Отже, ділити названий процесуальний інститут на два окремих поняття немає ніякої потреби.

Разом з тим, з'являється положення, згідно з яким змагальність прирівнюється до рівноправності сторін, а на суд покладається обов'язок по забезпеченню необхідної доказової бази для встановлення об'єктивної істини у справі О р л о в а Л.М. Права сторон в гражданском процессе. -- Минск, 1973. -- С. 57.. Дійсно, суб'єктами змагання є особи або їх представники, які беруть участь в справі. Вони мають рівні можливості для користування процесуальними засобами, необхідними для вираження та обгрунтування власних правових, позицій з метою захисту суб'єктивних та охоронюваних законом інтересів. Наділення сторін рівними процесуальними правами та обов'язками і дозволяє їм змагатися перед судом. Але остаточна відповідальність за достатність доказової бази покладена на суд. Головним аргумен-том такого становища було те, що активність й ініціатива суду по збиранню доказів направлені на з'ясування активних обставин справи, а в кінцевому результаті -- на безпомилкове її вирішення у повній відповідності із законом. Покладення турбот по здійсненню прав виключно на зацікавлену особу могло б сприяти перемозі в судовому процесі не того, хто правий, а того, хто більш досвідчений, більш спритний Авдюков М.Г. Принцип законности в гражданском процессе. -- М., 1970. -- С. 102.. Тут ми бачимо поєднання принципів змагальності і об'єктивної істини.

Але саме з розуміння змагальності як найважливішої умови для встановлення судом об'єктивної істини у справі, важливості її дотримання почалось відродження первісного зна-чення цього принципу.

Принцип змагальності грунтується на переконанні, що протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту подання фактичного матеріалу. Змагальність, що відбувається у визначеній законом процесуальній формі, направлена на встановлення повноти фактичного матеріалу.

Ще до внесення змін у законодавство В.Мамницький пропонував серед основних правил змагальності визнати, зокрема:

1) суд не повинен збирати докази за власною ініціативою, а в доказовій діяльності діє згідно з вказівними, забезпечувальними, інструктивними повноваженнями;

2) суд ухвалює рішення у справі на підставі поданих сторонами доказів, витребуваних за клопотаннями, а також презюмованих, преюдиціальних, загальновідомих фактів, що не по-требують доказу;

3) докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а також витребовуються судом за клопотанням сторін Мамницький В.Ю. Принцип змагальності в цивільному судочинстві // Автореф. канд. дис. - Харків, 1995. -- С. 9.

.

Дійсно, з таким обмеженням активності суду найкраще досягти його безсторонності, створення умов для всебічного та повного дослідження обставин справи. Саме такий підхід відповідає конституційним положенням про змагальність. Разом з тим, немає підстав стверд-жувати, що при цьому зникне принцип об'єктивної істини і його замінить принцип формальної істини. Змінюються лише засоби досягнення істини, а за судом, як і раніше, залишається його головний обов'язок -- встановити дійсні юридичне значимі обставини, підтверджені та дослід-жені в суді доказами.

У сучасному світі процес інтеграції охоплює найрізноманітніші сфери, у тому числі й цивільний процес. Історично склалися дві системи цивільного процесу: змагальний процес в Англії. США, Канаді й ряді інших
країн та слідчий процес у країнах континентальної Європи, з Росією включно.

Перший етап зближення двох систем Росія, до складу якої входила Україна, пережила в 1864 р. в часи Судової реформи. Саме тоді численні принципи змагального процесу (суд присяжних, усність, гласність тощо) змінили сутність російського процесу. Після 1917 р. зближення двох світових систем (змагального і слідчого процесу) на цьому припинилось. Зараз відбувається двосторонній процес зближення. Вдосконалюючись, обидві системи сприймають одна в одної деякі риси в тому чи іншому обсязі.

Визначальною рисою континентального процесу є верховенство закону. У цивільному процесі це означає наявність цивільного процесуального кодексу, превалю-вання закону над судовою практикою.

Разом із тим у змагальному процесі спостерігається
тенденція до зростання ролі закону, що раніше не було
властиве ні Англії, ні США. В багатьох штатах США, діють цивільні процесуальні кодекси, статутне право стає одним з основних джерел англійського права.

Відомо також, що судовий прецедент становить характерну рису змагального, а не слідчого процесу. Проте роль судової практики, у тому числі й на рівні прецеденту, неухильно зростає. Так, у Німеччині, Аргентині, Швейцарії, Португалії передбачено обов'язок судді додержувати певного прецедент чи лінії, встановленої прецедентом Давид Р. Основные правовые системы современности. - М., 1988. - С. 67.

