p align="left">- індивідуальний - статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю: змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини. Загальний правовий статус у всіх громадян - один, спеціальних статусів (різноманітних) - багато, індивідуальних - стільки, скільки осіб проживає в державі. Спеціальні статуси, які конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітнішою галузевою гамою, ніж загальний статус, який визначається конституцією. Спеціальні статуси можуть міститися в рамках однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивільно-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіонера, процесуально-правові статуси експерта-криміналіста, обвинуваченого та ін.) або мати комплексний характер (статус посадової особи, неповнолітнього, військовослужбовця та ін.). Види правових статусів особи за суб'єктами: · статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном; · статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.); · статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних об'єктах, секретних виробництвах) та ін.[12;415] 1.2 ПРАВА ЛЮДИНИ, ПРАВА НАЦІЇ (НАРОДУ) ТА ЇХ РОЗВИТОК У СУЧАСНИЙ ПЕРІОД Термін «права людини» вперше з'явився в армії Кромвеля під час Англійської буржуазної революції в XVII ст. Але реалізувати ці права в той час не було можливості. Під час французької революції кінця XVII ст. було прийнято Декларацію прав людини і громадянина, у якій сформульовано право громадян на участь у виборах і головний принцип правової держави - громадянам дозволяється робити все, що не заборонено законом. Ці принципи не могли відразу реалізуватись у житті, оскільки юридично вони були проголошені, а фактично протягом тривалого часу ігнорувалися правлячими класами. У 1917 р. після соціалістичної революції в Росії було прийнято Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу. Усі ці акти послужили розвитку і реалізації прав людини. У Радянському Союзі та в країнах Заходу прав людини розвивалися по-різному, оскільки існували різні політичні системи, різні форми правління і політичні режими.[7;373] Лише після Другої світової війни в 1948 р. ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, яка проголошувала і закріплювала основні права людини. З цього часу почала розвиватися теорія прав людини на міжнародному рівні. У 1975 р. було прийнято Гельсінський підсумковий документ Віденської зустрічі держав - учасниць НБ СЄ, у 1990 р. - Паризьку хартію для нової Європи і низку інших документі. У 1989 р. у колишньому СРСР було прийнято також декларацію прав людини. Україна такої Декларації не прийняла, хоча в новій Конституції України закріплено широкі демократичні права і свободи людини. Отже, еволюція правового статусу, прав і свобод людини в багатьох випадках від факторів розвитку і співробітництва в цій сфері на міжнародному рівні. Під впливом міжнародного співробітництва зросла повага до прав і свобод людини. Основною умовою еволюції правового статусу особи є вирішення загально-соціальних міжнародних проблем, таких як забезпечення миру і процес роззброєння, заборона ядерних досліджень у повітрі, океані й під землею, збереження природи і навколишнього середовища, проблеми моря та океану, охорона здоров'я, взаємодопомога в соціальному розвитку тощо. Вирішення глобальних проблем спрямовано на забезпечення і розвиток основних прав і свобод народів, націй, держав світового співтовариства в цілому. Усе це пов'язано із забезпеченням миру і безпеки, ліквідацією війн, агресій, расизму, апартеїду, колоніалізму. Усі права і свободи людини спеціалісти переділяють на три «покоління». Права «першого покоління» - буржуазно-демократичні права і свободи, проголошені ще у французькій Загальній декларації прав людини і громадянина; права «другого покоління» - це права і свободи, завойовані трудящими і закріплені в міжнародно-правових документах; правами «третього покоління» є права і свободи націй, народів, держав світового співтовариства. Усі ці права - взаємообумовлені та взаємопов'язані, еволюційно вони розвивалися разом із світовим співтовариством - капіталістичним і соціалістичним системами, трансформацією ідей соціалізму в капіталістичну практику, а ідей капіталізму - в практику соціалізму (теорія конвергенції). Основні права нації (народу) - це певні можливості кожної нації (народу), необхідні для нормального її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які об'єктивно обумовлені досягнути рівнем розвитку людства і мають бути загальними і рівними для всіх народів і націй. Потрібно відрізняти права націй і народу, оскільки в суспільстві і державі може існувати багато націй. В умовах багатонаціональної держави права націй обумовлені правами держави і всього суспільства. Усі ці права знайшли відображення в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), в Акті проголошення незалежності України (1991 р.), в Декларації прав національностей України (1991 р.), у Законі України «Про національні меншини» (1992 р.) та в інших законодавчих актах. Основні права нації можна класифікувати на фізичні, етнічні, культурні, економічні, політичні. Право на самовизначенні або на державну самоорганізацію належить до найважливіших, визначальних прав усього народу, а не окремої нації, яка може існувати в суспільстві та державі. Ці питання викладено в Резолюції ООН «Право народів і націй на самовизначення» (1952 р.). у кожній державі можуть існувати свої особливості стосовно прав націй і національних меншин. В Україні створено Міністерство у справах національностей та міграції. Крім прав націй і народу, нині ставиться питання і про основні права людства. У Загальній декларації прав людини ООН (1948 р.) проголошено: 1) усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один відносно одного в дусі братерства; 2) кожна людини повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, станового або іншого становища; 3) кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканість; 4) ніхто не повинен бути у рабстві або підневільному стані; рабство і работоргівля забороняється в усіх видах; 5) ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження і покарання; 6) усі люди рівні перед законом і мають право на рівний їх захист законом від будь-якої дискримінації та від підбурювання до такої дискримінації; 7) кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом; 8) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання; 9) ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію; кожна людина має право на захист від такого втручання або таких посягань; 10) кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах кожної країни. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, зокрема й свою власну, й повернутись у свою країну; 11)кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство; 12) чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національностей або релігії одружуватись і засновувати сім'ю. Шлюб можна укладати тільки за вільної та повної згоди сторін, що одружуються. Сім'я є природним та основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави; 13) кожна людина має право на свободу думки, совісті, релігії; 14) кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх висловлювання: це право означає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. У Декларації також закріплюються політичні й соціально-економічні права - право на освіту, культуру, на соціальний і міжнародний порядок. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний повний розвиток її особи. Більшість із цих прав і свобод закріплено в Конституції України та інших законах. ВИСНОВОК: Отже, правовий статус особи - це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права координує свою поведінку в суспільстві. Але єдиного поняття «правового статусу особи» немає. М.І. Матузов вважає, що «правовий статус - це юридично закріплене становище особи в суспільстві». Інші автори вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивід, а як громадянина. М.В. Вітрук визначає «правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обов'язків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища». Нараховують три види правових статусів особи: · загальний статус, тобто однаковий для всіх громадян України (закріплений Конституцією України); · спеціальний статус, тобто закріпляючої особливості правового положення деяких категорій громадян (державні що служать, підприємці, учні й т.д.); · індивідуальний статус, тобто выражающий всю повноту суб'єктивних юридичних прав і обов'язків даного громадянина( визначається, наприклад, його статтю, віком, родиний станом, наявністю утворення, займаною посадою й т.д.). Найбільш повною вважається структура правового статусу, що складається з таких елементів: суб'єктивні права, свободи і юридичні обов'язки; громадянство; правові принципи і юридичні гаранті; законні інтереси; правосуб'єктність; юридична відповідальність. 1948 р. ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, яка проголошувала і закріплювала основні права людини. З цього часу почала розвиватися теорія прав людини на міжнародному рівні.. У 1989 р. у колишньому СРСР було прийнято декларацію прав людини. Україна такої Декларації не прийняла, хоча в новій Конституції України закріплено широкі демократичні права і свободи людини. Отже, еволюція правового статусу, прав і свобод людини в багатьох випадках залежить від факторів розвитку і співробітництва в цій сфері на міжнародному рівні. Під впливом міжнародного співробітництва зросла повага до прав і свобод людини. РОЗДІЛ ІІ. Правовий статус громадян, іноземців та осіб без громадянства 2.1 ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДЯН Кожна особа реалізує себе через активну участь в економічному і політичному житті, у різноманітних формах демократії і спілкування ,через представницькі та безпосередні форми демократії тощо. Реалізація кожною особою або громадянином своїх прав, свобод і обов'язків залежить від багатьох факторів, зокрема від змісту правового статусу особи.[7;367] Правовий статус особи і громадянина - це система або сукупність юридичних і природних прав, свобод і обов'язків особи, які закріплені в чинних формах і видах права, зокрема в законодавстві, і складають необхідні потенційні можливості особи мати суб'єктивні права та обов'язки, реалізувати їх у системі суспільних правовідносин, у різноманітних видах діяльності, навчання і спілкування. Правовий статус складається з об'єктивних і суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто тих, які закріплені в законі, і тих, які особа реалізує в практичному житті як суб'єктивне право. Правовий статус також може бути обумовлений природними, моральними, міжнародно-правовими правами та обов'язками людини і громадянина, які можуть бути не закріплені в чинному законодавстві, але з огляду на різні причини належать до суб'єктивних прав і обов'язків. Правовий, а надто конституційний, статус громадян юридично і політично закріплює досягнутий рівень політичного та економічного розвитку суспільства, рівень юридичної та політичної свободи громадян у державі й суспільстві, виступає необхідною умовою і важливим засобом ефективного задоволення потреб та інтересів кожної людини, створює умови для всебічного фізичного і культурного розвитку. У правовому статусі особи і громадянина в сучасний період на перший план виходять права і свободи людини, честь і гідність особистості, загальнолюдські демократичні цінності, принципи гуманізму, юридичної рівності, справедливості й відповідальності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
|