Обґрунтована необхідність вдосконалення законодавства України щодо гарантій незалежності суддів та представників народу, які беруть участь у розгляді справи, зокрема, виходячи з конституційних вимог щодо безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя. Зроблені пропозиції щодо викладення нової редакції ст. ст. 17 і 18 КПК України.

Аргументована актуальність вдосконалення законодавства Азербайджану щодо гарантій незалежності суддів та представників народу, які беруть участь у розгляді справи. Запропоновані нові редакції ст. ст. 25 і 32 КПК Азербайджану. Вказано на необхідність закріплення в законодавстві Азербайджану положення, згідно з яким гарантії незалежності суддів, передбачені в Конституції Азербайджану та інших правових актах, не можуть бути скасовані або зменшені державою під час прийняття нових законів та інших нормативних актів. В державі не можуть прийматися закони та інші правові акти, які скасовують чи зменшують незалежність суддів.

З метою запобігання скасування або зменшення існуючих гарантій незалежності суддів запропоновано законодавцям України та Азербайджану ввести норму про кримінальну відповідальність винних осіб у скасуванні чи зменшенні існуючих гарантій незалежності суддів при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них.

Відзначені такі негативні фактори, як призначення на адміністративні посади в судах України та Азербайджану, присвоєння кваліфікаційних класів, нагород, які потребують вдосконалення законодавства України та Азербайджану.

На думку дисертанта, для законодавців обох країн доцільно було б віднести питання: 1) призначення суддів на адміністративні посади в місцевих судах до компетенції голови Верховного Суду; 2) обрання судді на адміністративні посади в апеляційних судах та Верховному Суді до компетенції Пленуму Верховного Суду.

Серед процесуальних гарантій принципу незалежності суддів необхідно назвати такі: рівність прав членів суддівської колегії, таємниця нарадчої кімнати
(ч. 2 ст. 322 КПК України та ст. 345 КПК Азербайджану), обов'язковість вказівок вищої інстанції для нижчої при повторному розгляді справи (ч. 7 ст. 374, ст. 399 КПК України і 391, 397, 398-399 КПК Азербайджану) і ті, які забезпечують незалежність суддів при розгляді справи від органів досудового слідства, судів вищого рівня, інших учасників та сторонніх втручань.

Обґрунтована актуальність включення норм та внесення відповідних змін до Кримінально-процесуального кодексу України про таємницю наради присяжних засідателів, про порушення таємниці наради присяжних засідателів, як підставу для скасування вироку, у випадках проведення судового розгляду справи за участю присяжних засідателів, що враховувало б вимоги ст. 127 Конституції України, більш забезпечувало б гарантії незалежності суддів.

РОЗДІЛ 3 "Організаційно-правові та процесуальні гарантії незалежності і недоторканності суддів" складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Порядок формування суддівського корпусу як гарантія незалежності та недоторканності суддів України та Азербайджану" аналізується діюче законодавство України та Азербайджану про порядок формування суддівського корпусу в Україні та Азербайджані, від законності та прозорості якого залежить авторитет судової влади, професіоналізм суддів, їх незалежність, неупередженість та об'єктивність.

Аналіз законодавства України та Азербайджану показує, що формування суддівського корпусу в залежності від рівня суду, відбувається двома способами, зокрема, шляхом призначення суддів на посаду Президентом та їх обрання законодавчим органом країни.

Сьогоднішньому порядку призначення і обрання суддів в Україні та Азербайджані властиві певні недоліки, що суперечить міжнародним стандартам незалежності правосуддя. Законодавцям обох країн запропоновано пропозиції щодо якісного вирішення кадрового забезпечення суддівського корпусу, визначення єдиного органу з атестації кандидатів на посаду судді, встановлення для всіх органів і посадових осіб, що беруть участь у формуванні суддівського корпусу порядку прийняття, строки проходження документів з призначення та обрання судді на посаду, фахової підготовки і психологічного тестування кандидатів, створення умов прозорості і демократизації процедури, підвищення авторитету судової влади і суддів, які врахували б міжнародні зобов'язання держав у сфері забезпечення незалежності і недоторканності суддів.

У підрозділі 3.2. "Суддівський імунітет і незалежність та недоторканність суддів" визначені суть та значення понять: "Суддівський імунітет", "Недоторканність суддів", "Недоторканність особи", "Недоторканність судді у кримінальному судочинстві".

