По закінченні ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи, слідчий зобов'язаний з'ясувати, які вони мають клопотання та заяви про доповнення досудового слідства, про зміну кваліфікації злочину і закриття справи.

Закон зобов'язує слідчого задовольнити клопотання обвинуваченого і його захисника, якщо обставини, для з'ясування яких заявлено клопотання, мають значення по справі ( ч.3 ст.221 КПК). При цьому очевидно, що мова йде про виклик свідків, які раніше не опитувалися, про витребовування нових документів і проведення експертних досліджень, які раніше не проводилися тощо. Отже, у такому випадку йдеться про наявну неповноту розслідування, яку слідчий має усунути шляхом проведення додаткових слідчих дій.

Після закінчення розслідування і виконання вимог ст.217-222 КПК. слідчий складає обвинувальний висновок і направляє справу прокурору. Обвинувальний висновок - підсумковий процесуальний акт досудового слідства, в якому на основі аналізу зібраних у справі доказів формується обвинувачення і дається юридична кваліфікація дій обвинуваченого, визначається коло обставин, що підлягають дослідженню у судовому засіданні.

Таким чином, значення обвинувального висновку полягає в тому, що він є процесуальним засобом додаткового контролю за ходом розслідування; підставою для прийняття прокурором процесуального рішення; процесуальною гарантією забезпечення прав обвинуваченого.

Вимоги, які закон пред'являє до обвинувального висновку (ст.223-224 КПК), дозволяють прокурору оцінити відповідність викладених в ньому висновків, які мають базуватися на зібраних та досліджених в процесі розслідування кримінальної справи доказах, фактичним обставинам справи, з огляду на наявність тверджень та аргументів, які обґрунтовують встановлення фактичних обставин і є підставами для правових оцінок правових оцінок діяння обвинуваченого.

Діяльність прокурора по справі, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком, спрямована на перевірку якості проведеного слідства. Така перевірка є процесуальною формою його нагляду за провадженням досудового слідства з метою з'ясування додержання вимог закону про об'єктивність, всебічність та повноту досудового слідства, а також відсутності порушень процесуального закону під час його проведення.

Розглянемо ці питання ретельніше. Об'єктивність дослідження обставин справи означає відсутність будь-якої особистої зацікавленості у вирішенні справи; виявлення обставин, які як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а так само тих, які як пом'якшують, так і обтяжують його відповідальність; неупереджений підхід до оцінки зібраних доказів і прийнятті рішень по кримінальній справі. Це, перш за все, вимога до оцінки зібраних доказів [39, с.69].

Повноту розслідування розуміють як одержання такої сукупності доказів, яка є необхідною і достатньою для достовірного встановлення тієї чи іншої обставини, яка підлягає доказуванню по кримінальній справі.

Нарешті, під всебічністю розуміється виявлення всіх обставин, які підлягають доказуванню (ст.64 КПК), через вичерпну перевірку усіх об'єктивно можливих версій. В свою чергу, однобічність досудового слідства - це захоплення однією з версій, недостатнє дослідження з огляду на об'єктивно можливі версії обставин даної справи.

При дослідженні кримінальних справ із слідчими помилками, з'ясувалося, що у більшості випадків однобічність поєднувалася із неповнотою розслідування і проявлялася у недоведеності тієї чи іншої обставини, викликаної тим, що слідчий, правильно визначивши предмет доказування, не зібрав необхідної сукупності доказів [4, с.215]. Отже, прокурорська перевірка здійснюється шляхом вивчення матеріалів справи, розгляду заявлених обвинуваченим та іншими учасниками процесу клопотань, заяв.

Загальна програма прокурорської перевірки справи з обвинувальним висновком викладена у ст.228 КПК і складається із з'ясування таких питань:

1) чи мала місце подія злочину; 2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; 2-1) чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист; 3)чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно із статтею 213 КПК; 4) чи пред'явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого; 5) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину; 6) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону; 7) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку; 8) чи правильно обрано запобіжний захід; 9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна; 10) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення; 11) чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК. Одночасно прокурор перевіряє, чи відсутні у справі обставини, які тягнуть закриття справи.