.

Роль судової практики в Україні також зростає. Не тільки постанови Пленуму Верховного Суду України, а й рішення, постановлені Верховним Судом по першій інстанції, в касаційному порядку та в порядку судового нагляду, все частіше грають істотну роль у формуванні судової практики.

Крім того, в обох системах цивільного процесу діють однакові як за назвою, так і за змістом принципи судочинства (незалежність суддів, гласність, усність, диспозитивність, тощо).

Тривалий час принцип активності суду в Україні «уживався» з проголошеним принципом змагальності сторін у цивільному процесі. Останні зміни й доповнен-ня до ЦПК дещо потіснили принцип активності, поси-ливши одночасно змагальні засади. Тепер законом виз-начено, що розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводяться на засадах змагальності (ч. 1 ст. 15 ЦПК); тягар доказування покладено на сторони: кожна з них повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 30); суд лише сприяє у витребуванні доказів за наявності клопо-тань сторін про це (ч. 2 цієї ж статті).

Послаблення ролі суду в збиранні доказів зовсім не означає зниження його ролі в цивільному судочинстві взагалі. Навпаки, роль суду в проведенні дійсно змагаль-ного процесу зросла і певною мірою навіть ускладнилась.

Підсумовуючи визначену чинним ЦПК роль суду в змагальному процесі, можна дійти висновку, що реа-лізація ним основного обов'язку -- створення особам, які беругь участь у справі, умов для всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи -- здійсню-ється через конкретні процесуальні дії: роз'яснення осо-бам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків; попередження осіб, які беруть участь у справі, про на-слідки вчинення чи невчинення процесуальних дій; у випадках передбачених ЦПК, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, -- сприяння в здійсненні їх прав, зокрема у витребуванні доказіз; на основі аналізу норм матеріального права -- визначення обставин, які мають значення для справи і підлягають доказуванню; рсзноділ між сторонами тягаря доказування.

Чільне місце принципу змагальності в судочинстві України визначено Конституцією України, в ст. 129 якої зазначено, що однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх до-казів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, полеміку з приводу того, чи повинен майбутній український процес бути змагальним, можна вважати закінченою. Проте актуальним залишається вирішення в майбутньому процесуальному законодавстві питання щодо ролі суду в змагальному процесі.

Це питання, як уже зазначалось, не нове. Майже всі процесуалісти, підкреслюючи важливість змагального про-цесу, сходяться на думці, що виконанню покладених на суд обов'язків по розгляду справ, ефективному здійснен-ню правосуддя сприятиме процес, побудований на засадах змагальності з певними елементами слідчого процесу

Побудова процесу на поєднанні двох принципів є ха-рактерною для сучасного законодавства як Росії та України, так й інших європейських країн, зокрема Франції та Німечини. Як зазначав відомий російській процесуаліст Васьковський, процес необхідно будувати на принципі змагальності. Втручання ж суду допустиме лише тоді, коли воно не суперечить принципу диспозитивності Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса . - с. 393.

Інший підхід до вирішення цього питання поставив би сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, в досить складне становище і не сприяв би виконанню судом головного обов'язку -- відправленню правосуддя.

Відомо, що в змагальному процесі обов'язковою є участь адвокатів, оскільки саме вони ведуть змагання на всіх стадіях цивільного процесу. Очевидно також і те, що кількісно адвокати в Україні не в змозі представляти інтереси всіх сторін. Повна відмова від активності суду може призвести до того, що права сторін залишаться незахищеними.

Справедливо можна заперечити, що в українському цивільному процесі не тільки адвокати можуть здійсню-вати представницькі функції. Проте в будь-якому випад-ку витрати на представницькі послуги можуть дозволи-ти собі не всі громадяни нашої держави, а тому повинні бути розроблені спеціальні механізми переходу від ак-тивності суду до змагальності. Це, у свою чергу, пов'яза-но з розвитком законодавства про адвокатуру захисту прав малозабезпечених верств населення, третейського судочинства, де процедурі розгляду справ спрощена і сторона може захищати свої інтереси.

2. Зв'язок принципу змагальності з іншими принципами цивільного

процесуального права (законності, об'єктивної істини, диспозитивності й ін.).

