p align="left">До числа засобів забезпечення безпеки належать: нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, що може забезпе-чуватися шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань; переселення в інше місце проживання, зміна місця роботи, заміна документів, особиста охорона та інші заходи, передбачені законом. Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки, встанов-лює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існу-ючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забез-печення безпеки, повідомляється особа, взята під захист. Допустимість застосування примусових і запобіжних заходів лише в разі крайньої необхідності - принципове положення, згідне з яким втручання в сферу прав і свобод людини, застосування при-мусових, у тому числі запобіжних, заходів у вигляді арешту, заста-ви та інших, повинно допускатись лише в випадках крайньої необхідності, з метою забезпечення правосуддя, якщо цього не- можливо досягти іншими засобами, а заподіяна примусовими за-- ходами шкода буде меншою, ніж відвернута. Цей принцип випливає із логічного аналізу співвідношення за-вдань кримінального процесу та його окремих інститутів. Він без-посередньо визначений у Кодексі поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятому Генеральною Асамб-леєю ООН 17 грудня 1979 року, де зазначається, що працівники правоохоронних органів, у тому числі і ті, що здійснюють розслідування, зобов'язані поважати й захищати гідність і права людини; застосовувати примусові заходи тільки в випадках крайньої необхідності і в тих межах, в яких це потрібно для виконання обов'язків. Думається, що КПК України необхідно доповнити нормою такого змісту: "Застосування примусових, у тому числі запобіжних заходів, особливо в вигляді арешту, застави та затримування підо-зрюваного, будь-яке втручання в сферу прав і свобод людини, по-винно допускатись лише в випадках крайньої необхідності, якщо забезпечити правосуддя неможливо іншими засобами, а заподіяна примусовими заходами шкода буде меншою, ніж відвернута". Незалежність слідчого. Слідчий процесуально незалежний і має підкорятись тільки законові Цей принцип виводиться зі змісту кримінального процесу, пронизує всі стадії процесу, а не тільки стадію попереднього розслідування і зобов'язує ставитись до слідчого як до самостійного і процесуально незалежного суб'єкта кримінального процесу, утримуватись від будь-якого незаконного впливу на прийняття ним процесуальних рішень, а рішення, при-йняті слідчим за умов порушення його статусу незалежності, мають бути скасовані судом чи прокурором з відповідними пра-вовими наслідками. Принцип процесуальної незалежності слідчого є початком, в силу якого: слідчий виконує свою функцію незалежно від інших суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності; забороняється будь-який сторонній вплив на слідчого під час його процесуальної діяльності; провадження досудового слідства здійснюється вик-лючно тільки згідно з вимогами закону; прийняття рішень слідчим відбувається на підставі закону та відповідно до його внут-рішнього переконання, яке ґрунтується на сприйнятті всієї сукуп-ності матеріалів кримінальної справи. Вважаємо за необхідне скасувати ті повноваження начальника слідчого підрозділу, згідно з якими він має право давати обов'язкові до виконання вказівки слідчому, чи без згоди слідчого вилучати у нього справу і передавати її іншому слідчому. Вилучати справу в од-ного слідчого і передавати її іншому слідчому має бути дозволене тільки прокурору та суду в разі виявлення порушень законності при здійсненні прокурорського нагляду та судового контролю. Документованість. Обов'язковим і невід'ємним елементом кримінально-процесуальної діяльності є кримінально-процесуаль-не документування -- фіксація у процесуальних документах або за допомогою засобів технічного документування всіх процесуаль-них дій і рішень (обшук -- протокол обшуку, експертиза -- вис-новок експерта, арешт -- постанова про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, судове слідство -- протокол су-дового розгляду або відеозапис судового процесу тощо). Така фіксація має принциповий характер і покликана забезпечити як результативність виконуваних процесуальних дій, так і забезпечення при цьому прав і законних інтересів гро-мадян. Ст. 129 Конституції України визначає, що до основних засад кримінального судочинства належить "гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами". Але технічне до-кументування -- лише частина діяльності з документування процесуального провадження, до того ж документуванню підлягає не тільки судовий процес, а й процесуальна діяльність на досудовому слідстві і в інших стадіях процесу. Ст. 84 КПК України вимагає обов'язкового документування слідчих і всіх інших процесуальних дій, надаючи цим вимогам прин-циповий характер. Судова практика виходить з того, що вважає істотним порушенням процесуального закону, яке тягне відміну апеляційною інстанцією вироку суду, навіть якщо в справі відсутній протокол судового засідання або якщо він не підписаний головуючим чи секретарем. Подібні вимоги не менш важливі щодо фіксування слідчих дій чи рішень. Процесуальний документ -- складова і невід'ємна частина