Платіжне доручення -- це документ з письмовим дорученням клієнта банкові, що його обслуговує, переказати визначену суму зі свого рахунка на рахунок одержувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

- за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги);

- у порядку попередньої оплати;

- для проведення розрахунків за актами звіряння взаємної заборгованості підприємств;

- для переказування сільськогосподарськими підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії) на їхні рахунки, що відкриті в банках;

- для сплати податків і обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів;

- в інших випадках відповідно до чинного законодавства.

Реквізит «Призначення платежу» у платіжному дорученні заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється переказування коштів одержувачу.

Платіжні доручення на переказування заробітної плати на особисті рахунки працівників підприємств, які відкриті в установах банків, та грошові чеки на отримання заробітної плати платник подає в банк разом із платіжними дорученнями на переказування до бюджету платежів, утриманих із заробітної плати та нарахованих на фонд оплати праці податків, а також зборів до державних цільових фондів разом із документами, що підтверджують їх сплату раніше (примірник платіжного доручення).

Платіжне доручення банк приймає до виконання протягом десяти календарних днів з дня його виписування (день оформлення платіжного доручення не враховується).

Платник з власного бажання може зазначати в платіжному дорученні дату валютування, якщо це обумовлено договором про розрахунково-касове обслуговування.

До виконання приймаються платіжні доручення платника за умови, що сума, зазначена у платіжному дорученні, не перевищує залишку, що є на його поточному рахунку.

У договорі про розрахунково-касове обслуговування банк і платник можуть установлювати додаткові вимоги до даних, які потрібно зазначати у реквізиті «Призначення платежу». Не виключено, що платник може подавати до банку платіжне доручення у довільній формі, якщо це передбачено договором про розрахунково-касове обслуговування, в якому визначаються правила заповнення та строки подання таких доручень платником, умови та строк їх приймання та виконання банком.

Платіжне доручення у довільній формі застосовується в розрахунках у разі:

-- періодичного переказування платником фіксованих сум тим самим одержувачам коштів;

-- надання платником повноважень банку списати зі свого рахунка певну суму за настання умов, визначених угодою;

-- переказування підприємством заробітної плати, пенсій тощо на особисті рахунки одержувачів;

— в інших випадках, передбачених угодою.

Платіжне доручення у довільній формі обов'язково має містити інформацію, що потрібна для заповнення усіх реквізитів меморіального ордера, який складається на його підставі, а також містити дату складання, номер, підписи та відбиток печатки (якщо її наявність передбачено) платника, які заявлені банку у картці зі зразками підписів і відбитком печатки, та вказівки щодо порядку виконання його банком.

Платіжне доручення у довільній формі складається не менше ніж у двох примірниках. Перший примірник залишається в банку платника, другий -- з відміткою банку про дату надходження та засвідчений підписом відповідального виконавця і відбитком штампу банку -- повертається платнику.

Якщо для виконання платіжного доручення у довільній формі потрібне складання меморіального ордера, то відповідальний виконавець банку оформляє (не менше ніж у двох примірниках) меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» котрого зазначається номер і дата цього платіжного доручення та надається інформація про платіж і документи, на підставі яких здійснюється переказ коштів. Ця інформація має бути цілком зрозумілою для одержувача коштів.

Коли фізична особа не має рахунка в банку, то платник може здійснювати розрахунки з нею, переказуючи кошти платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

У реквізиті «Призначення платежу» такого платіжного доручення має зазначатись прізвище, ім'я та по батькові цієї фізичної особи (інша інформація надається на бажання платника).

Якщо кошти, що надійшли на відповідний рахунок, не отримано фізичною особою протягом 30 календарних днів, то банк меморіальним ордером повертає їх платнику.

Якщо фізична особа не має рахунка у банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв'язку переказом відповідної суми на рахунок переказних операцій підприємства зв'язку. Через підприємства поштового зв'язку здійснюються перекази: на ім'я окремих фізичних осіб -- коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо); підприємствам -- на витрати для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків, тощо.

Відносини між підприємствами зв'язку, платниками та одержувачами, що стосуються переказування коштів, регулюються відповідними нормативно-правовими актами Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».

Для переказування коштів через підприємство зв'язку платник подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення, в якому зазначає реквізити підприємства поштового зв'язку, з рахунка якого сплачуватимуться перекази їх одержувачам, та номери списків одержувачів коштів.

Після переказу коштів на рахунок переказних операцій підприємства поштового зв'язку платник подає цьому підприємству:

-- копію платіжного доручення з відміткою банку про дату його виконання та відбитком штампу банку;

-- належно оформлений (тобто -- з підписами керівника і бухгалтера, засвідчений відбитком печатки платника, із загальною сумою, проставленою цифрами і словами) список одержувачів коштів із зазначенням, на які цілі видаються гроші;

-- заповнені бланки грошових переказів, на підставі яких підприємство поштового зв'язку здійснюватиме видачу грошей.

