|
рацівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку; працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад; працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад; сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи; ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно; працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Розділ 3. Міжнародно-правове регулювання відпустокПитання правового регулювання відпусток актуальне не тіль-ки для України, а й для світового співтовариства, оскільки це одна з складових частин захисту трудових прав працівників. Практичне застосування нормативних актів часто призводить до цілого ряду проблем, причина яких полягає в тому, що в Україні, по-перше, є не стабільною соціально-економічна ситуація, по-друге, норми закону можуть непра-вильно застосовуватись або сам по собі закон є недосконалим. Зокрема, при наданні відпусток, часто не зрозуміло, що означає поняття «відпустка», «основна відпустка», «додаткова відпустка» тощо. Теж саме можна сказати і про види відпусток, які врегу-льовані в ст.4 Закону України «Про відпустки» або про поняття «мінімальної відпустки», якому Закон не дає визначення. Тому необхідно дослідити деякі міжнарод-но-правові акти з метою формулювання дефінітивних норм від-пусток та визначити особливості її окремих видів.Звернення до аналізу конвенцій, прийнятих Міжнародною Організацією Праці, переслідує кілька цілей: з'ясувати, які підстави можуть бути основою для надання відпусток; 2) ви-явити наявність поняття «відпустка», «щорічна основна відпуст-ка», «щорічна додаткова відпустка», «учбова відпустка» в конве-нціях МОП, що дає змогу з'ясувати, які саме недоліки містить Закон України «Про відпустки» та які питання потребують пра-вового врегулювання. Міжнародна Організація Праці вперше в рамках конвенції врегулювала це питання в 30-ті роки XX ст. Тільки 24 червня 1936 р. сесія Генеральної Конференції Міжнародної Організації Праці прийняла Конвенцію №52 (вступила в силу 22 вересня 1939 року) про щорічні оплачувані відпустки і Рекомендацію №47 з цього ж питання. Цією Конвенцією були передбачені щорічні відпустки тривалістю не менше 6 робочих днів за рік роботи. Для неповнолітніх віком до 16 років передбачались від-пустки не менше 12 робочих днів за один рік роботи. Підставами для набуття права на відпустку відповідно до ст.2 Конвенції є безперервна робота протягом року. До щоріч-ної відпустки не включалися офіційні та національні свята, пе-рерви в роботі через хворобу. Відповідно до п.5 ст.2 тривалість щорічної оплачуваної відпустки збільшувалась залежно від ста-жу роботи. Отже, поняття відпустки не визначалось, а ті суттєві озна-ки відповідно до цієї Конвенції є: перерва у роботі на пев-ний проміжок часу, не враховуючи відсутності на роботі через хворобу та святкові дні, безперервна робота протягом року, ви-плата звичайної винагороди, що передбачається національним законодавством, або винагороди, визначеної в колективному до-говорі (ст.З Конвенції). Рекомендація №47 про щорічні оплачувані відпустки від 4 червня 1936 р. вказує, що метою таких відпусток є надання працівникам можливості відпочинку, дозвілля та розвитку сво-їх нахилів і здібностей, відновлення фізичних і духовних сил. Конвенція №110 про умови праці на плантаціях, що була прийнята у 1958 р., регулює в одному з розділів порядок на-дання щорічних оплачуваних відпусток, але не дає визначення самого поняття «щорічна відпустка». Відповідно до ст.36 Кон-венції, трудящим, які зайняті на плантаціях, після безперервно-го терміну служби в одного й того ж підприємця надається щорічна оплачувана відпустка. Мінімальна тривалість служби і мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки встанов-люється законодавством даної країни або колективними дого-ворами чи арбітражними рішеннями, спеціальними органами, яким доручено регулювати оплачувані відпустки на плантаціях, або іншим шляхом, встановленим компетентним органом влади (ст.38 Конвенції). Таким чином, виходячи із зазначених положень, можна зро-бити висновок, що для щорічної оплачуваної відпустки харак-терні такі ознаки: безперервний стаж роботи у одного і того ж підприємця; 2) певний мінімальний термін безперервної служ-би і встановлення відпустки мінімальної тривалості в законо-давстві чи колективному договорі тієї чи іншої країни. Крім того, у ст.39 вказаної Конвенції передбачено продов-ження тривалості щорічної оплачуваної відпустки залежно від стажу роботи. В Україні теж можливе подовження відпустки залежно від стажу роботи, але така відпустка називається, «щорічна додат-кова відпустка». Враховуючи те, що основна і додаткова від-пустки називаються «щорічна», то можна впевнено відзначити, що у цьому питанні норма національного законодавства відпо-відає міжнародній. Оскільки Конвенція №52 частково застаріла, більшість роз-винутих країн ратифікували пізнішу за часом прийняття Кон-венцію МОП №132 про оплачувані відпустки, 1970 р. (набрала чинності 30 червня 1973 р., змінено і доповнено положення, закріплені в Конвенції №52, 1936 р., що застосовуються до всіх осіб, які працюють за наймом, за винятком моряків). Згадана Конвенція враховує розвиток світового законодавства у період після Другої світової війни. Відповідно до ст.