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов'язані. Взаємозв'язок окремих принципів проявляється по різному: одні з них розвивають та доповнюють положення інших принципів, в окремих випадках одні принципи є гарантіями інших, сприяють їх реалізації Советский гражданский процесс. М., 1985. С. 51.. В цьому відношенні принцип змагальності розглядається як одна з гарантій досягнення об'єктивної істини по справі.

Принципи змагальності та об'єктивної істини, писав А.Ф. Клейман знаходяться в нерозривному зв'язку та гармонійному поєднанні Клейнман А. Ф. Советский гражданский процесс. М., 1964 С. 30..

Змагальна форма цивільного процесу - вагома умова встановлення судом об'єктивної істини. Тому її додержання має дуже важливе значення Матиевский М. Состязательная форма советского граждан-сжого процесса//Советская юстиция. 1984. № 21, С. 23--25.. В основі змагальної форми процесу лежить процесуальна рівноправність сторін, яке виражається в наданні зацікавленим особам, які займають однакове процесуальне положення, рівних можливостей для відстоювання своїх суб'єктивних прав та інтересів. Надання рівних процесуальних прав та обов'язків суб'єктам змагального процесу дозволяє їм змагатися перед судом, а суду - встановити істину в спорі.

Вище вказувалось, що всі принципи цивільного процесуального права взаємопов'язані, взаємно доповнюються та разом взяті створюють систему. Деякі з цих принципів впливають на встановлення об'єктивної істини. Це стосується принципу змагальності, відносно якого можна сказати, що ним визначається внесок суду та учасників процесу в збиранні даних про фактичні обставини справи.

Розгляд цивільних справ в суді може провадитись або на підставі суворого дотримання закону всіх дій судді, або на підставі надання суду права займатися “законотворенням”. В одному і в другому випадку суд та інші учасники процесу діють на підставі суворого додержання закону. В цьому й проявляється принцип законності. При цьому необхідно відповісти на основне питання процесу: чого повинен досягнути суд в процесі розгляду цивільних справ - до встановлення фактів, які передбачені в чинному законодавстві в якості виникнення, зміни чи припинення прав осіб які змагаються в судовому засіданні, які мали місце до процесу, або фактів, які може й не мали місця, але відповідають формальним вимогам закону? В цьому випадку мова йде про принцип об'єктивної формальної істини.

Зрозумівши зв'язок перших двох принципів, необхідно визначити осіб, від ініціативи яких залежить рух процесу, тобто забезбечення суду тим доказовим матеріалом, на підставі якого повинно бути винесено рішення. Рух процесу по цивільним справам, а також збір та забезпечення необхідним процесуальним матеріалом залежать від самих зацікавлених осіб. В цьому проявляються принципи диспозитивності та змагальності в цивільному процесі.

Законодавство також визначає, як повідомляються суду необхідні матеріали і як суд повинен їх сприймати. Суд може, наприклад, віддавати перевагу доказам, одержаним від першоджерела в усній формі. В цьому випадку говорять про принципи безпосередньості, усності та безперервності процесу.

Отже, в основі цивільного процесуального права лежать принципи: законності та формальної істини, диспозитивності та змагальності, а також процесуального рівноправ'я сторін, безпосередньості, усності та безперервності Елисейкин П. Ф. Предмет и принципы со-ветского гражданского процессуального права. -- Ярославль, 1974. -- С. 61..

Принцип законності визначає принцип формальної істини; принцип диспозитивності - принцип змагальності.

В свою чергу зміст цих двох принципів визначено принципом законності, для якого вони слугують засобом здійснення. І навпаки, від характеру принципів диспозитивності та змагальності залежить зміст принципу законності. Так, в силу принципу диспозитивності громадяни можуть вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами, в тому числі й правом на належний судовий захист, який в свою чергу зміст цих двох принципів визначено принципом законності, для якого вони служать засобом здійснення. І, навпаки, від характеру принципів диспозитивності та змагальності залежить зміст принципу законності. Так, в силу принципу диспозитивності громадяни можуть вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами, в тому числі й правом на належний судовий захист, який, в свою чергу, повинен грунтуватися на суворому додержанні закону.

Що ж стосується впливу принципу змагальності на зміст принципу законності, то поясню на такому прикладі. Сторони можуть представляти різні докази, в силу яких спірні правовідносини можуть регулюватися різними нормами права, при цьому кожна із сторін може наполягати на вигідній їй кваліфікації. В даному випадку принцип законності проявляється в тому, що суддя, вивчивши всі доводи та докази сторін, повинен застосувати ту норму права, яка з найбільшою точністю відповідає даним правідносинам.