про-цесуального акту, суттєвий гарант правосуддя. Документування -- принципове положення, невиконання вимог якого робить юридич-не нікчемними самі процесуальні акти і зводить нанівець зусилля по розв'язанню завдань правосудця. Неприпустимим є здійснення будь-якої процесуальної дії або прийняття юридичного рішення без передбаченого законом про-цесуального документа, так як і складання документа буде абсурд-ним без необхідності фіксації будь-якого юридичного факту (дії або рішення). Документи мають бути складені у строгій відповідності з вимогами закону, на виконання закону. Принцип документування процесу, так як і інші принципи кримінального процесу, служить найважливішою гарантією правосуддя. Гуманізм. При провадженні процесуальної діяльності має забезпечуватись гуманне, людяне поводження з усіма без винятку учасниками процесу й іншими громадянами. Згідно з міжнарод-ними правовими актами і діючим процесуальним законодавством України нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи пока-ранню, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано ме-дичним чи науковим дослідженням. Всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, влас-тивої людській особі. Забороняється домагатись показань обвину-ваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насиль-ства, погроз та інших незаконних заходів. Обвинувачені, у випад-ках арешту, поміщаються окремо від засуджених, і їм надається окремий режим, що відповідає їх статусу незасуджених осіб. Ідеями гуманізму пронизані і правові норми, що встановлюють підстави звільнення осіб від кримінальної відповідальності та по-карання. Слід звернути увагу на те, що згідно з нинішнім законо-давством особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК України), а також звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з по-терпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК України). Толерантність вимагає від кожного громадянина поважати права і свободи інших людей, з повагою ставитись до інших учас-ників процесу, їх прав і законних інтересів. У законодавстві слід встановити правило: кожен має відмовитись від реалізації своїх прав, якщо їх використання буде несправедливим, може безпідставно і необґрунтовано обмежити права і свобода інших людей, незаконно спричинити шкоду інтересам інших громадян. Справедливість. Юстиція означає справедливість. Справед-ливий закон втілює в собі ідею рівної для всіх свободи, свободи робити все, що не ущемляє свободи інших і не заподіює шкоди, свободи робити все, що не заборонено законом, Справедливий закон забороняє лише те, що завдає шкоди і нічого не наказує чесним людям. Справедливість, втілюючи в собі ідею рівності громадян перед законом і судом, немислима без свободи і законності. Закон виступає мірою, єдиним для всіх масштабом свободи. При цьому сво-бода окремої особи співвідноситься із свободою інших людей, а право виступає регулятором можливостей реалізації свободи кож-ного. Встановлювані заборони й обмеження мають бути доцільни-ми з точки зору гарантії свободи, а значить справедливими. Зміст права полягає в тому, щоб свободу всіх ввести у розумні справед-ливі межі, реалізувати справедливість, додержуючись принципу рівності людей перед законом і судом. Справедливість має на увазі відповідність між правами і обов'язками людини, діяннями та визнаннями, яка визначається крізь призму рівності і свободи. Справедливість -- один з найважливіших принципів правової держави як у законодавчій, так і в безпосередньо кримінально-процесуальній діяльності. У кримінальному процесі реалізація прин-ципу справедливості полягає в обов'язку правоохоронних органів установити об'єктивну істину у справі, забезпечити законні права та інтереси учасників процесу, правильно кваліфікувати дії обви-нуваченого, не допускаючи упередженого, необ'єктивного підходу до розв'язання справи, забезпечити учасникам процесу рівні мож-ливості в дослідженні доказів і захисті своїх прав, неухильно до-держуватись закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий покаранню, що відповідає його діянню, і жоден невинний не був притягнутий до відповідальності. Правосуддя -- справедливий суд. Суд зобов'язаний вжити заходів для всебічного дослідження об-ставин справи і винести законний, обґрунтований і справедливий вирок. Відповідно до ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожний має право при розгляді будь-якого зло-чину "на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і неупередженим судом, утвореним на основі закону". Справедливість означає відповідність вживаних, до підсудного заходів примусу і покарання тяжкості вчиненого ним злочину і його особистості. Вирок суду підлягає в силу ст. 367, 372 КПК України скасуванню, якщо призначене судом покарання "є явно несправедли-вим як внаслідок м'якості, так і суворості справедливості покарання. У своїй сукупності всі принципи кримінального процесу утво-рюють струнку і гармонічну систему не суперечних одна одній ос-новних визначальних засад, в якій кожен принцип має своє зна-чення й органічно та нерозривно пов'язаний як зі всією системою, так і з усіма іншими принципами. ВИСНОВОК. Підсумовуючи вище зазначене, необхідно підкреслити, що принципи