Клієнти--учасники безготівкових розрахунків можуть використовувати також вимоги-доручення.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

Доставляти вимоги-доручення до платника може й банк одержувача через банк, що обслуговує платника, якщо це обумовлено договором про розрахунково-касове обслуговування одержувача коштів, у якому передбачаються спосіб та термін доставляння вимог-доручень.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами (від руки чи із застосуванням технічних засобів -- незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та яку зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом двадцяти календарних днів з дати оформлення одержувачем.

У разі відмови сплатити вимогу-доручення платник повідомляє про її мотиви безпосередньо одержувачу в порядку і строки, визначені в договорі, що укладений між ними.

У разі виконання банком платіжних доручень (тобто їхньої проплати) в обліку кредитуються поточні рахунки одержувачів коштів і дебетуються рахунки платників, якщо платник та одержувач обслуговуються однією установою банку. Якщо ж вони мають відкриті рахунки в різних банках, то, виконуючи умову платіжного доручення, банк списує кошти зі своїх кореспондентських рахунків у кореспонденції з дебетом рахунків платників. [8]

1.8 Зміст спадкового договору

Згідно зі ст. 1302 ЦК України:

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Відчужувачем у спадковому договорі є власник майна, а набувачем - інша фізична чи юридична особа, яка зобов'язується виконувати передбачені в договорі розпорядження відчужувача і набуває право власності на це майно після смерті відчужувача.

Відчужувачем за цим договором може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, а набувачем -- фізична та юридична особи.

Спадковим договором на набувача може бути покладено обов'язок вчинити будь-які дії майнового і немайнового характеру за винятком тих, що принижують честь і гідність набувача чи обмежують його цивільну правоздатність.

Для забезпечення виконання спадкового договору на майно, визначене договором, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного в спадковому договорі втрачає чинність..

Відчужувач може зобов'язати набувача періодично сплачувати йому певну грошову суму, обробляти земельну ділянку, ремонтувати жилий будинок чи квартиру, сплачувати вартість комунальних послуг чи податки, поховати його в конкретному місці, за тим чи іншим обрядом, встановити надгробок на могилі або іншим чином увічнити його пам'ять та ін.

Водночас на набувача не може покладатись обов'язок проживати в певному місці, закінчити певний навчальний заклад, одружитися з певною особою, відмовитись у подальшому відчужувати майно, яке перейде у його власність за спадковим договором, тощо.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру як до смерті відчужувача, так і після його смерті, тому ця умова має бути чітко конкретизована в договорі (наприклад, зобов'язання надавати певне матеріальне утримання онуці відчужувача до її повноліття).

Спадковий договір має певні схожі риси з договором довічного утримання (догляду), однак суттєва відмінність між ними полягає в тому, що на відміну від договору довічного утримання (догляду) при укладенні спадкового договору право власності на майно, що є його предметом, переходить до набувача лише після смерті відчужувача.

Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульовані питання щодо того, яке саме майно може бути предметом спадкового договору та співвідношення вартості цього майна до вартості послуг, що надаватимуться набувачем, тому вважається, що предметом договору може бути будь-яке коштовне майно, а адекватність його вартості та вартості послуг не є обов'язковою умовою договору.

Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя чи один із подружжя. У цьому разі предметом договору можуть бути як особисті речі кожного з них у сукупності, так і їх спільне майно, а також зобов'язання набувача щодо кожного з них або щодо обох з подружжя. В останньому випадку в договорі окремо мають бути регламентовані зобов'язання набувача у разі смерті одного з подружжя, оскільки той із подружжя, хто залишиться живим, контролюватиме виконання умов договору і матиме право вимагати його розірвання.

При укладенні спадкового договору одним із подружжя предметом договору може бути майно, яке належить йому особисто. У разі, якщо цій особі належить частка в спільній сумісній власності подружжя, при посвідченні договору обов'язково вимагається згода іншого з подружжя.

Спадковим договором за участю подружжя може бути передбачено, що в разі смерті одного з подружжя майно, яке входить до предмета договору і внесено подружжям, вважається таким, що належить (успадковується) тому з подружжя, хто залишився живим, а в разі його смерті це майно переходить до набувача за договором.

Спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недотримання цих умов договір вважається недійсним.

З метою забезпечення належного виконання своїх обов'язків відчужувачем нотаріус, який посвідчує спадковий договір, обмежує його право розпоряджатися майном, яке є предметом договору, накладаючи заборону відчуження цього майна.

Якщо відчужувач за спадковим договором складе заповіт щодо майна, вказаного в договорі, цей заповіт буде вважатися недійсним.

Однак, за ст. 27 ЦК України правочин, яким обмежується обсяг цивільної правоздатності громадян, є недійсним. - Законодавець таким чином заклав міну уповільненої дії, не усунувши своєчасно колізії між нормами, - зазначає Юрій Шевчук. - Це призводить до негативного відношення до такого договору. Достатньо вагомою причиною для цього можна також вважати те, що цей договір являє собою спробу позбавити певних спадкових прав спадкоємців. Ст. 1241 ЦК України встановлює, що неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, один з подружжя, що пережив іншого і є непрацездатним (вдова, вдівець), та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала кожному з них у випадку спадкування за законом. Спадковий договір якраз і є тією спробою нівелювати вищезазначену норму і залишити спадкоємців ні з чим [10]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5