Слід зазначити, що вказані конституційні положення грунтуються на положеннях відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад, у Законі Україні "Про мови в Україні" від 28 жовтня 1989 р.

Основи економічних відносин в Україні

Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у статтях 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є власністю українського народу, від імені якого права власника щодо цих об'єктів здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. До таких об'єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.

Водночас землю проголошено основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Однак за умов і в межах, передбачених законодавством, вона може передаватися у приватну чи колективну власність.

Конституцією гарантовано забезпечення державою екологічної безпеки і рівноваги, вжиття всіх необхідних заходів до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Для глибшого розуміння змісту і спрямування останніх положень доцільно ознайомитися із відповідними нормативними актами, наприклад, із Законом України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 р. та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. (в редакції від 19 грудня 1991 p.).

Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність

Стаття 15 Конституції України гарантує побудову суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Політична багатоманітність означає, насамперед, реальну можливість створення і діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), головною метою яких є участь у виробленні державної політики, формуванні та функціонуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності і господарювання, їх однакову підтримку з боку держави.

Ідеологічну багатоманітність треба розуміти як реальне право різних суб'єктів (окремих осіб та їх об'єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати та втілювати у практику суспільних відносин ідеї, теорії, погляди щодо різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації в цілому.

Гарантією забезпечення цієї багатоманітності є заборона визнання державою будь-якої ідеолога як обов'язкової. Держава під час формування і функціонування своїх структур, визначення найближчих і перспективних цілей свого розвитку не може не дотримувати певних ідеологічних, політичних та інших концепцій. Однак ці концепції не повинні офіційно проголошуватися пріоритетними і обов'язковими для вивчення, сповідування і пропагування під загрозою застосування тих чи інших санкцій. Кожен громадянин, кожне об'єднання свідомо і добровільно обирають ті ідеологічні настанови, які вони вважають правильними. Тому заборо-няється цензура, тобто обмежувальні заходи щодо здійснення свободи друку.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією і законами України. Прикладом такої заборони можуть бути положення, що містяться у ст. 4 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. У ній зазначено, що не підлягають легалізацій (а діяльність нелегалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку) об'єднання, метою яких є зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму і неофашизму тощо.

Основи національної безпеки та зовнішньополітичної діяльності

У першому розділі Конституції України закріплено засади національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави.

Під національною безпекою розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах суспільних відносин. Із метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.

Заборонено створення і функціонування на території України будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. Це означає недопустимість створення з будь-якої причини озброєних формувань приватними особами, громадськими об'єднаннями, у тому числі й політичними партіями, тощо.

Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Ці норми і принципи закладено у деяких міжнародно-правових актах, серед яких слід виокремити Статут Організації Об'єднаних Націй і Декларацію про принципи міжнародного права.

2.Поняття та риси органів державної влади. Закріплення системи органів державної влади в Конституції України. Конституційне закріплення принципів організації і діяльності органів державної влади

Поняття та ознаки органу державної влади

Важливою ознакою будь-якої держави є державний апарат - система органів державної влади (державних органів), через діяльність яких здійснюється державна влада (у формі представницької демократії"), реалізуються функції держави та забезпечується захист її інтересів.

Проблематика організації і функціонування державного апарату досить об'ємна і вивчається різними юридичними науками. Завданнями науки конституційного права є наукова розробка поняття «орган державної влади»; аналіз конституційної системи органів державної влади України та місця в цій системі органів, що представляють різні гілки державної влади; аналіз загальних конституційних принципів організації та діяльності органів державної влади; вивчення конституційно-правового статусу Верховної Ради України і Президента України та організаційних і правових форм їх діяльності; аналіз конституційно-правового статусу органів виконавчої і судової влади, а також конституційних основ взаємовідносин органів державної влади з органами місцевого самоврядування.

Термін «орган державної влади» в сучасному конституційно-правовому законодавстві набуває принципово нового значення. Конституція УРСР 1978 року (як і Конституція СРСР 1977 року) використовувала даний термін лише для позначення представницьких органів - Рад народних депутатів, - які згідно з радянською моделлю організації влади складали єдину систему органів державної влади (ст. 78). Уряд іменувався вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади (ст. 115), а як родові використовувалися терміни «державний орган» (ст. 2) та «орган Радянської держави» (ст. 4), для позначення ж виконавчих і розпорядчих органів - «орган державного управління» (розділ VI).

Подібне використання термінології в «радянських» конституціях пояснюється категоричним запереченням принципу розподілу влади, декларуванням рад (на думку В. Леніна вони повинні були забезпечити злиття «управління із законодавством») як політичної основи держави, «повновласними» (ця повновласність носила міфічний характер В. К.) органами, які поєднують одночасно законодавчі, виконавчі та контрольні функції1. Звідси - виключення з числа органів державної влади виконавчих та судових органів.

