p align="left">Резолютивна частина рішення у деяких справах, залежно від характеру спірних правовідносин і змісту позовних вимог, має певні особливості (статті 203-208 ЦПК). Відповіді суду на всі правові питання повинні випливати з встановлених фактичних обставин, бути вичерпними, визначеними і безумовними. Вичерпними будуть рішення, в яких судом дається повна відповідь на всі передані на його вирішення правові питання. Вимога визначеності полягає в тому, що рішення суду повинно дати чітку і конкретну відповідь на всі поставлені перед ним питання, зокрема: повністю або частково задовольняються позовні вимоги чи в ньому відмовлено; які конкретно права позивача визнані або поновлені; розмір грошових сум чи перелік майна, що присуджується стороні; які конкретно дії і на користь кого повинен виконати відповідач або якими іншими передбаченими законом способами піддягає захисту порушене право. Самсонова Л.С. Характерные черты деятельности суда по применению норм гражданского процессуального права // Практика применения гражданского процессуального права. - М: 1999. - С. 34 - 54. При об'єднанні в одне провадження декількох вимог або прийняття зустрічного позову чи позову третьої особи повинно бути визначено, що конкретно постановив суд по кожній вимозі. При задоволенні позову про визнання, суд, в необхідних випадках, повинен зазначити в резолютивній частині і про ті правові наслідки, які настають у зв'язку з таким визнанням (про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу внаслідок визнання його недійсним). З метою запобігання виникненню незрозумілості при виконанні рішення в резолютивній частині зазначається точна і повна назва юридичної особи, прізвище, ім'я, по батькові громадянина, щодо якого вирішена правова вимога. Безумовність полягає в тому, що висновки, зроблені в рішенні, не повинні включати умови, які поставили б його виконання від їх настання. Суд не може покласти на відповідача обов'язок виконати певні дії за умови виконання зустрічних дій з боку позивача або настання певних подій. Якщо суд на підставі статей 217 і 218 ЦПК допускає негайне виконання рішення, то він зазначає про це також в резолютивній частині рішення (ст. 204 ЦПК). Допуск негайного факультативного виконання (з підстав ст. 218 ЦПК), а також надання розстрочки чи відстрочки мотивується у відповідній частині рішення. У формі рішення виносяться тільки ті постанови суду першої інстанції, якими вирішується цивільна справа по суті, у зв'язку з чим включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті, не допускається. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог в самостійне провадження або про закриття провадження у них, залишення без розгляду тощо. Вирішення таких питань викладається у самостійній процесуальній формі ухвал (ст. 232 ЦПК), які можуть постановлятися одночасно з рішенням. Порядок постановлення рішення передбачений статтями 16,17,209, 210 ЦПК. Суди України постановляють рішення ім'ям України негайно після розгляду справи, більшістю голосів суддів, які входять до складу суду в даній справі. Рішення суду постановляється в нарадчій кімнаті з додержанням її таємниці -- ніхто не має права бути присутнім в ній, крім складу суду в даній справі. Суддям забороняється розголошувати міркування, що були висловлені в нарадчій кімнаті (ст. 210 ЦПК). Постановлене рішення викладається в письмовій формі головуючим або одним з суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь у його постановленні. Виправлення в рішенні можуть бути застережені перед підписом суддів (ст. 211 ЦПК) Постановлене судом рішення проголошується прилюдно, крім рішень про усиновлення дітей. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження (ст. 212 ЦПК). Сторонам та третім особам, притягнутим до участі в справі, які не були присутніми в судовому засіданні при її розгляді, суд надсилає копії рішення і ухвал про зупинення чи закриття справи або залишення заяви без розгляду протягом п'яти днів з дня їх оголошення (ст. 216 ЦПК). Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати протягом десяти днів письмову заяву, а суд зобов'язаний у десятиденний строк з дня її заявления обґрунтувати висновки суду в окремому процесуальному документі, оформленому відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦПК. Негайне виконання, визначення порядку виконання, надання відстрочки і розстрочки виконання Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави. Негайне виконання рішень буває обов'язкове і факультативне. Стаття 217 ЦПК зобов'язує суд допустити негайне виконання рішення в справах: про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць; про присудження робітникові або службовцеві заробітної плати, але не більше як за один місяць; про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника, у межах суми стягнення за один місяць; про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника; про стягнення на користь члена колективного сільгосппідприємства оплати за працю, але не більше середнього заробітку за один місяць. Стаття 218 ЦПК надає право суду допустити негайне виконання рішень у справах: про присудження винагороди авторам за використання творів у галузі літератури, науки або мистецтва, а також об'єктів права інтелектуальної власності, на які видано авторське свідоцтво (п. 1); якщо від затримання виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої постановлено рішення (п. 2); коли є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати неможливим або утрудненим (п. 3) Про допущення негайного виконання рішення суд зазначає в рішенні, а коли таке допущення відбулося з підстав пп. 2, 3 ст. 218 ЦПК, то може зобов'язати позивача забезпечити поворот виконання на випадок його скасування. Допуск негайного виконання рішення обмежується певними правовими відносинами, спір з яких був предметом розгляду суду, і тим, хто виступає суб'єктом таких відносин, та які воно може викликати правові наслідки. Стаття 219 ЦПК не допускає негайного виконання: 1) у справах, в яких відповідачами виступають державні установи або підприємства, колективні сільгосппідприємства та інші кооперативні і громадські організації, крім справ, передбачених пп. 2-5 ст. 217 і п. 1 ст. 218 ЦПК; 2) коли негайне виконання може викликати такі зміни у майні, після яких повернути його до попереднього стану в разі скасування рішення буде неможливим або утрудненим; 3) у справах про виселення громадян з жилих приміщень. Від негайного виконання слід відрізняти попереднє виконання, яке допускається ще до постановлення судом рішення у справах про стягнення аліментів. Стаття 220 ЦПК надає право судді, в разі необхідності, до вирішення справи по суті, враховуючи майновий стан сторін, постановити ухвалу про те, в якому розмірі один з подружжя повинен тимчасово видавати утримання другому; хто з подружжя і в якому розмірі має тимчасово давати кошти на утримання і виховання дітей, а так само, хто з дітей повинен тимчасово видати і в якому розмірі кошти на утримання батьків. Такі ухвали виконуються негайно. Постановляючи рішення, суд може визначити порядок його виконання, надавши відстрочку або розстрочку виконання (ст. 204 ЦПК). Відстрочка виконання полягає в перенесенні судом строків реалізації рішення у бік їх збільшення на точно визначений строк. Розстрочка виконання -- допуск стягнення присудженого у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку. Підстави для відстрочки і розстрочки виконання ст. 204 ЦПК не передбачені, але вони встановлені ст. 33 Закону «Про виконавче провадження», і ними є обставини, які можуть утруднити або зробити неможливим його виконання, а саме: хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо та ін. При вирішенні питання про відстрочку виконання рішення повинні бути взяті до уваги не тільки інтереси боржника, а й стягувача. Чуйков Ю.Н. Частное определение в советском гражданском судопроизводстве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Х., 1971. - 20 с. Для позитивного вирішення питання про розстрочку або відстрочку необхідні в наявності такі умови: відсутність вини з боку боржника у створенні обставин, які можуть бути підставою для таких наслідків; тимчасове його перебування в тяжкому становищі; виконання рішення при наявних обставинах (без відстрочки чи розстрочки) може мати несприятливі наслідки для боржника; щоб відстрочка або розстрочка не завдала серйозної шкоди стягувачеві. Суд, який постановив рішення, може також визначити порядок його виконання (ст. 204 ЦПК), виходячи з вимог закону і обставин справи. Так, присуджуючи майно в натурі, суд повинен вказати в рішенні його вартість, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності (ст. 206 ЦПК). Відповідно до ст. 207 ЦПК суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних з передачею майна або грошових сум, може в тому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконає рішення протягом встановленого строку, позивач вправі виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати. Виправлення недоліків рішення судом, що його постановив Після оголошення рішення суд, який його постановив, не вправі сам його змінити або скасувати (ч. 1 ст. 213 ЦПК). Допущені в ньому помилки, внаслідок яких воно стає незаконним і необґрунтованим, виступають підставою для зміни і скасування рішення в апеляційному і касаційному порядку (статті 290, 320 ЦПК) та у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами (ст. 347 ЦПК). Деякі недоліки судового рішення можуть бути, у точно передбачених законом випадках, усунені судом, який постановив рішення, одним з трьох способів: виправлення описки і явної арифметичної помилки; постановлення додаткового рішення; роз'яснення рішення (статі 213--215 ЦПК). Встановленню такого правила сприяли суб'єктивні й об'єктивні фактори. Суб'єктивні -- правильно такі виправлення може зробити лише суд, який розглядав справу по суті. Неточність і незрозумілість висловлень в рішенні може пояснити тільки той суд, який допустив такий недолік. Повну відповідь на позовну вимогу, у якій не було постановлено рішення, може правильно зробити той суд, який її розглядав. Лише суд, який розглядав справу і вирішив питання про право, може точно визначити розмір присудженого, оскільки вирішення цих питань залежить одне від одного Об'єктивні -- визначеними законом способами виправлення недоліків рішення не вирішується заново розв'язана судом правова вимога. Вона тільки роз'яснюється і уточнюється або вирішується якась її частина, що перебуває у невіддільному зв'язку з правовою вимогою, або ж робиться лише відповідь з приводу розв'язання вимоги, яка помилково була не включена до резолютивної частини рішення. Виправлення описки і явної арифметичної помилки в рішенні (ст. 213 ЦПК). Опискою називається зроблена судом механічна помилка у визначенні об'єкта присудженого, сторони, строку виконання рішення та ін. Помилкою -- неправильність в діях і висновках. Це, допущена внаслідок неправильності арифметичних розрахунків, неточність ъ рішенні суду у визначенні суми, яка підлягає стягненню. Тому наявність арифметичних помилок ґрунтується на цифрових даних, що були предметом домагання сторін та дослідження суду. Суд може з власної ініціативи чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, розпочати розгляд питання про виправлення описок і явних арифметичних помилок. Подача заяви до суду про виправлення описки і явної арифметичної помилки в ЦПК ніякими процесуальними строками не обмежена, але судова практика додержується правила, за яким питання про внесення виправлення може бути вирішено судом, якщо рішення не виконано і не пропущено встановлений законом строк для виконання. Стаття 21 Закону «Про виконавче провадження» (п. 1) передбачає три роки. Розгляд питання провадиться в судовому засіданні колегіальним складом суду з додержанням порядку розгляду цивільних справ. У судове засідання викликаються особи, які брали участь у справі, але їх неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлення. Вони можуть користуватися належними їм правами з врахуванням специфіки предмета судового розгляду. Результати розгляду вимоги про виправлення описки чи явної арифметичної помилки закріплюються в постановленій судом ухвалі, яка може бути оскаржена і внесено на неї окреме подання. Постановленням додаткового рішення (ст. 214 ЦПК) виправляються порушення вимоги вичерпності, якій повинно задовольняти судове рішення. Відповідно до п. 1 ст. 214 ЦПК додаткове рішення може бути постановлено тоді, коли щодо якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не постановлено рішення. Прикладом для постановлення рішення з цих підстав може бути справа за позовом працінника підприємства про поновлення на роботі і виплату за вимушений прогул, в якій суд постановив тільки рішення про поновлення на роботі, не вирішивши питання про оплату вимушеного прогулу. Коли вимога, хоч і була пред'явлена в суд, але в судовому засіданні не розглядалася, сторони не пред'являли доказів і не давали пояснень, то для вирішення такої вимоги у порядку постановлення додаткового рішення підстави відсутні.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|