Принципи безпосередньості, безперервності, усності та процесуальної рівноправності, забезпечують здійснення принципу змагальності.

В наведеній системі одні принципи витікають з других, разом взяті, немислимі один без одного. Додержання всіх принципів означає додержання кожного принципу окрему, і навпаки, порушення хоча б одного з них тягне за собою порушення всіх принципів, які входять в систему.

3. Зміст принципу змагальності в різних стадіях цивільного судочинства.

Змагальна форма процесу притаманна всім стадіям, починаючи із звертання в суд і закінчуючи переглядом рішень в апеляційному чи касаційному порядку. Зацікавлена особа, звертаючись в суд із вимогою про захист суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, завжди відображує в своїй заяві елементи спору: суб'єктний склад, предмет, підстава спору та докази, які його підтверджують Матиевский М. Состязательная форма советского граждан-сжого процесса//Советская юстиция. 1984. № 21, с. 23-24.

В стадії підготовки справи до судового розгляду змагальна форма сприяє активній діяльності зацікавлених осіб по наданню доказів, участі в зборі доказів, уточненню об'єму фактів, які потрібно доводити. В порядку підготування справи до розгляду суддя опитує позивача по суті заявлених вимог, виявляє можливі із сторони відповідача заперечення, пропонує йому надати додаткові докази. В необхідних випадках суддя викликає відповідача, виясняє, якими доказами можуть бути підтверджені заперечення, пропонує відповідачу по складним справам надати письмові заперечення, видає сторонам запити на одержання письмових та речових доказів та, з врахуванням позиції осіб, які беруть участь в справі, вирішує питання про проведення експертизу.

Найбільш яскраво змагальна форма процесу проявляється в основній стадії - судовому розгляді. Вона виражається в суворій черговості виступів позивача, відповідача, третіх осіб на стороні позивача, третіх осіб на боці відповідача, черговості допиту свідків з однієї та другої сторони, у визначенні порядку вивчення письмових та речових доказів з врахуванням позиції сторін, постановці питань, черговості виступів в судових засіданнях сторін, третіх осіб, прокурора.

Суди зобов'язані забезпечувати особисту участь сторін, зацікавлених осіб в судовому засіданні, так як їх доводи в усному, гласному змагальному процесі можуть дати найбільш якісну інформацію відносно обставин цивільної справи.

Висновок.

Перехід від активності суду до змагальності повинен супроводжуватися створенням спеціального механізму, який гарантував би захист прав тих, хто бере участь у процесі самостійно, без представника, а також стимулю-вав би активність адвокатів на стадії підготовки справи з тим, щоб спори врегульовувались мирним шляхом на всіх стадіях процесу. Проте навіть при переході активнось від суду до сторін суд, як і раніше, повинен кон-тролювати додержання прав при розгляді справи. Має бути механізм, який дозволить примусити сторону, що порушує права інших осіб чи не виконує власні обов'яз-ки, діяти відповідно до вимог закону.

Неможливість повної відмови від активності суду, пов'язана з менталітетом як суддів, так і громадян. Побоювання, висловлене щодо повної відмови від активності, жодною мірою не спрямовано на збереження цієї активності. Йдеться лише про поетапний і комплексний підхід, який повинен охоплювати не тільки ЦПК, а й нові підходи до регламентації діяльності адвокатури, інших правоохоронних органів.

Інтеграційні процеси, що панують у світі, не можуть і обійти правову сферу, в тому числі й цивільний процес. Ігнорування їх на може бути виправданим ні в теретичному, ні в практичному плані. Завдання полягає в тому, щоб при розробці ноього законодавства повною мірою було використано досвід інших країн з урахуванням тих правових традицій, які склались в Україні.

Як уже зазначалось, відмінною рисою двох типів процесу є та роль, яку законодавець надає суду та сто-ронам: у змагальному процесі сторони завжди активні, а суд пасивний; у слідчому процесі, навпаки, суд актив-ний, а сторони відносно пасивні.

Як результат позитивної тенденції слід розглядати внесення в 1996 р. змін до чинного ЦПК. Якщо у ст. 15 його вперше з'явився термін змагальності без розкриття змісту, то у ст. 30 ЦПК нарешті вже виключено обов'язок суду збирати докази за власною ініціативою.

Збираючи докази за власною ініціативою, суд фактично втрачає безсторонність і допомагає мимоволі одній стороні, яка, як йому здається, внаслідок самостійного збирання доказів є правою. Змагальність найбільш органічна процесу -- сторони краще знають фшстичну суть їх спору і, саме вони найбільше зацікавлені в його вирішенні. Повноваженням суду є визна-чення меж доказового матеріалу, право звернути увагу сторін на необхідність встановити певний факт.

