Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінальне караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії -- навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

Необхідними умовами кваліфікації протиправного заподіяння смерті іншій особі у формі бездіяльності за ст. 115 є обов'язок винного турбуватися про потерпілого та наявність у нього можливості не допустити настання його смерті (наприклад, батьки з метою позбавити немовля життя тривалий час не годують його, медичний працівник з тією ж метою не виконує свої професійні обов'язки щодо хворого). Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності. Кожен злочин містить визначені ознаки, характерні для даного складу.

Склад злочину - це сукупність установлених кримінальним законом та іншими нормативними актами юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), які визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. [7, с.43)

Термін «склад злочину» (corpus delicti) увів Ф. Фарінацій ще в 1581р. на позначення сукупності речових доказів злочину, що мають суто процесуальне значення. Поступово ця назва поширилась не тільки на кримінальні сліди, але й на обєктивний прояв злочинної поведінки, а відтак - і на внутрішню, суб'єктивну сторону злочину. Отож термін «склад злочину» в науці кримінального права починає вживатися для позначення поняття про складові частини власне злочину, тобто основних елементів суспільно небезпечного діяння. Таке ж потрактування складу злочину простежується в роботах російських правознавців ХІХ ст. Цілком очевидно, що у своєму первісному значенні термін «склад злочину» означає лише істотні (необхідні) ознаки, без яких неможливий жоден злочин. [7, с.44]

Склад злочину - це реальна система ознак, а не плід людської фантазії чи вигадок. Якщо ж це об'єктивна реальність, то її можна пізнати й використати у практичній діяльності. [15, с.71]

Встановлення об'єкта злочину має велике теоретичне і практичне значення. Однак проблема об'єкта злочину ще до кінця не вирішена. Наявна рівнобіжність тлумачення поняття об'єкта злочину в кримінально-правовій науці як в нашій країні, так і за її межами.

Слід відзначити, що проблема об'єкта злочину в нашій країні має власну історію та розвиток. Так, видатний юрист М. Таганцев вважав, об'єктом злочину є: «юридична норма в її реальному бутті». А. Марголін визнав як об'єкт злочину «інтереси громадян, суспільства, держави». Професор А. Піонтковський зробив висновок, що обєкт злочину - суспільні відносини.[15, с.78] У юридичній літературі, є інші погляди, один з них: обєкт - це «благо, цінності» [15, с.79]

Об`єкт як елемент складу злочину - це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду.

У більшості юридичних джерел радянського періоду, присвячених проблемі об`єкта злочину, “вертикальна” класифікація об`єктів включає три рівні: загальний об`єкт, родовий (іноді його називають груповим або спеціальним) та безпосередній (у деяких джерелах видовий).

Загальним об`єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (суспільний лад, політична та економічна системи, правопорядок тощо). Але практична вся сукупність суспільних відносин не може бути об`єктом як елементом складу злочину. По суті цей об`єкт кримінально-правової охорони не слід ототожнювати з поняттям об`єкта злочину. Тому достатньо включати до класифікації об`єктів злочину два види - родовий та безпосередній Під родовим об`єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об`єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об`єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. Родовий об`єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК, напр., глава ІУ “Злочини проти порядку управління”. Родовим об`єктом виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини в сфері державного управління. Іноді родовий об`єкт злочину вказано в самій нормі кримінального закону. Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання. [7, с.46]

Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання.

Під безпосереднім об`єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об`єкта як елементу складу злочину безпосередній об`єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб`єкти і блага, які їм належать. Предмет злочину не входить у безпосередній об`єкт і утворює окремий клас ознак. Із родовими безпосередній об`єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони співпадають за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об`єктом вбивства є життя людини. Безпосередній об`єкт злочину є конструктивною (обов`язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов`язкове. Недотримання цих вимог може призвести до судових помилок. Із урахуванням безпосереднього об`єкту можна розмежовувати і суміжні склади злочинів.

“По горизонталі” безпосередні об`єкти можуть поділятися на основні та додаткові.

У кримінально-правовій літературі існує велика кількість думок щодо визначення власне предмета злочину. Кудрявцев В. вважає, що предмет злочинів є «матеріальне виявлення відповідних суспільних відносин».

Є. Фролов під предметом злочину розуміє «такі предмети або речі, котрі є матеріальною підставою, умовою або свідченням існування певних суспільних відносин та шляхом вилучення, знищення, спотворення чи зміни, яких заподіюється шкода об'єкту злочину». В. Тацій у предметі злочину «вбачає будь-які речі матеріально світу, з певними властивостями, з якими кримінальний закон пов'язує наявність в діях особи ознаки конкретного складу злочину». Російський правник Ю. Ляпушгов стверджує, що предметом будь-якої форми розкрадання можуть бути лише товарно-матеріальні цінності в будь-якому стані та формі, що мають економічну власність,а також гроші, як загальний еквівалент вартості. [15 с.85] Предметом злочину є речі матеріального світу, діючи на які, особа посягає на блага, що належать суб`єктам суспільних відносин. Своєрідність механізму заподіяння шкоди цінностям, що охороняються законом, полягає в таких випадках у тому, що злочинний вплив на певні предмети матеріального світу призводить до розриву впорядкованих і врегульованих правом зв`язків між людьми з приводу цих предметів. Предмет злочину має важливе значення в структурі складу злочину. При кваліфікації злочину виявляються найсуттєвіші риси конкретного суспільно небезпеченого діяння шляхом співставлення його з інформаційною моделлю, закріпленої в законі. Включення предмета в комплекс ознак складу злочину забезпечує повноту його моделювання і, в кінцевому підсумку, успішне вирішення завдань кваліфікації. Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випадків він є обов`язковою (конструктивною) ознакою об`єкта злочину певного виду. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину - це те, на що впливає злочинець, то знаряддя - це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння. Як і безпосередній об`єкт, предмет може бути критерієм розмежування схожих злочинних діянь. Предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування кримінально караної контрабанди і контрабанди як адміністративного проступку. Ті, чи інші ознаки предметів посягання можуть бути пом`якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його в особливо кваліфікований вид. [7,с.48] Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об`єкта, сприяє, в кінцевому підсумку, суворому дотриманню законності при розгляді судами кримінальних справ. Предмет злочину як самостійна ознака складу злочину завжди існує поряд з об'єктом. Саме об'єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак, якщо об'єкт злочину є обов'язковою ознакою складу злочину, то предмет - факультативною. [6, с.96]

