медичних документів, якщо на допомогу був викликаний лікар;

показань свідків, осіб, що були присутні при пологах;

інших доказів, що підтверджують, що саме ця дитина народжена саме цією жінкою.

Наявність шлюбу між батьками дитини дає підстави вважати, що його батьком є чоловік матері. Така діюча на цей рахунок презумпція (припущення) зрозуміла. Тим більше, що особа, записана батьком дитини на підставі свідоцтва про шлюб, може заперечити запис, що відбувся, у судовому порядку.

Сiм'я є первинним та основним осередком суспiльства, сiм'ю складають особи, якi спiльно проживають, пов'язанi спiльним побутом, мають взаємнi права та обов'язки. Подружжя вважається сiм'єю i тодi, коли дружина та чоловiк у зв'язку з навчанням, роботою, лiкуванням, необхiднiстю догляду за батьками, дiтьми та з iнших поважних причин не проживають спiльно. Дитина належить до сiм'ї своїх батькiв i тодi, коли спiльно з ними не проживає.

1.2. Встановлення походження дітей.

Народження дитини одруженою жінкою створює презумпцію, що її чоловік -- батько дитини. Тому вона, маючи на руках свідоцтво про шлюб, не повинна доказувати, що батьком дитини є її чоловік. Це випливає з факту народження дитини в зареєстрованому шлюбі (ст.52 КпШС України).

Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подання спільної заяви батьком та матір'ю дитини до органів РАГСу.

Якщо один з батьків з поважної причини не може особисто з'явитися до РАГСу для реєстрації батьківства, його підпис під спільною заявою повинен бути посвідчений у встановленому законом порядку. Реєстрація батьківства може бути проведена як одночасно з реєстрацією народження, так і після. У другому випадку для реєстрації батьківства необхідно додати до заяви свідоцтво про народження дитини.(11)

В заяві відображається лише побажання батька на встановлення правових відносин з дитиною. Мати ж у цих відносинах з дитиною перебуває з моменту народження. У заяві вона дає лише згоду на визнання батьківства. Крім заяви, поданої до РАГСу батьками дитини, ніяких інших документів не вимагається, і тому не вірно чинять деякі органи РАГСу, які наполягають на наданні довідки з місця роботи характеристики та інших документів від особи, яка висловила намір визнати дитину.

У разі смерті матері, визнанні матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановлення її місця проживання, запис про батька дитини проводиться за заявою батька.

Визнання батьківства, висловлене у спільній заяві батьків, є юридичним фактом, який підтверджує кровне походження дитини від вказаних у заяві батьків. Це визнання не може бути відкликане батьком у однобічному порядку.

Добровільне визнання батьківства може бути зроблено як при реєстрації шлюбу батька дитини з її матір'ю, так і тоді, коли вони не перебували в шлюбі.

Визнання батьківства у добровільному порядку є остаточним актом.

Визнання батьківства у добровільному порядку може мати місце щодо позашлюбних дітей, які народилися як до, так і після вступу в силу Основ законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб та сім'ю, тобто 1 жовтня 1968 року. Визнання батьківства щодо осіб, які досягли повноліття, можливо тільки за їх згодою.

Факт визнання батьківства або факт батьківства встановлюється з метою отримання пенсії на дитину у разі втрати годувальника, спадщини, а також для внесення запису про справжнього батька в актові книги та в свідоцтво про народження дитини.

Встановлення у судовому порядку батьківства може мати місце, якщо не була подана спільна заява до органів РАГСу від осіб, які не перебували в шлюбі. В цих випадках з позовом до суду можуть звернутись один з батьків або опікун (піклувальник) дитини, особи, на утриманні яких знаходиться дитина, а також сама дитина по досягненні повноліття.

При встановленні батьківства суд приймає до уваги наступні обставини (умови): спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини та відповідачем до народження дитини; спільне виховання та утримання ними дитини; докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Наявність спільного проживання та ведення спільного господарства дає право суду вважати, що відповідач є батьком дитини. Однак це не є безперечним доказом батьківства, так як відповідач може подати суду докази, які виключають його батьківство.

