Правовідносини, як один із елементів суспільних відносин
1 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА Кафедра теорії та історії держави і права Курсова робота з теорії держави і права на тему: “ПРАВОВІДНОСИНИ, ЯК ОДИН З ЕЛЕМЕНТІВ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ” Виконала: студентка 1 курсу, 7 групи юридичного факультету денної форми навчання Кривоберець В.С. Науковий керівник: денної форми навчання Рижук Ю.М. Київ 2007 План. Вступ. 1. Поняття та зміст правовідносин. 2. Загальна характеристика складових елементів правовідносин. 2.1. Субєкти правовідносин. 2.2 Поняття та види обєктів правовідносин. 2.3.Поняття змісту правовідносин. 2.4. Юридичні факти, як підстава виникнення, зміни та припинення правовідносин. Висновок. Список використаної літератури. Вступ.Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у численні взаємини. Такі відносини бувають різного типу. Зокрема, суспільні відносини можна розділити на матеріальні й ідеологічні. Матеріальні спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні - це лише надбудова над першими. Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і свідомості, досить різноманітні. Це сімейні (відносини чоловіка і дружини, батьків і дітей), трудові (відносини робітника з адміністрацією свого підприємства), майнові (наприклад, відносини, що виникають між продавцем і покупцем) тощо. Люди вступають у ці відносини, як правило, по своїй волі, хоча вона залежить від різних життєвих обставин, насамперед від умов матеріального життя людей, від економічного ладу суспільства.Так само, у свою чергу, усі види і форми відносин, що виникають і функціонують у суспільстві між індивідуумами і їхніми об'єднаннями можна розділити на суспільні або соціальні. Вони у свою чергу виникають з безлічі різних відносин: економічних, юридичних, моральних, духовних, культурних і багатьох інших. Саме людське суспільство - це сукупність відносин, продукт взаємодій людей. Юридичні або правові відносини органічно зв'язані з правом.Право - особливий державний регулятор суспільних відносин. Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим віддає їм правову форму, у результаті чого ці відносини стають правовими.У порівнянні з іншими соціальними регуляторами право найбільш ефективний, владно примусовий і разом з тим цивілізований регулятор. Будь- які відносини здобувають характер правовідносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і відповідно до норм права, не суперечать волі держави.Отже, правовідносини можна в самому загальному змісті визначити як суспільні відносини, урегульовані правом. Право не творець, а лише регулятор і стабілізатор суспільних відносин. “Право саме по собі нічого не створює, а тільки санкціонує суспільні відносини. ... Законодавство усього лише протоколює, виражає економічні потреби”. Тим самим спочатку виникають суспільні відносини, а потім, як наслідок, норма права. Але є і такі правовідносини, що виникають тільки як правові й в іншій якості існувати не можуть. Наприклад, конституційні, адміністративні, процесуальні, карні й інші. Саме подібні правовідносини за формою і змістом, “у чистому виді”, являють собою дійсно самостійний вид і тип суспільних відносин. Лише в цьому змісті можна сказати, що право створює, діє суспільні відносини, породжуючи нові зв'язки. 1. Поняття та зміст правовідносин.Правовідносини - наслідок дії права як соціального і державного інституту. Правовідносини - це суспільні відносини, урегульоване нормами права, учасники якого мають відповідні суб'єктивні права і юридичні обов'язки.У додержавному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там не було права. Це означає, що правовідносини не мислимі поза правом або без права. Є лише відносини, що об'єктивно вимагають або не вимагають потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права - статистичний стан правового врегулювання, то правовідносини - динамічний. Категорія “правовідносини” є однією з центральних у загальній теорії права і дозволяє усвідомити, яким образом право впливає на поводження людей. Під виникненням правовідносин розуміють умови, що породжують правові відносини. Виділяються два види передумов виникнення правовідносин: - Матеріальні (загальні) - Юридичні (спеціальні) До матеріального відносяться життєві інтереси і потреби людей, під впливом яких вони вступають у відповідні правовідносини. У широкому розумінні під матеріальними передумовами вважається система соціально - економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об'єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До матеріальних передумов можна віднести також наявність об'єкта правовідносин (того, із приводу чого особи вступають у дані юридичні зв'язки), не менш двох суб'єктів і відповідне поводження учасників правовідносин. “Інтерес - от що скріплює членів цивільного суспільства ... Ніхто не може зробити що - не будь, не роблячи цього разом з тим, заради яких-небудь своїх потреб”. Потреби можуть бути матеріальними, духовними або фізіологічними.
