Так, наприклад, належного позивача взагалі може не виявитися, або належний позивач пропустить строк позовної давності, або зустрічатиме певні утруднення у своїй доказовій діяльності. Відповідач у справі може доводити, що він є неналежним, не він повинен нести відповідальність перед позивачем. Корнило -- водій таксі порушив правила вуличного руху, в результаті чого збив велосипедиста Юр'єва, пошкодивши при цьому велосипед. За позовом Юр'єва суд стягнув з Корнила 35 гривні на відшкодування матеріальна збитків. Однак належним відповідачем у справі повинен був виступити не Корнило , а таксомоторний парк, якому належить машина. Заперечення відповідача можуть полягати також і в тому, що він повинен нести відповідальність, але не перед позивачем, а перед іншою особою, яка є належним позивачем у справі. В цих випадках відповідач не вибуває з, процесу, а суд змінює його процесуальне становище.

У наведеному вище прикладі водій Корнило не вибуває з процесу, а повинен бути притягнений як третя особа, що не заявляє самостійних позовних вимог, на боці відповідача. Неналежному відповідачу легше довести непричетність до даної справи, якщо закон або керівні вказівки Пленуму Верховного Суду чітко визначають, хто повинен бути належним відповідачем у справі.

Отже, заперечення відповідача з посиланням на те, що у справі виступає неналежний позивач або він (відповідач) є неналежним, поєднує в собі ознаки як матеріально-правового, так і процесуального заперечення.

Велике практичне значення в процесуальній діяльності по захисту проти позову є посилання відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності. Якщо б позовна давність була поняттям лише матеріально-правовим і не мала прямого відношення до процесу, то пропуск строку позовної давності погашав би саме суб'єктивне цивільне право, а відновлення строку означало б відновлення суб'єктивного права. Відновлення строків давності в той же час означає можливість процесуальної перевірки обґрунтованості позовних вимог позивача. Відомо, що одним з наслідків пропуску строку позовної давності є те, що із закінченням строку ускладнюється процес доказу як підстави позову, так і заперечень проти нього.

Тому відповідач прямо може посилатися на те, що через давність подій у нього не збереглося доказів заперечень проти позову по суті. Для відповідача небайдуже і питання про відновлення пропущеного позивачем строку давності, бо він може вважати причини пропуску позивачем строку неповажними.

Відповідач має право до або під час попереднього судового засідання пред'явити зустрічний позов (п. 1 ст. 123 ЦПК України).

Зустрічним називається позов, заявлений відповідачем у вже виникнувшому процесі по первісному позову , який підлягає спільному з первісним позовом розглядом у суді.

Інститут зустрічного позову дає можливість шляхом сумісного розгляду первісних і зустрічних вимог більш повно врахувати правові відносини сторін. Він відповідає вимогам процесуальної економії, сприяючи швидкому відправленні правосуддя з можливо меншими затратами учасників процесу сил, засобів і часу. Зустрічний позов характеризується певними ознаками.

Передусім, зустрічний позов як звичайний позов являє собою звернення відповідача до суду за захистом своїх прав та інтересів. У зв'язку з тим, що позивач свого часу порушив права відповідача, у останнього виникає процесуальна заінтересованість в одержанні сприятливого для себе судового рішення. Відповідач як особа, яка бере участь у справі, має не лише обов'язки перед позивачем, а й процесуальні права на звернення із своїми вимогами до суду. Своє право на захист відповідач реалізує в вже виниклому проти нього процесі. Тому при зустрічному позові сторони змінюють своє процесуальне положення.

Позивач по первісному позову - стає відповідачем по зустрічному позову; відповідач по первісному позову виступає в процесуальному положенні позивача.

Зустрічний позов за загальним правилом є засобом захисту проти позову. Він включає в себе як ознаки процесуального захисту, так І матеріально-правового. Зустрічні вимоги відповідача можуть бути вимогами про присудження, визнання, перетворення.

Зустрічний позов відрізняється від заперечення за наступними підставами:

· пред'являючи зустрічний позов, відповідач прагне відхилити первісний позов цілком чи частково, пред'являючи вимогу до позивача, заперечення цієї мети не переслідує;

зустрічний позов займає самостійне становище в процесі;

зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 119 і 120 ЦПК України.

згідно з п.1 ст. 123 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов до або під час судового засідання.

Цивільним процесуальним законодавством, гарантується і забезпечується можливість звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного права. Відповідач, притягнений судом за пред'явленим позовом має право на захист проти вимог позивача і при цьому має окремі процесуальні і матеріально-правові засоби захисту.

