У літературі з цього приводу були висловлені дві протилежні позиції. Ю. С.Червоний вважає, що положення такого роду не можуть включатися в шлюбний договір, так як вони передбачають особисті відносини сторін. На його думку, правові санкції проти одного з подружжя за винну поведінку, що призвело до розлучення, можуть включатися в шлюбний договір лише у випадку включення в майбутньому до законодавства особистих немайнових зобов'язань подружжя. Поки ж подружжя може передбачати у шлюбному договорі тільки майнові права і обов'язки.

Іншою є позиція Л. Б.Максимович, яка, пише, що врегулювання особистих прав і обов'язків подружжя прямо суперечило б закону. Проте з умовами особистого характеру цілком може бути пов'язане виникнення або припинення майнових прав і обов'язків подружжя. Дійсно, якщо сторони пов'язують певні правові наслідки (нерівний розмір часток при розподілі майна) з визначеними умовами особистого характеру (негідну поведінку у шлюбі), то вони не змінюють своєю угодою будь-яких законодавчих норм,що стосуються особистих відносин подружжя. Таким чином вони не регулюють свої особисті відносини в шлюбному договорі. Їх ініціатива спрямована в інше русло: сторони хочуть визначити свої майнові права і обов'язки у разі негідної поведінки одного з подружжя. За загальним правилом частки подружжя при поділі їх майна визнаються рівними (ч. 1 ст. 70 СК). Сторони ж у шлюбному договорі змінюють розмір часток. У цьому і полягає суть шлюбного договору.Що ж стосується особистих відносин (негідну поведінку у шлюбі), то вони лише беруться подружжям у якості підстави для встановлення договірного режиму їх майна і не більше того. Сторони у договорі не змінюють підстав для розірвання шлюбу (ст.112 СК) і не встановлюють ніяких інших правил, що стосуються їх особистих стосунків.

2) шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, який встановлений СК (ч. 4 ст. 93 СК);

Зазначена норма є певною гарантією майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей.Тому батьки не вправі включати в шлюбний договір умови, відповідно до яких дитина буде позбавлений права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання у певному житловому приміщенні і т.д. Необхідно, однак, відзначити, що ч. 4 ст.93 СК сформульовано занадто вузько, тому що містить вказівку на неможливість зменшення прав дитини в порівнянні з тими правами, які передбачені саме СКУ. Проте, не викликає сумнівів, що шлюбний договір не може зменшувати будь-яких майнових прав дитини, незалежно від місця їх нормативного закріплення - у Сімейному кодексі або інших нормативних актах. Тому більш точним була б вказівка на те, що шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, передбачених у законодавстві

3) шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК);

Сутність такої оціночної категорії як «надзвичайно невигідне матеріальне становище», про що згадувалось вище, може мати різні конкретні прояви. Наприклад, таке положення може виникнути якщо сторони в договорі закріплять, що у разі поділу майна подружжя вся нерухомість буде передаватися одному з них замість отримання іншим чоловіком рухомого майна незначної вартості або, наприклад, коли один з подружжя зобов'язується у випадку розірвання шлюбу утримувати свого колишнього чоловіка / дружину,його дітей і близьких родичів.

Разом з тим, до поняття «надзвичайно невигідне матеріальне становище» потрібно ставитися дуже зважено. Тут виникає складне питання щодо майнової рівності подружжя у шлюбі. При його вирішенні необхідно виходити з того, що «є і такі угоди, коли розподіл і часткою, і майна (речей) не базуються на «формальному» моменті рівності. Проте самі ці угоди завжди відображають саме «реальну» рівність, так як подружжя погодилися між собою, що зафіксований в юридичному документі розподіл спільної сумісної власності найбільш справедливо і відображає фактичне співвідношення внеску кожного з них у спільно нажите майно ».Крім того, умови шлюбного договору, які можуть стати вкрай обтяжливими для однієї сім'ї, можуть мати зовсім реальний характер для іншої.

4) за шлюбним договором не може передаватися у власність одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ч.5 ст. 93 СК).