Прагнення до задоволення названих потреб і викликає до життя відповідні правовідносини, у цьому їхня першопричина. У більш широкому змісті під матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних, культурних і інших факторів, що обслуговують об'єктивну необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках практично виникли і діяли реальні правові відносини, для цього потрібні ще формально-юридичні. До юридичних передумов відносяться: - норма права; - правосуб'єктність; - юридичний факт (як реальна життєва обставина). Без названих передумов правовідносини неможливі. Правовідносини - це суспільні відносини, що представляють собою двосторонній конкретний зв'язок між соціальними суб'єктами, що виникає на основі норм права. У правовідносинах виникає зв'язок між особами за допомогою суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, причому цей зв'язок носить вольовий характер. Інакше кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правового відношення, наприклад, виявившись спадкоємцем за законом після смерті родича, що проживає в іншому місті. Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Охорона законності і правопорядку означає й охорону правовідносин, тому що останні у своїй сукупності й утворять правовий порядок як результат законності. Також правові відносини відрізняються индивідуалізованістю суб'єктів, строгою визначеністю і взаємністю, персоніфікацією прав і обов'язків. Це завжди конкретне відношення “когось” з “кимсь”. Це не спостерігається в інших суспільних відносинах, наприклад, моральних, політичних, естетичних, що не настільки формалізовані і керовані. Найбільший внесок у розвитку в правовідносинах внесла цивілістична наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна теорія держави і права. Однак, вторгати з цими готовими мірками в інші соціальні сфери й аналізуючи механізм правового опосередкування суспільних відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають утруднення. Юридичний інструментарій, відпрацьований за тисячоріччя, успішно застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути використаний в іншій області. Звідси потреба доповнити цей механізм, зробити більш гнучким, уніфікованим, для того щоб з його допомогою можна було упорядкувати, регулювати й інші відносини. Відносини типу держава - держава, держава - громадянин, федерація - суб'єкт федерації, президент - парламент, депутат - виборець, а також відносини і форми взаємодії різних структур, інститутів і галузей влади, тощо виступають як правові, оскільки регулюються правом. У них своя специфіка і ці правовідносини можна розділити на окремі види по різних підставах: 1. у залежності від предмета правового регулювання правовідносини поділяються на конституційні, адміністративні, карні, цивільні і т.п.; 2. у залежності від характеру на матеріальні і процесуальні; 3. у залежності від функціональної ролі - на регулятивні й охоронні; 4. у залежності від природи юридичного обов'язку - на пасивні, зв'язані зі здійсненням заборон і активні, зв'язані зі здійсненням визначених позитивних дій; 5. у залежності від складу учасників - на прості, виникаючі між двома суб'єктами і складні, виникаючі між декількома суб'єктами; 6. у залежності від тривалості дії - на короткочасні і довгострокові. 7. у залежності від визначеності сторін - на відносні, абсолютні і загальні. У відносних правовідносинах конкретно визначені всі учасники. В абсолютних правовідносинах відомо лише управомочна сторона, а обов'язкові особи - різні суб'єкти, покликані утримуватися від порушень інтересів управомочного. 2. Загальна характеристика складових елементів правовідносин. 2.1. Суб'єкти правовідносин. Елементи правових відносин складають визначені зв'язки, сукупність права і обов'язкову суб'єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов'язані і держава намагається ці відносини закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами обов'язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний зв'язок, припинити дані відносини. В цьому разі держава встановлює заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин. Під елементами правових відносин розуміють сукупність складників - його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять: - суб'єктів правових відносин; - об'єктів правових відносин; - змістовні правові відносини. Суб'єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Суб'єкти правових відносин - це правоздатні суб'єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов'язків. Для того, щоб бути суб'єктом права, організація або індивіди повинні володіти правосуб'єктивністю. У державних і громадських організаціях правосуб'єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов'язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій. Що ж до право-суб'єктивності індивідів, то юридичною передумовою набуття статусу суб'єкта правовідносин є наявність у нього правосуб'єктивності, дієздатність. Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. У людини правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю. В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов'язком кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість. Головне в дієздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати. Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними кодексами ХІХ ст. (французький громадянський кодекс 1804р.; германський громадянський пакт, 1894р.). Відмінність правоздатності від суб'єктивного права в тому, що вона: - невід'ємна від особи - не можна людину лишити правоздатності; - не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин; - невід'ємна - її не можливо віддати іншим; - по відношенню до суб'єктивного права, вона первинна; - суб'єктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна. Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян спільними особливостями - юридичною можливістю бути носієм відповідних прав і обов'язків. Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і реєстрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації. Дієздатність - це закріплення в законодавстві і забезпечити державну можливість суб'єктам здійснити свої права і обов'язки особистими діями.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