Таким чином, в основі наглядових дій прокурора лежить перевірка обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі (ст.64, 23, 93-1, 433 КПК).

Вивчаючи кримінальну справу, прокурор враховує, що пізнання об'єктивної істини слідчим здійснюється по мірі руху кримінальної справи, причому процесуальні акти, які слідують одне за одним, відображають певні етапи досягнення об'єктивної істини. Тому прокурор не повинен обмежуватися тими знаннями кримінальної справи, які він отримав при здійсненні нагляду за досудовим слідством, а має вивчити всі матеріали справи в їх сукупності. Особливу увагу прокурор звертає на розгляд та вирішення слідчим клопотань, які заявляли обвинувачений та його захисник, і має з'ясувати, чи обґрунтовано вони були відхилені, чи не було підстав до їх задоволення. Як свідчить дослідження нами кримінальних справ, розглянутих судами Харківської, Донецької та Полтавської областей, у непоодиноких випадках слідчі формально підходили до вирішення обґрунтованих клопотань обвинувачених та їх захисників, в тому числі і щодо доповнення досудового слідства. В подальшому прокурор не реагував на такі порушення закону, а суд задовольняв аналогічні клопотання( за нашими підрахунками - понад 50% із числа відхилених на попередньому слідстві). Між тим, вважаємо, що прокурор має бути зацікавлений у задоволенні на досудовому слідстві якомога більше обґрунтованих клопотань обвинуваченого та його захисника про доповнення матеріалів кримінальної справи, що дозволить йому відповідним чином побудувати свою позицію обвинувача при судовому розгляді справи.

Не повинні залишатися поза увагою прокурора і питання про допустимість доказів, оскільки в подальшому вони мають використовуватися державним обвинувачем у судовому засіданні. Затвердження обвинувального висновку і направлення справи до суду в порядку п.11 ч.1 с.227 КПК здійснюється, коли прокурор визнає проваджене розслідування якісним та достатнім для підтримання обвинувачення в суді, а справу - підготовленою для цього. Прокурор має переконатися, що винуватість обвинуваченого повністю доведена і у разі доведеності у суді наведених слідчим доказів буде винесений обвинувальний вирок. Одночасно з цим прокурор повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа. За недостатністю доведеної винуватості прокурор зобов'язаний прийняти інше рішення ( ст.229 КПК).

В.Т.Маляренко та І.В.Вернидубов пропонують надати прокурору повноваження самому складати обвинувальний висновок державного обвинувачення, вручати його копію обвинуваченому і роз'яснювати йому право заявляти клопотання [36, с.48].

Зазначимо, що пропозиції щодо вручення прокурором, який затвердив обвинувальний висновок, його копії обвинуваченому, сприйняті авторами проекту нового КПК (ч.1 ст.315). Такий же порядок передбачений і ч.2 ст.222 КПК РФ. Що стосується пропозиції Є.О. Шевченко покласти на прокурора обов'язок складати висновок державного обвинувача, то вважаємо, що це не наглядова функція прокурора, а функція кримінального переслідування, і покладання її на прокурора на стадії досудового слідства суперечить концепції діяльності прокурора щодо неприпустимості розширення функції кримінального переслідування на досудовому слідстві. [68, c.12]

Посиленої прокурорської уваги потребує нагляд за додержанням прав обвинуваченого при прийнятті слідчим рішення про закриття справи. Винесення такої постанови свідчить про відмову сторони обвинувачення від продовження процесуальної діяльності по викриттю підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину за наявності підстав, передбачених законом.