Зазначена норма викликає подив. Свого часу критиці піддавалася ст.27-1 КпШС України, яка в значній мірі стримувала ініціативу сторін шлюбного контракту і не давала їм можливості вийти за межі чинного сімейного законодавства. У новому СК такого роду обмежувачем виступає ч. 5 ст. 93 СК. Автор Сімейного кодексу З. В.Ромовська пояснює зазначену новелу тим, що передача майна одним подружжя іншому у власність повинна оформлятися за допомогою договору дарування, а не шлюбного договору, який до такої передачі ніякого відношення не має. Через низку причин із такою позицією погодитися важко. По-перше, договір дарування за своїм змістом не може співпадати з шлюбним договором. Якщо майно належить на праві власності одному з подружжя і він хоче передати його безоплатно у власність іншому, то ніяким іншим договором, крім договору дарування, такі відносини опосередковуватися не можуть.Укласти шлюбний договір, що складається з одного пункту, у якому буде передбачений перехід права власності на річ від одного чоловіка до іншого, не можна. Як вже зазначалося, шлюбний договір тим і відрізняється від усіх інших подружніх договорів, що в ньому в обов'язковому порядку повинен бути встановлений правовий режим майбутнього майна. Якщо ж мова йде лише про наявне майно, то його перехід від одного з подружжя до іншого здійснюється за допомогою договору дарування. Тому побоювання щодо змішання двох самостійних договірних форм безпідставні.

По-друге, зазначена норма може трактуватися значно ширше, ніж це здається на перший погляд. Договором дарування вона явно не обмежується. Можна, наприклад, уявити ситуацію, коли сторони хочуть розділити спільне майно таким чином, щоб одному з подружжя передавалася у власність квартира, а іншому - житловий будинок, придбані в період шлюбу. У точному значенні слова, тут також здійснюється передача у власність одному (кожному) з подружжя майна, право на яке підлягає державній реєстрації. У ч. 5 ст.93 СК не сказано, що мова йде лише про передачу майна, яке належить одному з подружжя у власність іншої. Тому ніщо не заважає широко трактувати зазначе правило і розповсюджувати його на випадки розподілу спільного майна подружжя. Цей момент зводить нанівець можливості подружжя при поділі нерухомого майна у випадках, коли в наявності є декілька об'єктів нерухомості.

По-третє, в літературі справедливо наголошувалося, що передача у власність одному з подружжя майна, право на яке вимагає державної реєстрації, не ставить іншого члена подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище і не суперечить моральним засадам суспільства. Будь-яка особа може передати за договором майно іншій особі, а позбавлення такого права обмежує конституційні права громадян і правоздатність власника.

З урахуванням сказаного, можна прийти до висновку, що ч. 5 ст. 93 СК є невдалою новелою СК стосовно шлюбним договором.Дана норма істотно звужує сферу договірної ініціативи сторін. Крім того, в силу нечіткості формулювання вона може мати різні тлумачення, що є вкрай небажаним для правозастосовчої практики.

Умови, які не можуть включатися в шлюбний договір, визначаються не тільки спеціальними нормами СК. Для договірної практики подружжя неприпустимими є й інші умови, що порушують загальні норми договірного права. М. В.Антокольський, наприклад, відзначає, що, без сумнівів, повинно бути заборонено включення в шлюбні договори умов, що обмежують право-і дієздатність подружжя, наприклад, забороняють одному з подружжя звертатися до суду, заповідати, здійснювати операції і т.д. Аналогічні заборони відносяться і до умов, якими подружжя обмежують право-або дієздатність своїх дітей та інших родичів.У шлюбному договорі не можна також передбачати умови, за якими зобов'язаною особою ставали б не самі сторони (подружжя або особи, що вступають у шлюб), а треті особи - діти подружжя або їх родичі.

Розділ ІІІ. Зміна та припинення шлюбнонго договору. Умови визнання його недійсним.

У новому СК України міститься чимало новел щодо шлюбного договору, які потребують спеціальних глибоких досліджень. До таких новел слід віднести порядок зміни, розірвання, визнання недійсним шлюбного договору та порядок відмови від шлюбного договору (ст.ст. 100-103) тощо.