Суддівський імунітет (недоторканність судді) як одна із гарантій незалежності суддів, важливий елемент їхнього статусу означає, що суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної й більш того, до кримінальної відповідальності за свої рішення у конкретних справах, крім випадків, передбачених законом. Тому, включення у ст. 16 Кримінально-процесуального кодексу України положення щодо особливості кримінального переслідування окремих категорій громадян, в тому числі суддів, більш відповідало б міжнародно-правовим зобов'язанням України щодо забезпечення незалежності і недоторканності суддів.

Додаткові гарантії про недоторканність суддів у кримінальному судочинстві повинні бути також включені до відповідних норм КПК України, зокрема, Глави 2 "Підсудність", ст. ст. 106, 1061, 115, 155; 16 "Обшук і виїмка" та КПК Азербайджану, які регламентують застосування заходів кримінально-процесуального примусу.

Аргументовано створення умов об'єктивності і демократизації порядку дисциплінарного провадження щодо суддів (притягнення до дисциплінарної відповідальності судді тощо), зокрема, запропоновано:

– законодавцю України усунути суперечливості щодо переліку суб'єктів ініціювання дисциплінарного провадження щодо суддів, встановлений у законах України "Про судоустрій України" "Про статус суддів" і "Про Вищу раду юстиції", права судді мати представника, у разі порушення щодо нього дисциплінарного провадження;

– законодавцю Азербайджану визнати таким, що суперечить принципу незалежності і недоторканності суддів такий вид дисциплінарного стягнення як направлення Президенту Азербайджану рекомендації про заміщення судді на посаді (заміну місця роботи);

– законодавцям України і Азербайджану встановити юридичну відповідальність осіб за незаконне та необґрунтоване ініціювання порушення дисциплінарного провадження щодо судді й притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

У підрозділі 3.3. "Таємниця наради суддів і окрема думка судді" зазначається, що таємниця наради суддів є однією з гарантій здійснення конституційного принципу незалежності і недоторканності суддів. Досліджується законодавче закріплення і значення окремої думки судді для незалежності суддів в Україні та Азербайджані Передбачені законом положення про прийняття судового рішення в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті має на меті виключити можливий вплив на суддів, забезпечити їх незалежність і недоторканність, водночас створити суддям необхідні умови для прийняття рішення за своїм внутрішнім переконанням за результатами дослідження матеріалів справи. Окрема думка є процесуальною гарантією незалежності суддів один від одного, вона є позицією судді, який залишився у меншості, однак він зобов'язаний підписати судове рішення. Окрема думка може бути врахована судом вищої інстанції при перевірці рішень суду нижчої інстанції.

Погоджуючись з думкою Гринюка В.О. та Шаренко С.Л. дисертант вважає, що окрема думка судді є процесуальним документом, який відображає позицію судді або меншості складу суду, що не згодні з прийнятим рішенням суду. На нашу думку, слід визначити поняття окремої думки судді в самому кримінально-процесуальному законі. Ми пропонуємо таку конструкцію: "Окрема думка судді - це письмово викладена думка судді, народного або присяжного засідателя, який залишився в меншості, при вирішенні одного з питань, передбачених ст. 324 КПК України та ст. 347.2. КПК Азербайджану, під час ухвалення судового рішення у кримінальній справі". При такому трактуванні окремої думки і письмовий виклад має розглядатися не як право, а як обов'язок судді.

Варто також законодавчо сформулювати й вимоги до змісту окремої думки. Дисертантом запропоновано форму та зміст окремої думки судді, зокрема, в ній має бути відображена, крім офіційних процесуальних реквізитів, суть питання, при вирішенні якого вона виявилася, та її мотивування суддею, народним чи присяжним засідателем.

У дисертації аналізуються положення ст. ст. 322, 324, 339 КПК України, ст. ст. 344.02., 345, 345.3., 346.1., 347.2., 347.6. КПК Азербайджану, які передбачають процесуальні та організаційні засади таємниці наради суддів. Дисертант поділяє думку Гринюка В.О. про те, що не варто жорстко регламентувати діяльність суддів при прийнятті рішень (ухвали, постанови, вироку), оскільки судді можуть самі побудувати свою діяльність з урахуванням вимог трудового розпорядку. Доречніше в КПК сформулювати право суддів на перерву для відпочинку, виходячи з нарадчої кімнати не з настанням нічного часу, а після закінчення робочого дня.