Закриття кримінальної справи є етапом, заключною частиною розслідування, який охоплює: а)аналіз та оцінку зібраних по справі доказів у їх сукупності з огляду на їх достатність для достовірного висновку про неможливість продовжувати розслідування через наявність однієї з обставин, передбачених законом в якості підстави для закриття справи; б)систематизацію та належне оформлення матеріалів кримінальної справи; в)складання постанови про закриття справи; г)вирішення усіх питань, які випливають з рішення про закриття справи : скасування запобіжного заходу щодо обвинуваченого (підозрюваного), зняття арешту з майна, на яке його було накладено, повернення вилучених у обвинуваченого предметів тощо; д)повідомлення про закриття справи обвинуваченого, інших зацікавлених у справі осіб, вирішення їх клопотань тощо [6, с.88].

Стаття 213 КПК визначає, що кримінальна справа закривається : 1) при наявності підстав, зазначених у ст.6 КПК; 2) при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину. При нагляді за законністю закриття справи прокурор має, поряд із перевіркою повноти, всебічності та об'єктивності розслідування кримінальної справи, ретельно дослідити питання обґрунтованості закриття справи, відповідність прийнятого рішення закону, і, особливо, тим підставам, на які посилається слідчий. Між тим, при прийнятті рішення про закриття кримінальної справи у непоодиноких випадках допускаються порушення прав учасників кримінального судочинства, в тому числі і тих осіб, які притягалися до кримінальної відповідальності.

Стаття 214 КПК визначає, що слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім загальних даних, передбачених ст.130 КПК, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заході по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також вирішення питання про речові докази відповідно до ст.81 КПК. Вважаємо, що зазначений перелік питань є неповним і потребує доповнення вказівкою на роз'яснення порядку оскарження даної постанови.

Ще одна новела, яку варто запозичити. В якості додатків до КПК РФ наведені уніфіковані зразки процесуальних документів. О.Р.Михайленко, який багато уваги приділяє теорії, методики складання процесуальних актів у кримінальних справах, їх уніфікації, слушно вказує: “Впровадження уніфікованих форм, якщо вони виконані належним чином, полегшує працю, прискорює строки складання документів, сприяє дотриманню законності, підвищує культуру праці [42, с.113].”

Закон зазначає, що копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві. Виходячи із положень ч.2 ст.43 КПК, ч.3 ст.48 КПК, вважаємо, що обвинувачений та його захисник мають право на ознайомлення з усіма матеріалами справи у разі її закриття, що повинно бути відображено у ст.214 КПК, і буде сприяти реалізації прав зазначених осіб у досудовому слідстві. Зазначена конструкція ст.214 КПК спрямована на подальший прокурорський нагляд, оскільки вирішити питання про відповідність закону постанови слідчого прокурор може лише шляхом витребовування справи, тобто мова йде про можливу констатацію порушення закону і вжиття відповідних заходів з боку прокурора.

В той же час забезпечення прав обвинуваченого, інших учасників кримінального процесу потребує, на наш погляд, зміни законодавства. Мова йде про дачу згоди прокурора на закриття кримінальної справи з підстав, визначених ст.213 КПК. В подальшому така постанова може бути безпосередньо оскаржена в суді, без додержання порядку, встановленого ст.215.236-5 КПК.

Вважаємо, що закриття кримінальної справи з підстав, передбачених ч.2 ст.213 КПК - при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину суперечить вимогам ч.3 ст.62 Конституції України, відповідно до якої усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Зазначене положення сприйнято і авторами проекту нового КПК. Так, ч.2 ст.183 проекту визначає, що при недоведеності участі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо вичерпані всі можливості доказування, порушена справа підлягає закриттю через відсутність події злочину або відсутність складу злочину.

Актуальним є запровадження у вітчизняному КПК механізму реалізації положень ст.56 Конституції України, яка передбачає право кожного громадянина на відшкодування державою матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) органів державної влади чи їх посадових осіб, тобто мова йде про реабілітацію, зокрема, підозрюваного, обвинуваченого, кримінальне переслідування відносно яких закрито з підстав, передбачених п.1 та 2 ст.6 КПК.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13