Конституція України 1996 року взагалі не вживає терміни «державний орган» чи «орган держави», хоча вони зустрічаються в чинних законах та інших нормативних актах, у тому числі і прийнятих на її основі, наприклад, «державний орган» - у Законі України «Про громадянство України» в редакції Закону від 16 квітня 1997 року (розділ V Закону: «Повноваження Президента України та державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства»).

Натомість, Конституція України 1996 року використовує термін «органи державної влади», яким позначається сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ст. 5).

Таким чином у чинному законодавстві України паралельно вживаються два терміни. Подібна ситуація зумовлює непевну термінологічну ситуацію, адже незрозуміло, який сенс вкладає в них законодавець - однаковий чи ні? Подібне ми можемо спостерігати і в літературі: різні автори оперують різною термінологією.

У структурно-організаційному плані орган державної влади являє собою певним чином організований колектив людей (одну особу), який характеризується певними органоутворюючими ознаками, що в сукупності дозволяють відмежувати органи державної влади від інших державних інституцій та недержавних організацій - органів місцевого самоврядування, громадських організацій, господарських товариств тощо. В літературі, зокрема, виділяють такі найважливіші ознаки органу державної влади:

1. орган державної влади - організаційно відокремлена і відносно самостійна частина єдиного державного апарату України;

2. внутрішня структура органу державної влади - це система різних за характером, значенням, рівнем посад, що заміщуються посадовими особами - державними службовцями. Згідно зі ст. 38 Конституції України та ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року право на державну службу мають лише громадяни України. З цього випливає, що орган, державної влади - це колектив людей - громадян України, - які мають спеціальний статус державних службовців;

3. орган державної влади завжди має статутно-правовий характер, тобто на відміну від інших організацій він засновується на підставі Конституції і законів України, інших нормативних актів. Тим самим орган уповноважується державою діяти від її імені та за її дорученням. При цьому визначений порядок формування органу, передбачає, як правило, його обрання або призначення. Наприклад, згідно з Конституцією України Президент України обирається громадянами України (ст. 103), а члени Кабінету Міністрів України призначаються Президентом України (ст. 114). Відповідно порядок обрання Президента України визначається Конституцією (ст. 103) та Законом України «Про вибори Президента України», а порядок формування Кабінету Міністрів України - Конституцією України (ст. 114);

4. заснування будь-якого органу державної влади обумовлено необхідністю здійснення завдань та функцій держави. При цьому участь того чи іншого органу в їх здійсненні може бути різною. Так, якщо Президент України, Верховна Рада України беруть участь у реалізації практично всіх функцій держави, то Міністерство закордонних справ є органом спеціальної компетенції, воно утворене з метою забезпечення реалізації зовнішніх функцій. Ця ознака, зокрема, дозволяє відокремити органи державної влади від органів місцевого самоврядування, які згідно Конституції України не входять до системи органів державної влади, а їх утворення обумовлене необхідністю здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування;

5. визначальною ознакою органу державної влади є наявність у нього державно-владних, повноважень, що відокремлює їх від інших держаних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями, наприклад, державні заклади освіти.

Державно-владні повноваження - необхідний атрибут усіх органів держави, що знаходить відображення в їх конституційному найменуванні - «органи державної влади». Державно-владний характер повноважень органів державної влади виявляється в тому, що:

а) рішення, які приймає орган державної влади, обов'язкові для виконання всіма громадянами, іноземцями, особами без громадянства, органами, установами і організаціями, їх посадовими особами, на яких поширюється компетенція цього органу;

б) для забезпечення виконання прийнятих рішень орган державної влади наділяється необхідними матеріальними засобами;

в) виконання рішень органу державної влади, прийнятих у межах його компетенції, забезпечується не лише застосуванням різноманітних засобів переконання, заохочення, організаційно-масової роботи тощо, але й можливістю застосування відповідних засобів державного примусу.

Правами і обов'язками орган державної влади наділяється законом не взагалі, а стосовно його предметів відання, тобто виключно для вирішення тих питань, що становлять ці предмети відання. Наявність у органа прав і обов'язків (повноважень), наданих для здійснення відповідних владних дій, характеризують його юридичну компетентність. Слід підкреслити, що поняття «компетенція органу державної влади» охоплює лише ті його повноваження, що спрямовані на зовнішні об'єкти управління (зовні органу). Такі повноваження отримали в юридичній літературі назву компетенційні повноваження.

Страницы: 1, 2, 3, 4