з них провадження розслідування зупиняється у зв'язку з тяжкою хворобою або ж ухиленням від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК); 2) якщо у вчиненні злочину разом з дорослим брав участь неповнолітній, то в кожному випадку має бути з'ясована можливість виділення справи щодо не-повнолітнього в окреме провадження (ст. 439 КПК);коли при розслідуванні справи буде встановлено, що якийсь злочин або якась особа, що його вчинила, не має зв'язку з основною справою. якщо неможливо закінчити розслідування у повному обсязі в наданий законом строк тримання обвинуваченого під вартою і відсутні підстави для зміни запобіжного заходу, а Генеральний прокурор або його заступник дав згоду про направлення справи до суду в частині доведе-ного обвинувачення, то справа стосовно нерозслідуваних злочинів виділяється в окреме провадження (ч. 4 ст. 156 КПК).Виділення справи в окреме провадження допускається тільки тоді, коли це викликано необхідністю і якщо це не може негативно позначитися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження й вирішення справи. Непра-вильне об'єднання або роз'єднання кримінальних справ є підставою для повернення справи на додаткове розслі-дування (ч. 1 ст. 246 КПК).Про об'єднання справ в одне провадження або про виділення справи в окреме провадження особа, що про-вадить дізнання, слідчий або прокурор складають поста-нову.6. Використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів.Науково-технічні засоби досить широко застосовуються у сфері кримінального процесу зокрема при розкритті й розслідуванні злочинів. Викори-стовують їх і злочинці, які мають на озброєнні не тільки сучасні транспортні засоби і зброю, а й прилади нічного бачення, пристрої для прослуховування телефонних роз-мов, найновішу радіо-, теле- і відеоапаратуру. Тому без відповідного технічного оснащення органів розслідування ускладнюється розкриття й розслідування злочину, бороть-ба зі злочинністю в цілому.До науково-технічних засобів, які використовуються при провадженні розслідування, криміналісти відносять сис-тему загальнотехнічних, пристосованих і спеціально роз-роблених приладів, апаратів, устаткування, інструментів пристосувань, матеріалів, а також методів їх застосуван-ня з метою виявлення, фіксування, вилучення, досліджен-ня доказів для більш ефективного проведення розсліду-вання и попередження злочинів Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. - К., 1984..Сам факт використання маловідомих обшукуваному науково-технічних засобів може справити на нього сильний психологічний вплив і часто саме за допомогою науково-технічних засобів отримують оперативні дані.Порядок застосування при проваджені слідчих дій найважливіших науково-технічних засобів -- звукозапису, кінозйомки і відеозапису -- детально врегульований в за-мші (статті 85і і 852 КПК). Про їх застосування повідомляються учасники слідчої дії. Звукозапис і відеозапис відтво-рюються після закінчення слідчої дії, кіноплівка також де-монструється всім учасникам. Виготовлені під час прова-дження слідчої дії фотознімки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схеми та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст (ч. 4 ст. 85 КПК). Але в дійсності ці матеріали мають більш широке і самостійне доказове значення, тому доцільно було б визначити їх самостійним джерелом доказів, а зліпки й відбитки -- похідними речовими доказами.У КПК порівняно докладно регулюється застосування лише трьох науково-технічних засобів (статті 85-1 і 85-2 КПК), а це є не зовсім ефективним, бо з появою кожного нового технічного засобу виникає питання про допус-тимість і правомірність його використання для фіксуван-ня доказів, обставин кримінальної справи. Тому цілком слушними є пропозиції сформулювати в КПК загальні норми про умови допустимості використання науково-тех-нічних засобів і в широкому плані -- досягнень науки і техніки в кримінальному процесі. Однак не слід виклю-чити вже наявні в КПК норми, які регулюють порядок застосування окремих технічних засобів і охорону прав особи при цьому, оскільки саме конкретні вказівки закону є важливими й реальними гарантіями додержання прин-ципів кримінального судочинства Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судупроизводстве. -- К,, 1980..Загальні вимоги, що визначають умови допустимості застосування в кримінальному процесі науково-технічних засобів і методів розслідування, такі:-- дії з їх застосування правомірні, якщо вони передбачені законом не суперечать йому; -- застосувати їх можуть особи, спеціально на це упов-новажені; -- можливість їх застосування безпосередньо визначається їх науковою обґрунтованістю, об'єктивністю й достовірністю результатів, що одержуються; -- вони не повинні суперечити етичним нормам, при-нижувати гідність осіб, щодо яких застосовуються;-- їх застосування має відповідати вимогам безпеки.