Відомо, що до таких засобів відносяться заперечення і зустрічний позов. Вибір необхідного засобу захисту визначається метою, яку переслідує відповідач і характером спірних матеріально-правових відносин.

Визначаючи основні процесуальні права сторін, не вказує такого права для відповідача, як пред'явлення зустрічного позову, однак вказівка тут на те, що сторони можуть здійснювати і інші процесуальні дії, передбачені законом, не викликає сумнівів у можливості захисту відповідача проти вимог позивача шляхом пред'явлення зустрічного позову.

Необхідно звернути увагу на те, що зустрічний позов являє собою найважливіший процесуальний засіб захисту, який сприяє більш повному і всебічному розгляду та розв'язанню цивільної справи. Однак не будь-яка зустрічна вимога відповідача може бути визнана зустрічним позовом і обов'язково повинна розглядатися в одному судочинстві з первісним позовом. Природно, прийняття і розгляд зустрічного позову значно ускладнює процес, збільшує коло питань, що розглядаються. Тому в кожному конкретному випадку з урахуванням необхідних вимог пред'явлення зустрічного позову, процесуальної економії часу і засобів, суд має розв'язувати питання про доцільність спільного розгляду зустрічного і первісного позову.

Можливість пред'явлення позивачу зустрічного позову дає відповідачу ряд переваг.

Передусім, це стосується питань територіальної підсудності. Зустрічний позов може бути пред'явлений відповідачем за своїм місцем проживання, тобто в тому суді, де пред'явлено перший позов за загальною територіальною підсудністю

Можливість розгляду зустрічного позову разом з першим сприяє ліквідації в одному процесі всіх спірних питань між позивачем і відповідачем. Якщо відповідач використовує зустрічний позов для захисту проти первісного, задоволення зустрічного позову виключає задоволення вимог позивача (повністю або до деякої міри). Одночасний розгляд первісного і зустрічного позовів виключає можливість винесення судом, рішень, які суперечать один одному, дозволяє суду повніше, глибше і правильніше з'ясувати справжні взаємовідносини сторін

За процесуальної співучасті зустрічний позов може бути пред'явлений як одним із співвідповідачів, так і до одного із співпозивачів. Питання про процесуальне положення сторін при співучасті вирішується значно ширше. Припускається пред'явлення зустрічного позову не лише до позивача, а й до особи, яка не є позивачем по первісному позову, і тут створюється видимість зустрічного позову, хоча такого по справі немає.

Таким чином, зустрічний позов ми розглядаємо передусім як засіб захисту проти первісного позову (з матеріально-правовими і процесуальними ознаками), а також незалежно від цього захисту, якщо у відповідача є самостійні вимоги до позивача вимоги, міцно пов'язані з пред'явленим позовом. Слід відзначити, що не всі процесуалісти розглядають зустрічний позов як засіб захисту від первісного позову, роблячи наголос на самостійний характер вимог відповідача до позивача.

Заперечення або применшення значення ознак засобів захисту у зустрічному позові утруднює з'ясування його справжньої правової природи, його значення для захисту прав відповідача.

Якщо ми розглядаємо зустрічний позов як засіб захисту відповідача, виникає питання про його відмінність від заперечення проти позову. Зустрічний позов і заперечення проти позову об'єднує їх процесуальна цілеспрямованість.

Судовій практиці відомі випадки, коли відповідач, захищаючись проти позову, ту ж саму незгоду з вимогами позивача процесуально заявляє або у вигляді заперечень, або у вигляді зустрічного позову. Це, зокрема, зустрічається за позовами про стягнення аліментів на утримання дітей . В одному випадку відповідач оспорює своє батьківство за допомогою заперечень, добиваючись рішення про відмову позивачу в позові, в другому -- пред'являє зустрічний позов про визнання недійсним запису його батьком дитини.

У житлових правовідносинах за позовами про виселення відповідачі відстоюють своє право на житлову площу або шляхом заперечень або шляхом пред'явлення зустрічного позову.

Висновок

З цієї курсової роботи можна зробити такі висновки що відповідач - це особа, яка за заявою позивача або іншого ініціатора процесу залучається судом до участі у справі для визначення підстав покладання на неї обов'язку щодо поновлення суб'єктивного права позивача, яке зазнало посягань. Ним можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідач є одною із сторін у цивільному процесі.