Законодавець встановив можливість внесення змін до шлюбного договору. За загальним правилом зміни можуть бути внесені тільки за згодою сторін. Одностороння зміна умов шлюбного договору не можлива (ч.1,2 ст.100 СК). Договір може бути змінено тільки в період шлюбу. Після розірвання шлюбу сторони не в змозі вносити в нього корективи. Угода сторін про зміну умов шлюбного договору має бути посвідчена нотаріально (ч.2 ст.100 СК). Для зміни умов шлюбного договору, неповнолітніми особами, які вступили до шлюбу, дозволу батьків або їх законних представників не потрібно (ч.2 ст.34 ЦК). Внесення змін до шлюбного договору за вимогою одного з подружжя може мати місце лише за рішенням суду, якщо цього вимагають інтереси чоловіка чи дружини, їхніх дітей, а також інтереси непрацездатних повнолітніх дочки чи сина, які мають істотне значення (ч.3 ст.100 СК, ч.4 ст.652 ЦК). Ступінь «істотності» інтересів для зміни умов шлюбного договору визначатиме суд. Слід звернути увагу на такий момент: внесення змін до шлюбного договору за рішення суду можливо лише тільки після набранням договором сили. Особи, які вступають до шлюбу (не подружжя), вимагати у суду зміни шлюбного договору не можуть.

Безперечно, ця новела є однією з найпринциповіших новел в новому СКУ. Вона має свої як позитивні, так і негативні аспекти. Звичайно, права подружжя щодо договірного врегулювання майнових відносин істотно розширюються. Водночас надання подружжю права укладати шлюбний контракт у період шлюбу, вносити неодноразові зміни до нього може призводити до ускладнення правового режиму майна подружжя, збільшення кількості спорів між подружжям та створення додаткових труднощів для їх розгляду судами. Постійні зміни правового режиму майна подружжя здатні лише дестабілізувати майнові відносини між подружжям. Прихильники динаміки умов шлюбного дговору можуть зауважити: недопустимість внесення змін до шлюбного договору є обмеженням права подружжя визначати правову долю майна, що буде набуватися подружжям у період шлюбу. Насправді все навпаки, адже практично кожний шлюбний контракт містить відхилення від встановленого законом принципу спільності майна, що буде набуватися подружжям в період шлюбу. Більш того, укладаючи шлюбний контракт, чоловік і жінка фактично відмовляються від своїх прав на майбутній період, що певною мірою є добровільним обмеженням своєї правоздатності. На наш погляд, шлюбний контракт не є єдиною правовою формою вирішення подружжям своїх майнових проблем. Сімейне законодавство надає подружжю незаперечне право укладати щодо вже придбаного в період шлюбу майна будь-які угоди, у тому числі дарування, поділ у рівних і нерівних частках. Усе це свідчить про певну вразливість введеного в СК України положення про внесення змін до шлюбного контракту в період шлюбу.

Дія шлюбного договору може бути припинена за різними обставинами. Цивільний кодекс передбачає підстави припинення різного роду зобов'язань (ст.598-609 ЦК). Ці умови можуть служити підставами припинення і шлюбного договору [16]:

1. Припинення зобов'язання виконанням. Якщо подружжя домовилося, у відповідності до шлюбного договору, про передачу якогось майна у спільну власність, то після такої передачі договір припиняє свою дію в результаті його виконання.

2. Припинення зобов'язання смертю одного з подружжя і припинення у зв'язку з цим шлюбу.

3. Припинення зобов'язання неможливістю його виконання у зв'язку з обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає.

4. Припинення зобов'язання домовленістю сторін, в часності при заміні обставин новими обставинами між тими ж самими сторонами.

Шлюбний договір може припинити свою дію також в разі відмови сторін від договору (ст.101 СК). Наприклад, виконання умов договору стало нецікавим для подружжя. Таким чином, стосовно шлюбного догоаору підтверджується загальне правило: договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦКУ) [6, с.18]. Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається, однак подружжя має право відмовитися за взаємною згодою. Права та обов'язки, обумовлені шлюбним договором, припиняють свою дію в день подання до натаріуса заяви про відмову від нього.

Шлюбний договір може бути також розірваний судом за вимогою будь-кого з подружжя при наявності обставин, які мають вагоме значення, наприклад у випадку неможливості його виконання (ст. 102 СК).

При розірванні шлюбного договору повністю або частково, в цій частині припиняє свою дію договірний режим майна подружжя і автоматично вступає в силу правовий режим, тобто ті норми і правила, які передбачені діючим законодавством.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5