У підрозділі 3.4. "Межі обов'язковості вказівок судів вищої інстанції" проаналізовано порядок функціонування судів різних інстанцій, їх взаємовідносини та співвідношення принципу незалежності суддів при здійсненні правосуддя у кримінальному судочинстві України та Азербайджану.

Відповідно до ст. ст. 374, 399 Кримінально-процесуального кодексу України вказівки суду, що розглядає справу в апеляційному чи касаційному порядку є обов'язковими при повторному розгляді справи судом першої інстанції у іншому складі суддів.

Вважаємо, що вказівки судів вищого рівня повинні бути такими, щоб, з одного боку забезпечували можливість виправлення помилки суду першої інстанції, а з іншого - сприяли забезпеченню принципу незалежності суддів і забезпечення свободи їх внутрішнього переконання під час нового розгляду справи. Тому кримінально-процесуальне законодавство передбачає межі вказівок апеляційної інстанції. Так, суд апеляційної інстанції не має права: а) вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення; б) наперед вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того або іншого доказу; в) вирішувати наперед питання про перевагу одних доказів над іншими; г) визначати, який кримінальний закон повинен бути застосований судом першої інстанції д) наперед визначати міру покарання (ч. 3 ст. 374 КПК).

У разі розгляду справи в касаційному порядку згідно з п. 2 ч. 1 ст. 396 КПК суд касаційної інстанції може скасувати вирок, постанову чи ухвалу і направити справу на нове розслідування або новий судовий чи апеляційний розгляд.

Однак, чинне кримінально-процесуальне законодавство України не передбачає меж вказівок касаційної інстанції для суду, який буде здійснювати новий розгляд справи у першій або апеляційній інстанціях. Поряд з тим, вказівки суду, що розглядав справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду в першій або в апеляційній інстанції. Невиконання вказівок суду касаційної інстанції є підставою для скасування судового рішення. Виключенням є випадки, коли обставини, що зазначені в ухвалі суду касаційної інстанції, не можна було дослідити з об'єктивних причин.

З урахуванням зазначеного, дисертантом запропоновано викласти ст. 399 Кримінально-процесуального кодексу України в новій редакцій, чітко передбачивши межі вказівок касаційної інстанції з урахуванням вимог ст. 18, ч. 3 ст. 374 КПК України та ст. 129 Конституції України.

Кримінально-процесуальне законодавство Азербайджану (ст. ст. 381-407) передбачає, що суд апеляційної інстанції має досить широкі повноваження під час перевірки рішення суду першої інстанції у порядку апеляційного провадження (зокрема, за результатами попереднього розгляду він має право: скасувати рішення суду першої інстанції, повернути справу на новий розгляд, прийняти нове рішення, припинити провадження у справі, прийняти спеціальне рішення щодо посадових осіб органів попереднього слідства, суддів першої інстанції, які допустили грубе порушення закону, а при апеляційному розгляді справи: залишити рішення (вирок, постанову чи ухвалу) суду першої інстанції без зміни, апеляційну скаргу (протест) без задоволення, скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, скасувати рішення суду першої інстанції і припинити провадження у справі, змінити рішення суду першої інстанції.

Однак Кримінально-процесуальним кодексом Азербайджану не передбачено положення а ні про вказівки суду апеляційної інстанції, а ні межі таких вказівок для суду першої інстанції під час апеляційного розгляду справи та повернення справи на новий розгляд. Відсутність чіткого законодавчого положення про вказівки суду апеляційної інстанції для суду першої інстанції при поверненні справи на новий розгляд, зовсім не означає відсутність на практиці доручень суду вищого рівня для суду нижчого рівня. Можна уявити собі коли доручення суду вищого рівня ігнорується або не виконується судом нижчого рівня при новому розгляду справи. Аналіз ст. 391 КПК дає підстави зробити висновок про те, що вимоги суду, що розглядав справу в порядку апеляційного провадження, є обов'язковими для суду першої інстанції, оскільки, невиконання таких вимог є підставою для скасування судового рішення (див. п. п. ст. 391.6., 391.8., 391.9. КПК Азербайджану).

Страницы: 1, 2, 3, 4