Існує, навіть, думка, що сторони можуть самі проаналізувати всі докази в суді так, ш вони вважають за потрібне, від чого з'являється впевненість, що їх інтереси представлені вірно. Психологічно це допомагає стороні, яка програла, спокійніше сприймати поразку С а х н о в а Т.В. Реформа цивилистического процесса // Гос. и право. -- 1997. -- № 9. -- С50--56..

Після прийняття Конституції України змінюється і концепція процесуальної активності суду. З переведенням принципу змагальності до розряду конституційних потребує цдс лення галузеве законодавство, де слід чітко визначити функції та межі діяльності суду.

Збереження за судом активності при збиранні доказів не тільки не відповідає конститу-ційному закріпленню змагальності як засади судочинства, а й суперечить суті такого змагання сторін перед судом. Адже сторони завжди будуть впевнені, що суд сам віднайде потрібні докази, а тому збирати їх і змагатись перед судом потреби немає. Виключення з цього етапу доказової діяльності активності суду (ініціативи) автоматично тягне за собою покладення на сторони не просто права, а суворого обов'язку по збиранню доказів.

Отже, за сучасного стану розвитку науки цивільного процесуального права під принципом змагальності сторін слід розуміти положення, в силу якого на сторони покладено обов'язок по доведенню обставин, на котрі вони посилаються в обгрунтування своїх вимог або заперечень, під час здійснення якого діяльність сторін набуває характеру змагання.

Джерела:

Нормативні акти.

1. Конституція України.

2. Цивільний процесуальний кодекс України.

3. Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» // Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 30.

Література.

1. Штефан М. Цивільний процес. - Київ, 1997.

2. Порівняльне судове право: підручник / М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, Л.К. Радзієвська. - К. Либідь, 1993

3. Немировська О. Змагальність: старе поняття, новий зміст // Право України. -1999. - № 9.

4. Победоносцев К.П. Передовые статьи о судебной реформе // Соч. -- СПб., 1996.

5. Мамницкий.В.Ю. Краткий исторический очерк законодательства о состязательностн // Актуальнеє вопросы правотворческой деятельности. -- К., 1992.

6. Салогубова Е.В. Римский гражданский процесе. - М., 1997.

7. Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. ВаськовскийЕ.В. Учебник гражданского процесса. - М., 1917.

8. Абрамов С.Н. Гражданский процесс. - М., 1948. - с. 41

9. Законодательство Петра І. - М., 1997 - с. 841.

10. Российское законодательство X--XX вв. -- М., 1984. -- Т. 4. -- С. 79.

11. М а л ы ш е в К. Курс гражданского судопроизводства. -- СПб., 1876.

12. Я б л о ч к о в Т.М. Учебник гражданского судопроизводства. -- Ярославль, 1910.

13. Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. -- М., 1913.

14. Ленін В.І. Повне зібрання творів - Київ, 1969. - Т. 1.

15. Советское гражданское процессуальное право. - М., 1965.

16. Курс советсткого гражданского права. - М., 1981. - Т. 1.

17. Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. - М., 1982.

18. ЦК УРСР. - 1924. - № 16.

19. Клейнман А.Ф. Советский гражданский процесе, -- М., 1954.

20. Юдельсон К.С. Советский гражданский процесе. -- М., 1956.

21. Семенов В.М. Конституционньїе принципьі гражданского судопроизводства. -- М., 1982.

22. О р л о в а Л.М. Права сторон в гражданском процессе. -- Минск, 1973.

23. Авдюков М.Г. Принцип законности в гражданском процессе. -- М., 1970.

24. Мамницький В.Ю. Принцип змагальності в цивільному судочинстві // Автореф. канд. дис. - Харків, 1995.

25. Давид Р. Основные правовые системы современности. - М., 1988.

26. С а х н о в а Т.В. Реформа цивилистического процесса // Гос. и право. -- 1997. -- № 9.

27. Советский гражданский процесс. М., 1985.

28. Клейнман А. Ф. Советский гражданский процесс. М., 1964.

29. Матиевский М. Состязательная форма советского гражданского процесса//Советская юстиция. 1984. № 21.

30. Елисейкин П. Ф. Предмет и принципы со-ветского гражданского процессуального права. -- Ярославль, 1974.

Страницы: 1, 2, 3