З кожна особа, до якої застосовується вка-зана Конвенція, має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості, яка не повинна бути мен-шою, ніж три робочі тижні за один рік роботи. Таким чином, тривалість відпустки, порівняно з нормами Конвенції №52, бу-ла збільшена. Отже, Конвенція №132 до визначення поняття щорічної від-пустки вносить такі елементи: 1) певний безперервний промі-жок часу роботи протягом року (ст.4 цієї Конвенції визначає «рік», як календарний рік або інший період такої ж тривалості, що встановлюється компетентними органами влади або іншими відповідними органами кожної країни); 2) тривалість щорічної відпустки не може бути зменшена у випадку хвороби працівни-ка, нещасного випадку або відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами; 3) за особою, яка скористалася правом на відпустку, згідно з Конвенцією зберігається нормальна або середня заро-бітна плата (ст.7 Конвенції). Важливим пунктом є те, що безпе-рервна частина оплачуваної відпустки повинна бути використа-на не пізніше, ніж протягом одного року, а залишок можна використати не пізніше вісімнадцяти місяців з кінця того року, за який була надана відпустка. Тобто суть цієї норми полягає в тому, що відпустка повинна використовуватись щороку для то-го, аби відпочити від виконання своїх трудових обов'язків з метою відновлення працездатності та втрачених фізичних і ро-зумових сил. Міжнародною Організацією Праці було прийнято ще кілька конвенцій про відпустки, зокрема, Конвенцією №146 про опла-чувані відпустки морякам від 13 жовтня 1976 р., Конвенці-єю №101 про оплачувані відпустки в сільському господарстві від 4 червня 1952 р. та інші. Таким чином, Міжнародна Організація Праці не обмежуєть-ся однією конвенцією з питань регулювання відпусток. ВисновкиРоблячи висновок, хочу сказати, що законодавство України про відпустки не є ідеальним, так, як не в одному законі та жодному нормаотивно-правовому акті немає точного визначення відпустки.Визначаючи основні етапи становлення і розвитку законодавства України про відпустки, враховувалися особливості соціально-економічного розвитку суспільства, прийняття та дію певних нормативних актів та закріплення в них основних положень.Ставши на шлях розвитку ринкової економіки, Україна потре-бує переосмислення та вдосконалення регулювання суспільних відносин, у тому числі й трудових. Ті норми, що були прийняті майже 30 років тому, не можуть працювати в нинішніх умовах, оскільки жорстке регулювання трудових відносин вичерпало себе. Тому назріла нагальна потреба реформування трудового законодавства відповідно до розвитку економіки та суспільних відносин.Для реформування трудового законодавства важливим є нетільки економічне обгрунтування, а й економічне забезпечення, тільки за цих умов Трудовий кодекс України буде ефективно працювати. Крім того, не слід забувати, що сутність трудового законодавства завжди полягала в забезпеченні захисту праців-ника, як найбільш слабкої сторони трудових правовідносин. Саме наявність правових норм, спрямованих на захист працівника, дають можливість урівноважити становище обох сторін трудо-вих правовідносин: працівника і роботодавця. Новий Трудовий кодекс повинен бути спрямований на підвищення рівня захисту працівника та поліпшення умов праці в сфері заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці.При проведенні реформи трудового законодавства важливим є визначення понятійного апарату, який повинен являти собою не просто низку певних термінів, а сукупність взаємоузгоджених і взаємопідпорядкованих понять, кожне з яких має своє місце і призначення.ЛітератураЛ.П. Гаращенко Правове регулювання відпусток за законодавством України - К., 2003В.С. Ковальський Законодавство України про відпустки - К.: Юрінком інтер, 2000Н.Б.Болотіна, Г.І. Чанишевої Трудове право України - К.:Знання,2000Сборник нормативных актов о труде - М.: Юридическая литература, 1984Максимова Т.В. Відпустка як вид відпочинку - Чернігів: Юрист, 1997Закон України «Про відпустки» від 15.11. 1996 № 504/96 Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII Закон України “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” вiд 21.11.1992 № 2811-XII Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” вiд 15.09.1999 № 1045-XIV
Закон України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999р., № 651-ХІУ Закон України “Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998р., № 103/98-ВР. Закон України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002р., № 2984-111 Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992р. № 2862-XII
Закон України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993р. № 3745-XII
Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991р. № 1789-XII
Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р., № 796-12 Закон України “Про статус народного депутата України” вiд 17.11.1992 № 2790-XII Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993р.,№ 3723-ХП Постанова Кабінету Міністрів від 27 квітня 1994 р., №250 «Про порядок і умови надання державним служ-бовцям додаткових оплачуваних відпусток» Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р., № 45 “Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток” Постанова Кабміну України “Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці”від 1 липня 1992, №442 Наказ Міністерства охорони здоров`я і Міністерства праці та соціальної політики України “Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов`язаних з негативним впливом на здоров`яшкідливих виробничих факторів” від 31 грудня 1997року,№ 383/55 Конвенція № 146 “Про оплачувальні відпустки морякам” від 13 .10.1976 Конвенція № 101 “Про оплачувальні відпустки в сільському господарстві” від 4 .06.1952 Конвенція МОП №132 “Про оплачувальні відпустки” 1970 Конвенція № 110 “Про умови праці на плантаціях” 1958 Конвенція № 52 “Про щорічні оплачувальні відпустки” від 22.09.1939
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|