Спільне виховання батьками дитини може виявитися у спільній турботі про дитину, про її стан здоров'я та навчання. При цьому необов'язково, щоб батьки проживали разом та вели спільне господарство. Наприклад, хоча відповідач і проживав окремо від матері дитини, однак систематично відвідує її та доглядає за нею; дає поради по її вихованню, виявляє турботу під час захворювання, бере її на деякий час до себе. При спільному вихованні дитини необов'язково надавати матеріальні кошти на її утримання.

Суть спільного утримання батьками дитини полягає в тому, що відповідач надає матері дитини кошти, необхідні для її утримання. Такі дії дають суду право визнавати відповідача батьком дитини.

Розміри, період надання та систематичність матеріальної допомоги дитині зі сторони батька -- все це має велике значення для використання судом цього доказу.

Не відіграє ролі, скільки часу пройшло з того моменту, коли в останній раз були надані кошти на утримання дитини, до моменту подання позову. Право на судове встановлення батьківства строком позовної давності не гаситься, тому і докази зберігають свою силу, скільки б часу не минуло.

Епізодичні або тимчасові знаки уваги до дитини у вигляді подарунків або іграшок не можуть бути підведені під поняття утримання. Потрібно, щоб особа, яка надає утримання, усвідомлювала, що це її дитина, і діяла як батько.

Докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства -- це такі факти, які до пред'явлення позову підтверджували визнання відповідачем свого батьківства (хоча відповідач його заперечує).(3)

Ця умова є суб'єктивною обставиною ставлення відповідача до питання про своє батьківство та має бути виражена у тій чи іншій формі, яка безпосередньо підтверджує визнання ним свого батьківства. Визнання себе батьком може бути виражено як у період вагітності матері, так і після народження дитини.

Слід приймати до уваги свідчення близьких родичів відповідача, товаришів по роботі, друзів, які стверджують, що він називав дитину своєю. Таких свідків важко запідозрити в бажанні обмовити відповідача, але в будь-якому випадку достовірність доказів оцінює суд.

В останній час набуває поширення експертиза, що зветься “Генна дактилоскопія, висновок якої на 100% дає ствердну відповідь, чи є дана особа батьком (матір'ю) дитини, чи ні.

Висновки по розділу.

На мій погляд, розробляючи новий Сімейний кодекс від 10 січня 2002 року, Законодавець правильно підійшов до моменту трактування деякий проблемних питаннь сімейного права.Ст. 49 Сімейного кодексу України передбачає право на материнство, а саме зазначає, що дружина має право на материнство, небажання чоловiка мати дитину або нездатнiсть його до зачаття дитини може бути причиною розiрвання шлюбу.

Позбавлення жiнки можливостi народити дитину (репродуктивної функцiї) у зв'язку з виконанням нею конституцiйних, службових, трудових обов'язкiв або в результатi протиправної поведiнки щодо неї є пiдставою для вiдшкодування завданої їй моральної шкоди. Вагiтнiй дружинi мають бути створенi у сiм'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини, а дружинi-матерi мають бути створенi у сiм'ї умови для поєднання материнства iз здiйсненням нею iнших прав та обов'язкiв. Законодавчо обумовлено і право на батьківство, згідно до якого чоловiк має право на батькiвство,вiдмова дружини вiд народження дитини або нездатнiсть її до народження дитини може бути причиною розiрвання шлюбу. Я вважаю, що право бути матір'ю чи батьком, яке законодавчо обумовлене, багатьом громадянам нашої країни дасть можливість реалізувати себе в житті та з більшою повагою ставитись до своєї дружини та чоловіка.