Предмет має потрійне значення:

1)предмет охоронюваних суспільних відносин;

2)предмет злочину;

3)предмет злочинного впливу.[6, с.97]

Об`єктивна сторона є одним з елементів складу злочину. Об'єктивна сторона складу злочину - це зовнішня сторона злочину, яка характеризується злочинним діянням (дією чи бездіяльністю) у результаті якого настають певні суспільно небезпечні наслідки або створення загрози їх настання. [13, с.294)

Об`єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинній зв`язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацію вчинення злочину. Зв`язки між окремими групами ознак можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний зв`язок); 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання - ситуація). Більшість із цих ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинів. Універсальною обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є лише діяння.

Наслідком (злочинним результатом) діяння вважають передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням суб`єкта посягання. Велике значення ця ознака має у матеріальних складах злочинів, до яких належать склади злочинів, об`єктивна сторона яких включає наслідки як обов`язкову ознаку. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку (вбивство, розкрадання майна). Формальний склад злочину не передбачає наслідків, як обов`язкову ознаку, злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, а наслідок на кваліфікацію не впливає (образа, одержання хабара). В деяких складах наслідок є альтернативною ознакою (посягання на життя судді тощо може буди у формі замаху на вбивство або у формі умисного вбивства).

Формою зазначення у статтях КК наслідків як обов`язкової ознаки складу злочину різноманітна. У ряді випадків вони безпосередньо вказані в законі (ст.165, 226), а іноді випливають зі змісту закону. В останньому випадку висновок про обов`язковість насідків для того чи іншого складу злочину робиться в результаті тлумачення закону. Зустрічаються диспозиції статей, які описують і діяння, і наслідок одним терміном (напр.: ст.89 знищення або пошкодження майна, тобто приведення майна у непридатність діяння, факт знищення або пошкодження - наслідок). За змістом наслідки злочинних діянь бувають: 1) наслідки у вигляді фізичної шкоди (смерть, ушкодження здоров`я); 2) у вигляді майнової шкоди; 3) порушення нормальної роботи транспорту або зв`язку; 4) у вигляді іншої шкоди - дезорганізації нормальної діяльності установ (ч.2 ст.193). Наслідки, як ознака об`єктивної сторони складу злочину, можуть бути або підраховані, або певним чином визначені. Напр., майнова шкода визначається вартісними критеріями, шкода здоров`ю може встановлюватись за допомогою судово-медичних критеріїв визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, порушення нормальної роботи транспорту - у зриві графіку руху поїздів тощо. Наслідки входять в предмет доказування по кримінальній справі, що стає можливим за умови конкретності цієї ознаки. Якщо наслідки злочину при розслідуванні не були встановлені або були визначені помилково, це є підставою для направлення судом кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдального вироку. [7, с. 49]

Суб`єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність. В КК термін “суб`єкт злочину” не вживається. Його замінили висловом: “особа, яка вчинила злочин”, “особа, винна у вчинені злочину”, “особа, яка засуджується”, “особа, яка засуджена” тощо. Кримінальна відповідальність пов`язана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність вчинених нею дій. Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. [13, С.299) В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Таким чином, розрізняють загальний і спеціальний суб`єкт злочину. Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи, за злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо. Слід розрізняти “суб`єкт злочину” та “особу злочинця”. Суб`єкт злочину - це вік, осудність, додаткові ознаки.[13,с.300] Особа злочинця - поняття ширше, коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психо-фізичні). Із поняттям особа злочинця пов`язано багато норм, зокрема щодо визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (ст.26), загальних начал призначення покарання (ст.39), призначення більш м`якого покарання (ст.44), застосування умовного засудження (ст.45) тощо. Виходячи з особливостей злочинця, які найбільш суттєво впливають на індивідуалізацію відповідальності та з якими кримінальній закон пов`язує певні юридичні наслідки, вони класифікуються: 1) особливо небезпечні рецидивісти (ст.26); 2) рецидивісти-злочинці, які повторно вчиняють злочин після засудження за раніше вчинені злочини; 3) особи, які вперше вчинили тяжкі злочини, що визначені ст.7-1; 4) особи, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки; 5) особи, які вчинили необережні злочини; 6) неповнолітні злочинці. [7, С.52]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7