Для забезпечення виконання процесуальних функцій відповідач наділяється чисельними цивільно-процесуальними правами, які можуть бути класифіковані на такі: права, пов'язанні із залученням до справи усіх заінтересованих осіб; права, які характеризують повноваження на відкриття провадження у справі; права на зміни у позовному спорі; права на подання та витребування доказів та участь у їх дослідженні; інші права, що забезпечують захист у процесі по справі.

У ході розгляду справи може виявитись, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто встановлено, що позивач не є уповноваженою чи відповідач не є правозобов'язаною особою, суб'єктом матеріальних правовідносин. У цьому випадку сторони можуть визнаватися неналежними.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість без припинення провадження у справі здійснити заміну лише відповідача, якщо буде встановлено, що ця особа не несе обов'язку у справі. Його може бути замінено на особу, яка повинна відповідати за змістом матеріально-правової вимоги, що є предметом судового розгляду та вирішення. Цей інститут має назву заміни неналежного відповідача.

Заміна неналежного відповідача - це процесуальна дія суду, яка оформлена ухвалою, щодо виведення із цивільного процесу неналежного відповідача і допущення (залучення) належної сторони, не припиняючи розгляду справи (ст. 33 ЦПК України).

Заміна неналежної сторони належною можлива тільки у суді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи. Питання про заміну неналежної сторони повинне вирішуватися у судовому засіданні, а не в момент порушення справи. Відповідно до статті 33 ЦПК України справа після заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідача може розпочинатися спочатку.

Захист інтересів відповідача гарантується принципами цивільного процесуального права України: змагальною формою процесу, рівноправністю сторін, диспозитивністю.

Завдання цивільного судочинства рівною мірою розподіляються між позивачем та відповідачем. Обидві сторони в процесі захищають свої права та інтереси. Для позивача засобом порушення процесу є позов, проти заявленого позову відповідач може виступити з запереченнями (ст. 128 ЦПК України) і зустрічним позовом (ст. 123 ЦПК України).

Відповідач у цивільному судочинстві посідає одне із головних місць, і він наділений рівними процесуальними правами та обов'язками разом з позивачем. Тому у своїй курсовій роботі я розкрив поняття і ознаки відповідача, його права та обов'язки.

Список використаних джерел

Конституція України: Із змінами, внесеними згідно зі Законом № 2222-IV від 08.12.2004 р. К.: Велес, 2006. - 48 с

Цивільний процесуальний кодекс України. X.: ГШ "ІГВІНІ", 2007. -176 с

Постанова Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 року № 7 "про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у цивільних справах (1972-2003) / за заг. ред. В.Т. Маляренка. - К.: їн Юре, 2004.-С. 15-18.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції " // Постанови Пленуму Верховного Суду України у цивільних справах (1972-2003) / за заг. ред. В/Г. Маляренка. - К.: Ін Юре, 2004. - С .210-219.

Зейкан Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. -К.: Юридична практика, 2006. - 560 с

Безлюдько І.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І. та ін. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / за заг. ред. С.С. Бичкової. - К.: Атіка, 2006.-384 с.

Советский гражданский процесс: Учебник / Под. ред. М.К. Треушникова. - М: изд-во МГУ, 1989. - 463 с.

Советский гражданский процесс: Учебник / Отв. ред. М.С. Шакарян. -М.: Юридическая література, 1985. - 528 с.

Фурса С.Я., Фурса Є.І., Щербак СВ. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2т. / За заг. ред. СЯ. Фурси. - К: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006.

Цивільний процес: Навчальний посібник / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, P.O. Стефанчук та ін. - За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - 293 с

Фурса С.Я., Щербак СВ., Євтушенко О.І. Цивільний процес України: проблеми і перспективи. Науково практичний посібник. - К.: Видавець Фурса С.Я.; КНТ, 2006. - 448 с - (Серія "Процесуальні науки").

Цивільне процесуальне право України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навчальних закладів. - К.: Концерн "Видавничий Дім Ін Юре", 2005.-624 с

Штефан М.И. Цивільне процесуальне право України. - К.: Ін Юре, 2005.-472 с.

Чорнооченко СІ. Цивільний процес України: навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с

Заворотько П.П., Штефан М.Й. Особи, які беруть участь у справі. - К., 1967.

Хутыз М.Х. Понятие сторон в гражданском процессе і і Советское государство и право. - 1981. - № 11. - С. 115-119.

Тимченко Г.П. Мирова угода в науці цивільного процесуального права // Право України. - 2004. - № 8.

Цюра Т. Сторони як основні "процесуальні противники" в процесі доказування в цивільних справах // Право України. - 2002. - № 3 - С 102-105.

Страницы: 1, 2, 3