Слід було вирішити дуже важливе питання: чи варто вміщувати в Кодекс підстави встановлення батьківства в судовому порядку, які передбачені в ч.З ст.53 КпШС і передбачені ст.125 Сімейного Кодексу України, чи не простіше у кожному спірному випадку покладатись на висновок генної дактилоскопії. Позов про встановлення батьківства може пред'явити й особа, яка вважає себе батьком дитини у випадках, коли мати дитини не бажає подати з фактичним батьком спільну заяву до органу РАГСу про визнання ним батьківства; коли фактичний батько встановлює, що інший чоловік записаний батьком. Не бажаючи цього, дійсний батько пред'являє до суду позов про заперечення цього батьківства та встановлення свого.

Аналогічно вирішується питання при вступі батьків дитини в шлюб у встановленому законом порядку.

Треба заначити, що саме народження дитини- юридичний факт, який породжує юридичні наслідки щодо виникнення обов'язків батьків та прав дітей, які з часом переходять в взаємні права та обов'язки (по досягненню дітьми чи батьками певного віку, інш.).

2.1. Загальна характеристика та особливості особистих немайнових правовідносин подружжя (чоловіка і дружини).

Згідно ст.7 проекту Сімейного Кодексу України, жінка та чоловік мають рiвнi права i обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, якi встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

При вступі до шлюбу закон (ст.19 КпШС України) надає подружжю право залишати кожному з них дошлюбне прізвище. За їх взаємною згодою, вони мають право вибирати спільне прізвище, яке повинно бути прізвищем одного з них. Вибір іншого прізвища законодавцем не допускається. Кожний з подружжя не має будь-яких переваг у виборі спільного прізвища, питання про вибір прізвища вирішується ними спільно. В разі виникнення суперечок з приводу спільного прізвища орган РАГСу залишає подружжю їхні дошлюбні прізвища.(2)

Шлюбно-сімейне законодавство України дозволяє приєднувати до свого прізвища прізвище чоловіка чи дружини, тобто йменуватися подвійним прізвищем.

Таким чином, при реєстрації шлюбу один з подружжя має право прийняти об'єднане прізвище, а другий -- залишити своє дошлюбне прізвище. При бажанні кожний з них може йменуватися подвійним прізвищем. Приєднувати до подвійного прізвища ще одне прізвище не дозволяється.

Питання про вибір прізвища вирішується особами, які вступають до шлюбу, тільки в момент реєстрації шлюбу.

Проведений в актових книгах запис про прізвище замінити неможливо, але це стане можливим зі вступом в силу Сімейного кодексу, а саме з 1 січня 2003 року, відповідно до ст.53 передбачено право дружини та чоловіка на зміну прізвища.

У відповідності з Положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвища, імені та по батькові, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 року № 233, зміна прізвищ, імен та по батькові громадянами України допускається по досягненню ними 16-річного віку.

Зміна прізвища, імені, по батькові проводиться з дозволу органу реєстрації актів громадянського стану.

Дозвіл на зміну прізвища, імені, по батькові видається лише у тих випадках, коли для цього маються вагомі поважні причини (незвучність прізвища, імені, по батькові чи важкість їх вимови; бажання одного з подружжя носити спільне з іншим прізвище або повернути своє дошлюбне прізвище, якщо про це не було заявлено при реєстрації шлюбу чи при розлученні; бажання носити прізвище вітчима (мачухи), виховуючого заявника, або по батькові по імені вітчима, коли усиновлення не може бути оформлене, та таке інше).

Зміна прізвища батьками або одним з них не тягне за собою зміну прізвища їх повнолітніх дітей. Прізвище неповнолітніх дітей змінюється в разі зміни прізвища обома батьками. Якщо прізвище змінив один з батьків, то питання про зміну прізвища неповнолітніх дітей вирішується за згодою батьків, а в разі відсутності згоди -- органом опіки та піклування.

При зміні імені батьком, по батькові його неповнолітніх дітей виправляється у відповідності із зміною імені батька. По батькові повнолітніх дітей змінюється тільки за їхнім клопотанням на загальних підставах.

Розгляд клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові має бути закінчений не пізніше тримісячного строку з дня подачі клопотання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5