Для ефективного застосування науково-технічних за-собів працівники органів слідства повинні самі набувати навичок їх використання, а за необхідності запрошувати спеціаліста для участі у проведенні слідчої дії, мати ви-черпну інформацію про можливості існуючих експертних установ. Нехтування цим призводить на практиці до того, що слідчий не вміє відшукати матеріальні сліди злочину, правильно їх вилучити й оформити, внаслідок чого назав-жди втрачаються докази. Разом з тим слід зазначити, що відображувані в протоколах оглядів, обшуків, впізнань та багатьох інших дій фактичні дані засвідчуються підписа-ми понятих. Тут маємо протиріччя між необхідністю фіксу-вання в протоколах слідчих дій усієї отриманої інформації та реальною можливістю її засвідчення. Обумовлюється це тим, що дослідження матеріальних слідів злочину мо-жуть проводитися з використанням фахових знань за ме-тодикою, яка не завжди може бути зрозумілою понятим, а результати таких досліджень іноді потребують спеціальної розшифровки. Хід досліджень, у процесі яких застосову-ються спеціальні знання та різні сучасні науково-технічні засоби, не завжди можна контролювати, а результати та-ких досліджень не завжди доступні для безпосереднього сприйняття. Нарешті, перешкодою для засвідчення за до-помогою понятих може бути також небезпека для здоров'я безпосереднього сприйняття матеріального джерела інформації (отруйні речовини, радіоактивні ізотопи тощо) і у такого роду дослідження, не можуть здійснюватися в рамках слідчих дій, де беруть участь поняті. У протоколах слідчих дій можуть фіксуватися хід та результати досліджень, які виконуються без застосування фахових знань. 7. Залучення громадськості до розкриття й розслідування злочинів.Вести ефективну боротьбу зі злочинністю сила-ми одних лише правоохоронних органів, навіть добре технічно оснащених, неможливо. Значну допомогу орга-нам розслідування у розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, і у виявленні причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, може подати громадськість.Форми участі громадськості у попередньому розсліду-ванні можуть бути різні -- як процесуальні (порука гро-мадської організації або трудового колективу за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого до суду, слід-чого або особи, що провадить дізнання, при обранні такого запобіжного заходу; порушення клопотання про взяття особи, яка вчинила злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, на поруки громадською організа-цією або трудовим колективом (ст. 154, 10 КПК), так і непроцесуальні (допомога громадських помічників слід-чого, повідомлення громадянами відповідної інформації після звернення працівників органів розслідування через пресу, радіо, телебачення по допомогу в розкритті злочи-нів, зокрема у зв'язку з виявленням трупів; допомога у розшуку осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів; прочісування місцевості для виявлення там осіб, що вчи-нили злочин, та ін.).При всіх формах участі громадськості у розкритті й розслідуванні злочинів її представники лише допомага-ють органам розслідування у встановленні обставин вчи-нення злочину та осіб, які його вчинили, не замінюючи їх, бо законом їм не надано право самостійно виконувати процесуальні дії у кримінальній справі. Це стосується і громадських помічників слідчого.8. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню зло-чину, та вжиття заходів до їх усунення.Покладення законом на слідчого та орган дізнання обо-в'язку виявляти при провадженні розслідування причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і вживати заходів до їх усунення випливає з завдання досудового слідства не лише розкрити злочин і викрити осіб, які його вчинили, а й знейтралізувати або ліквідувати грунт для вчинення таких злочинів.Важливість належного виконання даного обов'язку органами розслідування полягає ще й у тому, що саме причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, мо-жуть бути обставинами, що впливають на ступінь і харак-тер відповідальності обвинуваченого, вид і розмір пока-рання. Так, у справах про злочини неповнолітніх залежно від встановлення умов життя і виховання неповноліт-нього, обставин, що негативно впливали на його вихо-вання (ч. 1 ст. 433 КПК), може бути вирішено питання про притягнення такого неповнолітнього до криміналь-ної відповідальності або про закриття справи із застосу-ванням до нього примусових заходів виховного характеру (ст. 9 КПК).ВисновокПроцес боротьби зі злочинністю та викорінення всіх її детермінант, відновлення порушеного права та забезпечення законних прав та інтересів людини і громадянина, вимагають проведення справедливого правосуддя, що регламентується нормами кримінального процесу. Досудове слідство, як одна із невід'ємних частин кримінального процесу, повинно бути всебічним, повним, об'єктивним, та має проводитись суворо в межах кримінально-процесуального закону. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України у главі 11 встановлює положення досудового слідства, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного, та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інте-ресів громадян та юридичних осіб.Працюючи над даною роботою я намагався зробити загальну характеристику положень досудового слідства, використовуючи погляди різних науковців та практичних працівників. Теоретична база досудового слідства є досить виваженою і чіткою, проте на практиці непоодинокі нехтування та обхід норм кримінального судочинства. Так, зокрема зустрічаються випадки порушення підслідності кримінальних справ, недотриманні строків досудового слідства, неефективному відомчому контролю за дотримання законності в діяльності органів досудового слідства, створення і діяльність слідчо-оперативні групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством, Кодекс передбачає не повне коло науково-технічних засобів, хоча в них є потреба і вони активно використовуються.На тлі створення нового Кримінально-процесуального кодексу необхідно зазначити, що від розв'язання проблеми створення ефективної системи кримінального судочинства залежить міцність фундаменту для сучасної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій кримінально-правовій системі.Список використаної літератури:1. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. / К: Юрінком. -1998. -с. 52 2. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренко. -К. -«Форум». -2003. -с. 12. 3. Авер'янов В.Б., Бойко В.Ф. Коментар до Конституції України. -К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. -1998. -с. 31. 4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За заг. ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -К.: Конон, А.С.К., -2003. 5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Офіційне видання. / -К.: Парламентське видавництво. -2000. -с. 6 6. Проект кримінально-процесуального кодексу України. / -К. _Видавництво ВРУ. -2004. 7. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. - Харків, -2000. 8. Законодавство України про правоохоронні органи. Офіційне видання. -К.: Парламентське видавництво. -2002. _с. 3 9. Відомості ВРУ. -1992. -№ 27. -с. 382 10. Відомості ВРУ. -1992. -№ 22. -с. 303 11. Відомості ВРУ. -1993. -№ 35. -с. 358 12. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. - К., 1984. 13. Федотова А. Ф. Эксперимектальная и прикладная психология, -Л., 1971. 14. Сирков С. М., Фефилатьев А. В. Проведение предварительннх исследований материальннх следов на месте происшествия. - М. - 1986. 15. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. - М., 1979. 16. Лукьянчиков Е.Д., Кузьмичёв В.С. Конспирация как средство преодоления противодействия расследованию. - Омск, 1988. 17. Ларін А.М. Работа следователя с доказательствами. - М. 1996. 18. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес. - К., 1999. 19. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України. - Київ. 2003. 20. Каткова Т.В., Каткова А.Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку по кримінальній справі. Навч. Посібник. -Х. -«Рубікон». -2002. -с. 4 21. М.М. Михеєнко, В.І. Нор, В.П. Шибко. Кримінальний процес України. Видання 2-ге, перероблене і доповнене. -К.: Либідь, -1999. -с. 202 22. Савицкий В.М. Надо ли реформировать стадии возбуждения уголовного дела?// Советское государство и право. - 1994. - №8. - с.84. 23. Зинатуллин 3.3., Салахов М.С., Чулюкин Л.Д. Подследственность уголовных дел. -- Казань, 1986. -- С. 7. 24. Ягодинский В. Н. Подследственность преступлений. / -К. -1994. -- С.16. 25. Лісогор В. Щодо необхідності збереження слідчої таємниці // Право України. - 2000. №3. 26. Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий: Автореф. дис. док. Юрид. Наук.- М.,1976. 27. Ларін А.М. Работа следователя с доказательствами. - М. 1996 28. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. - М., 1979.- Т.3. 29. Кримінальне законодавство України: збірник нормативних актів. За заг. ред. Лінецького С.В. -К.: Атіка. -2001. _с. 519 30. Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Использование специальнмх знаний в следственной и судебной практике. -- К., 1987. -- С. 22--23. 31. Сирков С. М., Фефилатьев А. В. Проведение предварительннх исследований материальннх следов на месте происшествия. - М. - 1986. 32. Биков В. М. Психологічні аспекти взаємодії слідчого та органу дізнання. -- К: «Альта» _1992. -с.24 33. Федотова А. Ф. Эксперимектальная и прикладная психология, Л., 1991. 34. Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судупроизводстве. -- К. -1980. -с. 18
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