кримінального процесу повинні бути закріплені у чинному законодавстві у вигляді норм-приписів, що підтверджуються їх повною відповідністю всім вимогам, що висуваються до правових норм. У деяких випадках, коли цього не сталося, виникають прогалини у чинному законодавстві, і підведення теоретичної бази під ці факти навряд чи можна вважати доцільним. Єдиний шлях для усунення цих протиріч полягає, на наш погляд, у приведенні законодавства в повну відповідність з теоретичними положеннями про кримінально-процесуальні принципи. Отже, принципи кримінального процесу слід визначити як основи створення та спрямованості всієї системи відповідної галузі права, що найбільш повно відображають зміст кримінально-процесуального законодавства, тісно пов'язані з державною політикою в сфері кримінального судочинства, є загальними для всіх стадій кримінального процесу та здійснюють охоронну і регулятивну дію щодо всіх кримінально-процесуальних норм. ЛІТЕРАТУРА. 1.Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. - М.,1980. - Т.3 2.Новий тлумачний словник української мови. - К.,1998 - Т.2. - С.95; Т.3. 3.Грошевой Ю. М. Проблеми загальної частини проекту Кримінально-про-цесуального кодексу України / Правова держава Україна: проблеми, перспек-тиви розвитку. - Харків, 1995. 4.Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. -- М., 1968. -- Т. 1. 5. Янович Ю. П. Уголовный процесс Украины. -- Харьков, 1997. 6.Тыричев И. В. Уголовный процесс / Под ред. П. Лупинской. -- М., 1995. 7. Тертышник В. М. Уголовный процесс. -- Харьков, 1997. 8.Ульянова Л. Т. Уголовный процесс / Под ред. К. Ф. Гуценко. -- М.. 1997. 9.Михеєнко М. Конституційні принципи кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. -- 1997. -- № 2(9). 10.Грошевой Ю. М., Марочкін І. Є. Органи судової влади в Україні. -- К., 1997. 11.Советский уголовный процесс / Под ред. Н. С. Алексеева и В.3.Лукашевича. -- Л., 1989. 12.Леоненко М. Правові питання визначення принципу національ-ної мови в кримінальному судочинстві // Право України. -- 1999. -- № 4. 13.Тертышник В. М. Уголовный процесс. -- Харьков, 1999. 14. Монтескье Ш. О духе законов // Избранные произведения. -- М., 1955. 15.Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / Відп. ред. В. Ф. Бойко, В.Гончаренко..-- К., 1997. 16.Строгович М. С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. -- М., 1984. 17.Кобликов А. С. Право на защиту на предварительном следствии. М., 1961. 18.Стецовский Ю. И., Ларин А. М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. -- М., 1988. 19. Добровольская Т. Н. Защита судебная. -- М., 1972. -- Т. 9. 20. Юридический словарь / Под ред. П. И. Кудрявцева. -- М., 1956. -- Т. 1. 21. Давыдов П. М., Сидоров Д. В., Якимов П. П. Судопроизводство по новому УПК РСФСР. -- Свердловск, 1962. 22. Цыпкин А. Л. Право на защиту в советском уголовном процессе. -- Саратов, 1959. 23. Голунский С. А. О вероятности и достоверности в криминальном суде. -- М„ 1937. 24. Общая декларация прав человека. Принята Генеральной Ассамблеей ООН 10 декабря 1948 г. // Права человека. Сборник международных документов. -- М., 1998. 25. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Рати-фікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р. № 2148-08. 26. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26 січня 1987 р. № 3484-11 // Відомості Верховної Ради УРСР. -- 1989. -- № 13. 27. Потебенько М, Прокуратура України: проблеми сьогодення і майбутнього //Вісник прокуратури.-- 1999. -- № 1. 28. Быков В.М. Принципы уголовного процесса по Конституции РФ 1993 г. // Российская юстиция-- 1994-- № 8. 29. Добровольская Т. Н. Принципы советского уголовного процесса. -- М., 1971. 30. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства.-- К., 1999. 31. Михеенко М.М, Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні.-- К., 1999. 32. Савицкий В.М. Право на защиту й нормативнеє вьіражение презумпции не- виновности//Адвокатура й срвременность.-- М.,1987. 33. Смірнов Ю. О. Конституційні гарантії прав і свобод людини в Україні // Кон-ституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності.-- Дніпро-петровськ: Дніпропетровський юридичний інститут МВС України, 1999. 34. Строгович М. С. Презумпція невиновности й право обвиняемого на защи-ту--М, 1984. 35. Тертишник В. М. Проблеми розвитку процесуальної форми і гарантій правосуддя //Право України.-- 2001.-- № І. 36. Тертишник В. М. Кримінально- процесуальне право України,-- К.: Юрінком Інтер, 1999. 37. Тертишник В. Концептуальна модель системи принципів кримінального про-цесу // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України.-- 2001.-- № 4. 38. Тертышник В. М. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуально- му кодексу Украины.-- К, 2001. 39. Тертишник В.М. Гарантії недоторканності сфери приватного життя людини //Вісник прокуратури.-- 2001,-- № 2. 40. Тертишник В.М. Концептуальна модель системи принципів кримінального процесу//Юридичний вісник України.-- 2001.-- № 5. 41. Хавронюк М.І. Коментар законодавства України про права та свободи лю-дини і громадянина.-- К.: Парламент. вид-во, 1999. 42. Химичева Г.П. Принципы уголовного процесса.-- М.,1994.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
|